74. За е . Еріксоном

Е. Еріксон виокремив вісім стадій особистісного розвитку. На першій з них розвиток дитини визначається майже суто спілкуванням із нею дорослих, насамперед матері. На цій стадії вже можуть виникнути передумови до вияву в майбутньому прагнення до людей або відчуження від них. Друга стадія визначає формування в дитини таких особистісних якостей, як самостійність і впевненість у собі. Їхнє становлення знову значною мірою залежить від характеру спілкування і поведінки дорослих з дитиною. До трьох років дитина вже набуває певних особистісних якостей. Третя і четверта стадії розвитку, за Е. Еріксоном, збігаються з уявленням Д.Б. Ельконіна та інших психологів. У Еріксона підкреслюється значення навчальної та трудової діяльності для психічного розвитку дитини в ці роки. Основний момент особистісного розвитку в юності та підлітковому віці полягає в тому, що засвоюються нові життєві й соціальні ролі, а це змушує людину по-новому дивитися на багато речей. На кожній з восьми стадій дитина проходить через специфічну кризу, суть якої полягає у конфлікті між протилежними станами свідомості і психіки. Суть конфліктів та їхня періодизація зводяться до такого: - конфлікт між довірою і недовірою до навколишнього світу (з народження до 1 року); - конфлікт між почуттям незалежності і відчуттям сорому і сумніву (1-3 роки); - конфлікт між ініціативністю і почуттям провини (4-5 років); - конфлікт між працьовитістю і почуттям неповноцінності (6-11 років); - конфлікт між розумінням належності до визначеної статі і нерозумінням форм поведінки, що відповідають даній статі (12-18 років); - конфлікт між прагненням до інтимних відносин і відчуттям ізольованості від навколишніх (рання дорослість); - конфлікт між життєвою активністю і зосередженістю на собі, своїх вікових проблемах (середня дорослість); - конфлікт між відчуттям повноти життя і розпачем (пізніше дорослішання). Еріксон вважав, що якщо ці конфлікти розв´язуються успішно, то криза не набуває гострих форм і закінчується утворенням певних особистісних якостей, у сукупності складових того чи іншого типу особистості. Невдале розв´язання кризи на якійсь зі стадій призводить до того, що, переходячи на нову стадію, людина переносить із собою необхідність розв´язувати протиріччя, властиві не лише для даної стадії, а й для попередньої. Однак у цьому разі це дається набагато складніше. Проте на кожній з виокремлених стадій розвитку Еріксон описав лише окремі моменти, взяті лише деякі особистісні новотвори, характерні для певного віку. Без уваги, наприклад, залишаються засвоєння і використання мови, слабко представлена лінія морального розвитку. Когнітивний підхід. Насамперед ставить розвиток пізнавальної (когнітивної) сфери людини (або намагається пояснити розвиток інших сфер особистості особливостями розвитку інтелектуальної сфери).

75Поняття про діяльність .

Діяльність-активна взаємодія людини з оточуючим середовищем, завдяки чому вона досягає свідомопоставлених цілей ,які виникли в наслідок прояву у неї певної потреби .Види діяльності: спілкування ( полягає в обміні інформацією між людьми) , гра (діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтвор. і засвоєння сусп. досвіду ,за фіксованого в засобах і способах здійснення предметних дій) ,навчання (ставлять мету, визнач. принципи ,зміст , форми й методи навч, роботи ) ,праця (спрям. На освоєння й перетворення природних й соціальних сил з метою задовол. потреб ,в результаті створ. матер. й духовні цінності).Типи діяльності : духовно-пізнавальна: дослідження теоретичні, прикладні, практичні перетворювальна : предметна :люди-природа ,матеріальні цінності ; соціальна :люди-люди, управління ,освіта, лікування ; ціннісно-орієнтаційна або духовно-оцінна :пізнавання світу з позицій добра і зла ;споживча :матеріальне , духовне ;комунікативна ;художньо-творча : пізнання світу в художніх образах.

76 Мета діяльності.

В кінці процесу діяльності отримується результат ,який на початку цього процесу був лише в уяві людини , тобто ідеально як мета; перетворюючи те ,що дане природою ,людина здійснює водночас і свою свідому мету , яка , виступаючи як закон , визначає спосіб і характер її дії і якій вона повинна підпорядковувати свою волю. Ціль - системоутворювальний елемент у структурі діяльності. Це – уявний образ майбутнього результату діяльності, за допом . якого суб єкт сподівається задовольнити ту чи іншу потребу.