1.4 Методи управлінської діяльності і принципи їх
реалізації
За допомогою організаційних методів створюються необхідні умови функціонування організацій, тому вони логічно випереджують усі інші. За їх допомогою організація проектується, засновується, орієнтується у часі і просторі, її діяльність нормується, регламентується і забезпечується необхідними інструкціями, які фіксують розташування персоналу, його права, обов'язки, специфіку поведінки у різних ситуаціях. Ці методи створюють лише свого роду рамки, які спрямовують майбутнє функціонування і розвиток організації, а тому по суті вони є пасивними. До них відносяться, наприклад, методи формування управлінських структур, методи створення трудових колективів, методи підготовки і проведення різноманітних громадських заходів та інші.
У протилежність організаційним, адміністративні методи активні, бо на їх основі відбувається втручання в саму діяльність. По-іншому їх називають методами владної мотивації, які орієнтовані або на прямий примус людей до визначеної поведінки в інтересах організації, або на створення можливості такого примусу.
Умовою застосування цих методів є переважання однозначних способів вирішення задач, які стоять перед організацією, зведення ініціативи до мінімуму і покладання усієї відповідальності за результати на керівника (армія, воєнізовані структури, транспорт).
Застосування адміністративних методів може супроводжу- ватись заохоченням або санкціями у відношенні до виконавців за успішну або неуспішну роботу, в тому числі економічного характеру у вигляді премій або штрафів. Головний недолік адміністративних методів управління — вони орієнтуються на досягнення заданої результа- тивності, а не на її безмірне зростання, заохочують виконання, а не ініціативу.
Тому в умовах величезного ускладнення діяльності організації, необхідності оперативно вирішувати досить різноманітні проблеми, на що у керівника часто не вистачає часу або знань, адміністративні методи, які сковують ініціативу виконавців, перестали відповідати реальним потребам управління.
Потрібні були методи, які б дозволяли рядовим працівникам на основі матеріальної зацікавленості самим виявляти ініціативу і відповідати за результати прийнятих ними рішень.
Такі методи почали втілювати на початку XX століття і назвали їх економічними.
На відміну від адміністративних економічні методи передбачають не прямий, а побічний вплив на об'єкт управління. Безпосереднім виконавцям
встановлюється тільки цілі, обмеження і загальна лінія поведінки, в рамках яких вони самі шукають оптимальні способи вирішення проблеми. Своєчасне і якісне виконання завдань винагороджується різного роду грошовими виплатами, які є не просто заслуженими, а заробленими, наприклад, за рахунок економії або додаткового прибутку, внаслідок виявлення особистої ініціативи. Оскільки розмір виплат напряму залежить від досягнутого результату, робітник безпосередньо економічно зацікавлений у його поліпшенні.
Проте економічні методи управління також доволі швидко показали свою обмеженість, особливо стосовно людей інтелектуальних професій, бо для них гроші - важливий, але частіше всього не самий головний стимул роботи. І тут на допомогу прийшли соціально-психологічні методи (20-ті роки XX ст.).
Соціально-психологічні методи передбачають два напрямки впливу на поведінку робітника і зростання його трудової активності. З одного боку, вони націлені на формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, розвиток доброзичливих відносин між його членами, зміну ролі керівника ("диктатор" образно кажучи перетворюється в "батька родини"), а з другого боку - на розкриття особистих здібностей кожного робітника, допомогу у його удосконаленні, що веде в кінці кінців до максимальної самореалізації людини в її повсякденній діяльності, а отже — до зростання її ефективності.
Перелічені вище методи управління реалізуються відповідно з певними принципами, тобто правилами. На практиці таких принципів може бути дуже багато, тому зупинимось лише на найбільш важливіших:
Головним з них можна вважати науковість у поєднанні з елементами мистецтва (від керівника потребують глибоких знань, досвіду, володіння мистецтвом між. особистісного спілкування, вміння знаходити вихід з безвихідного становища).
Процес управління повинен бути цілеспрямованим (орієнтованим на рішення конкретних проблем).
Важливим принципом менеджменту є його функціональна спеціалізація у поєднанні з універсальністю, їх сутність у тому, що до кожного об'єкту управлінської діяльності існує індивідуальний підхід, який відповідає спрямованості і особливостям його функціонування (футбольною командою неможливо управляти так само, як і акторами на сцені, або науковим колективом у аналогії з армійським підрозділом, але у всіх цих випадках мають місце одні й ті самі по сутності своїй дії - управління людьми, дещо загальне, універсальне).
Будь-який управлінський процес повинен засновуватись на принципі послідовності (дії, з яких він складається, розташовуються в чітко визначеному порядку як у просторі, так і в часі - неможливо спочатку прийняти рішення, а потім продумати ситуацію).
Безперервність здійснення господарських процесів потребує відповідно і безперервності управління ними, контролю і координації діяльності персоналу.
Урахування індивідуальних особливостей і психології робітників, закономірностей між-хзсобистісних відносин та групової поведінки - це забезпечує нормальний морально-психологічний клімат в організації і прийняття зважених рішень, які будуть належним чином виконуватись.
Забезпечення єдності прав і відповідальності у кожній ланці управління (надмірність прав у порівнянні з відповідальністю приведе на практиці до управлінського свавілля; нестача паралізує ділову активність і ініціативу, тобто будь-який перебір тут зможе привести до великих неприємностей).
В сучасних умовах управління не може бути дійсно результативним без такого принципу як максимально широке залучання виконавців в процес підготовки рішень, причому на самих ранніх його стадіях (рішення, в які вкладена власна праця і ідеї, будуть реалізовуватись з більшою активністю і зацікавленістю, ніж "опущені зверху ").