4. Політологія як наука та навчальна дисципліна

Становлення політології як науки і навчальної дисципліни пройшло певні етапи:

1. Універсалізм античної думки (наука про політику розвивалась поруч із суспільними науками, зокрема – філософією);

2. Виділення науки про державу і право (політичні знання розвиваються переважно під кутом зору юрид. накуи);

3. Розмежування філософських, правознавчих, соціологічних, історичних, психологічних підходів до вивчення політики.

4. к. XVIII – п. XIX – формується окрема наука про політику, яка інтегрує різні підходи в одну теоретичну систему.

Політологія - наука про політику, закономірності виникнення політичних явищ (інститутів, відносин, процесів), про способи і форми їх функціонування, про методи управління політичними процесами, про державу, політичну свідомість і т.д.

Предмет пол. науки – закономірності, тенденції формування та розвитку політичної влади; форми і методи її функціонування.

Предметом політології є політичне життя в цілому, з’ясування його головних компонентів, тенденцій зв‘язків і змін з іншими сферами суспільного життя.

Об’єкт науки визначається конкретними завданнями, які стоять перед дослідниками політики. Ними є ті області політичного життя, які безпосередньо вивчаються, наприклад, політичні відносини, політична система, політичні процеси тощо

У 1950р. експерти ЮНЕСКО, проводячи дискусію про те, що повинна вивчати політична наука:

• політичні теорії, включаючи історію ідей;

• політичні інститути та їх функціонування;

• партії, групи тиску;

• громадську думку;

• міжнародні політичні відносини – зовнішня політика і все, що з нею пов’я.зано

Принципи:

• системність;

• детермінізм (причинність);

• історизм;

• цілісність, конкретність, об’єктивність.

Закони, які вивчає політична наука:

• загальні (загально-істотні закони суспільного розвитку і прогресу);

• особливі (закони розподілу влади у суспільстві);

• одиничні (закони організації і структурування політичних інститутів);

• закони с-ри (через які виявляють сталі зв’язки між компонентами пол. системи);

• закони функціонування (розкривають сталість зв’язків у процесі політ. діяльності);

• закони розвитку (характеризують динаміку зв’яків при переході від одного етапу розвитку політ. системи до іншого).

Основні категорії пол. науки:

• загальні (загально наукові) – суспільство, народ, культура, прогрес тощо;

• особливі категорії гуманістичних наук – право. Держава, влада, свобода, демократія, лідерство тощо;

• одиничні – політика, політична влада, політичні відносини, політичне життя тощо.

5. Методи політичної науки

Метод – це спосіб, шлях дослідження або пізнання, підхід, інструмент, яким користується певна наука для дослідження закономірностей і категорій, що становлять її предмет. У залежності від конкретної мети, виділяють різні методи політичних досліджень:

1. Історичний. Полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв´язку та розвитку.

2. Соціологічний. Передбачає з´ясування впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології і культури.

3. Інституціональний. Вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об´єднань громадян тощо.)

4. Емпіричний (прикладний). Досліджує політичну дійсність шляхом використання статистики, насамперед електоральної, спостереження політичних подій, експерименту, сфокусованого групового інтерв´ю, аналізу документів, анкетування і т.д.

5. Системний. Забезпечує цілісне сприйняття об´єкта дослідження і всебічний аналіз зв´язків між окремими його елементами в межах цілого. Розглядає політику як цілісну, складно організовану систему, як саморегульований механізм.

6. Структурно-функціональний. Передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивідів. Аналіз взаємозв´язків між рівнем економічного розвитку і політичним устроєм, між ступенем урбанізації населення та його політичною активністю, між кількістю партій і їх впливом на виборчу систему.

7. Соціально-психологічний (біхевіористський). Орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної мети. Орієнтує на вивчення суб´єктивних механізмів, психологічних мотивацій політичної поведінки. Передбачає застосування в політиці методів, які використовуються в природничих науках, а також у соціології.

8. Політичного моделювання. Припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення.

9. Порівняльний. Передбачає співставлення однотипних політичних явищ, наприклад політичних систем, партій, електоратів, з метою виявлення їх загальних рис і специфіки, винайдення найбільш ефективних форм політичної організації чи оптимальних шляхів вирішення завдання.

10. Антропологічний. Вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду у виявленні біологічних та інших чинників поведінки.

11. Нормативно-ціннісний. Орієнтує на розробку ідеалу політичного устрою, в основі якого – загальне благо, справедливість, повага людської гідності, а також визначає шляхи його практичного втілення. Дозволяє виявити значення для суспільства конкретних політичних процесів, їх ролі у здійсненні загальних й індивідуальних інтересів людей, осіб.

Окрім вищезгаданих загальнофілософських методів дослідження політичних об´єктів, політологи у своїх дослідженнях використовують такі загальнонаукові методи як:

·        аналіз і синтез;

·        індукція і дедукція;

·        моделювання;

·        формалізація;

·        ідеалізація;

·        узагальнення та ін.