§ 4. Економічні інтереси - рушійна сила соціально-економічного розвитку

Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціаль-них дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних по-треб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідом-люється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнен-ня товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у від-борі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реаліза-ції їх.

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволен-ню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Пот-реби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди ви-ражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.

Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й само-розвитку економічних суб'єктів. Кожне окреме економічне відно-шення існує спочатку потенційно, у формі очікувань та ще незадо-волених домагань людини*. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби-інтере-си не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою "цеглиною" в структурі соціально-економічних відносин.

У кожному економічному відношенні - між підприємцями і ви-робниками, між виробниками і споживачами, державою і недер-жавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами - мають місце елементи боротьби г співробітни-цтва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. "Найближчий погляд на історію, - писав Ф. Гегель, - переконує нас в тому, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересів..." .

Економічні інтереси мають такі особливості: а) вони є об'єктив-ними, оскільки об'єктивні самі економічні відносини; б) вони є матеріальними.

Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб'єк-тами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інте-ресів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробни-ка та його потреб як члена суспільства).

Державний інтерес має такі складові свого прояву:

а) суспільно-економічні інтереси - частина інтересів держави та інших суб'єктів господарювання збігається (оподаткування в розум-них межах, виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);

б) інтереси державної бюрократії - інтереси саморозвитку дер-жавної системи, що є корпоративним придатком до інтересів дер-жави;

в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспіль-ства - держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.

Груповий інтерес - це сума однорідних інституйованих при-ватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо. Форми прояву групового інтересу різнома-

нітні: корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб'єктів господарської діяльності, трудових колективів. При цьому інтерес трудового колективу залежить від форми власності: на дер-жавних, акціонерних і приватних підприємствах він має різний зміст. В умовах ринкових відносин груповий інтерес може бути пред-ставленим і через тіньову економіку у вигляді мафіозно-криміналь-них структур.

Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реаліза-цією приватної власності, прав володіння та користування, управ-ління, отримання доходів.

Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член пев-ного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси пер-соніфікуються тільки в індивіді.

Отже, має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні проти-лежності.

Взаємодію інтересів можна простежити на прикладі їх прояву в сферах виробництва і обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробни-ки або споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, вироб-ник не може забезпечити і власні інтереси. Взаємозалежність цих груп об'єктивно зумовлює їх співробітництво.

Механізм узгодження інтересів визначається насамперед сут-ністю існуючої економічної системи. Державна політика в сфері економічних інтересів виходить з того, що, по-перше, за різних умов суспільного розвитку на перший план можуть виходити ті чи інші інтереси. Якщо вчасно не зробити в економічній політиці ак-цент на певну групу інтересів, то результатом буде відсутність уз-годженості інтересів, що гальмує соціально-економічний розвиток. При цьому важливо досягти якомога повнішої внутрішньої узго-дженості інтересів.

По-друге, державна політика також може мати різні засоби впли-ву на інтереси людей: а) неекономічний примус; б) економічний примус; в) моральний і соціальний мотиви трудової активності. В останньому випадку має місце підміна впливу на інтереси спону-кальними мотивами, до праці.

Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. Так, реалізація індивідуальних інтересів забезпечується через зростання індивіду-альних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є макси-мізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання). Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу - максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкоду-вання створюваного суспільного продукту. Отже, проблема поєд-нання інтересів знаходить своє вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів. Механізм реалізації корпоративних інтересів полягає у взаємодії з політичними інститутами. Інструмен-том реалізації цього інтересу є відомчо-номенклатурний симбіоз за участю законодавчої влади.

Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є виділен-ня інтересів власника, підприємця та робітника.

Інтерес власника полягає в зростанні власності та в одержанні від неї гарантованого доходу. Реалізація цього інтересу передбачає вибір правильної ринкової стратегії, забезпечення конкуренто-здатності, а при необхідності - переміщення капіталу в інші об'єк-ти власності, де він може принести більший доход. Інтерес власни-ка передбачає також ефективне поточне використання капіталу з метою отримання задовільної норми прибутку в кожен певний момент. Головне, що характеризує власника, - його турбота про перспективу, адже саме цього вимагає зростання власності. Він може погодитися навіть на скорочення поточних доходів, наприклад під час реконструкції, якщо це необхідно для зростання доходів у май-бутньому.

