- •Частина і. Вступ до економічної теорії. Розділ 1 Предмет і функції економічної теорії. § 1 Предмет економічної теорії
- •§ 2. Функції економічної теорії
- •Розділ 2. Основні методи пізнання соціально-економічних процесів.
- •§ 1. Загальнонаукові методи
- •§ 2. Спеціальні методи
- •§ 1. Виробництво як процес суспільної праці
- •§ 2. Фактори виробництва: види, типи, функції
- •§ 3. Поєднання факторів виробництва
- •§ 4. Результативність виробництва
- •§ 5. Науково-технічна революція зміни у змісті й характері праці
- •§ 6. Ефективність суспільної праці та розширення джерел багатства суспільства
- •§ 2. Формування основ постіндустріальної цивілізації
- •§ 2. Основи аналізу відносин власності
- •§ 3. Новітні тенденції у розвитку відносин власності
- •§ 2. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва
- •§ 3. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту
- •§ 4. Економічні інтереси - рушійна сила соціально-економічного розвитку
- •§ 2. Поділ праці та організація управління
- •§ 2. Зміна місця і ролі людини у виробництві в процесі науково-технічного прогресу
- •§ 3. Гуманізація виробництва і мотивація праці
- •§ 2. Структура і використання національного багатства
- •§ 2. Товар і його властивості
- •§ 3. Теорії вартості
- •§ 2. Функції грошей як загального еквівалента
- •§ 3. Концепції грошей
- •§ 4. Сучасні зміни в грошовому обігу
- •§ 2. Економічні закони і категорії товарного виробництва
- •§ 2. Суб'єкти ринкового господарства
- •§ 2. Ринкова інфраструктура
- •§ 3. Функції ринку
- •§ 2. Модифікація конкурентно-ринкового механізму
- •§ 3. Позаринкові форми зв'язку господарських одиниць
- •§ 4. Держава як організатор конкурентних відносин
- •Розділ 16. Мікроекономічний рівень господарювання і форми його організації. § 1. Поняття мікроекономічного рівня і суб'єктів господарювання
- •§ 2. Форми організації господарювання на мікрорівні
- •Розділ 17. Співвідношення попиту та пропозиції і ціноутворення. § 1. Економічна природа попиту та пропозиції
- •§ 2. Діалектична залежність попиту і пропозиції, співвідношення їх
- •§ 3. Фактори, що визначають попит пропозицію
- •§ 4. Еластичність попиту і пропозиції, їхнє графічне вираження
- •§ 5. Кон'юнктура ринку, випадки якісної визначеності її
- •§ 6. Коливання цін, ціна рівноваги
- •§ 7. Фактори і методи ринкового ціноутворення
- •Розділ 18. Витрати виробництва і прибуток. § 1. Витрати виробництва
- •§ 2. Прибуток як економічна категорія
- •§ 3. Ефективність використання факторів виробництва
- •Розділ 19. Капітал і підприємництво.
