34. Поняття політичної соціалізації

У політичну науку термін «політична соціалізація» був введений американським політологом Г. Хайменом в 1959 р. Під політичною соціалізацією розуміється процес засвоєння політичних цінностей і політичних орієнтацій, освоєння форм політичної поведінки, прийнятних для даного суспільства. В результаті процесу політичної соціалізації індивіди і групи долучаються до певної політичної культури, що, в свою чергу сприяє забезпеченню та підтриманню стабільності політичної системи.

Виділяються різні типи політичної соціалізації: пряма і непряма (первинна та вторинна).

Пряма соціалізація - це безпосереднє набуття політичних знань та установок.

Непряма соціалізація - особа переносить власний досвід та знання про політичні інститути. Наприклад, установки дитини по відношенню до батька, що формуються в ранні періоди життя,.

Дослідники виділяють кілька етапів політичної соціалізації. Етапи політичної соціалізації:

1)етап політизації - у дітей під впливом оцінок батьків, їх відносин і реакцій формуються перші уявлення про політику, про владні відносини;

2)етап персоналізації. У цей період сприйняття влади персоніфікується. Зразками влади стають, наприклад, фігури президента, прем'єр-міністра.

3)етапі ідеалізації - найважливішим політичним фігурам приписуються певні якості, і на цій основі утворюється певне ставлення до політичної системи.

4)інституціональний етап, характеризується переходом від персоніфікованого сприйняття політики до більш абстрактного. На цій стадії закладаються уявлення про інститути влади.

У процесі соціалізації беруть участь і взаємодіють кілька суб'єктів:

1)соціалізант - той, на кого спрямований процес соціалізації;

2)агентури соціалізації, або інститути, які її здійснюють (освітні установи, партії, громадські організації, засоби масової інформації)

3)агенти соціалізації (соціалізатори), - викладачі, активісти громадських рухів,

громадські діячі, журналісти і т. п.). Дослідники традиційно підкреслювали значну роль сім'ї в соціалізації особистості.

Проте останнім часом значення сім'ї переосмислюється. Підкреслюється, що зміна сімейної структури, перерозподіл сімейних ролей, зростання зайнятості жінок призводить до зниження ролі сім'ї у процесі політичної соціалізації. Разом з тим зростає значення таких агентур як молодіжні та етнічні рухи, що відрізняються специфічною субкультурою, засоби електронної комунікації

Існує кілька моделей політичної соціалізації. Американський політолог Р. М. Мерелман виділяє чотири такі моделі.

1) системна - характеризується формуванням позитивного ставлення до влади, правового порядку, традиційних інститутів. Найважливішими агентурами соціалізації є школа і сім'я, а також оточення особистості, її однолітки. Ця модель більшою мірою характерна для англо-американської культури.

2) гегемоністська - формує молодь, вороже налаштовану проти будь-якої соціальної та політичної системи, крім «своєї» Ведучими агентурами в цій моделі є засоби масової ін- формації. Характерна для країн незахідних цивілізацій

3) плюралістична цілями соціалізації є формування уявлень громадян про свої політичні інтереси, прагнення участі в їх реалізації, високого рівня громадянської активності. У результаті громадяни стають віддані певним політичним групам і можуть їх вільно змінювати в залежності від результатів політики і ступеня реалізації своїх інтересів. Агентурами є школа, батьки, засоби масової інформації, партії і групи інтересів. Притаманна континентально – європейській культурі.

4) конфліктна - зводиться до формування лояльності до певної групи і готовність підтримати її в боротьбі проти інших груп. Агентурами соціалізації є органи пропаганди і агітації, які представляють інтереси групи. Характерна для закритих (авторитарних) політичних систем.