§ 2. Суб'єкти ринкового господарства

Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єкт-носгі та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи;

юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова прак-тика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі орга-нізаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність;

державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізне-су): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки.

В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів гос-подарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гі-гантських підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і жит-тєздатність малих форм господарювання, так званих малих підпри-ємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає. У США, наприклад, функціонує понад 15млн малих фірм, тобто близько 80 відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП досягла 43 відсотки, а в загальній чисельності найманої робочої сили - 58 відсотків.

Основні переваги малих фірм такі:

незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здій-сненні господарського маневру;

індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кін-цевого результату;

чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи;

гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що перманентне змінюються;

більш низькі управлінські витрати;

націленість у завтрашній день, перспективу, що зумовлено ак-тивною інноваційною політикою фірми.

Це не означає, що малий бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше, ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, під-приємця нероздільно пов'язана з функціями виробника.

Звідси його працелюбство, діловитість, турбота про завтрашній день.

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, еко-номічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників. Вони повинні мати сво-боду для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не за-бороненою законодавством, самостійно визначати виробничу про-граму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що за-лишилися після сплати податків і внесення інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати по-над прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матері-альні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвид-ше зростання самостійних товаровиробників - власників індиві-дуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова економі-ка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку гос-подарів як основних суб'єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при активній регулюю-чій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави.

Розділ 14. Сучасний ринок, його структура і функції. § 1. Ринок як полісистемне утворення

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм - це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок - це один з феноменів, який зумовлює склад-ну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові за-кономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислове розвинутих краї-нах визначається широким арсеналом перевірених часом і госпо-дарською практикою законодавчих і моральних норм, багатопла-новою і компетентною політикою держави щодо розвитку еконо-міки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свобо-дою економічної самодіяльності людини.

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно ба-гату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фі-нансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з пе-релічених елементів здатний функціонувати в так званому авто-номному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'яз-ку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринково-го середовища.

Ринкове середовище розмежовується за політико-адміністратив-ними ознаками: ринки окремих областей, територій, регіонів, кра-їн, коаліцій, континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках кон-кретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різ-них форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціо-нуючих суб'єктів господарювання як монопольний чи олігопольний.

У монопольному ринку має місце диктат виробника, постачаль-ника, продавця. Однак перевиробництво будь-якого виду продукції може продовжувати, а іноді й загострювати конкуренцію за її збут, тобто монополію недостатньо трактувати як антипод ринково-кон-курентного середовища. Крім монополії ворогом останнього є та-кож тотальний дефіцит.

Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макро-економічні складові його - це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і капіталу тощо.

Ринок споживчих товарів і послуг - один з найважливіших ком-понентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого рин-ку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуаль-ним. В економіці України проблема збалансованості попиту й про-позиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна система відвернула виробництво від потреб люди-ни, підпорядкувала його інтересам воєнно-промислового комплексу. В структурі валового національного продукту приблизно 45 відсот-ків припадало на капітальні вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потреби; для фонду споживання й соціальних потреб призначалося лише 55 відсотків. В цінах світового ринку це співвід-ношення має вигляд 74 : 26. В той же час у країнах з розвинутою ринковою економікою це співвідношення становить 30 : 70.

Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджува-них об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, облад-нання, приладів світовому рівню.

Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери ви-робничих відносин, країни командно-адміністративної системи при-гнобили виробництво, його рушійні сили.

Управління виробництвом у ринковому господарстві здійсню-ється через капітал. Інакше неможливо перебороти численні лис-баланси, неприйняття підприємствами науково-технічних новинок, їх небажання реінвестувати отриманий прибуток.

Політизація економіки не створює стійких мотивів до ефектив-ного господарювання, не передбачає високої соціальної та мораль-ної культури господарюючих суб'єктів, не сприяє співробітництву з іноземним капіталом. Створення ринку капіталу потребує стиму-лювати передусім не позиковий, а підприємницький іноземний капітал (прямі інвестиції, портфельні інвестиції). Прямі інвестиції перед імпортом позичкового капіталу мають переваги. Вони ство-рюють матеріальну заінтересованість у найбільшій віддачі капіта-лу, у впровадженні передової технології й організації виробництва, орієнтують на світовий ринок, його стандарти тощо.

Ринок праці - посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного зако-нодавства та саморегулювання.

Світова практика виробила дійові механізми, які дають змогу уникнути екстремальних ситуацій у сфері зайнятості та викорис-тання робочої сили.

Складовими ринку праці є:

працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;

зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники, дрібні ремісники та ін.).

Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасо-во не працює, але не відкидає надію на це.

Історично склалися два "чистих" варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший - ринок робочої сили з обмеженим попитом;

другий - з обмеженими ресурсами. Класичний взірець першого - ринок відсталих країн. Ринок робочої сили з обмеженим попитом також завжди має великий резерв робочої сили. Дійовим інстру-ментом ринку робочої сили є біржі праці.

У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні різновиди за сегментами ринку, і вони набувають певної структу-рованості.