- •2. Середньовічний фарс
- •3. Трагеія Еврипіда Медея
- •7. Комедія Де Лярте
- •9. Творчість Лопе де Вега
- •10. Театр еліністичного періоду.Драматургія, акторське мистецтво
- •11. Комедія дель арте(пит 6)
- •12. Софокл "Едіп цар"
- •13. Мігель де Сервантес та театр
- •14. Історичні хроніки в. Шекспіра "Річард ш
- •15. Організація давньогрецького театру, орагнізація вистав (пит 1 та 10)
- •16. Середньовічні містерії. Світські офрми середньовічного театру. Мораліте, фарс
- •17. Загальна характеристика творчості к. Марло " Тамерлан великий"
- •18. Організація театральних вистав, декоративне мистецтво, акторське мистецтво Іспанії 16-17 ст(див. Ще пит 33)
- •19. Особливості театру давнього Риму у епоху імперії
- •20. Середньовічний фарс (пит 2 та 16)
- •21. Есхіл "Орестея"
- •22. Театр еліністичного періоду. Організація вистав, акторське мистецтво (пит 1, 10, 15)
- •23. Акторське мистецтво давньогрецького театру
- •24. Загальна хар-ка драматургії Теренція
- •25. Комедія дель арте: витоки та шляхи формування
- •26. Середньовічний фарс ( пит 2, 16, 20)
- •27. Драматургія Менандра. Загальна хар-ка
- •28. Основні маски комедій дель арте (пит 6)
- •29. Шекспір "Сон в літню ніч"
- •30. Драматургія Сенеки
- •31. Комедія дель арте, витоки та шляхи формування (пит 25)
- •32. Ніколо Макіавеллі "Мандрагора"
- •33. Основні етапи рохзвитку Іспанського театру епохи відродження
- •34. Шекспір Отелло
- •35. Середньовічні жанри
- •36. Драматургія Есхіла. Загальна хар-ка
- •37. Особливості театру давнього Риму в епоху імперії (пит 19)
- •38. Плавт "Менехми"
- •39. Мораліте, фарс, особливості розвитку
- •40. Драматурги давньогрецького театру (пит 1)
- •41. Теренцій "Брати"
- •42. Драматургія Софокла. Загальна хар-ка
- •43. Зародження ренесансної культури (14 ст)
- •44. Комедії Менандра
- •45. Середньовічний церковний театр
- •46. Загальна хар-ка драматургії Плавта
18. Організація театральних вистав, декоративне мистецтво, акторське мистецтво Іспанії 16-17 ст(див. Ще пит 33)
Величезний вплив на розвиток європейського театрального мистецтва мав давньогрецький театр, який з'явився у давньогрецьких містах-державах уже в 5 в. до н. е. Театральні вистави Стародавньої Греції були всенародним святом, на гігантських амфітеатрах, під відкритим небом збиралися десятки тисяч глядачів. Крім професійних акторів, подання розігрувалося самими громадянами — учасниками хору. У трагедіях Есхіла, Софокла, Еврипіда створювалися образи легендарних героїв і богів, затверджувалися норми моралі, відстоювалися ті або інші соціально-політичні ідеали. У комедіях Аристофана гостро висміювалися пороки, відбивалася соціальна й політична боротьба в античному суспільстві. Комічні сценки з життя нижчих прошарків міста й села зображував мім, який, виникнувши в 5 в. до н. е. як народний театр імпровізації, пізніше поширився в країнах Близького Сходу й Римі, створив свою літературну драматургію.
У давньоримському театрі (драматурги Плавт, Теренцій, Сенека й ін.) розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав, у тому числі музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети — пантомім, що, досягши розквіту в епоху імперії, залишався аж до 5 ст. переважним театральним жанром. В той же час статус театрального мистецтва поступово знижувався. Основний акцент у них переносився на видовищність. Театральні вистави замінялися гладіаторськими боями, що проходили в Колізеї й інших театральних будинках. Тут же влаштовувалися і більш криваві видовища — масове полювання, єдиноборства зі звіром, публічне розтерзання дикими звірами беззбройних людей (головним чином, засуджених злочинців). Активно розвивалися циркові ігри — змагання колісниць, кулачні бої й ін. Театр втрачає свій сакральний характер, і актори представляють нижчі шари суспільства.
