7. Ризик як оцінка небезпеки.
Завжди постає проблема оцінки цих наслідків. Кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох факторів, наприклад, від кількості лю-дей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості ма-теріальних цінностей, що перебували там, природних ресурсів тощо.
Кожен вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої те-риторії, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо.
Перший кількісний спосіб визначення шкоди — це вар-тісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою, універсальною, найбільш розповсюдженою оцінкою небезпечності є ризик. Його можна назвати ще фактором потен-ційної небезпеки.
У тлумачному словнику наводиться таке означення понят-тя «ризику»: «усвідомленаможливість небезпеки». Точнішим, очевидно, слід вважати інше означення: «Усвідомлена ймовір-ність небезпеки».
Ризик — кількісна оцінка небезпеки, це відношення числа тих чи інших небажаних реалізованих наслідків (n), до макси-мально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу: R = n/N, тобто це частота реалізації небезпечностей. Він є су-путником будь-якої діяльності людини.
Наведена формула дозволяє розрахувати розміри індиві-дуального, групового та загального ризику. При оцінці за-гального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максимальну кількість подій у конкретній соціальній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. В групу можуть вхо-дити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу може складати один клас суб’єктів господарської діяльнос-ті тощо. Щоб визначити індивідуальний ризик, наприклад, потрапити людині в аварію на транспорті необхідно число людей які травмувалися 46 000, поділити на число тих, що можуть травмуватися за рік (46 млн.), тоді ризик (R — фак-тична частота небезпечності на транспорті) буде складати: 0,001 (46000 : 46 000 000).
8. Концепція прийнятного ризику.
На практиці досягнути нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо, тому що, по-перше, обмежено економічні можливості суспільства із забезпечення усіх сфер життєдіяльності людей. Із збільшенням витрат на підвищення безпеки технічних чи інших систем суспільство вимушено зменшувати витрати на соціально-економічні проблеми. Надмірні витрати на підвищення безпеки можуть завдати шкоди суспільній сфері, наприклад погіршити медичну допомогу населенню. По-друге, в існуючих системах взагалі неможливо забезпечити нульовий ризик.
Сучасна концепція безпеки життєдіяльності ґрунтується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику – такого рівня ризику, який суспільство спроможне забезпечити у цей час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки та техніки.
Прийнятний ризик – це компроміс між рівнем безпеки і можливостями його досягнення. Концепція прийнятного (допустимого) ризику може бути застосована для визначення рівня індивідуального ризику загибелі людини в суспільстві за рік для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, окремого підприємства.
У деяких країнах, наприклад у Голландії, рівні прийнятного ризику встановлено законами. На сучасному етапі розвитку досить малим прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини вважається ризик, який становить 10–6 за рік. Занадто малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що становить 10–8 за рік.
Графік, який ілюструє підхід до визначення прийнятного ризику загибелі людини в країні за рік, наведено на рис. 1.3. З графіка видно, що за збільшення витрат на підвищення безпеки технічних систем технічний ризик (Rт) зменшується, але зростає соціально-економічний (РСЕ).
Під час вирішення питання з підвищення безпеки ЖД потрібно виходити з того, що існує ризиковий баланс між перевагами та недоліками, настає момент, коли переваги поступаються недолікам.
