6. Громадянські (особисті) права громадян України, їх загальна характеристика

В діючій Конституції України особисті права і свободи не тільки відкривають розділ про права, свободи і обов'язки людини та громадянина, але й їх кількість є значно більшою, ніж це було в попередніх конституціях.

Особисті права і свободи мають специфічні ознаки, які визначаються в наступному:

1. Вони є по своїй суті невід'ємними, природними правами кожної людини, а тому безпосередньо не випливають із належності особи до громадянства держави;

2. Ці права і свободи є невід'ємними і належать кожному від народження;

3. Це такі права і свободи, які необхідні для охорони життя, свободи, гідності людини як особистості, а також інші природні права, тісно пов'язані з її індивідуальним, приватним життям;

4. Вони особливо важливі для кожної людини, а тому їх порушення завжди найнегативнішим чином впливає на людину.

Прийнята в 1996 році Конституція України закріпила на ступні особисті права і свободи:

1. Право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23) як не дивно, не право на життя, а саме це право відкриває пе: релік особистих прав громадян. З цього можна зробити висновок, що забезпечення цього права людині повинно бути особливим предметом турботи держави і відповідних її органів.

2. Невід'ємне право на життя (ст. 27) — це єдине в Конституції право, яке містять у собі термін «невід'ємне право»ї Зміст цього права в Конституції не розкривається, але можли зробити висновок, що захист цього права охоплює широки комплекс активних дій усіх державних органів, кожної людин: щодо створення і підтримки безпечних соціального та природ ного середовищ проживання, умов життя.

3. Право на повагу до гідності кожної людини (ст. 28) Повага гідності людини є невід'ємною ознакою цивілізовано' держави. Ніякі заходи впливу на неправомірну поведінку особи не повинні бути пов'язані з посяганням на її гідність. Конституція встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

4. Право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29) — це право укладається в тому, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Підстави для арешту регламентуються кримінально-процесуальним та іншим законодавством, які передбачають досить широку систему гарантій від необгрунтованого арешту, від порушення прав людини під час арешту.

5. Право на недоторканість житла (ст. 30) — означає, що ніхто не має права без законних підстав увійти до житла, а також залишатися в ньому проти волі осіб, які там проживають. Законодавство досить чітко регламентує випадки, коли це право може бути порушено (наприклад, у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна; з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину) та коло уповноважених на те осіб і органів.

6. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31) — законодавство передбачає різні форми відповідальності (дисциплінарну, кримінальну та інші) за порушення цього права. І тільки в порядку винятку, згідно із законом, в зв'язку з розслідуванням кримінальних справ і при наявності судового рішення може бути накладений арешт на кореспонденцію і проведено її вилучення з поштово-телеграфних установ.

7. Право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) — це право проявляється в забороні без згоди особи зби-рати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу (крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробу-ту та прав людини). Кожному повинна бути надана можливість знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

8. Право на свободу думки і слова (ст. 34). Думки, погляди, переконання відносяться до сфери внутрішнього життя людини, в яке без її згоди ніхто не має права втручатися. Конституція, визначаючи цю свободу, тим самим закріплює право на політичну та ідеологічну багатоманітність. Думка не є вільною, якщо вона не може бути висловлена без огляду на сприятливі чи небезпечні для людини наслідки. Тому свобода думки органічно пов'язана із свободою слова. Свобода слова означає безумовне право людини робити свої думки, погляди, переконання суспільною власністю. Це забезпечується не тільки гарантіями самої свободи слова, але і правом вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший засіб — на свій вибір, а також забороною цензури.

9. Свобода світогляду і віросповідання (ст. 35) — це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи, ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Важливою гарантією указаних свобод є світський характер держави. Ніяка релігія не може встановлюватися в якості державної чи обов'язкової. В Україні церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа — від церкви. Установлення пільг, обмежень чи інших форм дискримінації людини в залежності від відношення до релігії не допускається.

10. Право на шлюб (ст. 51) — є правом кожної людини. Згідно з діючим законодавством, шлюб — це добровільна згода чоловіка й жінки з метою створення сім'ї. Шлюб, який укладається без цієї мети, є фіктивним. Шлюб вважається законним, якщо він укладається в державних органах, а в сільській місцевості — в сільських радах. Церковний шлюб держава визнає законним за умови, якщо він був укладений до 25 жовтня 1917 року.

Більшість фахівців вважають, що до числа особистих слід віднести і право на громадянство. Аналіз ст. 24 та ст. 25 Конституції дає підстави гадати, про таке право чинною Конституцією не регламентоване. Указані норми закріплюють лише принципи громадянства. В крайньому випадку можна вважати, що дане право закріплене не в прямій формі, а лише може бути виведене шляхом тлумачення.