65.Сутність та функції політичної партії

Слово "партія" (лат. рагtis - частина) означає частину більшої спільності або цілісності. Воно використовувалося ще в античному світі для позначення політичної організації, причому в негативному значенні. Політична партія - це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадин, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади. У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняє три стадії:

1. аристократичної котерії (угруповання);

2. політичного клубу;

3. масової партії.

Головне завдання політичних партій полягає в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів окремих індивідів і соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних соціальних спільностей за допомогою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються в єдине ціле. Механізм керівництва розвитком суспільства з боку політичних партій такий. Відбиваючи соціальні інтереси, партія створює або засвоює вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих інтересів. На основі обраної ідеології визначається політична доктрина партії, яка формулює її політичні цілі, втілювані в програму. Політична доктрина встановлює зв'язок між ідеологією та політичною практикою і є інструментом боротьби за державну владу в суспільстві.Програма партії, яка розробляється на основі ідеології і політичної доктрини, об'єднує членів партії, є основою їхніх спільних дій, схиляє людей до вступу в партію. Вона змінюється найчастіше, ніж ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний зміст.

Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

1. політичне представництво соціальних інтересів;

2. соціальна інтеграція - узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

3. розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

4. боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

5. участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;

6. участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

7. політична соціалізація - сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної с истеми;

8. формування громадської думки;

9. політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

10.підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

67. Політика.

Полі́тика — цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків.

У вужчому розумінні політика — визначена частина, програма або напрямок такої діяльності, сукупність засобів (інструментів) та методів (технік) для реалізації певних інтересів задля досягнення визначених (суб'єктом політичного процесу) цілей в певному соціальному середовищі. Політикою також називають процес прийняття рішень, а також поведінку в суспільно-державних установах. У демократичних суспільствах політику можна спостерігати у взаємодії між певними групами людей у корпоративних, академічних, релігійних інституціях.

Політика в будь-якому суспільстві, на будь-яких історичних етапах його розвитку стає засобом забезпечення насамперед власних інтересів індивіда чи великих груп людей: станів, територіальних одиниць, класів і націй. Метою політики як усвідомленої діяльності є націленість на забезпечення оптимально можливого в даному суспільстві й конкретних умовах здійснення суспільних процесів, вивчення їх та регулювання і розвиток у тому напрямі, якого бажає домінуюча чи опозиційна група. Політика — це реалізація певної мети переважно через відносини протиборства (не обов'язково революційності, адже політичний компроміс, наприклад, — також подолання, подолання власних амбіцій однією з сил, подолання нетерпимості до їнших)."

Функції

У політології існують різні погляди на функції політики. Толкотт Парсонс відносить до них визначення колективної мети суспільного розвитку, мобілізацію і прийняття рішень, збереження стабільності в суспільстві і розподіл ресурсів. Французький політолог Рене Дебре вбачав функції політики у збереженні цілісності і стабільності суспільства; Девід Істон — в авторитарному привласненні цінностей.

У вітчизняній політології^[4] виділяють такі функції політики:

• керівництво та управління суспільством, збереження організованості й загального порядку;

• забезпечення захисту основних прав людини;

• управлінська (політичне керівництво суспільством);

• інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства, досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його частин, систем;

• регулятивна, що сприяє упорядкуванню, регламентації політичної поведінки та політичних відносин;

• теоретико-прогностичну, мета якої — вироблення концепції, курсу розвитку суспільства;

• сприяння виявленню інтересів різних груп суспільства та узгодження цих інтересів;

• нормативна, пов'язана з виробленням і затвердженням системи норм і цінностей у суспільстві;

• соціалізації особистості — функція залучення, включення індивіда в суспільне життя, певне політичне середовище;

• забезпечення суспільства дієвим принципом розподільчої справедливості;

• забезпечення наступності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особи;

• гарантування як усередині самої держави, так і поза її межами безпеки для всіх груп і верств суспільства.

Водночас політиці властиві й латентні функції. Американський соціолог, нобелівський лауреат, Роберт Кінг Мертон вважав, що у конкретному суспільстві окремі функції можуть бути нерозвиненими, за характером здійснення основних функцій можна визначити зрілість політичного життя суспільства і держави.