24. Сновидіння

Сновидіння – це вид психологічного захисту, вид заміщення, де дії переносяться в інший світ. За гіпотезою З.Фрейда, сновидіння забезпечують психологічний комфорт людини, зменшуючи нагромаджену протягом дня емоційну напруженість, що викликає почуття задоволеності. У цьому розумінні сновидіння охороняють наш сон. Вони до певної міри розряджають осередки збудження, що виникли внаслідок незакінчених справ та думок, що турбують.

Сновидіння виникають як наслідок своєрідного конфлікту двох тенденцій: витіснення у підсвідомість переживань, з одного боку, а з іншого – прискіпливого контролю свідомості, який може розглядатися як певна “цензура”.

Функція сновидіння полягає у психічному врівноваженні людини: у сновидінні вона певною мірою задовольняє у символічні й формі задовольняє потяги, бажання, прагнення, реалізація яких у реальному житті наштовхується на морально-етичні або фізичні перешкоди.

Зміст сновидінь пояснити важко. Сновидіння мають характер символів, де зорові образи заміняють собою абстрактні поняття, логічні і мовні форми, якими користуються дорослі. З цієї позиції у сновидіннях здійснюється регресивний перехід від абстрактних символів до наочних форм.

Завдання сновидіння – як механізму психологічного захисту – показати складні почуття у картинах-образах, щоб дати можливість людині пережити їх, чим здійснюється заміщення реальних ситуацій. При сновидіннях синтезується поточна інформація та інформація минулого досвіду.

Тобто, у сновидіннях бажане замінюється символами, і так знімається психологічне перевантаження.

25. Психічні процеси — складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту.

У сучасній психології прийнято вважати, що психічні процеси тісно взаємозалежні й, суворо кажучи, зливаються в один цілісний процес, властивість за назвою "психіка". Поділ свідомості на психічні процеси умовно, воно не має теоретичного обґрунтування. У науці розробляються інтегративні підходи до психіки, і класифікація психічних процесів має скоріше педагогічну і пропедевтичну цінність, що сходить у міру розвитку науки.

Взаємозв'язок психічних процесів виражається, наприклад, у тім, що сприйняття неможливо без пам'яті, запам'ятовування неможливо без сприйняття, а увага неможлива без мислення.

26-27. Поняття про увагу, її види та якості.

Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об'єктах з одночасним абстрагуванням від інших.

Увага є такою психічною функцією, яка характеризує вибіркове ставлення до навколишнього світу, коли з великої кількості подраз­ників свідомість вирізняє один або кількаФізіологічний механізм уваги полягає в концентрації збудження у певній ділянці кори го­ловного мозку. Саме в цій ділянці кори виникає зона оптимального збудження, а в інших має місце гальмування

Психологічний механізм уваги слід шукати у складних взаємо­зв'язках людини з навколишнім середовищем, у здатності інтелекту до вибірковості відображення.

Увага є необхідною передумовою діяльності людини, запорукою успішного пізнання, навчання, праці, поведінки.

Розрізняють мимовільну і довільну увагу.

В основі мимовільної уваги лежить орієнтувальний рефлекс організму, що зумовлюється змінами в навколишньому середовищі, специфічними рисами об'єкта відображення, а також внутрішніми станами суб'єкта.

Довільна увага зумовлена метою діяльності, тими завданнями, що їх ставить перед собою людина. Вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі.

Існує ще один вид - післядовільна увага. Увага, яка спершу підтримувалася вольовими зусиллями, тобто була довільною, переходить у післядовільну. Вона характеризується тривалою зосередженістю, з нею обгрун­товано пов'язують найбільш інтенсивну і плідну розумову і творчу працю, високу продуктивність усіх видів праці.

Залежно від характеру дії людини її увага буває зовнішньою і внут­рішньою.

Зовнішня увага виявляється у зовнішніх діях людини, вона спря­мована на теоретичне і практичне оволодіння навколишнім середо­вищем.

Внутрішня увага виявляється в наших внутрішніх діях, наприклад, розв'язання задач «про себе», самоспостереженні тощо.

Грані між увагою мимовільною і довільною, а також між зов­нішньою і внутрішньою є рухливими, вони мають відносний ха­рактер.

Характерними рисами уваги є:

• вибірковість;

• розподіленість;

• здатність до концентрації;

• здатність до зосередженості, стійкості, обсягу;

• здатність до переключення

Ці та інші параметри уваги залежать від типу нервової си­стеми, вони вдосконалюються в перебігу конкретних видів діяль­ності: гри-у дітей; навчання - в учнів; праці - у дорослихУвага детермінована об'єктивними факторами, в яких перебуває людина, а також суб'єктивним станом її організму; істотно залежить від інтересів і потреб особистості, волі, характеру.