61 Реформи Шань Яна та їх значення для державного розвитку Китаю.

В 390-338 р.р. до н.е. відбулися реформи царя Шань Яна. Були узаконені вільний продаж і покупка землі, що завдала тяжкого удару общинному землеволодінню. З метою централізації держави було проведено нове адміністративне ділення за територіальним принципом. Була змінена система стягнення податків. Тепер кожна сім’я виплачувала податок, який залежав від кількості землі, а не 1/10 вражаю, як раніше. Було переозброєно і реорганізовано військо. Зруйновано родову общину. Ледарів перетворено в державних рабів. Народ одержав універсальне звання – “чорноголові”. Жителі об’єднувалися по 5 і 10 сімей, пов’язаних круговою порукою. Реформи на якийсь час стабілізуали обстановку в країні. Літопис засвідчує: “Минуло десять років і народ царства Цінь переповнився великої радості. Зникла кривава помста, зменшилась злочинність. У містах зникли злодії та розжійники”. Ці реформи засвідчили про перехід до розвиненої рабовласницької держави. Життя в державі повинно відбуватися за єдиними правилами. Імператор ввів єдині письмові знаки, упорядкував міри ваги і довжини, затвердив обов’язкові для всіх закони.Суворе дотримання законів вважалося найважливішою умовою порядку в державі.

62 Суд та судовий процес за мусульманським правом Правосуддя здійснює духовенство. Вищий суддя держави - ​​халіф. Він міг розглянути будь-яку справу і винести по ньому рішення. Колегія найвизначніших богословів (одночасно і правознавці) призначала суддів - каді та уповноважених, які контролювали суддів на місцях (і ті й інші - представники духовенства). Судові рішення і вироки каді остаточні і оскарженню не підлягають. Винятки - сам халіф або особи ним уповноважені змінювали рішення каді. Немусульманське населення судилося представниками духовенства. Судовий  процес за мусульманським правом носив, як правило, обвинувальний характер. Справи порушувалися не від імені державних органів, а зацікавленими особами (за винятком злочинів, спрямованих проти державної влади). Розходження між кримінальними і цивільними справами (в самому судовому процесуальному порядку) практично відсутні. Судові справи розглядалися привселюдно, зазвичай в мечеті, де могли бути присутніми всі бажаючі. Сторони повинні були самі вести справу, не вдаючись до допомоги адвокатів.          

63 Дайте характеристику повноважень президента США як голови виконавчої влади.

Президент США є одноособовою главою виконавчої влади, всі міністри, призначувані президентом “з ради й згоди сенату”, є винятково радниками президента. Кабінет міністрів скликається по особистому бажанню президента й всі питання на порядок денний ставить теж він. Президент США робить призначення на вищі військові й цивільні посади. Однак такого роду призначення повинні мати місце “з ради й згоди сенату”.

Особливу групу утворять військові й зовнішньополітичні повноваження президента. Він верховний головнокомандуючий збройними силами країни. У цій своїй якості він має у своєму розпорядженні досить важливі повноваження, які виходять за рамки, обкреслені Конституцією

Президент США залишається керівником зовнішньої політики Американської держави. Правда, найважливіші дипломатичні призначення вимагають згоди сенату. Підлягають також ратифікації з боку сенату й міжнародні договори.

Звичайно, відзначаючи виняткову важливу роль президента в керуванні країною, не слід бачити в ньому всесильного правителя. Президент зобов’язаний діяти на основі й у рамках закону. Конгрес має більші можливості для того, щоб не ухвалити президентську програму або ініціативу. Будь-яка спроба президента вийти за рамки діючого права може бути припинена судовими органами, що володіють правом конституційного нагляду..