В Середньовічній Європі боротьба християнства з пережитками язичества і його ритуалів торкнулася і театрального мистецтва. Світські театри були закриті, актори піддавалися жорстоким переслідуванням, відлучалися від церкви й підпадали під санкції інквізиції. Незважаючи на тиск церкви, театральне мистецтво розвивалося у творчості бродячих акторів — західноєвропейських гістрионів, жонглерів, та Руських блазнів і скоморохів. Характерним для ранніх форм театру був принцип узагальненого показу людини, шукалося не індивідуально-різне, а загальне, що вело до появи постійних типів-масок. Особливий інтерес представляли ваганти — співці-сказителі із середовища недоучених семінаристів і розжалуваних священиків. У творчості мандрівних акторів, і особливо вагантів, розвивалася переважно сатирична лінія, опозиційна офіційної ідеології.
Культура Ренесансу відродила традиції античного театру, поєднавши їх з національними традиціями. Театральне мистецтво набуває ознак професійного — виникають постійні акторські товариства (наприклад Шекспірівський «глобус») та приватні антрепризи. В Італії у XVI столітті народжується комедія дель арте з постійними ролями-масками, що успадковує традиції Римської доби, паралельно розвивається жанр трагедії (Тріссіно, Грото), перші творці якої орієнтувались на трагедії Софокла та Евріпіда. Визначних висот мистецтво театру досягло в Англії (Вільям Шекспір) та Іспанії (Лопе де Вега, Мігель де Сервантес). На рубежі 16-17 століть як окремий вид театру виокремлюється опера.
З поширенням класицизму, суспільним ґрунтом якого стало зміцнення абсолютистських режимів у ряді європейських країн 17 ст., завданням театру стало створення образа героя, що опиняється у протиріччі між власним почуттям і обов'язком, яке вирішується на користь обов'язку. Принципи класицизму знайшли яскраве втілення у трагедіях П. Корнеля, Ж. Расіна і Вольтера, комедіях Ж. Б. Мольєра, сатирі Н. Буало.
Мігельде Сервантес (1547--1616) -- великий іспанський письменник, що увійшов у світову культуру, головним чином, як автор роману-пародії "Дон Кіхот". Сюжет твору має специфічний іспанський колорит: двоє благородних романтиків -- лицар Дон Кіхот та його зброєносець Санчо Панса -- вперто намагаються протистояти пасивному соціальному оточенню, у зв'язку з чим постійно потрапляють у комічні ситуації. У романі з великою художньою силою показано трагікомізм ентузіазму благородної людської особистості в умовах панування практичного міщанства та бездуховності. "Дон Кіхот" -- це сумний сміх над романтизмом епохи, яка вже відходить у минуле; в іншому плані роман розкриває крах високого благородства помислів людини тоді, коли вона прекраснодушне губить ритми дійсності; у цьому і полягає загальнолюдське значення змісту "Дон Кіхота".
Карпіо Лопе де Вега (1562--1635) -- іспанський драматург, поет і прозаїк. Серед його великої літературної спадщини найбільш відомі драматичні твори "Овеча криниця", "Учитель танців", "Собака на сіні", "Дівчина з глечиком", "Закохана витівниця". Пройняті антифеодальним пафосом, глибоким демократизмом, життєрадісністю, гумором, вони пропагували свободу почуттів, рівноправність жінки в коханні та шлюбі.
Завдяки такому спрямуванню творча спадщина Лопе де Веги завжди була й залишається актуальною, реалістично відображаючи життя на театральних сценах.