§ 3. Функції ринку
В економічно розвинутих системах основними функціями рин-ку є: відтворення матеріальних передумов для дії об'єктивних еко-номічних законів загального характеру; забезпечення еквівалент-ності економічних відносин, пріоритету економічних інтересів гос-подарюючих суб'єктів; блокування господарської і регіональної автаркії, інтернаціоналізація суспільного виробництва, розвиток інте-граційних процесів у міждержавних відносинах; утворення еконо-мічних передумов для демократизації господарського життя; утверд-ження ефективного господарювання; вимір людської праці, визнання першочергового значення професійності та компетентності; сти-мулювання структурних змін в економіці, диверсифікація вироб-ництва; встановлення об'єктивно необхідної рівноваги, пропорцій-ності в економіці; розвиток конкурентних засад.
Якщо йдеться про роль ринку в загальному плані, то мається на увазі його функція забезпечення відповідності виробничих відно-син характеру й рівню розвитку продуктивних сил. Іманентно влас-тиві ринку методи впливу на економіку, форми організації господа-рювання зумовлюють орієнтацію суспільного виробництва на відтво-рення передумов і можливостей для дії об'єктивних економічних законів суспільного розвитку.
Ринок генерує еквівалентні, тобто економічно рівноправні, від-носини в усіх галузях виробництва, на всіх рівнях господарського життя, культивує знання, професійність, компетентність, творче ставлення до роботи. Принцип "від кожного - за здібностями, кожному - за працею" здійснюється лише в середовищі, де пану-ють закони товарного виробництва.
Нормальна економіка, закономірності поділу праці, ринково-конкурентне середовище в цілому не сприймають політику тери-торіальної та господарської автаркії. Ринкова економіка та зако-ни її функціонування в кінцевому підсумку об'єднують території і народи, інтенсифікують суспільний і міжнародний поділ праці, вертикальні та горизонтальні зв'язки між рівноправними партне-рами. Іншими словами, закони та принципи, за якими діє ринко-ва економіка, виконують інтеграційну роль, сприяють формуван-ню єдиного економічного простору.
Ринок є економічною складовою демократизації господарського життя; робить непотрібною вагому частину адміністративної вла-ди, відторгає командно-розподільчі її засади; культивує гуманіза-цію господарського життя.
Ринок, який грунтується на правових засадах, є економічною "технологією", за допомогою якої створюються умови для ефек-тивного господарювання, динамізму виробництва. Такі конкретні прояви ефективності, як продуктивність праці, якість роботи, еко-номічність виробництва, науково-технічний прогрес, значною мі-рою зумовлюються ринково-конкурентним середовищем.
Ринок є "вимірювальним пристроєм" людської праці. Вся гама якостей, які несе в собі енергія людської праці, врешті-решт, знахо-дить своє вираження у формі числа (вартість товару, ціна товару) в ринковому середовищі. Елементами товарності є не лише матеріальні речі, предмети і послуги, а й результати інтелектуальної праці - ідеї, управлінські рішення, винаходи, результати мистецької діяль-ності тощо. Невідтворювана унікальність "подарунків природи" (землі, повітря, води.та ін.) також є констатуючим елементом то-варності й тому також має свою цінову оцінку.
Крім того, ринок стабілізує грошовий обіг, підтримує авторитет національних грошових одиниць; створює дійовий механізм моти-вації праці; підтримує "здоров'я" сфери споживання; стимулює різні форми бізнесу; стверджує повагу до писаних і неписаних правил людського співіснування.
Цивілізований ринок генерує таке середовище, в якому особа реалізує інтереси інших через себе. Центральна фігура ринку - споживач - виступає і як індивідуум, і як член трудового колекти-ву, і як член певної соціальної групи, і разом з тим як член єдиного суспільства.
