58. Романтизм та його розвиток в Україні (п.Куліш, м.Драгоманов, т.Шевченка).

Етап з 1815 р. і до революції 1848–1849 рр. у культурному житті Європи пов’язаний із пануванням романтизму. Термін „романтизм” спочатку застосовувався до літератури, пізніше це поняття поширилося на музику та образотворче мистецтво

На відміну від класицизму, який спирався на чітко розроблену теорію, на систему суворо регламентованих правил, романтизм такої теорії не мав. Уже сучасники, а потім пізніші дослідники нерідко вкладали у цей термін різний зміст. Багатоманітність явищ, які були об’єднані цим поняттям, протиріччя естетичного, філософського і політичного характеру, притаманні поглядам романтиків, дали привід піддати сумніву необхідність і правочинність такого об’єднуючого терміну.

Київський осередок

Другий осередок чи й етап українського романтизму,є уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830—40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 року «Кобзаря», і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим. Філософський романтизм членів цього гуртка і близьких до нього тогочасних київських учених, профессорів Київського університету, поєднаний з вивченням української народної творчості і історії та ідеями слов'янофільства вплинув на постання Кирило-Мефодіївського братства з його виробленою М. Костомаровим романтично-християнською програмою — «Книгами Битія українського народу» і, з другого боку, дав нову за поетичними засобами і діапазоном політичного мислення поезію Т. Шевченка з його візією майбутньої України. Літературними трибунами цього етапу українського романтизму були альманахи: «Киевлянин» (1840, 1841, 1850) М. Максимовича; «Ластівка» (1841) Є. Гребінки; «Сніп» (1841) О. Корсуна; «Молодик» (1843, 1844) І. Бецького; «Южно-Русский сборник» (1848) А. Метлинського.

До питання впливу його на українську суспільно-політичну думку і зокрема на світоглядне бачення П.Куліша зверталися багато істориків, серед яких у першу чергу необхідно виділити Грінберг Л., Сініцину А., Ясь О., Романенчук Б. та багатьох інших. Через усе життя П. Куліш проніс сприйняту в юності ідею романтика И.Гердера про цінність національної самобутності та неповторного історичного шляху кожного народу. Дотримуючись положення про існування універсальних законів розвитку природи й суспільства, на думку Є.Нахліка, П.Куліш був переконаний, що збереження національного розмаїття людства має всепланетарну доцільність і відповідає універсальним закономірностям розвитку Всесвіту. Цілком погоджуємося з Сініциною А., що ідеалом українського життя, за П.Кулішем, є хутір - не лише як осередок природного, натурального життя українця, а водночас й як осередок національної самобутності, "простих звичаїв", живої народної мови, вільного духу кожної людини. Образ хутора стає домінантою мислення письменника. Можна припустити, що ідея хутірства певною мірою була навіяна П.Кулішу філософією Ж.-Ж. Руссо. Проте він не наслідував її сліпо, а дав своє оригінальне чи швидше національне тлумачення, провів через неї ідею українства. Не випадково, що хутір ототожнював ним з образом рідної землі, мови, звичаїв. Куліш розвинув важливий філософський принцип гармонії, єдності людини та природи, відверто заявляючи про руйнівні тенденції міської цивілізації у сфері духовній і морально-етичній.

Метою історизму П.Куліша, на наш погляд, є через студіювання минулого витлумачення сучасного йому політичного й соціального буття народу. В цьому контексті можна зрозуміти, як співвідносяться поняття “традиції” та “новації” у творчості П.Куліша. Історія постає в його розумінні як поєднання минулого й сучасного, як поступальна взаємодія традицій та новацій: “Історія ще ніколи не відступала від законів наслідування між старовиною і новим часом”.

Таким чином, цілком погоджуємося з тим, що П.Куліш намагався показати сутність спадкоємності, дотримання традицій. Він на перше місце ставив цінності минулого, котрі є вічними й сталими. їх збереження, а також народних традицій - умова майбутнього існування української нації.