Тема 4 """ кримінологія в зарубіжних країнах

Кримінологія у країнах Східної Європи як самостійна наука ви­никла в період, коли було поставлене завдання планомірного і послідовного наступу на злочинність, а саме в кінці 50-х років. До того часу вона розвивалася головним чином у рамках науки кримі­нального права. До виділення кримінології в самостійну науку в цих країнах вивчення злочинності проводилося методом умогляд­них побудов, а не за допомогою фактичних досліджень. Останні стали проводитись пізніше, спочатку монодисциплінарні, а потім комплексні. Адже злочинність - різнобічне явище, яке в силу свого характеру вивчається різними науками.

Для кримінології країн Східної Європи, так само як і для пост­радянської, характерні труднощі становлення (недостатня розроб­ка теоретичних основ науки, брак кадрів, критичне ставлення до методів і результатів західної кримінології, надмірно широкий під­хід до явищ, що вивчаються тощо). Сьогодні кримінологія в цілому має в розпорядженні солідну наукову базу, корінні питання отри­мали досить повне висвітлення.

Злочинність на перших порах існування народно-демократичних республік була тісно пов'язана з наслідками другої світової війни, дезорганізацією економічного і суспільного стану, гострою класовою боротьбою, ліквідацією залишків фашизму, вирішенням життєво важливих політичних і соціальних проблем. Звідси і відповідні види злочинів економічного і політичного характеру. Пізніше простежу­ється тенденція зростання загальнокримінальної злочинності.

Нині у структурі злочинності європейських країн спостерігаєть­ся велика схожість навіть за видами злочинів: 70-80% становлять розкрадання державного та індивідуального майна, господарські, посадові злочини, злочини проти особи і злочини вчинені з необе­режності.

Для наочності у посібнику подаються моделі причин злочин­ності в деяких із цих країн та інформація про кримінологічні заклади,

Система профілактики злочинів у країнах Європи має велику схожість, оскільки базується на загальних принципах: злочинність і боротьба з нею є об'єктом соціального планування; профілактика злочинів ведеться державними і громадськими органами та орга­нізаціями; здійснюється на загальносоціальному і спеціально-кри­мінологічному рівнях; система боротьби зі злочинністю ґрунтуєть­ся на науковій основі з використанням прогнозів рівня, структури і динаміки злочинності. Головні центри кримінологічної науки вка­зуються у схемах (див модель ІЗ).

23

ПРИЧИНИ ЗЛОЧИННОСТІ В НІМЕЧЧИНІ

Низька

світоглядна

позиція деяких членів

суспільства

Неповага ;

прав інших громадян

Недоліки

соціального

контролю

За­гальні

Причини кон­кретних ВИДІВ злочинів

Відсутність у окремих громадяни соціально-позитивних

звичок

Користолюбство

Об'єктивні протиріччя в економіці

Нелегальна міграція

Негативні процеси в результаті об'єднаним західних і східних земель

Низька

особиста культура окремих громадян

24

Модель 11

Основні види злочинів у Чехії

Модель 12

КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАКЛАДИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ ЄВРОПИ

Інститут з вивчення злочинності і повод­ження із злочинцями

Інститут кримінології

Англія

мвс

Відділи, що вивчають злочинність:

а) серед неповнолітніх;

б) серед алкоголіків та наркоманів;

в) серед жінок;

г) серед осіб інших національностей.

Університети

Окремі наукової центри з вивчення злочинності

Болгарія

Рада з кримінологічних досліджень при Головній прокуратурі (міжвідомчий державно-громадський орган)

Науково-дослідний

інститут криміналістики

і кримінології МВС

Єдиний центр науки про

державу і право Болгарської

Академії наук

Вища спеціальна школа МВС

Німеччина

Центр з дослідження злочинності при Генеральній прокуратурі

Інститут кримінального права

Академія держави і права

Кримінологічне товариство з дослідження правопорушень серед молоді

Польща

Інститут проблем злочинності (міжвідомчий орган)

Інститут кримінології і кримі­налістики академії МВС

Інститут держави і права Польської Академії наук

Психолого-кримінологічний відділ Інституту судових експертиз

Румунія

Інститут правових проблем молоді

Дослідницькі підрозділи МВС

Дослідницькі підрозділи Генеральної прокуратури

Університетські кафедри

Угорщина

Державний інститут кримінології І криміналістики при Генеральній прокуратурі

-Криміналістичний •"• відділ МВС

Інститут держави і права Угорської Академії наук

Кафедри кримінального права університетів

Франція

Університетські кафедри

Інститут кримінології Інститут пенітенціарних наук і кримінолог»