Водночас у сучасному ринковому середовищі існують і так звані тіньові відносини і зв'язки. Вони знаходять своє вираження у тих організаційних формах і структурах, які діють в обхід законодавства, що регулює ринкові відносини. Їх стале існування і розповсюдже-ність в усіх країнах ринкової економіки грунтуються на об'єктив-них суперечностях самого товарного виробництва і обміну. Особ-ливого розмаху тіньові відносини і зв'язки набувають в умовах і сферах екстремального стану (кризові ситуації в економіці, полі-тиці й самій державності, кредитні та інші дефіцити, значна різни-ця в цінах, у тому числі на робочу силу, в різних частинах світового господарства тощо). Все це дає змогу отримати величезні прибут-ки, а тіньовим структурам - сховати їх від оподаткування та ін.
Тіньові відносини і зв'язки є немовби тінню офіційного ринку, ринкового законодавства тощо, які, отримуючи певну самостійність руху, паразитують на суперечностях товарного виробництва і обі-гу. Проте самостійність існування тіньової економіки надто обме-жена. Якщо підрив нею об'єктивних законів товарного виробницт-ва і обігу сягає певної межі, то починає пробуксовувати ринкове господарство, тінню якого вона є, і це впливає на неї саму, різко скорочуючи її можливості. Звідси об'єктивною межею тіньової еко-номіки є нормальне функціонування ринку.
Конкретні організації та прояви тіньової економіки, існуючи як загальні форми, не є стабільними і довговічними щодо певних її учас-ників. Розвиток соціальне орієнтованого ринкового господарства, в якому поєднуються ринкова система і державне регулювання при зростанні ролі колективів власників та їх організаційних структур, інфраструктури ринку, суспільних організацій тощо, долає супереч-ності ринкової економіки, а разом з тим і саморух його тіні. Супереч-ність сучасного ринку розв'язується не через його відкидання, а шля-хом використання для всебічного розвитку продуктивних сил і багат-ства суспільства.
Розділ 15. Конкуренція і монополія в ринковій системі. § 1. Ринкові форми і способи ринкової поведінки економічних суб'єктів
Про ринок говорять тоді, коли розглядають взаємодію попиту і пропозиції будь-якого товару. З усіх численних можливостей кла-сифікувати ринки розглянемо тільки одну: за структурою сторін попиту та пропозиції, тобто за кількістю та силою учасників ринку. Виходячи з припущення, що кількість суб'єктів ринку знаходиться в зворотній пропорції до їх сили, тобто до їх впливу на ринкові події, одержимо рівність "багатьох" з малим ринковим впливом, "кількох" з середньою ринковою силою і "одного" з великою вла-дою на ринку. Як результат маємо три основних варіанти ринко-вих форм: поліполію, олігополію і монополію (з грец.: polein - купу-вати або продавати, monos - один, oligos - кілька, polis - багато). Ринкову типологію на основі викладених вище припущень наведе-но в табл. 2.
Приклади до відповідних ринкових форм містить табл. 3. До де-яких форм такі приклади підібрати досить важко, а до деяких від-носно легко, наприклад, пошта, телефон яскраво демонструють мо-нополію пропозиції. Найважче підібрати приклади для поліполії. Ця ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій
Таблиця 2. Типологія ринкових форм
кількості покупців, характеризується економічною теорією як до-сконала конкуренція (вільна, чиста). Щоб ринок відповідав цьому терміну, поряд з поліполістичною його структурою мають дотри-муватися ще такі умови: на цьому ринку має бути однорідний то-вар; продавець і покупець не повинні мати будь-які персональні преференції (переваги); ринок повинен бути повністю прозорим, тобто всі його суб'єкти повинні володіти повною інформацією про величину пропозиції, ціни, якість тощо; всі учасники ринку по-винні реагувати з однаково великою швидкістю на зміни його па-раметрів; як продавці, так і покупці повинні мати можливість віль-ного доступу до ринку та виходу з нього. Оскільки прикладів полі-полії в сучасній економіці існує дуже мало (валютна біржа, інші біржі), то досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. У практиці домінує недосконала конкурен-ція (обмежена). Вона виникає в умовах, коли далеко не всі про-давці галузі можуть запропонувати певний товар за діючою ціною. Залежно від кількості продавців і покупців одного і того самого товару на ринку розрізняють типи їхньої ринкової поведінки і ймо-вірні результати ринкової діяльності (табл. 3).