Інтереси менеджера полягають насамперед у забезпеченні по-точної ефективності використання капіталу, максимізації доходу в кожний певний момент. У той самий час менеджери високого кла-су здатні забезпечити високу ефективність і на перспективу. В цьому відношенні інтереси менеджера збігаються з інтересами власника. Однак професійна діяльність менеджера пов'язана з конкретним об'єктом власності, тому він заінтересований у стабілізації свого становища і орієнтується на зміцнення конкретного підприємства. Внаслідок цього його інтерес потенційно може суперечити інтере-су власника, який заінтересований у своєчасному переливі капіта-лу в ефективніші сфери.

Ще більш незацікавленими в переливі капіталу виявляються най-мані робітники, інтереси яких пов'язані з конкретним підприєм-ством як джерелом доходу і місцем роботи. Інтереси найманих ро-бітників спрямовані на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані робітники є власниками, а також залу-чаються до прийняття стратегічних рішень, спостерігається "про-їдання" прибутків замість їх спрямування на розвиток виробни-цтва. У США на підприємствах із власністю робітників передбачені механізми, що стимулюють трудову професійну активність, проте обмежують повноту і свободу в реалізації функцій власників. Са-моуправління здійснюється в таких формах, коли стратегічні рішення приймаються професійними менеджерами, а не робіт-никами.

У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям:

а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.

Відповідно до цих критеріїв основним інтересом сучасної рин-кової економіки є особистий інтерес, а саме - особистий інтерес споживача. Він характеризує найважливішу особливість сучасної ринкової економіки - її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платоспроможного попиту, яке відбувається на основі не масового, а все більш індивідуалізованого виробни-цтва, що дає змогу задовольнити саме індивідуальні потреби; особ-ливе становище споживача, який визначає, що виробляти, і тим самим обмежує свободу вибору виробника. Інтерес споживача спо-нукає виробника до певних дій - до виробництва необхідної про-дукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби виробнцтва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує релізацію не лише особистого інтересу споживача, а й особистого інтересу виробни-ка (максимізація прибутків) і суспільного інтересу в цілому (розви-ток продуктивних сил суспільства). Отже, інтерес споживача є ру-шійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій еко-номіці.

Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів ви-робництва і асоціації робітників. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво. Трансформація суспільної власності в державну в умовах адміністративно-командної системи обумовлює перетворення державного інтересу на основний інте-рес. Саме реалізація державного інтересу як основного забезпечує відтворення цієї системи.

В адміністративно-командній економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають пріоритет перед регіональними, регіональні - перед колективними, колективні - перед особисти-ми. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізо-ване директивне планування економіки.

Підпорядкування особистих інтересів колективним та держав-ним запроваджувалось у масовій свідомості пропагандою, яка про-голошувала, що людина має передусім дбати про суспільство та своїх товаришів, тобто колектив, у якому працює. Чим краще всі будуть працювати один на одного і на суспільство в цілому, тим більшим буде суспільний продукт, а отже, і частка кожного в ньому, тим повніше можна буде реалізувати особистий інтерес.

Проте в реальній дійсності абсолютизація суспільного інтересу призвела до абсолютизації державного інтересу. Звідси, по-перше, підпорядковане, другорядне значення особистого інтересу в адмі-ністративно-командній економіці призвело до серйозних збоїв в економіці і утворило гальма її розвитку:

1) позбавило людину економічних стимулів до праці;

2) породило психологію утриманства;

3)обумовило ігнорування особистих інтересів працюючих, еко-номічну залежність їх від держави;

4) призвело до деформації уявлень про шляхи реалізації особис-того інтересу - значна частина членів суспільства вбачала їх не в особистій ефективній праці, а в перерозподілі суспільного продукту.

По-друге, процес ототожнення суспільного інтересу з держав-ним, а останнього - з груповим інтересом правлячої еліти - пар-тійно-державної бюрократії створив умови для першочергового за-доволення саме останнього інтересу. Фактичне ж підпорядкування особистих інтересів працюючих інтересам партійно-державної бю-рократії обумовило специфічну експлуатацію останньою більшості членів суспільства.

Примат інтересів партійно-державної бюрократії виявився і під час перебудовчих процесів в Україні. Саме колишня номенклатура, намагаючись розв'язати суперечність між фактичним привласнен-ням нею суспільних засобів виробництва і формально (юридичне) державною власністю на них, першою включилася в процеси роз-державлення та приватизації, найбільше вигравши від них. На плечі більшості членів суспільства вона переклала тягар інфляції, безро-біття і зубожіння.