Міністерство юстиції

Відділи з вивчення злочинності

Центри по нагляду за неповнолітніми

Чехія

Дослідницький інститут кримінології при Генеральній прокуратурі

Вища школа Корпусу Національної безпеки

Інститут психології Міністерства юстиції

Кафедри юридичних факультетів університетів Праги, Братислави, Брно

Модель 13

Міжнародні кримінологічні установи

Міжнародна асоціація кримінального права

Міжнародна асоціація юридичних наук

Міжнародна асоціація соціального прогресу

Міжнародна асоціація суддів у справах неповнолітніх

Європейський

центр (у Швейцари)

Інститут з вивчення

злочинності в Європі

(Рим)

Інститут з вивчення

злочинності в Азії

(Токіо)

Модель 14

27

Темаб

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХІДНИХ КРИМІНОЛОГІЧНИХ ТЕОРІЙ

Західна кримінологія має відносно довгу історію. З моменту свого виникнення і до теперішнього часу вона пройшла складний шлях розвитку і «знаходить» у злочинності позитивні функції для суспіль­ства. Наприклад, Е. Дюркгейм вважав її необхідною і корисною, оскільки вона пов'язана з основними умовами суспільного життя, які невіддільні від нормальної еволюції моралі і права. За Р. Мертоном, злочинність - необхідна данина, яку суспільство платить за збіль­шення темпів соціального розвитку. М. Вульфгенг дійшов висновку, що злочинність дає можливість праву випробувати свої приписи і таким чином вдосконалюватися; суспільство без злочинності прире­чене на застій, який призвів би до відсутності соціального обміну; свобода вчиняти злочини - показник наявності свободи, взагалі.

На сучасному етапі західна кримінологія переживає певну роз­губленість, бо не вірить у можливість вивчити причини злочиннос­ті і не може розробити заходи, які б забезпечили безпеку суспільс­тва від злочинних посягань. І це тоді, коли злочинність заполонила більшість країн. В одному з виступів президент США констатував, що американське суспільство живе в атмосфері розгулу злочин­ності, котра зачіпає приблизно одну третину американських сімей, у результаті чого воно втрачає приблизно 8,8 млрд доларів у рік.

Плюралізм західної кримінології різко загострив суперечності між різними напрямками і школами, внаслідок чого ((традиційні» кри­мінологи сприяли подальшій активізації біологізму, що ігнорує соціальні причини злочинності. Так, У. Уолт із Чикагського універ­ситету на початку 90-х років стверджував, що людина виступає з протестом не тому, що доведена до відчаю, а тому, що вміст ме­талу в її волоссі вищий або нижчий норми. Досліджуючи хімічний склад організму можна виявити потенційних злочинців, яких можна лікувати, вводячи їм відповідні елементи.

Таке «вдосконалення» теорії злочинності призводить до відриву кримінології від соціальної дійсності І орієнтування її на психіатрію. Зазначена ситуація водночас сприяла відходу частини вчених від традиційного пояснення причин злочинності і появі в кінці 90-х років нової течії, що дістала назву «критичної» або «нової» кримінології, її прихильники розглядають суспільство як джерело злочинності; ними отримана низка важливих результатів у галузі методики до­слідження і пояснення виявлених кримінологічних взаємозв'язків.

Нині в західній кримінології існує понад 150 теорій соціологічно­го і 250 біосоціального напрямку. Таке становище свідчить про неможливість розібратися в проблемах злочинності, оскільки кри-

мінологія позбавлена сталої наукової методології. Не випадково вчені сходяться на тому, що потрібно приділяти більше уваги са­ме практичним аспектам боротьби зі злочинністю. Ось, наприклад, які заходи містить програма з боротьби зі злочинністю, розробле­на Міністерством юстиції США.

Мета програми - повернення «нормального життя» центрам американських міст, перетворених злочинцями в арену грабежів, убивств і хуліганства. Нормалізація обстановки досягається за до­помогою комплексу спеціальних заходів: коридори безпеки - мере­жа вулиць, що посилено патрулюються поліцією; зупинки громадсь­кого транспорту обладнуються телефонами для прямого зв'язку з найближчою поліцейською дільницею; значне збільшення кількості освітлювальних ліхтарів і, нарешті, широка роз'яснювальна робота щодо переконання громадян не носити при собі великі суми грошей.

Критичне осмислення західних кримінологічних теорій причин злочинності, зовсім не означає їх повне ігнорування чи відхилен­ня, а навпаки - виявлення позитивних, раціональних моментів у дослідженні причин злочинності в цілому і окремих її видів зокрема.