Найпростішим і водночас ідеальним типом ринкової поведінки економічних суб'єктів є монополія.
В основу виникнення монополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX - на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи ви-магало адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств: нова техніка могла бути використана лише на великих підприємствах.
Технічні переваги давали змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей у використанні
кредиту сприяло розвитку великих підприємств і поступово збіль-шувало їхню роль у промисловому виробництві.
З часом настав період, коли розвиток концентрації й централі-зації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричи-нив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала особливо руй-нівний характер і загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встанов-лювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибу-ток, великі підприємства стали групуватися, утворюючи монопо-лістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла моно-полія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомо-го регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвит-ку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці В. І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму".
Для монополії характерні відсутність вільної, досконалої конку-ренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано й узгоджено.
Автори відомого американського підручника з економічної теорії "Економіко" К. Макконнелл та С. Брю підкреслюють, що монопо-лія - це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідси мож-на визначити, що практично за своєю економічною сутністю моно-полістична ситуація на ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кілька корпорацій, оскільки вони мають змогу офіцій-ного, а також неофіційного зговору для панування на ринку й от-римання монопольного прибутку.
На відміну від досконалої конкуренції монополія обмежує рин-ково-конкурентну стихію і спрямовує свою дію на впорядкування господарської системи, захищаючи і стабілізуючи її з метою забез-печення економічних переваг висококонцентрованим господарським одиницям. Вже перші розвинуті організаційні форми монополій - картелі, синдикати, трести - суттєво підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію.
Картелі й синдикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу. Укладення угод про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків і забезпечило умови для економічної реалізації їхнього панування.
З появою трестів монопольне регулювання охопило також про-цес виробництва. Часткова планомірність не тільки стала формою руху капіталу в рамках окремого підприємства, як це було власти-во періоду вільної конкуренції, а й поширилася на виробничі та комерційні зв'язки між підприємствами, що входили до складу трес-ту. Монополістична планомірність стала набувати нових масшта-бів, звужуючи водночас діяльність ринково-конкурентних сил.
Монополізувавши виробництво в окремих галузях промисловості, трести сприяли подальшій концентрації виробництва і капіталу. Це створило матеріальну основу для їхнього впливу на виробників інших галузей і допомогло проникнути в нові галузі. З'явилися реальні умови для обмеження міжгалузевої конкуренції й становлення ба-гатогалузевих монополій.
Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузеві відбувала-ся, по-перше, комбінуванням, тобто об'єднанням підприємств тех-нологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, наприклад, вугільної, металургійної, автомобілебудівельної; по-друге, через ди-версифікацію виробництва - проникнення монополій у галузі, що прямо не пов'язані з основною сферою їхньої діяльності. Наслід-ком диверсифікації стали концерни - великі багатогалузеві утво-рення, які поступово захоплюють головні позиції як на ринках, так і у сфері виробництва.
Формальними видами ринкової монополії господарських суб'єк-тів є білатеральна, або двобічна, монополія, обмежена і власне, або чиста, монополія.
Білатеральна монополія утворюється за наявності на ринку лише пари контрагентів: один продавець - один покупець. Їм не загро-жує конкуренція з боку інших економічних суб'єктів: на своєму ринку вони повні господарі, проте їхня економічна влада обмеже-на, оскільки ринкові відносини між ними характеризуються взає-мозалежністю.
