Лекція № 5

« Культура книги»

з дисципліни «Книжкові видання»

План

І.Зовнішні елементи книги

1.1 Суперобкладинка

1.2 Обкладинка

1.3 Палітурка

1.4 Корінець

1.5 Каптал

ІІ. Внутрішні елементи книги

2.1 Форзац

2.2 Фронтиспис

2.3 Титульна сторінка

2.4 Контртитул

2.5 Авантитул

2.6 Шмуцтитул

ІІІ. Основна складова книги

3.1 Заголовок

3.2 Анотація.

3.3 Присвята

3.4 Передмова

3.5 Епіграф

3.6 Береги

3.7 Текст

ІV.Елементи довідково-допоміжного апарату у виданні

4.1 Закладинка

4.2 Обріз

4.3 Видавнича марка

4.4 Книжковий знак –екслібрис

1.Зовнішні елементи книги

1.1 Суперобкладинка - паперова обкладинка, що надівається на палітурку або основну обкладинку. Для підвищення міцності часто покривається лаком чи синтетичною плівкою. Якщо книга в обкладинці, то суперобкладинка може бути приклеєна до корінця, щоб не зісковзувала. Використовується як елемент зовнішнього оформлення, оберігає від пошкоджень і забруднень халепу. На ній може розміщуватися анотація до видання, інформація про автора, реклама.

Історія

Перші суперобкладинки з'явилися приблизно в середині XIX. Служили вони в основному для захисту палітурки від забруднень під час перевезення та продажу, виготовлялися з щільного паперу немаркого кольору і не запечатувалися. Було не прийнято зберігати книгу в суперобкладинці, їх викидали.

Поступово суперобкладинки стали повноцінним елементом оформлення книги, надавати їй витонченість і привабливість, вони розширювали можливості оформлення, так як на палітурці з тканини (або його замінника) неможливо було віддрукувати такі складні багатоколірні зображення, як на папері.

Сучасність

Треба відзначити, що зараз можливості текстильної промисловості дозволяють робити як завгодно складні візерунки на обкладинках, тому суперобкладинки робляться і з тканини. Такі обкладинки приємніше використовувати і можна прати.

1.2 Обкла́динка — важлива складова книги, журналу, документу що слугує покриттям книжкового блока, виготовлена з паперу, відмінного від того, на якому друкуються сторінки книги і яка покликана виконувати кілька функцій: скріплювальну, захисну, художню, інформаційну.

1.3 Оправа, палітурка – важлива складова книги, виготовлена із спеціальних матеріалів, яка скріплюється з книжковим блоком. На відміну від обкладинки, оправа є складнішою та дорожчою конструкцією.

Історія

Людині завжди було властиве бережливе ставлення до книжки, чи то були глиняні плити з клинописним текстом, чи папірусні сувої з ієрогліфами, чи пергаментні кодекси, чи паперові зошити. Для глиняних плит видовбували дерев’яні ночви; сувої зберігались у футлярах, часом щедро оздоблених малюнками. Появу і розвиток власне палітурного ремесла пов’язують з рукописною книжкою. Ще у глибоку давнину в монастирях поряд із переписувачем обов’язково працював палітурник. У пам’яті людства збереглось ім’я одного з найдавніших палітурників – ірландського монаха Дагеуса, який жив у VI ст. Як свідчать історичні джерела, конструкція книги у вигляді паперових блоків, прошитих нитками, заклеєних у корінці марлею, з’явилася десь у VII-IX ст.

Техніка ручного оправляння книг відпрацьовувалась впродовж віків: розширювався асортимент інструментів, велись пошуки матеріалів, створювались найбільш раціональні конструкції палітурок і способи їх скріплення з книжковим блоком.

Палітурки випилювались із дерев’яних дошок (товщиною до двох сантиметрів) – соснових, дубових, кипарисових, обрізали по книжковому блоці і прикріпляли до нього ремінцями (в палітурках прорізували щілини, через які пропускали ремінці, і видовбували канавки, в які западали ремінці). Потім палітурку покривали товстим пергаментом, верх і низ корінця обшивали шнурком і, нарешті, обтягували матеріалом – шкірою, оксамитом, шовком, парчею, полотном тощо. Закінчивши цю «чорнову» роботу, палітурник брався до оздоблення. Верхню частину палітурки покривали дощечкою з дорогоцінного матеріалу (золота, срібла) з різними різьбленими орнаментами, прикрашали перлами, дорогоцінним камінням. На нижній частині монтували випуклі металеві штирі («жуковини»), які оберігали оправу від пошкодження. Іноді на оправах робили металеві чи шкіряні защіпки,

Майстри-палітурники нерідко створювали дивовижні витвори палітурного мистецтва, такі як книжка-кошіль і книжка-сумка із замком, книжка -«серце» і книга-валіза, «трійна» книжка в одній оправі.

Сучасність

В останні роки, у зв’язку з появою нових і з удосконаленням відомих палітурних матеріалів, а також із розвитком сучасної техніки, відбулися значні зміни, які торкнулися, передусім, способу скріплення блока, а також таких елементів, як форма корінця блока, форми книжкових оправ, суперобкладинок, і сформували структуру книжкової продукції. Головна особливість цих змін – збільшення числа варіантів брошурувально-палітурних процесів при виготовленні книг. За останні роки це число зросло приблизно в 2-3 рази і перевищує 200; широко застосовуються більше 70 варіантів. Збільшилась диференціація у використанні конструкцій книг, їх оформлення, матеріалів залежно від призначення, тематики видань, кола майбутніх читачів, умов експлуатації і т.д. У більшості випадків досягається достатня відповідність між фактичними міцнішими, ергономічними і естетичними показниками випущеної книги і вимогами до неї, які ставить видавництво та читач.

1.4 Корінець — це елемент матеріальної конструкції книги, який знаходиться в середній чи центральній частинах оправи або обкладинки, що обрамлюють скріплені аркуші чи зошити книжкового блока. На корінці також проставляють текст : прізвище автора, назву , видавничий знак,марку серії. Написи на корінці стали робити у 17 столітті , до того корінець лишався «сліпим». У минулому типографи переймалися його оформленням : його оздоблювали золотим тисненням. Сьогодні частим є тисненням кольоровими фарбами або фольгою.

1.5 Каптал – шовкові або бавовняні смужки тасьми, що наклеюються на книжковий блок перед тим,як вставити книжковий блок у книжковий блок, щоб додатково скріпити сторінки книги і сховати сліди обробки основи. Колір капталу має гармоніювати із палітуркою.