Оскільки кількісний і якісний бік злочинності в розвинутих капіта­лістичних країнах розглянутий у навчальній літературі, ми зупини­мося лише на деяких її характеристиках. В повоєнний період у цих країнах злочинність за рівнем і динамікою розвитку перевищила приріст населення в 5-10 разів. Винятком є Японія, де темпи при­росту населення випереджають темпи зростання злочинності, а її рівень лишається найнижчим серед промислово розвинутих країн. Коефіцієнт злочинності на 100 тис. населення у різних країнах ста­новить: у Японії - 1240, Франції - 5500, ФРН - майже 7000. Корис­лива злочинність складає від 67% - Японія, до 95% - Англія і США. Має місце зростання «білокомірцевої злочинності», щорічна шкода від якої досягає 100 млрд доларів; все більше розвивається органі­зована і професійна злочинність (мафія), відбувається її зрощення з легальним бізнесом і державним апаратом. Всесильна мафія в Ко­лумбії, де виробляється до 80% світового кокаїну, тримає людей у постійному напруженні. З нею не може впоратися поліція, про що свідчить такий факт. Мафія запропонувала президентові країни таку угоду: «Ви нас не чіпаєте, а ми - негайно оплачуємо весь зовнішній борг держави, який складає 15 млрд доларів».

Міністр внутрішніх справ ФРН ще в 1988 році зазначав, що орга­нізована злочинність у країні набула загрозливого характеру. Особ­лива небезпечність якої полягає в її шкідливому впливі на суспільс­тво і труднощах боротьби з нею. Злочинцям вдається залякати різні верстви населення і тероризувати цілі галузі економіки. Крім того, створюється враження, що держава безсильна боротися з ними.

Існуючі підручники з кримінології не містять спеціальних глав чи тем, що характеризують науково-технічну революцію в західному

29

суспільстві і не розкривають її вплив на стан злочинності. А це, на наш погляд, потрібно знати. Справа в тому, що такі явища, як індуст­ріалізація, урбанізація, міграція, вплив засобів масової комунікації мають місце практично в усіх розвинених країнах. Використовуючи цю обставину, західні кримінологи проводять ідею про лхтіндустрі-альне суспільство. В зв'язку з цим уданому посібнику пропонуються графічні моделі про сутність науково-технічної революції, з яких належить зробити висновок про ЇЇ вплив на злочинність.

Важливим є також висвітлення основних теорій причин злочин­ності соціологічного і біосоціального спрямування. Тому нижче наводяться відповідні графічні моделі.

Автоматизація виробництва

Урбанізація

ОСНОВНІ РИСИ НТР

Міграція

Глобалізація економіки і засобів комунікацій

Модель 15

Основні напрямки розвитку зарубіжної кримінології

Модель 16

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

Варіанти соціальної поведінки, розроблені професором Р. Мертоном (США)

відхилення від норм поведінки при досягненні життєвих цілей

Відмова від старих еволюцій­них традицій, перехід до революційної боротьби

Ритуальна поведінка

Законослухняна поведінка

Заперечення мети життя, етеча

від нього (алкоголізм, наркоманія,

самогубство)

Модель 17

БІОЛОГІЧНІ теорії причин злочинності (за проф. Кречмером, ФРН)

Теорія небезпечного стану (схильності до скоєння злочинів)			Теорія генетично спадкової злочинності
Теорія расової, національної СХИЛЬНОСТІ ДО СКОЄННЯ ЗЛОЧИНІВ			Теорія конституціональної схильності до злочинів
Теорія психопатичних причин злочинності			Вроджена особливість людини бути жорстокою (повторення теорії З.Фрейда)

Модель 18

ТЕОРІЯ

соціальної дезорганізації (за проф. В. Станси, Франція)

			«;>
Дегуманізація в умовах НТР			Нудьга, алкоголізм, наркоманія
Перенаселення			Етнічно-психологічна несумісність
Стандартизація умов життя			Жадоба збагачення
Устремління до комфорту			Фрустрація (крах надій)
Психологія натовпу

Модель 19

31

Тема 6

ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИННОСТІ.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИК А ЦЬОГО ЯВИЩА В УКРАЇНІ

^! Злочинність є основною частиною предмета кримінології, її цен­тральною проблемою, навколо якої об'єднуються всі інші складові кримінології. Визначення поняття злочинності в різних підручниках дається не однаково. Ми наводимо шість визначень, які містяться у підручниках з кримінології. Перший підручник вийшов в СРСР у 1966 році з не дуже вдалим наведенням поняття злочинності, а саме як соціальне та історично обумовленого явища. В підручнику 1968 року дано більш прийнятне визначення, де вказувалося, що злочинність е не лише соціальним та історично обумовленим явищем, але й названі причини ЇЇ виникнення. В 1976 році вийшов третій підручник, який у поняття злочинності вводить таку ознаку, як сукупність діянь, визнаних суспільне небезпечними і криміналь­не караних. У четвертому підручнику (1979 рік) подане більш за­гальне визначення - історично-перехідне І мінливе соціально-правове явище суспільства, що становить сукупність усіх скоєних у державі (регіоні) за відповідний відтинок часу злочинів. Підруч­ник 1988 року повторив цю дефініцію. Має право на існування й визначення, дане в підручнику, виданому в 1994 році.