В обмеженій монополії на галузевому ринку присутні один про-давець (монополіст) і кілька покупців. Тут економічна влада моно-полії сильніша, ніж при білатеральній монополії: хоч покупців і небагато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом.
Найбільша економічна влада у .власне монополії: монополісту-продавцю протистоять багато покупців, відносини між якими буду-ються на конкурентній основі. Функція сукупного попиту виступає в цьому випадку як функція індивідуальної ринкової ціни монопо-ліста. Для максимізації свого прибутку монополіст повинен досягти рівноваги між ціною і кількістю продукції, при якій утворилася б найбільша різниця між виручкою і валовими витратами. Тому його метою є відшукання рівноваги граничних витрат і граничної ви-ручки. Монополіст створює дефіцит товарної пропозиції, який і обумовлює ціну, що значно перевищує граничні витрати. Створю-
ється монопольний прибуток. За оцінками американського еконо-міста Ф. Шерера, збитки, що виникають внаслідок монополістич-ного розподілу ресурсів, становлять 0,5-2 відсотки валового націо-нального продукту США. Тут мікро- і макроекономічні інтереси розходяться. Монополія як мікроекономічний суб'єкт досягає своїх приватних цілей.
Монополія як ідеальний тип ринкової поведінки економічних суб'єктів на практиці зустрічається дуже рідко. Проте й сьогодні на національних і світових галузевих ринках функціонує цілий ряд фірм, які займають там майже монопольне положення. Класичним прикладом міжнародної монополії є алмазний синдикат "Де Бірс", який контролює від 80 до 85 відсотків пропозиції.
До монополістичних галузей належать також громадський тран-спорт, зв'язок, виробництво і постачання електроенергії тощо. Такі підприємства належать до природних монополій і на місцевих рів-нях вони підлягають державному регулюванню.
У колишньому СРСР економічна політика держави свідомо здій-снювалася в напрямі створення умов для монопольного положення виробника. Примітивне розуміння історичної тенденції до зростання усуспільнення виробництва ототожнювало його з великим і надве-ликим виробництвом. У результаті в промисловості колишнього СРСР склався найвищий у світі рівень концентрації виробництва. Кожне підприємство давало продукції в середньому в 4 рази біль-ше, ніж американське, а середня чисельність зайнятих на одному підприємстві майже в 10 разів перевищувала аналогічний показ-ник для країн Заходу.
Монополізацію економіки колишнього СРСР спричинили не тіль-ки зростання концентрації виробництва, а й практика реалізації промислової продукції, за якою для виробників установлювались зони реалізації, де вони виступали монополістами. До того ж кон-куренція трактувалася як вада розвиненого підприємницького то-варного виробництва.
Промислові структури в економіці країн командно-адміністра-тивної системи традиційно характеризувались великим рівнем кон-центрації. Багато видів продукції випускала невелика кількість виробників, проте централізоване визначення цін і обсягів вироб-ництва перешкоджало виникненню на цьому грунті проблем моно-полізму, характерних для ринкової економіки. Однак багато під-приємств активно використовували своє монопольне становище, у тому числі й для отримання додаткових обсягів капіталовкладень та інших ресурсів.
Крім концентрації виробництва монополізм при командно-адмі-ністративній системі мав такі особливості. По-перше, стан загаль-ного дефіциту формував надлишковий попит на продукцію більшості підприємств. Формувався "ринок продавця", і кожне підпри-ємство ставало монополістом щодо своїх покупців незалежно від кількості підприємств галузі, які випускали однорідну продукцію. По-друге, весь державний сектор в макроекономічному аспекті виступав як монополія, оскільки всі підприємства належали одно-му власнику - державі, яка не була зацікавлена у конкуренції між ними.
Україна дістала у спадок високомонополізовану, жорстко зацен-тралізовану систему господарювання. Побудова ефективної націо-нальної економіки передбачає створення правових основ обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприєм-ницькій діяльності та здійснення державного контролю за додер-жанням норм антимонопольного законодавства.