3.Використання економетричних методів в моделюванні.

Науковий напрям, який об’єднує економічні дослідження на підставі математичних методів є економетрія. Вона поєднує в собі досить широкий методологічний напрямок з різноманітними об’єктами дослідження. Поряд з економіко-математичними дослідженнями проблем в економічній системі, вона охоплює всі області використання математичних методів у вирішенні конкретних економічних задач. Економетрія досліджує і встановлює конкретні кількісні закономірності і взаємозв’язки в економічних системах за допомогою математичних і математико-статистичних методів. Вона є поєднанням трьох галузей знань: теоретичної економіки, статистики і математики. Головним в економетрії є поняття моделі, тобто схематичного представлення певних аспектів економічних систем. Адже, одним із основних завдань економетрії є побудова, дослідження та застосування математичних моделей, які дають можливість проводити відтворювані модельні експерименти для кількісного та якісного аналізу і прогнозування результатів функціонування економічних систем з метою вдосконалення управління ними. Із цього випливає, що головним методом проведення економетричного дослідження є моделювання. Термін «економетрія» вперше використав львівський вчений Павло Чомпа в опублікованій у Львові у 1910 році книзі «Нариси економетрії та натуральної теорії бухгалтерії, яка ґрунтується на політичній економії».

4.Особливості застосування методу моделювання в прогнозуванні соціально-економічного розвитку.

Управління розвитком економічної системи ґрунтується на соціально-економічному прогнозі через що підготовка прогнозів є важливою складовою управлінської діяльності на різних рівнях її ієрархії. Соціально-економічний прогноз може стосуватися загальнодержавного, регіонального і цільового аспектів. Прогнози необхідні за двома основними причинами: майбутнє невизначене, і повний ефект від багатьох рішень, що приймаються зараз, не відчуватиметься впродовж певного часу. Прогнозування передбачає систему наукових доведень, використання методів і прийомів з різним ступенем формалізації, узгодженість окремих висновків і оцінок щодо майбутнього розвитку процесу. В світовій практиці прикладного прогнозування використовують різні методи: статистичні (прогнозна екстрапо-ляція), функціонально-ієрархічні (прогнозні сценарії), методи структурної аналогії, імітаційного моделювання, експертні оцінки. Кожен метод має свої особливості, позитивні якості й вади, свої межі використання. Вивчаючи не самі об'єкти, а їх моделі, слід пам'ятати, що події, які, на перший погляд, аналогічні, але відбувалися в різних історичних умовах, можуть призвести до абсолютно протилежних резуль-татів. Модель слід розглядати як аналог певного фрагмента дійсності, концептуально-теоретичного утворення, що використовується при розв'язанні таких завдань: прикладних (дослідження прак-тичних проблем політичного життя); теоретичних (розробка теоретичних конструкцій політичної реальності); інструментальних (створення нових способів дослідження політичної сфери). Для прогностичного моделювання характерною є необхідність вірогідніс-ного підходу до проблем майбутнього, внаслідок чого на цій основі створено модель, пов'язану зазвичай з розробленням шкали можливостей і побудовою на ній функції розподілу вірогідності (менш вірогідно — більш вірогідно).