Переходячи до основних характеристик злочинності, треба за­значити, що в кримінології ще нема єдності поглядів у цьому пи­танні, не все ясно і з термінологією та її змістовим наповненням. З нашого погляду, доцільно говорити про чотири елементи зло­чинності:

1). Стан - кількісно-якісна характеристика злочинності в конк­ретно взятій державі або регіоні за певний період часу. Визнача­ється такими показниками:

• кількістю злочинів та осіб, що їх вчинили; \

• кількістю зареєстрованих злочинів;

• характером структури злочинності; ^т

• рівнем або коефіцієнтом злочинності;

• рівнем латентної злочинності;

| - шкодою, заподіяною злочинами.

І 2). Рівень - загальна кількість злочинів та осіб, що їх вчинили, "на певній території за певний проміжок часу, Для більш повного визначення розповсюдженості злочинності на тій чи іншій терито­рії застосовуються коефіцієнти (індекси) злочинності - відношення кількості злочинів та осіб, що їх вчинили, до числа жителів певного регіону у розрахунку на 1000,10000,100000 чоловік. 3). Структура - внутрішня, якісна властивість злочинності, яка

32

визначається питомою вагою (часткою) окремих видів злочинів у загальній їх кількості, що виділяються залежно від певних кримі­нально-правових та кримінологічних ознак.

4). Динаміка - зміна всіх елементів злочинності протягом пев­ного часу (3-5-7 і більше років). Рух злочинності дає можливість виявити закономірності і тенденції її розвитку (зростання, знижен­ня, стабільність). Це визначається за допомогою динамічних ря­дів. При цьому враховуються зміни у кримінальному законодавстві, системі показників у формах звітності, судовій практиці, адмініс­тративно-територіальному поділі тощо.

5). Територіальні розбіжності в злочинності (географія зло­ чинності) існують не тільки в країні, але й в областях, містах, районах. Вони пояснюються економічними І соціальними умова­ ми розвитку регіону, інфраструктурою, організацією дозвілля І побуту населення і т. п. Так, у районах великих новобудов чи індустріальних регіонах злочинність, як правило, в 3-5 разів ви­ ща середніх показників. Наприклад, у Донецькому басейні на 100 тис. населення припадає понад 1000 злочинів, а в Черніве­ цькій області - 250, ;

6). Латентна злочинність як кримінологічне поняття не нове; Вона розглядалась ще А. Кетле в 30-х роках минулого століття: Але, не дивлячись на це, до сьогодні не вдалося належним чином розкрити ЇЇ природу, рівень, структуру, а також фактори, які її по-.роджують і стимулюють. Вдало ця проблема вирішується кримі­нологами Болгарії. Зокрема, ще у 1982 році там вийшла моногра­фія Б. Панєва «Прихована злочинність», яка заслуговує найпиль* нішої уваги.

Оскільки в кримінологічній літературі не існує єдиної думки, що таке латентна злочинність, то наведемо її поняття, сформульова­не Б. Панєвим. _Він визначає її як частину загальної злочинності на даній території І в даний період часу, яка не дістала передбаченої в законі протидії з боку правоохоронних органів у широкому зна­ченні слова і тому не знайшла відображення в офіційній статисти­ці. В латентну злочинність ним не включаються злочини, стосовно яких існують кримінально-правові чи кримінально-процесуальні норми, що обмежують можливість кримінального провадження.

У згаданій монографії наводяться коефіцієнти латентності (Кл) по деяких видах злочинів. Помножуючи кількість зареєстрованих злочинів на коефіцієнт Кл, отримуємо кількісну характеристику фактичної злочинності конкретного виду (звісно, приблизно). На­приклад, безгосподарність має Кп - 3; випуск недоброякісної про­дукції - не менше 5; обман шляхом завищення цін на товари і по­слуги - не менше 7; хабарництво і підлог документів - не менше 2; обман шляхом обмірювання і обважування - не менше 5. За даними наших експертів, хабарів виявляється близько 2%; роз-

33

крадань у м'ясо-молочній промисловості - 6%; у місцевій - 25%; у торгівлі-46%.

У кримінологічній літературі виділяють види і рівні латентної злочинності:

а) природна; а) низький рівень;

'['• б) штучна; б) середній рівень;

в) змішана. в) високий рівень.