З одного боку, становлення ринкової економіки в Україні ство-рює певні умови для активізації економічних інтересів особистості. Проте такі інтереси далеко не завжди співпадають з інтересами роз-витку суспільства. Економічний монополізм, недосконалість законо-давства, ігнорування вже діючих законів створюють умови для задо-волення особистих інтересів незначної частини суспільства метода-ми, що суперечать інтересам більшості, насамперед це розкрадання державного майна, залучення до незаконних видів бізнесу (рекету, торгівлі наркотиками), монопольне підвищення цін у поєднанні із скороченням обсягів виробництва.

З другого боку, держава (передусім завдяки надмірному оподат-куванню) стримує розвиток особистого інтересу, перетворення його на головний стимул економічної діяльності. Внаслідок цього, а та-

кож гонитви торгово-фінансового компрадорського капіталу, що народжується, за надприбутками особисті інтереси часто реалізу-ються в сфері "тіньової економіки". У системі економічних інтере-сів на кожному конкретному історичному етапі економічного роз-витку, крім основного, можна виділити головний інтерес, який має такі особливості:

а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;

б) є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного інтересу в цілому;

в) трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем, властивих пев-ному етапу економічного розвитку.

Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого еко-номічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлен-ня української державності головним стає також національний інте-рес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої коман-дно-адміністративної системи. Так, для США, Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав у трансформації економіки від-повідно до сучасного етапу технологічної революції, що знайшло свій прояв в політиці "рейганоміки" та "тетчеризму".

Такі загальні теоретичні основи розгляду економічних потреб та інтересів як головної рушійної сили соціально-економічного про-гресу.

Розділ 7. Суспільний поділ праці - джерело соціально-економічного розвитку. § 1. Зміст суспільного поділу праці

Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб'єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та ха-рактеризується певною структурою суспільної організації вироб-ництва. Представлений в часі, суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома взаємопов'яза-ними, хоча й протилежними за змістом, тенденціями. Перша, з пог-ляду розвитку продуктивних сил суспільства, відбивається у відок-ремленні нових сфер виробництва та їх спеціалізації відповідно до якісних змін у матеріальних засобах виробництва та господарсь-ких функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспіль-них потребах. Друга характеризується усуспільненням виробни-цтва, формуванням складнішої системи господарських зв'язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов'язана із розвитком економічних відносин.

З огляду на складність генетичної природи суспільного поділу праці його однозначне теоретичне тлумачення неможливе. Про це свідчить розмаїття основних трактовок суспільного поділу праці як економічної категорії. Відповідно до них суспільний поділ праці є:

складовою частиною виробничих сил суспільства; технологічною формою існування виробничих сил; підсистемою економічних від-носин суспільного виробництва; формою організації взаємодії ви-робничих сил і економічних відносин; способом функціонування економічних виробничих відносин.

Ще в XIX ст. один із видатних представників класичної політич-ної економії Дж. С. Міль зазначав, що вплив поділу праці на вироб-ництво набагато глибший, ніж можна уявити на підставі прийнятих тлумачень цього питання. В кінці XIX - на початку XX ст. А. Богда-нов, а за ним і Г. Плеханов відстоювали ідею подвійності суспільних економічних відносин, в структурі яких "перший поверх" займали "відносини співробітництва", що відповідали технічному поділу праці. М. Бухарін, навпаки, підкреслював матеріальний зміст поділу праці.

У наступних дискусіях визначилися досить протилежні підходи до проблеми поділу праці. Одні наполягали на віднесенні праці до

продуктивних сил, другі вважали коректнішим тлумачення поділу праці як форми останніх, треті відносили поділ праці до виробни-чих відносин.

Безперечно, кожен з цих підходів має раціональне .зерно, але фіксує увагу на певних ознаках змісту суспільного поділу праці. Принциповими для правильного розуміння категорії є два аспекти. По-перше, суспільний поділ праці - це комплексна категорія, яка пов'язує технологічний процес із суспільним процесом виробни-цтва, тобто соціалізує технологічну будову виробництва, надаючи їй суспільних якостей. По-друге, суспільний поділ праці виступає як самостійна продуктивна сила, як фактор зростання суспільної продуктивності праці.

