2. Антикоагулянти непрямої дії.

Антикоагулянти непрямої дії є антагоністами віт. К, які, можливо, витісняють його з ферментних систем, що беруть участь в утворенні протромбіну та інших факторів коагуляції. їхня дія розвивається повільно і тільки в організмі. Це похідні кумарину та індандіону, які за структурою подібні до активної частини віт. К

Із численних похідних кумарину та індандіону в клініці застосовують лише досить активні і найбезпечніші препарати: неодикумарин, синку мар, фенілін.

Фармакокінетика похідних кумарину та індандіону мало чим відрізняється. Вони абсорбуються у травному каналі, із крові надходять до різних органів, переважно в печінку, виводяться нирками. Похідні індандіону можуть забарвлювати сечу в рожевий колір.

Фармакодинаміка. Будучи конкурентними антагоністами віт. К, непрямі антикоагулянти порушують синтез факторів коагуляції крові, поступово знижуючи її згортання. Непрямі антикоагулянти підвищують проникність стінки кровоносних судин, знижують тонус бронхів, кишок. Гальмують реакцію взаємодії антигену з антитілом, оборотно пригнічують активність деяких ферментів (трипсин, рибонуклеаза, фумараза), стимулюють виведення сечової кислоти.

Показання: тромбофлебіт, тромбоз, тромбоемболія, облітеруючий ендартерит, ішемічна хвороба серця, яка супроводжується коронаросклерозом, у хірургії — в післяопераційний період для запобігання тромбоутворенню.

Призначаючи непрямі антикоагулянти, слід враховувати індивідуальну чутливість хворих.

Побічна дія: кровотечі шлункові, кишкові, носові та інші крововиливи у випадках передозування. Рідко — алергічні реакції, головний біль, диспепсичні явища.

При геморагії препарат відміняють, дають вікасол, кислоту аскорбінову, рутин, препарати кальцію.

Протипоказання: знижене згортання крові, підвищена проникність стінки судин, ендокардит, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, злоякісні пухлини, порушення функцій печінки, нирок, вагітність.

ІІІ. ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ФІБРИНОЛІЗ.

1. Фібринолітичні засоби.

Фібринолітична система крові забезпечує розчинення внутрішньосудинних тромбів та відкладень фібрину у тканинах і порожнинах організму.

Підвищення фібринолітичної активності крові спостерігається у хворих на променеву хворобу, з септичними станами, тяжкими ушкодженнями внутрішніх органів. Вважають, що в таких випадках з мікробних тіл та ушкоджених клітин органів виділяються ферменти, які активізують фібриноліз. Підвищенню фібринолітичної активності крові сприяють також підвищене фізичне навантаження, психічне збудження.

Речовини, які підвищують фібринолітичну активність крові, можуть діяти безпосередньо на фібринний згусток. До них відносять

фібринолізин, трипсин, які безпосередньо лізують тромб,

і препарати — стрептоліазу, стрептодеказу, які містять стрептокіназу та інші речовини, що сприяють перетворенню неактивного профібринолізину (плазміногену) на активний фібринолізин (плазмін).

Інша група речовин, що підвищують фібриноліз, діє лише в умовах живого організму. Вони представлені пірогенними препаратами, наприклад, бактеріальними ліпополісахаридами (пірогенал, продигіозан), деякими засобами, що розширюють судини та ін. Механізм їхньої дії вивчений недостатньо.

Стимулятори фібринолізу призначають у випадках:

- тромбоемболії легеневої артерії,

-інфаркту міокарда,

-тромбозу судин мозку,

-тромбофлебіту,

-операцій на кровоносних судинах

-та при інших станах із загрозою тромбоутворення.

При застосуванні стимуляторів фібринолізу потрібно визначити час згортання крові, протромбіновий індекс, концентрацію фібриногену, тромбіновий час та ін.

Побічна дія: алергічні реакції, озноб, гарячка, головний біль, біль за грудниною, в животі. При передозуванні можлива кровотеча. У таких випадках внутрішньовенно крапельно вводять до 100 мл 5 % розчину кислоти амінокапронової.

Протипоказання: кровотечі, відкриті рани, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, фібриногенопенія, порушення функції печінки, нирок, активний туберкульоз, сепсис, артеріальна гіпертензія, алергія.

Фібринолізин отримують із плазми крові людини шляхом активації профіб-ринолізину ферментами, зокрема — трипсином. Чинить пряму лізуючу дію на фібрин тромбу, може активізувати систему згортання крові.

Стрептоліаза містить фермент стреп-токіназу, виготовлений із гемолітичного стрептокока.

Діє на проактиватор фібринолізину, переводячи його в активний стан, а він сприяє перетворенню профібринолізину на фіб-ринолізин. Лізує свіжий тромб іззовні і проникає всередину, прискорюючи лізис.

Стрептодеказа для ін'єкцій — препарат стрептокінази подовженої дії. Стрептокіназа, іммобілізована на водорозчинній матриці поліцукристої природи, довгий час циркулює в крові, що забезпечує підвищення фібринолітичної здатності крові протягом 48-72 год. Дія стрептодекази подібна до дії стрептоліази.

Альтеплаза (актилізе) — препарат людського тканинного активатора плазміногену. Є глікопротеїдом, який безпосередньо активує плазміноген, перетворюючи його на плазмін. При внутрішньовенному введенні препарат неактивний. Активується лише при взаємодії з фібрином, що зумовлює розчинення фібринового згустка. Оскільки вплив препарата на згортання крові є незначним, його застосування, на відміну від інших фібринолітиків, не підвищує ризик розвитку кровотеч.

Фібринолітичні препарати розчиняють тромби, в тому числі у вінцевих судинах. Разом з відновленням кровопостачання в ішемізованих ділянках міокарда часто розвиваються різні порушення ритму серця, навіть фібриляція шлуночків. Це найбільш небезпечне ускладнення фібринолітичної терапії при інфаркті міокарда. Для запобігання і усунення його вводять кардіотропні засоби з урахуванням загального стану хворого.