'^: Глибока соціально-економічна криза в Україні в 90-х роках не могла не позначитись на динаміці злочинності. В той час були особливо помітними соціальна несправедливість, уседозволеність і безконтрольність, кругова порука і підлабузництво, корупція тощо. Проявила себе тенденція до розкрадання державного майна в хо­ді приватизації. Іншими словами, виникла явна невідповідність між тим, що проголошувалось, і з реальним життям. З'явилися «тіньо­ва» економіка, «білокомірцева» злочинність. Відбулося зрощення злочинності з окремими представниками державного апарату. Про організовану злочинність довго замовчувалось, і тільки з кінця 1985 року стали створювати спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю. Зараз в Україні відкрито говориться про небезпеку злочинності для національного суверенітету.

З 1990 року почалося зростання злочинності. Так, злочинність неповнолітніх збільшилась майже втричі, а молодіжна - в 2,5 ра­зи. Таке становище характерне й для жіночої злочинності. За ос­танні 10 років її питома вага в загальній масі злочинності зросла з 12 до 17%. У посадових і економічних злочинах частка жінок ста­новить 35-40%. Кількість виявлених злочинів у сфері економіки за останні 10 років зросла на 39%. Значно збільшилась питома вага крадіжок, 75% з них складають розкрадання індивідуального май­на громадян, причому майже третина припадає на квартирні кра­діжки. Триває зростання злочинів вчинених з необережності, по­в'язаних з використанням технічних засобів, а також злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин.

У найближчому майбутньому серйозною проблемою буде орга­нізована і професійна злочинність, яка перебудовує свої ряди. Цей висновок ґрунтується на тому, що нині злочинці сконцентру­вали в своїх руках великі капітали, мають всі необхідні технічні засоби, контролюють не лише нелегальний бізнес, але й фактич­но всю злочинність, намагаються проникнути в парламент, держав­ний апарат і правоохоронні органи. Намагаються заволодівати прибутковими підприємствами через компаньйонство (вкладають гроші в їх розвиток), нав'язують співробітництво в інших формах, займаються вимагательством, готові до скоєння будь-яких злочи­нів.

Невтішні характеристики злочинності неповнолітніх. У криміно­логічній літературі зазначається, що більш тривожної проблеми,

34 -

ніж злочинність неповнолітніх, на сьогоднішній день нема. Деякі аргументи для таких висновків викладені вище. До них можна до­дати й такі:

а) понад 40 тисяч неповнолітніх ніде не навчаються і не працю­ ють;

б) близько 70 тисяч підлітків стоять на обліку правоохоронних ор­ ганів;

в) 95% підлітків ніде подітися у вільний час;

г) близько 20 тисяч дітей залишаються без батьківської опіки в результаті сімейного неблагополуччя - пияцтва, алкоголізму, наркоманії;

д) щорічно 49% сімей розривають шлюб. Серед засуджених підлітків 40% - з неповних сімей,

Серйозну загрозу становить бродяжництво і жебрацтво. Йдеть­ся про соціальне середовище, яке формується з осіб, що розшу­куються правоохоронними органами за скоєння злочинів, а також раніше судимих, які не виправилися під час відбування покарання. На рахунку цієї категорії злочинців у 1998 році кожне сьоме вбив­ство і зґвалтування, третій - розбійний напад, п'яте - пограбуван­ня, десяте - хуліганство.

У XXI століття ми вступаємо не тільки з багатьма невирішеними економічними й соціальними проблемами, але й із значним рівнем злочинності. Він завжди чутливо відображає стан суспільного орга­нізму. В останні роки наша країна опинилася в умовах економічної кризи, загострення багатьох соціальних протиріч. Це, звісно, викли­кає наростання соціальної напруги, девальвацію традиційних мора­льних цінностей, дестабілізацію громадського порядку, і, як наслі­док, зростання злочинності.

й поданих схемах розкриваються ознаки злочинності, а та­кож поняття, про які йшлося у текстовому матеріалі.

РОЗВИТОК ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИННОСТІ В НАВЧАЛЬНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Злочинність - соціальне та історично обумовлене явище. (Див. Кримінологія. М., «Юридична література», 1966)

Злочинність - соціальне та історично обумовлене явище, що виник­ло на певній стадії розвитку суспільства з появою приватної власності, розподілом суспільства на класи і утворенням держави (Див.: Криміноло­гія. М., «Юридична література», 1968)

Злочинність - це класове обумовлене, історично перехідне соціаль­не явище, що виражається в сукупності діянь, визнаних суспільне небез­печними і кримінальне караними в даному суспільстві і в даний період часу. (Див.: Кримінологія. М., «Юридична література», 1976)

35

Злочинність - це історично перехідне і мінливе соціально-прзвове явище класового суспільства, що є сукупністю усіх скоєних у державі (ре­гіоні) за відповідний період часу злочинів (Див. Кримінологія. М., «Юри­дична література». 1979)

