Об’єкт, суб’єкт, джерела ризику. Ризик як економічна категорія.

Вивчаючи та враховуючи ризик, необхідно мати чітке уявлення про його об’єкт, суб’єкт, джерела. Слід також звернути увагу на те, що ризик має об’єктивно-суб’єктивну структуру.

Об’єктом ризику називають економічну систему, оцінити ефективність та умови функціонування якої на перспективу вичерпно та з необхідною точністю неможливо.

Суб’єкт ризику – особа або колектив, зацікавлені у результатах управління об’єктом ризику із відповідною компетенцією щодо управління і прийняття відповідних рішень стосовно об’єкта ризику.

Джерела ризику – це чинники (процеси, явища), що спричиняють невизначеність, конфліктність.

Об’єктивність ризику ґрунтується на тому, що він існує внаслідок об’єктивних, притаманних економіці категорій конфліктності, невизначеності, відсутності вичерпної інформації на момент оцінювання та прийняття управлінських рішень.

Суб’єктивність ризику зумовлюється тим, що в економіці діють реальні люди (інвестори, менеджери, управлінські команди) із власним досвідом, психологією, схильністю чи несхильністю до ризику.

Таким чином – ризик це економічна категорія, яка відображає характерні особливості сприйняття зацікавленими суб’єктами економічних відносин об’єктивно наявних невизначеності та конфліктності, притаманних процесам цілепокладання, управління, прийняття рішень та оцінювання, обтяжених можливими загрозами й невикористаними можливостями.

Поняття невизначеності та групи причин її виникнення

Функціонування економічної системи відбувається в умовах не лише взаємодії внутрішніх структурних елементів, а й одночасної реакції на дію зовнішнього середовища, яка не завжди є передбачуваною. Невизначеність трактується не лише у розумінні відсутності вичерпного знання, а й як постійна змінюваність умов, трансформація, швидка переорієнтація виробництва, дії конкурентів, зміна кон’юнктури ринку тощо. Невизначеність є найхарактернішою причиною ризику.

Причини виникнення невизначеності поділяються на три групи.

Перша група. Більшість пов’язаних з економікою процесів принципово індетерміновані. Таким є науково-технічний прогрес, про розвиток якого неможливо зробити точний прогноз. Важко передбачити також різні природні явища, зміни клімату, розвиток смаків споживачів тощо.

Друга група. Можна говорити про економічно оптимальну неповноту інформації, бо нерідко доцільніше працювати з неповною інформацією, ніж збирати вкрай дорогу практично повну інформацію. До цієї групи можна віднести і неповноту інформації, зумовлену обмеженістю потужностей для її обробки.

Третя група. Існує, так би мовити, “організована” невизначеність, або асиметрія інформації. Вона спричинена тим, що нерідко деякі економічні агенти вважають доцільним приховувати деяку частину інформації з економічних, політичних чи інших причин. Концептуальні засади ризикології

Концептуальні засади ризикології описуються системою постулатів:

Постулат 1. Всеосяжність ризику. Не обтяжених ризиком суб’єктів господарювання не існує. Ризик зумовлюється необхідністю подолання невизначеності, конфлікту, на підставі певних суджень, прийняття відповідних гіпотез тощо.

Постулат 2. Ризиком обтяжені передбачення, прогнози, оскільки майбутнє стосовно економічних процесів неможливо передбачити вичерпно у всіх деталях.

Постулат 3. Ризик виникає в процесах цілепокладання, оцінювання. Це проявляється як конфлікт між окремими цілями суб’єкта ризику, як невизначеність стосовно реалізації цілей, зміст і умови досягнення яких не є чітко зрозумілими.

Постулат 4. Необхідно чітко розрізняти ризик як економічну категорію та його кількісну міру (кількісну оцінку ступеня ризику). Нерідко плутають ризик та одну з його кількісних оцінок. Наприклад, часто стверджується, що ризик – це ймовірність несприятливої події, забуваючи про низку інших показників кількісної міри ризику.

Міра ризику є вектором, одна група компонент якого кількісно характеризує окремі грані ризику як об’єктивної категорії. Решта – враховує ставлення його суб’єктів до невизначеності, конфлікту і ризику.

Постулат 5. Структура та міра ризику діалектично змінюються в часі під впливом змін зовнішнього та внутрішнього середовища, дії об’єктивних і суб’єктивних чинників.

Постулат 6. Вимірювання ризику ґрунтується на загальних методологічних положеннях теорії вимірювання, яка є підґрунтям будь-яких вимірювань.

Зовнішні способи зниження ступеня ризику

Зовнішні способи зниження ступеня ризику (передача ризику) свідчать про те, що менеджер (інвестор) передає відповідальність за економічний ризик повністю чи частково комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб’єктів, залучених до справи, чи наприклад, передати його страховій компанії.

1. Розподіл ризику полягає в тому, щоб перекласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника реального інвестиційного проекту, який здатний контролювати його краще за інших.

2. Найпоширенішою формою передачі ризику є зовнішнє страхування. Його сутність виражається в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини доходів, щоб уникнути надто великого ступеня ризику. Тобто він готовий заплатити за зниження до прийнятної, на його думку, величини рівня ризику. Страхування ризику – це, по суті, передача певних ризиків страховій компанії.

3. До методів, що за суттю близькі до страхування, можна віднести деривативи (опціони, ф’ючерси, свопи тощо). Так, наприклад, ф’ючерси дають змогу передавати ризик несприятливої зміни цін у майбутньому іншій стороні торговельної угоди.