Мюнхенська угода 1938

Угода про розчленовування Чехословакии, досягнуте 29-30 вересня в Мюнхені главами урядів Великобританії (Н. Чемберлен), Франції (Э. Даладье), нацистської Німеччини (А. Гітлер) і фашистської Італії (Б. Муссоліні). Легкість, з якої Гітлер здійснив у березні 1938 аншлюс Австрії, заохотила його на подальші агресивні дії, тепер уже у відношенні Чехословакии. Після розпаду Австро-угорської імперії, Чехословакия в короткий строк перетворилася в одну з найбільш процвітаючих країн Центральної Європи. На її території розташовувалися багато найважливіших промислових підприємств, у тому числі сталеливарні заводи Шкода й військові заводи. При населенні напередодні Мюнхенської угоди в 14 млн. чоловік, у країні проживало крім чехів і словаків близько 3,3 млн. етнічних німців. Немецкоязичное населення, т.зв. судетские німці постійно громогласно заявляли про дискримінаційні заходи щодо відношення до них з боку чехословацького уряду. Майже половину з 1 млн. безробітних у країні становили судетские німці. Центральні влади вживали всіляких заходів, щоб знизити розжарення невдоволення в Судетской області: представництво в Національних зборах, рівні права відносно утворення, місцеве самоврядування й ін., але напруга не спадала. Гітлер вирішив скористатися нестабільною ситуацією в Судетской області й у лютому 1938 звернувся до рейхстагу із закликом “звернути увагу на жахаючі умови життя німецьких побратимів у Чехословакии”. Він заявив, що судетские німці можуть розраховувати на Третього рейха, що захистить їх від чехословацьких пригноблювачів. У німецькій пресі здійнялася хвиля обвинувачень на адресу чехословацької влади, нібито здійснюючі звірства у відношенні судетских німців. Скориставшись невеликим прикордонним інцидентом, у результаті якого загинуло кілька німців, Гітлер висунув німецькі війська до границі із Чехословакией, у надії зробити політичний і військовий тиск на країну, чия армія становила всього 400 тис. чоловік. Але Радянський Союз і Франція попередили Німеччину, що виконають свої зобов’язання стосовно Чехословакии, і Гітлер був змушений відвести свої війська від границі. Однак обережний Чемберлен заявив, що він не може гарантувати підтримку Великобританії у випадку німецької агресії проти Чехословакии. Натхнений нерішучістю британського уряду, Гітлер вирішив обпертися у своїх планах на “п’яту колону”, що представляли судетские німці й пронацистская Судетская німецька партія. За його вказівкою лідер цієї партії Генлейн висунув ряд вимог, власне кажучи предполагавших відмову Чехословакии від суверенітету над Судетской областю (24 квітня). 30 травня Гітлер скликав секретну нараду генералітету в Ютербоге, на якому заявив: “Моє непохитне прагнення – знищити Чехословакию в результаті воєнних дій у самий найближчий час”. Потім він оголосив наказ про проведення операції “Грюн” не пізніше 1 жовтня 1938. Гітлер і Муссоліні (третій і четвертий ліворуч) на Мюнхенській конференції у вересні 1938. На цьому знімку: крайній праворуч – граф Чиано; прем’єр-міністр Великобританії Невилль Чемберлен – ліворуч, Едуард Даладье – ліворуч від Гітлера Подальші події, що безпосередньо передували підписанню Мюнхенської угоди, виглядають у такий спосіб: маневри англо-французької дипломатії з метою виправдати перед суспільною думкою підготовлювану угоду з Гітлером і спроби схилити Чехословакию до капітуляції; заколот судетских нацистів 13 вересня, подавлений збройними силами Чехословакии; Берхтесгаденское побачення 1938, у ході якого Чемберлен, у принципі погодившись із вимогою Гітлера про передачу Німеччини прикордонних чехословацьких територій, лише виразив прохання не починати бойових дій (15 вересня); французький^-французький-англо-французький ультиматум (18 вересня) про передачу Німеччини частини чехословацької території (”необхідно поступитися Німеччині райони, населені переважно судетскими німцями, щоб уникнути загальноєвропейської війни”), прийнятий 21 вересня президентом Чехословакии Э. Бенешем; зустріч Чемберлена з Гітлером у Бад-Годесберге для обговорення нових, ще більш важких для Чехословакии вимог німецького уряду (22 вересня). У момент найвищої напруги Муссоліні порадив Гітлеру скликати чотирибічна нарада з метою влагодити всі виниклі проблеми. Погодившись на цю пропозицію, Гітлер виступив 26 вересня на масовому мітингу в Палаці спорту в Берліні з мовою. Він завірив Чемберлена й увесь світ, що якщо проблема судетских німців буде вирішена, то він не стане висувати подальших територіальних претензій у Європі: “Ми підходимо зараз до останньої проблеми, що вимагає свого дозволу. Це остання територіальна вимога, що я висуваю перед Європою. В 1919 році три з половиною мільйона німців були відрізані від своїх співвітчизників групою божевільних політиків. Чехословацька держава виросла з дивовижної неправди, а ім’я цього брехуна – Бенеш”. Чемберлен втретє направився в Німеччину, у Мюнхен, буквально благати Гітлера про світ. Він писав: “Я хотів ще раз спробувати зробити це, оскільки єдиною альтернативою ставала війна”. Радянський Союз і Чехословакия не були допущені на переговори. Чемберлен і Даладье прийняли умови Гітлера й спільно натиснули на чехословацький уряд. Текст угоди, складений 29 вересня, був підписаний наступного дня. Угода передбачала передачу Німеччини в строк з 1 по 10 жовтня 1938 Судетской області Чехословакии (з усіма спорудженнями й зміцненнями, фабриками, заводами, запасами сировини, шляхами сполучення й ін.), задоволення за рахунок Чехословакии протягом 3 місяців територіальних домагань Угорщини й Польщі, “гарантію” учасниками угоди нових границь Чехословакии проти неспровокованої агресії (вторгнення в Чехословакию німецьких військ у березні 1939 виявило фальшивий характер цих “гарантій”). 30 вересня чехословацький уряд прийняло без згоди Національних зборів мюнхенський диктат. Чемберлен, повернувшись у Лондон, радісно заявив в аеропорті, розмахуючи текстом угоди: “Я приніс мир нашому часу”. Вражений подібною політикою потурання агресорові Уинстон Черчілль сказав: “Я нагадаю тому, хто хотів би не помітити або забути, але що проте доводиться констатувати, а саме – ми пережили загальну і явну поразку, а Франція знесла ще більше, ніж ми… І немає ніяких підстав сподіватися, що цим усе закінчиться. Це лише початок розплати. Це тільки перший ковток з гіркої чаші, що буде запропонована нам від дня на день, якщо не наступить неймовірне відновлення морального здоров’я й військової моці, якщо ми знову не опам’ятаємося й не зробимо ставку на волю, як у колишні часи”. Угода, підписана в Мюнхені, було одним з найбільш яскравих проявів політики “умиротворення”, що проводилася напередодні 2-й світової війни урядами Великобританії й Франції з метою домогтися змови з нацистською Німеччиною за рахунок країн Центральної й Південно-Східної Європи, відвернути гітлерівську агресію від Великобританії й Франції й направити її на Схід, проти Радянського Союзу. Мюнхенська угода стала важливою віхою в підготовці 2-й світової війни.