Злочинність - це історично перехідне, мінливе, соціальне і криміна­льно-правове явище класового суспільства, що є цілісною сукупністю (системою) всіх злочинів, скоєних у країні чи регіоні за відповідний період часу (Див. Кримінологія. М. «Юридична література»

Злочинність - це негативне соціально-правове явище, яке Існує в су­спільстві, має свої закономірності, кількісні І якісні характеристики, тягне негативні для суспільства І людей наслідки і вимагає спеціальних дер­жавних І громадських заходів контролю за ним. (Див.. Кримінологія. М., МДУ, 1994)

Злочинність - це соціальне обумовлене історично мінливе, відносно масове та правове явище, яке проявляє себе в сукупності кримінальне караних діянь і осіб, які їх вчиняють, на певній території за певний період часу. (Див.: Кримінологія. Альбом схем. - К., 2000)

Модель 20

ОЗНАКИ ЗЛОЧИННОСТІ

Соціальна обумовленість

Соціально-правове явище

Час

Історична мінливість

Територія

Сукупність осіб, ЯКІ СКОЇЛИ ЗЛОЧИНИ		Сукупність ВСІХ ЗЛОЧИНІВ

Ціна злочинності - це характер і обсяг заподіяної злочинністю матеріаль­ної та іншої шкоди, включаючи затрати держави і суспільства на боротьбу з нею

Питома вага злочинності - це відсоткове співвідношення певного виду злочинів до її загального показника.

Вид злочинів х 100%

Питома вага

загальний показник

36

Характер злочинності визначається тим, яка кількість найбільш небезпеч­них злочинів є у структурі злочинності, а також тим. яка характеристика особи тих. хто вчиняє злочини

Стан злочинності оцінюється¹ за кількістю злочинів і осіб, які їх скоїли; за кількістю злочинів, що становлять підвищену суспільну небезпечність; за рецидивною злочинністю; за інтенсивністю злочинності; за характером структури злочинності; за рівнем латентної злочинності; за розміром запо­діяної шкоди

Рівень злочинності розраховується з допомогою загальних коефіцієнтів злочинності:

кількість злочинів х на 1000. 10000 (чи 100000)

КІ =

на чисельність населення 14 років і старші

кількість злочинців ч на 1000.10 000 (чи 100 000) на чисельність населення 14 років І старші

Диференційовані коефіцієнти злочинності обчислюють серед груп населен­ня за статтю, віком, соціальним становищем, родом занять і т. д., а також серед спеціальних суб'єктів злочинів Крім цього, диференційовані коефіці­єнти обчислюють по підприємствах, установах, організаціях При обчислен­ні гіпотетичних коефіцієнтів (загальних) до виявлених злочинів та осіб які їх скоїли, за поправками додають відповідні показники патентної злочинності Таким же чином обчислюють І диференційовані гіпотетичні коефіцієнти

Структура злочинності оцінюється:

а) за об'єктами посягання, б) за об'єктивною стороною злочину в) за озна­ками суб'єктивної сторони, г) за особою злочинця, д) за мірою покарання

Модель 21

Природна		Змішана		1 — ^ ._ Штучна
злочини.		факт злочину		ЗЛОЧИНИ, ЯКІ'
,лро які невідомо		виявлений, але		на порушення закону
зідаобідним державним		з різних причин він		приховуються
органам		не усвідомлюється		посадовими особами
--;		як злочин особою.		від обліку
^Л':		що його виявила

Модель 22

37

СТУПІНЬ ЛАТЕНТНОСТІ

(від найменшої до більшої)

злочини, не	злочини, не вклю-	злочини, не вклю-	злочини,
включені	чені в кримінально-	чені в криміналь-	про які
а кримінально-	правову статистику,	но-правову стати-	знають
правову	але про них відомо	стику, але- про	лише
статистику	державним	них відомо	ЗЛОЧИНЦІ
	органам	громадянам

Загальна формула для обчислення латентної злочинності:

Зл = Зф - Зв, де Зл - злочинність латентна Зф- злочинність фактична Зв - злочинність врахована

Рівень латентної злочинності: Зв

Зф

Модель 23

ДЕЯКІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ В 60-80 роки

До середини 60-х років тенденція зниження злочинності перестала себе проявляти

У другій половині 60-х років з'явилися ознаки просресійної злочинності, з 70-х - організованої

Зростання злочинності у сфері економіки, а також жіночої, молодіжної, неповнолітніх

Збереглася гострота проблеми, пов'язаної з пияцтвом, наркоманією, проституцією та іншими фоновими явищами

