7. Фейербах л. Сущность религии

Людвіг Андреас Фейєрбах (Фойєрбах) (нім. Ludwig Andreas Feuerbach; *28 липня 1804, Ландсгут — †13 вересня 1872, Рехенберґ поблизу Нюрнберґа) — видатний німецький філософ, спочатку один з послідовників Гегеля, пізніше — творець самобутньої філософської концепції матеріалістичного спрямування, яка отримала назву «антропологічний матеріалізм». Упродовж деякого часу — професор Ерлангенського університету, з якого був звільнений після розкриття його авторства анонімної атеїстичної праці «Думки про смерть та безсмерття» (1830). Основні праці: «До критики філософії Гегеля» (1839), «Сутність християнства» (1841), «Основні положення філософії майбутнього» (1843), «Сутність релігії» (1845), «Історія філософії Нового часу від Бекона Веруламського до Бенедикта Спінози» (1833) та ін.

Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фейербахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. «Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії». Інакше кажучи, повинна бути якась нова (відмінна від попередньої) синтетична форма свідомості і знання. Нова філософія повинна стати несхожою і на стару християнську релігію, і на стару «шкільну» філософію, хоча й потрібно зберегти краще з них обидвох. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — «релігію» антропологією, «філософією майбутнього». Водночас сам Фейєрбах бачив сутнісні відмінності між філософією та релігією і вказував на них. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до «серця» людини, її емоцій, глибинних особистісних структур (при цьому релігію Фейєрбах вважає родовою ознакою людини — адже в тварин релігії немає). З іншого боку, гегелівська філософія з ії абсолютизацією мислення, раціонального пізнання виявляється, за Фейербахом, раціоналізованою формою теології. Філософія — це неначе «сенс» у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. І те, й інше повинна об'єднати у собі «філософія майбутнього», але у цьому об'єднанні мають зникнути, усунутися слабкі сторони і філософії, і релігії.

Слабкість філософії, за Фейєрбахом, — в її відірваності від «серця», манірній віддаленості від світу, теоретичному егоїзмі. Це й повинно бути усунене при злитті філософії та релігії, а тому філософія повинна перетворитись у практичну філософію (цей мотив був характерним для усього молодогегельянства).

8. Маркс к. Конспект книги Дж. Милля «Основы политической экономии»

Карл Га́йнрих Маркс  1818 - 1883 — німецький філософ, соціолог,економіст, політичний журналіст. Його наукові твори та економічні дослідження, об'єднані в теоретичне вчення, яке називаютьмарксизмом, сформували основу комуністичного і соціалістичного руху.

Твори Маркса, більше, ніж будь-кого іншого, вплинули на розвиток теоретичної думки й історичні події 20 століття. Опитування, проведене Бі-Бі-Сі у 1999 у всьому світі, назвав Маркса «найвидатнішим мислителем тисячоліття»

На відміну від ідеалістичної діалектики Гегеля, марксистська діалектика є матеріалістичною. За Марксом не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини.

Діалектичний метод Маркс застосовує також щодо історії, формулюючи матеріалістичний погляд на історію. Не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. У суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічним базисом суспільства, на якому ґрунтуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. Отже, не свідомість окремих людей визначає їхнє буття, а суспільне буття визначає їхню свідомість. На певній стадії розвитку матеріальні сили виробництва починають конфліктувати із виробничими (економічними) відносинами. У випадку, коли виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя - виникає підґрунття для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але нова форма суспільства виникає тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити (див. Гегеля - теза містить антитезу). Буржуазне суспільство є останньою стадією передісторії - останньою формою антагоністичного суспільного виробництва.

В історії людства нічого не трапляється випадково чи стихійно, а все є наслідком чи пов'язано з розвитком економічних та торгових відносин (товарного виробництва). Суспільний розвиток відбувається незалежно від людського мислення, тобто є об'єктивним процесом. Передумовою виникнення безкласового суспільства є, по-перше, розвиток універсальної робочої здатності: універсальність робочої сили через відповідний розвиток навиків в процесі виробництва. Таким чином, робочий клас усвідомлює факт свого становлення універсальними виробниками світу. Другою передумовою виникнення безкласового суспільства є зубожіння населення. Досягнувши певного карколомного пункту, робочий клас скаже: «я є нічим, а мусів би бути усім!». Тоді капіталізм руйнується та виникне соціалізм, а пізніше комунізм.

Релігію Маркс називав «опієм народу» — явищем, яке виникає на певній (ранній) стадії розвитку людства.

Маркс писав, що соціалізм/комунізм буде найбільш вільним, демократичним та соціальним суспільством. Після соціалістичної революції держава поступово вмирає, виникає комунальне самоуправління, децентралізована поліція, замість підприємств — об'єднання. Кожен працює згідно його можливостей, а отримує відшкодування згідно своїх потреб. Такий суспільний стан вимагає як багатство матеріальних речей, так і людей, які можуть контролювати свої потреби.