Швидкий розвиток підприємництва дав багатий матеріал для вивчення впливу наукових, технологічних і структурних зрушень у виробництві на його ефективність і характер господарських зв'яз-ків. У середині XIX ст. К. Маркс у "Капіталі" уважно дослідив діа-лектичний рух від простих форм поділу праці на ранніх стадіях становлення підприємницької економічної системи до розвинутих підприємницьких виробничих відносин, що грунтувалися на вико-ристанні машин. Дійшовши висновку, що необхідність розподілу суспільної праці в певних пропорціях аж ніяк не може -бути знище-на новою формою суспільного виробництва, він довів універсаль-ність дії цього фактора економічного розвитку.

Комплексний підхід до аналізу місця поділу праці в системі сус-пільного виробництва веде до розуміння того, що суспільний поділ праці як одна з фундаментальних економічних категорій належить до "стикових" категорій, які включають у себе елементи і продук-тивних сил, і економічних виробничих відносин.

Розвиток суспільного поділу праці за будь-яких соціально-еко-номічних умов означає постійну наявність стійких особливостей у змісті і характері різних видів праці й окремих виробничих проце-сів. Поділена праця виступає як сукупність видів спеціалізованої конкретної праці, кожен із яких має певні техніко-економічні оз-наки.

До основних ознак, що зумовлюють розбіжності у змісті та ха-рактері праці окремого конкретного виду, належать: певні знаряддя праці, які використовують у виробничому процесі; певні предмети праці, на які спрямовані дії виробника; специфічна технологія ви-робничого процесу; кваліфікація і професійна підготовка праців-ника; визначений результат виробничого процесу. Комбінація цих ознак формує стійкі галузеві особливості, що відрізняють, напри-клад, працю шахтаря від праці будівельника чи хлібороба.

Аналіз системи техніко-економічних ознак, спеціалізованої в мас-штабах суспільного виробництва праці, показує, що вони є й ознаками процесу виробництва. Через єдність цих ознак розкривають-ся специфіка змісту, характеру і результату виробничого процесу, його технічний рівень і ступінь прогресивності.

Отже, з одного боку, їх якісний стан стосовно конкретної сфери виробничої діяльності є комплексною характеристикою ступеня її розвинутості. Зміна якісних ознак виробничого процесу є рушій-ною силою розвитку суспільного поділу праці, його кількісної та якісної динаміки.

З другого боку, розвиток суспільного поділу праці стимулюється природною диференціацією суспільних потреб. Перший історич-ний поділ праці (відокремлення скотарства від землеробства) від-бувся завдяки розвиткові виробничого досвіду членів общин та появі принципово нових видів засобів праці, а головне - нових потреб. Поступово разом із появою металевих знарядь праці, винаходом технології металообробки і підвищенням продуктивності праці фор-мувалися передумови для другого великого поділу праці - відок-ремлення ремісництва. Виникнення гончарного виробництва, ткац-тва, ковальського ремесла дало поштовх розвитку промисловості в цілому і швидко розширило сферу регулярного товарного обігу. Як наслідок, торгівля стала самостійною сферою господарювання, а купецтво відокремилося в самостійну професійну групу. Перехід від простої кооперації через мануфактуру до машинного будівни-цтва супроводжувався революційними структурними змінами в ор-ганізації безпосереднього і суспільного виробництва, різким підне-сенням продуктивності праці, загальної ефективності економіки.

Сучасний процес розвитку суспільного поділу праці пов'язаний з нововведеннями в економіці, які мають циклічний характер. Кон-цепцію великих економічних циклів розробив російський еконо-міст М. Д. Кондратьєв. Згідно з нею впродовж приблизно 50 років відбувається зміна домінуючих базисних технологій. Цикл склада-ється з кількох фаз: формування народногосподарського потенціа-лу нововведення, його розповсюдження, широкого комерційного використання і стабілізації. Сучасний цикл характеризується по-ширенням електронних і комп'ютерних технологій, що дало по-штовх розвиткові десятків найновіших галузей виробництва. Ве-ликі потенційні можливості вдосконалення суспільного поділу праці пов'язані із розвитком біотехнологій.

Суспільний поділ праці може бути класифікований за верти-кальними рівнями народногосподарської структури; основними організаційно-економічними формами реалізації; сферами суспіль-ного виробництва; видами.

За вертикальними рівнями народногосподарської структури сус-пільний поділ праці можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб'єкти гос-подарського життя - підприємства та підприємці. Це рівень безпо-середнього виробництва чи одиничний рівень суспільного поділу праці. Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частко-вий рівень). Верхній поверх становить невелика кількість господар-ських галузей, об'єднаних загальним рівнем суспільного поділу праці.