Збільшується кількість необережних злочинів

Все більше заявляє про себе екологічна злочинність

Значну проблему продовжує становити рецидивна злочинність

Модель 24

ПРИЧИНИ ЗЛОЧИННОСТІ

Це-_голрвна.дискусійна проблема в кримінології. Незаверше­ність розробки понятійного апарату причинності робить цей розділ найбільш складним. Це пояснюється тим, що злочинність об'єк­тивно детермінована історичними умовами життя суспільства, які, своєю чергою, визначаються сукупністю економічних, соціальних, Ідеологічних та інших відносин. Отже, злочинність як соціальне явище зумовлюється різноманітністю інших явищ і процесів/ПВйП явлення її причин якраз І випливає з багаточисельності факторів, І прямо чи побічно пов'язаних зі злочинністю. > Зупинимося на деяких проблемних питаннях цього розділу кри-мінології. Передусім зазначимо, що існують розбіжності в тракту­ванні причинностГ'у філософії і кримінології. Якщо в філософії зв'язок між причиною і наслідком характеризується поняттям не­обхідності, то в кримінології чимало авторів не розглядають його як неминучість. При цьому посилаються на причини злочинності в цілому (загальний рівень), і кожного злочину зокрема (інди.р.ідуа-льний рівень), але ж не всі скоюють злочин. І це справді так, але цьому фактору має бути дано інше пояснення. Справа в тому, що ці кримінологи випускають з поля зору один, але принциповий момент діалектико-матеріалістичного трактування причинності.

Г У відповідності з ним причина розглядається як система взаємо-

\_діючих .внутрішніх і_зовнішніх умов, Злочинна поведінка, як і вза­галі людська поведінка, визначається діалектичною взаємодією зовнішніх і внутрішніх факторів. При цьому результат зовнішнього впливу залежить від внутрішніх умов його сприйняття.'"Самі по собі ні зовнішні (об'єктивні), ні внутрішні (суб'єктивні) умови не можуть вважатися причинами злочину.

\ А тепер з цієї позиції розглянемо, чому під впливом зовнішніх І обставин, які існують для всіх членів суспільства, злочини вчиня-

I ють не всі.] Виявляється, для того щоб причина «спрацювала», потрібне поєднання соціального й біологічного (психічного), тобто зовнішнього і внутрішнього. Однак, таке їх поєднання, як показує життя, виникає далеко не завжди.'

Другою важливою кримінологічною проблемою є розуміння за­гальних причин злочинності. М. С. Малеїн, узагальнивши точки зору різних авторів на це поняття, дійшов висновку про наявність таких концепцій з даного питання:

"Л- 1.1.Лєрша концепція - психологічна, її прихильники сходяться в одному: суб'єктивний фактор, тобто дефекти свідомості визна­ються головним компонентом у комплексі причин і умов злочинно­сті або ЇЇ єдиною причиною. Ешнрмічним чинникам тут відводить-

ся другорядна роль, Додамо, що це найбільш поширен&концепція серед кримінологів.

2). Друга концепція (економічна) склалася в 70-х роках. Вона виходить з того, що головні причини злочинності коріняться в'ексГ-нбмїчнйх відносинах, матеріальних умовах життя суспільства^ Се-^І ред економічних чинників найбільш явними є суперечності міжг Існуючим рівнем виробництва і потребами населення, Автори_цьо^ го навчального посібника є прихильниками цієї концепції, оскільки питання про співвідношення економічних і духовних явищ у діалек­тиці вирішене на користь перших. Саме вони є вирішальними І визначають усі інші сторони суспільного життя.

/ 3). Існує і проміжна позиція між психологічною і економіч­ною концепціями причин злочинності, її прибічники вказують на небезпеку психологізації причин злочинності і на недостатність, уваги до економічних факторів. З появою економічної концепції в системі причин злочинності наведено порядок. Економічні умови первинні, психологічні похідні від них, а не навпаки, як вважалося раніше.

4). Однією з актуальних продовжує залишатися проблема £гі. о від ношення соціального і біологічного при поясненні

• причин злочинності і злочинної поведінки. Біологізацію суспіль­них явищ категорично відкидає марксистсько-ленінська теорія. Разом з тим, це не виключає потреби досліджувати співвідношен­ня соціального і біологічного в індивіді. Адже особа одночасно є «продуктом» як суспільства, так і природи, Тому важливо вивча­ти внутрішні психологічні умови, оскільки через них відбувається зовнішній вплив на людину. Лише застосовуючи комплекснйй"під-1 хід, з урахуванням різноманітних аспектів, можна пояснити зло^ чинну поведІнку^Хоча проблема причин злочинності суто кримі­нологічна, вона має вирішуватися за допомогою досягнень інших наук.