- •§ 1. Стимули і механізм підприємницької діяльності. Сутність капіталу
- •§ 2. Структура і функціонування капіталу підприємства нефінансової сфери
- •§ 3. Особливості підприємницької діяльності і функціонування капіталу в різних сферах економіки
- •Розділ 20. Підприємство в умовах ринкового господарювання. § 1. Функціонування підприємства як товаровиробника
- •§ 2. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці. Роль маркетингу
- •§ 3. Сутність і функції менеджменту підприємства
- •Розділ 21. Теоретичні основи економіки домогосподарства . § 1. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх
- •§ 2. Переваги домогосподарства
- •§ 3. Оптимальний план споживання домогосподарства
- •§ 4. Основні фактори, які впливають на попит домогосподарства
- •§ 5. Пропозиція домогосподарства
- •§ 1. Зміст процесу суспільного відтворення
- •§ 2. Економічне зростання і його типи
- •Розділ 23. Макроекономічний рівень господарювання і система націо-нальних рахунків. § 1. Система вимірів господарювання на макрорівні
- •§ 2. Регулювання річного потоку товарів, послуг і доходів на макроекономічному рівні
- •§ 1. Економічна рівновага і циклічність
- •§ 2. Середні і малі цикли
- •§ 3. Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва
- •Розділ 25. Зайнятість і безробіття. Принципи функціонування та тенденції розвитку ринку робочої сили. § 1. Умови формування, сутність і тенденції розвитку сукупного працівника
- •§ 2. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах
- •§ 3. Ринок робочої сили
- •§ 4. Макроекономічна нестабільність і безробіття
- •§ 5. Інфляція і зайнятість населення
- •Розділ 26. Особливості відтворення в аграрній сфері економіки . § 1. Роль природних умов
- •§ 2. Земельна рента
- •§ 3. Агробізнес
- •§ 4. Особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України
- •Розділ 27. Фінансово-грошова система. § 1. Сутність і структура фінансової системи у суспільному відтворенні
- •§ 2. Бюджетна система
- •§ 3. Грошова система
- •§ 4. Кредитна система
- •§ 5. Валютна система
- •Розділ 28. Система розподілу доходів . § 1. Сутність і механізм розподілу доходів
- •§ 2. Заробітна плата і доходи від кооперативно-колективної і індивідуальної трудової діяльності
- •§ 3. Доходи підприємців
- •§ 4. Суспільні фонди споживання
- •§ 5. Доходи від власності. Рентні доходи
- •§ 6. Сімейні доходи і структура використання їх
- •Частина VI. Особливості економіки перехідного типу.
- •§ 1. Соціально-економічна структура країн, що розвиваються
- •§ 2. Диференціація країн, що розвиваються
- •§ 3. Різноманітність форм соціально-економічного прогресу .
- •Розділ 30. Економічний устрій в умовах переходу від командно-адміністративної системи господарювання до ринкових відносин . § 1. Об'єктивна необхідність і реальні можливості переходу
- •§ 2. Становлення різних форм власності
- •§ 3. Становлення підприємництва
§ 2. Формування основ постіндустріальної цивілізації
Цій проблемі Присвячені праці американських учених Д. Белла і О. Тоффлера, японського економіста-соціолога Е. Масуди, фран-цузьких учених Ж. Ж. Сервана-Шрейбера, А. Турена та ін. Розглядаючи елементи постіндустріальної цивілізації, слід звернути увагу, по-перше, на розвиток нової технологічної структури виробництва, яка забезпечувала б його комплексну автоматизацію. Зазначений процес грунтується на формуванні замкнених автоматизованих систем, впровадженні технології, заснованої на електронній авто-матиці, інформатиці тощо. У кінцевому підсумку йдеться про роз-виток самовідтворюваних технологічних структур.
По-друге, з розвитком нових технологічних систем формується новий тип суб'єкта праці. Людина праці перестає бути безпосеред-нім агентом виробництва. Домінуючим типом такої праці є інтелек-туальна, творча праця. Це, врешті-решт, знімає породжені розвит-ком індустріального виробництва головні форми відчуження люди-ни, веде до перетворення багатства людської особистості на основ-ну форму багатства суспільства.
По-третє, слід ураховувати прогресуюче зменшення частки працюючого населення у промисловості й сільськогосподарському виробництві та всебічний розвиток сфери послуг. У деяких краї-нах, у тому числі США, в цій сфері вже сьогодні зайнято близько 70 відсотків працюючого населення. Проте найвагоміші зміни пов'язані з всебічним розвитком інформаційного сектора суспільного виробництва, який справляє всезростаючий вплив на якісні пере-творення всіх сфер життєдіяльності людини.
Якщо для індустріальної економіки найвизначальнішими були концентрація виробництва, зростання його багатосерійності та масовості," то постіндустріальний розвиток характеризується орі-єнтацією виробничого процесу на задоволення індивідуальних пот-реб споживача, дестандартизацію, виробництво продукції малими серіями. Це є основою формування й всебічного розвитку середніх і малих економічних структур.
По-четверте, зміни, що відбуваються, зумовлюють глибоку інтег-рацію сфер матеріального й духовного виробництва, їх органічне поєднання у структурну цілісність, адже постіндустріальна інфор-мативна економіка спрямована на забезпечення не тільки фізіоло-гічних потреб, а й потреб більш високого порядку, які зумовлюють всебічний розвиток особи.