Рівні суспільного поділу праці окреслюють вертикальну структуру виробництва та його організації в масштабах народного господарст-ва. Ступінь деталізації техніко-економічних характеристик окремих видів праці зростає від вищого до нижчого рівня цієї структури.

Основними організаційно-економічними формами реалізації, сус-пільного поділу праці є: спеціалізація виробництва, його коопера-ція, концентрація та комбінування.

Спеціалізація виробництва виражається у зростанні кількості самостійних виробництв, що відбувається завдяки їх тех-ніко-економічному відокремленню і формуванню у них сталих внут-рішних зв'язків. Розрізняють спеціалізацію галузей (в тому числі й народногосподарських) і спеціалізацію підприємств. На загальні ви-робничі результати найбільше впливає внутрішньогосподарська спеціалізація, яка розщеплює процес виробництва кінцевої про-дукції підприємства на технологічні операції, організує роботу це-хів, дільниць, бригад та безпосередньо робітників.

Спеціалізація промислового виробництва має предметні, поде-тальні та технологічні різновиди, використання яких в різних галу-зях має певні особливості. В основу спеціалізації покладено відок-ремлення певних виробничих процесів та їхніх стадій.

Кооперація - це відносини зв'язку окремих виробників, \у. обміну різними видами діяльності'та продукцією. Там, де існує спеціалізація, має бути і кооперація. Ці організаційно-економічні форми взаємопов'язані й зумовлюють одна одну, перетворюють процес виробництва на суспільну комбінацію праці.

Залежно від рівня суспільного поділу праці та пануючої форми економічних зв'язків кооперація виробників набуває тієї чи іншої конкретної форми. На одиничному рівні, тобто на рівні окремих склад-них виробництв, кооперація має характер сталих прямих зв'язків між підрозділами підприємства. Кооперативні зв'язки між підприємствами здебільшого набувають форми товарних потоків, коли на основі ринко-вих розрахунків здійснюється обмін продукцією. Залежно від різнови-дів спеціалізації підприємств формуються й певні ознаки їх коопера-ції. Найпоширенішими сучасними формами останньої є: технологічне або стадійне кооперування (обмін напівфабрикатами чи виконання окремих технологічних стадій процесу виготовлення кінцевого про-дукту); подетальне кооперування; агрегатне кооперування.

Концентрація виробництва як організаційно-економічна форма суспільного поділу праці виявляється в досягненні певного обсягу чи масштабу спеціалізованих підрозділів загальної коопе-рації виробництва. Концентрація засобів виробництва і робочої сили в окремому підприємстві здійснюється завдяки процесам нагро-мадження капіталу і формування кількісних пропорцій обміну.

Комбінування виробництва є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне викорис-тання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, ство-рення безвідходних технологій. По суті, комбінування презентує процес міжгалузевої інтеграції (багатопрофільне виробництво) на одиничному рівні суспільного поділу праці.

Суспільне виробництво поділяється на сфери матеріального і нематеріального виробництва; переважно розумової і переважно фізичної праці. В першому випадку критерієм поділу є форма кін-цевого результату виробничого процесу. Якщо споживна вартість, що створюється у виробничому процесі, втілюється в матеріально-му продукті (товарі), то має місце матеріальне виробництво. Якщо ж результатом виробництва є задоволення нематеріальних (куль-турних, освітніх, духовних та ін.) потреб або певні послуги, тоді виробництво має нематеріальний характер. Ознакою останнього часто є збіг у часі процесу виробництва і споживання послуг.

Щодо сфер розумової і фізичної праці, то тут принципово ро-зрізняються характер праці та використання знарядь праці. Для розумової праці характерними є продукування ідей і нових знань, передача досвіду, реалізація контролюючих, регулюючих і органі-заційних функцій трудівника тощо. Фізична праця завжди пов'яза-на із застосуванням енергії м'язів людини чи безпосередньою участю працівника в технологічних процесах.

Ще одним важливим аспектом суспільного поділу праці є його видова специфіка. Окрім вже згадуваного галузевого існує терито-ріальний поділ праці, який визначає виробничу спеціалізацію тих чи інших регіонів, географічних місцевостей чи адміністративних районів. На основі відповідної сировинної та переробної бази, ста-лих кооперативних зв'язків і наявності кваліфікованої робочої сили, а також сприятливих природно-кліматичних умов і місцезнахо-дження розвиваються виробничі комплекси, що визначають еко-номічне становище району чи навіть цілої країни.