Що ж є сьогодні спірним у проблемі співвідношення соціального і біологічного? Не всі кримінологи згодні з думкою, що між соці­альним і біологічним існує взаємний зв'язок. Деякі вчені вбачають _> лише вплив однобічний - соціального на біологічне. Навіть_наукові дослідження, які свідчать про те, що біологічні фактори беруть участь у формуванні злочинної поведінки, ніяк не сприймаються цією частиною кримінологів. Так,, академік Д. К. Бєляєв, обґрунто­вано застерігає; не можна допускати як перебільшення"ролі біоло­гічних факторів, так й ігнорування їхнього впливу на соціальну поведінку. Зупинимося .ще на одному питанні, яке має важливе значен-

^ня._Це.-^співвідношення причин злочинності і окремих злочинів.

5У ньому звертають на себе увагу такі обставини: деякі криміноло-

' ги ставлять під сумнів саму постановку питання про загальні при-

40

чини злочинності або ж, визнаючи їх, заперечують зв'язок між ни­ми і причинами конкретних злочинів. Що можна сказати з цього приводу?

При поясненні співвідношення причин злочинності й окремих злочинів треба виходити зі змісту таких категорій, як загальне, особливе і одиничне/Здгальне завжди існує не тільки як поняття, 'але й як реальна дійсність'у вигляді одиничних фактів. Загальне (злочинність як ціле) спостерігати неможливо, але воно юнує як соціальне явище, що має свої закономірності й тенденції. Водно­час одиничне (злочин), що виступає як реальна субстанція за-

^•м-рч^яі*"****"***^ - - • • - л

гального, можна спостерігати в конкретному місці І часі. Загальні причини злочинності існують як об'єктивна реальність, але вони розкриваються лише через узагальнення причин конкретних зло­чинів, Виникає.запитання, чи немає тут протиріччя? Адже злочин­ність - "явище соціальне за своєю суттю, а злочинна поведінка визначається діалектичною взаємодією зовнішніх і внутрішніх (психофізіологічних) особливостей особи злочинця. Тут все логіч­но, суперечності відсутні. Як зазначає Б. Д. Овчинніков, загальні повторні риси окремих злочинців втрачають Індивідуальний хара­ктер І набувають соціального значення як необхідні умови злочин­ності, Слід мати на увазі, що на рівні видових причин вони носять конкретніший, наглядніший характер; на рівні загальної причини злочинності - абстрактні ший. Злочинність не втрачає своєї соці­альної якості від того, що в її детермінації беруть участь загальні психофізіологічні властивості злочинців, які набувають у зв'язку з цим соціального значення. Тому причини злочинності і конкретних злочинів треба розрізняти, але не відривати одні від інших.

Причини злочинності класифікуються в залежності від критерію на: загальні, видові і окремого злочину; об'єктивні і суб'єктивні; повні і специфічні (найскладніша класифікація для розуміння); соціально-економічні, ідеологічні, організаційно-управлінські; го­ловні і другорядні; першого, другого і подальшого порядку тощо. Це питання досить повно висвітлене в науковій літературі.

На стан злочинності значний вплив справляє урбанізація. Щоб зрозуміти вплив процесів урбанізації на стан злочинності, констатує професор В. І. Шакун, слід виходити з того, що еконо­мічні, соціальні і демографічні процеси відбуваються не ізольо­вано. Вони відображаються на поведінці людей, відбиваючись у свідомості особи, шляхом складної взаємодії із багатьма іншими факторами.

_-£- Тому пропонуємо ознайомитися з її структурними компонен­тами та основними рисами (див. моделі 25 і 27).

41

УРБАНІЗАЦІЯ (від фр. игЬапізаїіоп, латинське игЬапиз - місто, міський) -історичний процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства, котрий охоплює соціально-професійну, демографічну структуру населення, його спосіб життя, культуру, розміщення виробничих сил і розселення людей. Урбанізація має дві фази:

1 фаза

Концентрація і нагромадження

економічного і культурного

потенціалу в містах

2 фаза

Досягнення великих міст

освоюються Іншими дрібнішими

населеними пунктами

Модель 25

Соціально-демографічні процеси, супутні урбанізації

Позитивні:

• зростання чисель­ ності міського на­ селення, збіль­ шення міст;

• зростання проми­ слового потенціа­ лу;

• покращення зага- льносоціальних показників життя цього населення (виробничі, мате­ ріальні, культурні, санітарно-гігієнічні та ін. умови).

Негативні:

• зменшення сільського населення і його замі­ щення;

• тимчасове (в місцях новобудов) погіршення по­ бутових умов;

• послаблення соціального контролю І зниження виховної роботи;

• негативні соціально-психологічні наслідки (псе- вдоміські стереотипи, психологія тимчасових жителів, зростання міжособистих конфліктів);

• концентрація населення в містах не виключає можливості погіршення деяких конкретних умов, у тому числі й криміногенних.

Ця обставина, однак, не свідчить про те, що вона неминуче пов'язана з впливом технічного прогресу і супутньої йому урбанізації.

Модель 26