38. Структурні теорії переходу до демократії

Процес становлення демократії пов’язують з формуванням більш-менш стабільних соціальних і політичних взаємовідносин і функцій. Їх походження трактують як вторинне від структурних змін: формування ринкової економіки, економічного росту, розвитку середнього класу, громадянської політичної культури.

Виділяють прихильників історичної і соціально-економічної концепцій. Прихильники історичного підходу, серед яких Б. Мур, вбачали початок становлення демократії в розвитку буржуазії, особливостях соціальної структури західного суспільства. Алмонд і Верба наголошували на важливості громадянської політичної культури для формування стабільної демократичної системи.

Щодо прихильників соціально-демократичної концепції, то вони, зокрема С. Ліпсет, вбачали початок становлення демократії в економічному розвитку, в рівні ВВП, в середньому класі, диференціації доходів.

В 50-х рр. ХХ ст. Лернер і Ліпсет висунули теорію, згідно з якою успішний економічний розвиток приводить до плюралізму і обумовлює виникнення демократичного режиму. Серед країн з низьким рівнем економічного розвитку 75% відносяться до авторитарних режимів і 25% до гібридних (напівдемократичних). А держави з високим рівнем економічного розвитку в абсолютній більшості є демократичними.

Сучасні дослідження вказубть на те, що лишень економічний розвиток має незначний вплив на розвиток політичний свідомості в громадян, зокрема сприйняття демократії. А економічний розвиток поєднаний з розвитком системи освіти, охорони здоров’я піднімають вимоги населення і його прагнення до свободи.

Значний вплив на демократизацію суспільства становить релігія. В 80-х рр. ХХ ст. В більшості дмократичних держав основною релігією був католицизм чи протестантизм і тільки невеликий відсоток держав з іншою релігією були демократичними.

Щодо впливу культури на демократію, то виділяють два підходи. Перший говорить про те, що тільки західна культура створює базу для розвитку демократії. Другий наголошує на тому, що існує тільки дві культури, в яких демократія неможлива – іслам і конфуціанство. Але зараз в час економічного прогресу багатовікові культурні традиції втрачають свій пріоритет і вплив на деомкратизацію суспільства окрім культури становить і економінчий розвиток держави.

Деякі автори підкреслюють, що особливу роль в становленні демократії грає еліта. НАвіть при відсутності явно виражених соціо-економічних передумов для демократизації продемократичні позиції еліти сприяють первинному становленню демократичних передумов для демократії.

39. Процедурні теорії переходу до демократії

З точки зору процедурної теорії демократизації процес переходу до демократії -результат взаємодії громадянського суспільства і елітних груп, своєрідний результат діяльності найбільш важливих і впливових політичних груп. В процесі переходу до демократії різні автори виділяють декілька етапів.

Д. Растоу роздіялє процес переходу на три етапи:

1. Підготовчий етап – виникає поляризація інтресів.

2. Етап прийнятя рішень – процес пошуку консенсусу відносно основних правил політичної гри і поведінки.

3. Етап привикання – адаптація до цінностей демократії і їх закріплення.

Ф. Шміттер виділяє чотири типи переходу: перший – нав’язаний перехід – тоді, коли одна з елітних груп, що ініціювала процес демократизації, нав’язує іншим учасникам політичного процесу свої правила гри (Росія), другий – договірний – характеризується домовленістю між основними елітними групами відносно розділення влади і нових політичних норм і процедур (Іспанія), третій – пов’язують з активним і сильним тиском суспільства на владу, результатом якого є демократизація політичної системи (Перу), чтвертий – в результаті революції ( Португалія). Також Шміттер виділив три етапи демократичного процесу:

1. Лібералізація – формування і розвиток громадянських свобод, але правляча еліта в цьому етапі непідконтрольна суспільству.

2. Демократизація – період формування і утвердження демократичних інститутів, зміна основних структур влади, зародження політичної конкуренції.

3. Ресоціалізація громадян – засвоєння громадянами норм громадянської політичної культури.

Шміттер і О’Доннелл розділяють демократизацію держави – створення представницьких і адіністративних інститутів і демократичного режиму – розділення сфер державних інститутів і громадянського суспільства.

А. Пшеворський розділяє два основних етапів: лібералізацію і демократизацію.

Лібералізація – збільшення відкритості режиму без зміни його структури і інститутів. Процес лібералізації може бути ініційований тільки однією з правлячих елітних груп, оскільки громадянське суспільство при диктатурі відсутнє. Якщо процес лібералізації виявився успішним, то наспупає етап демократизації – вивільнення з-під авторитарного режиму, формування плюралізму.