Розглядаючи процеси розвитку постіндустріального суспільства, треба враховувати, що багато з них ще не мають своїх остаточних характеристик. Як зазначав ще на початку 80-х років відомий аме-риканський економіст В. Леонтьєв, нова хвиля технологічних змін, пов'язана з інформатикою, ще лише розпочинається і пік її зна-ходиться попереду чи не на 30-50 років. Це, однак, лише збільшує значення уважного вивчення цього процесу.
формування структурної цілісності сучасного світу характери-зується посиленням ролі загальноцивілізаційних засад розвитку.
При цьому жодна економічна структура не зникає раніше, ніж розвинуться нові продуктивні сили і нові, більш досконалі вироб-ничі відносини. Останні ніколи не виникнуть раніше, ніж буде створено матеріальні умови для існування їх в надрах старого су-спільства.
Нові наукові дані про становлення основ постіндустріальної ци-вілізації допомагають глибше осмислити можливості й перспек-тиви сучасного соціально-історичного розвитку. Підготувавши не-обхідні передумови для розвитку і вступаючи в структури пост-індустріального періоду виробництва, суспільство, яке грунтується на пануванні інтересів капіталу, починає само себе заперечу-вати. Постіндустріальна цивілізація ставить у центр суспільно-економічної системи людину. Пряме і безпосереднє підпоряд-кування виробництва розвитку людської особистості є об'єктив-ною основою, яка утворює відповідний базис для становлення но-вого постіндустріального за своїм змістом устрою. У цьому кон-тексті соціалізація розглядається як планетарний процес, що відбу-вається в різних суспільно-економічних структурах у специфічних формах.
Суверенна Україна, лише інтегрувавши у світову економіку, зможе активно користуватися позитивними надбаннями людської цивілізації. Цей прогресивний процес має забезпечити не асиміля-цію елементів виробничих відносин підприємництва з пануванням інтересів капіталу, а соціальну спрямованість сучасного розвине-ного ринкового господарства, з одного боку, та досягнень у роз-витку продуктивних сил - з іншого. Йдеться про позитивне за-своєння нашим суспільством тих прогресивних надбань, що має сучасне західне суспільство. Це позбавляє нас необхідності дублю-вати крок за кроком шлях, що його пройшла ринкова система, і створює передумови суттєвого прискорення нашого суспільно-істо-ричного прогресу. Звичайно, йдеться лише про існуючі можливості. Процеси, що розвиваються у суспільному житті України, ще не набули визначеності. Вони потребують належного суспільного ос-мислення з урахуванням об'єктивних передумов, що формуються на основі загальноцивілізаційного прогресу.
Розділ 5. Економічна система суспільства і власність . § 1. Зміст економічної системи та її структурні елементи
В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспіль-ство, особливо високорозвинуте сучасне, являє собою соціальну систему. Соціальна система - це складноорганізована впорядко-вана цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільно-ти^ які. об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.
Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної систе-ми є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і по-стійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єк-тів господарювання.
Конкретна історична сукупність економічних відносин, що від-повідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктив-них факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.
Отже, економічна система - це сфера функціонування продукт. тивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.
Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні сис-теми, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі за-гальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кож-на з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку. В сучасних економічних умовах струк-турні елементи системи характеризуються динамізмом, мінливістю, суперечністю розвитку. Цим визначається необхідність структурної диференціації складових ланок економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об'єктивні закони та принципи її функціонування.
Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності.
Ієрархія системи визначається місцем її елементів в соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємозв'язку еле-
ментів системи може бути "вертикальним" або "горизонтальним". Вертикальна залежність виявляється у відносинах примусу, вла-ди - підкори, керованості - підлеглості. Горизонтальні зв'язки є партнерськими, добровільними, конкурентними.
У соціальне орієнтованих економічних системах домінують саме партнерські взаємини. Особливе місце в становленні, функціону-ванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам як активній рушійній, перетворюючій силі. Кожний суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків та відповідальності, які реалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існують різно-манітні класифікації економічних суб'єктів: індивід, колектив, дер-жава; виробник (продавець), посередник, споживач (покупець); фі-зичні та юридичні особи; вітчизняні та іноземні; інституціональні (виробничі підприємства, банки, біржі) тощо.
Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для само-розвитку, самовідтворення, поліфункціональної діяльності системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності сис-теми вказує на внутрішню, родинно-генетичну єдність, чистоту, не-чужинність її елементів. Чим більше в економічній системі перехід-них, змішаних явищ, форм та процесів, тим нижчий ступінь її орга-нічності, чистоти. Таку тенденцію розвитку не слід розцінювати як однозначно негативну. Якщо в сучасних умовах взаємозалежність, взаємопереплетіння, конвергенція розвитку економічних систем збага-чують, вдосконалюють одна одну - це прогресивний процес.
Економічна система характеризується різними сферами функціо-нування, рівнями господарювання її суб'єктів.
Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють (рис. 3).
Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рів-нів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результа-тивності системи.
Здатність комплексно, адекватно і своєчасно реагувати на зміни навколишнього середовища свідчить про мобільність економічної системи. Це, в свою чергу, є запорукою як макро-, так і мікроеко-номічної рівноваги.
Економічна система має три основні ланки, підсистеми: еконо-мічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економіч-них відносин і механізм господарювання.
Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення нав-колишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.
Економічні відносини являють собою сукупність соціально-еко-номічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюю-чими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та спо-живання матеріальних благ, послуг і доходів.
Механізм господарювання узгоджує функціонування і розви-ток ланок економічної системи, приводить у відповідність продук-тивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність кон-кретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.
Механізм господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об'єк-тивних факторів. Вплив суб'єктивних факторів визначається ціле-спрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об'єк-тивні фактори означають незалежний від волі та свідомості люди-ни, визначений дією економічних законів перебіг соціально-еконо-мічних процесів. Нехтування об'єктивними факторами, керованість у своїх діях суб'єктивними бажаннями і довільними рішеннями
окремих посадових осіб призводить до волюнтаризму, гальмує роз-виток системи. Проте об'єктивні закони виявляють себе і реалізу-ються через діяльність людей, суспільних інституцій, держави. Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціаль-но-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим посту-повішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи.
Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямова-них на реалізацію економічних законів.
Центральне місце в економічній системі належить людині. Як головна продуктивна сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер еконо-мічної системи. Поліструктурність і поліфункціональність людини визначають двоїстий характер продуктивних сил.
З одного боку, вони постають як натурально-речові, а з іншо-го - як суспільні. З останніми пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва. Перехід від одного технологічного спо-собу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки.
Відповідно до свого двоїстого характеру продуктивні сили сус-пільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці людей полягає в тому, що одно-часно відбувається взаємодія їх з природою і між собою з приводу виробництва.
У структурі продуктивних сил людині та її праці належить цен-тральне місце не лише як найактивнішій складовій частині, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів, що вхо-дять до їх складу. Це надзвичайно важливе теоретичне положення було доведено ще представниками класичної школи політичної еко-номії А. Смітом і Д. Рікардо.
Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються двоїсто - як матеріалізація праці людини і як знаряддя цієї праці. Як голов-ний елемент засобів виробництва останні можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі використання їх у предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони виступають як потенційні структурні елементи виробництва.
Отже, за своїм змістом матеріально-речові продуктивні сили є органічним втіленням уречевленої й живої праці, функціональним поєднанням людини і засобів праці, що здійснюється у виробничо-му процесі. В ході виробничого споживання матеріально-речові продуктивні сили набувають нової якості - перетворюються на продуктивну силу людини.
Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди є безпосереднім продовженням природних сил людини, її енергетич-ного потенціалу. Використання енергії домашніх тварин і води, пари, електрики, токарного верстата, автоматизованих систем, транспорт-них засобів і сучасних комунікаційних структур, у тому числі косміч-них комплексів, слід розглядати як робочі органи людини, органічне продовження її фізичного уособлення та інтелекту. У цьому розу-мінні продуктивні сили є не лише результатом втілення минулої праці людини, а й безпосереднім енергетичним потенціалом її праці.
Коли розглядаються продуктивні сили у зв'язку з працею люди-ни, йдеться про продуктивну силу не індивідуальної, а суспільної праці. Такий підхід має історичну основу, адже процес відокрем-лення людини від тваринного світу йшов як процес утвердження не окремо взятого індивіда, а як частки виробничого колективу, племені, роду, а потім і суспільства.
Констатація структурної двоїстості продуктивних сил суспільст-ва має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Проблема прискорення темпів зростання продуктивності праці не вичерпу-ється розвитком техніки і технології. Виробничий досвід провідних зарубіжних фірм свідчить, що прямі інвестиції в основний капітал не завжди є визначальними. Є приклади, коли грошові вкладення зарубіжних фірм у живий капітал (людський фактор виробництва) та організацію виробничого процесу (управління, систему поста-чання й реалізації готової продукції, маркетинг тощо) у кілька ра-зів перевищують інвестиції безпосередньо в техніку і технологію. Це досить стабільна тенденція розвитку. За даними спеціального кон'юнктурного огляду, інвестиції 400 провідних корпорацій США у живий капітал та організацію виробничого процесу досягали в окремі роки повоєнного періоду понад 80 відсотків.
Зрозумілою у зв'язку з цим стає інвестиційна політика, що скла-лася на Заході: вкладення в основний капітал, технічне і техноло-гічне переоснащення виробництва може здійснюватися лише за умови створення відповідної організаційної структури і кваліфіка-ційного потенціалу виробничого персоналу всіх рівнів - від робіт-ника до президента виробничого об'єднання (корпорації).
Потребує пріоритетної уваги перебудова організаційних ланок виробництва, без якої новітні техніка й технологія не дають необ-хідної віддачі, а в багатьох випадках навіть стають збитковими. Це підтверджує теоретичне положення про структурну двоїстість про-дуктивних сил суспільства при тому, що їхній матеріально-речовий зміст і заснована на суспільному поділі праці економічна форма їх організації діалектичне єдині.
Специфіка економічної системи суспільства визначається соці-ально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приво-ду привласнення матеріально-речових елементів і результатів ви-робничого процесу. Одночасно відносини власності зумовлюють історичну специфіку суспільства, його соціальну структуру, пану-ючу систему політичної та економічної влади.
Соціально-економічні відносини є цілісною, структурно субор-динованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та економічної структури. При цьому виробничі відносини можуть відігравати двоїсту роль:
двигуна, що стимулює і прискорює розвиток продуктивних сил, або сили, що гальмує цей розвиток.
Водночас кожна система соціально-економічних відносин має й відносну самостійність, яка формується на основі свідомої діяль-ності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей. Отже, система соці-ально-економічних відносин формується і розвивається як система свідомо осмисленої функції людини, що органічно поєднує у своїй структурі об'єктивні й суб'єктивні чинники.
Важливим питанням є класифікація економічних систем. Еко-номічна система - складне, багатоструктурне і поліфункціональне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влас-ності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і коор-динації економічної діяльності тощо.
Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним. Наприклад, поширеною є класифікація економіч-них систем за технологічним способом виробництва, рівнем роз-витку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство - економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне су-спільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне сус-пільство, що грунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією. Однак ці системи суттєво розрізня-ються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом влас-ності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності.
Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні системи. Основними характерними ри-сами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту і пропозиції, регулююча економічна роль держа-ви, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.
Адміністративно-командна система заснована на пануванні дер-жавної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності рин-кового менталітету тощо.
Останнім часом посилилися дискусії навколо понять "змішана" і "перехідна" економіка. Безперечно, це не тотожні поняття.
Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розви-нені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системи ха-рактеризуються різноманітністю форм власності та господарюван-ня, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, кон-курентному механізмі, значною економічною роллю держави, про-гнозуванням соціально-економічних процесів тощо.
Перехідна економічна система характерна для країн, які звіль-няються від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурх-ливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризови-ми явищами.
Саме таке становище характерне для сучасної України, інших країн, що утворились на терені колишнього СРСР, усіх країн, що відходять від командно-адміністративної моделі.
Для жодної країни немає однозначних і загальновизнаних шля-хів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і про-гресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно ви-користовувати надбання і досвід функціонування світової цивілі-зації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність.