- •1. Широке та вузьке визначення м-ту.
- •2. Визначення осн функцій м-ту.
- •3. Головні ознаки діяльності менеджера (м-ра).
- •4. Сутнісна х-ка класичної теорії менеджменту.
- •5. Сутнісна х-ка поведінкової теорії м-ту.
- •6. Сутнісна х-ка кількісної теорії м-ту.
- •7. Порівняльна х-ка осн моделей прийняття управлінських рішень.
- •8. Порівняльна х-ка інтуїтивної та раціональної технологій прийняття рішень.
- •10. Класифікація методів творчого пошуку альтернативних варіантів.
- •11.Класифікація методів обґрунтування управлінських рішень та їх х-ка.
- •12.Характеристика методу “дерева рішень”.
- •16. Сутність планування як функції управління.
- •17. Зміст поняття “мета” в управлінні й основні вимоги до правильно сформульованих цілей. Класифікація цілей орг-ї.
- •19. Переваги і недоліки п-су управління за цілями (мво).
- •18. Сутність концепції управління за цілями (мво).
- •20. Визначення поняття “стратегія”.
- •21. Логіка процесу формування стратегії організації (послідовність основних етапів процесу формування стратегії та їх зміст).
- •22. Характеристика поняття “місія організації”, вимоги до змісту правильно сформульованої місії.
- •23.Характеристика зовнішнього й внутрішнього аналізу як етапів процесу формування стратегії (цілі аналізу; фактори, що оцінюються; основні результати; swot- аналіз).
- •31. Класична теорія організації: характеристики моделі “ідеальної бюрократії” м. Вебера, її сильні та слабкі сторони.
- •24. Типи загальнокорпоративної стратегії. Варіанти загальнокорпоративної стратегії росту.
- •26.Характеристика стратегії контролю за витратами
- •27.Характеристика стратегії диференціації (принцип, на якому ґрунтується, перелік можливих унікальних властивостей продукції, умови ефективного застосування).
- •28.Характеристика стратегії фокусування (принцип, на якому ґрунтується, послідовність і зміст етапів процесу опрацювання, можливі варіанти реалізації).
- •29.Класифікація, склад і характеристика основних типів і форм планів впровадження стратегії.
- •30.Визначення поняття “організації” як функції управління. Співвідношення категорій “організація”, “організаційна діяльність”, “організаційна структура”.
- •32. Поведінкова теорія організації.
- •33. Сутнісна х-ка осн елементів організаційного п-су.
- •34. Осн результати досл впливу технології на організаційну структуру (дослідження Дж. Вудворд).
- •35. Основні результати досл впливу розмірів організації на її структуру.
- •36. Осн результати досл впливу середов. На структуру орг-ї (концепція Лоуренса-Лорша).
- •37. Змістовна х-ка п-су проектування робіт в орг-ї.
- •39. Осн принципи групування робіт і видів діяльності в окремі підрозділи орг.-ї.
- •41. Визначення категорії “діапазон контролю”(дк), наслідки його зменшення. Х-ки високої та пласкої структур управління.
- •43. Зміст функції “мотивація”. Співвідношення категорій “потреби”, “спонукання”, “дії” в моделі п-су мотивації. Внутрішнє й зовнішнє винагородження як інструменти мотивації.
- •44. Основні положення теорії “ієрархії потреб” а. Маслоу.
- •47. Основні положення “теорії очікувань” в.Врума.
- •48. Осн положення “теорії справедливості” с.Адамса.
- •50. Порівняльна х-ка змістовних і процесних теорій мотивації.
- •51. Визначення поняття “контроль”. Модель п-су контролю.
- •53. Види управлінського контролю за критерієм часу здійснення контрольних операцій.
- •54. Параметри ефективної с-ми контролю.
- •55. Визначення поняття “лідерство”. Співвідношення категорій “вплив”, “влада”, “повнова-ження”, “лідерство”.
- •57. Порівняльна х-ка осн підходів у теорії лідерства.
- •58. Осн положення “теорії х” і “теорії y” д. МакГрегора.
- •59. Визначення стилів керування за р. Блейком та Дж. Моутон. Х-ка виокремле-них ними осн стилів керування.
- •60. Ситуаційна модель керування ф. Фідлера.
55. Визначення поняття “лідерство”. Співвідношення категорій “вплив”, “влада”, “повнова-ження”, “лідерство”.
Повноваж., вплив і влада є інструментами упр-ня. Результативність упр-ня залеж. від способу реалізації менеджером наданих йому повноважень для досягн. цілей орг-ції. Саме для хар-ки таких способів і викор-ся поняття “лідерування”. Лідерсвто – це здатність чинити вплив на окремі особи та групи в процесі спрямув. їх д-ті на досягн. цілей орг-ції. Повноваження - формально санкціоноване право впливати на поведінку підлеглих. Вплив - це така поведінка однієї особи, яка вносить зміни в поведінку іншої.
Влада – можл-ть впливати на поведінку інших людей . Влада лише частково визначається повноваженнями. Вона визнач-ся не стільки рівнем формальних повноваж. керівника, скільки ступенем залежності підлеглого. Повноваження надають керівникові владу над підлеглими (підлеглі залеж. від керівника у таких питаннях як підвищ. з.п.; просув. по службі, роб. завд. тощо). Проте і підлеглі мають владу над керівником (отрим. необх. для прийняття рішень інф-ції; встановл. неформальних контактів з робітниками інших підрозділів; здійсн. впливів, які підлеглі можуть чинити на своїх колег тощо). Отже, викор-ня керівником своєї влади у повному обсязі може примусити підлеглих продемонструвати свою владу. Це, безперечно, буде впливати на рівень досягн. цілей орг-ції. Тому розумний керівник намагається підтримувати так званий “баланс влади”.
56. Х-ка осн форм влади та впливу, їх переваги та недоліки як інструментів лідирування.
Влада, яка баз-ся на примуш. – виконавець вірить, що той, хто має вплив, має можл-ть покарати так, що завадить вдоволенню життєв. потреб виконавця. Влада, яка баз-ся на винагороді – виконавець вірить, що той, хто має вплив, має можл-ть задовольнити його життєві потреби. Експертна влада – виконавець вірить, що той, хто має вплив, володіє спец. знаннями, які дозволяють задовольн. потреби виконавця. Еталонна влада (влада прикладу) – хар-ки або власт-ті того, хто має вплив, настільки привабливі для виконавця, що він хоче бути схожим на того, хто впливає. Традиц. влада – виконавець вірить, що той, хто має вплив, має право віддавати накази і його обов”язок – виконувати їх. Осн. форми впливу: Переконання – ефектив. передача своєї точки зору. Баз-ся на владі прикладу чи владі експерта, але відрізн-ся тим, що виконавець повністю розуміє що він робить і навіщо. Вплив через участь – менеджер залучає підлеглого до прийн. рішень і сприяє вільному обміну інф-цією. Осн. засобами такого впливу шляхом співробітництва з підлеглими є переконання і залучення до участі. Переконання грунт-ся на владі прикладу та владі експерта, але відрізн-ся від них тим, що виконавець повністю усвідомлює, що робить і чому. Переконання впливає тим, що виконавець усвідомлює, що зробивши так, як цього вимагає керівник, він задовольняє свої власні потреби. Слабкими сторонами переконання є: повільність впливу; невизначеність рез-в; одноразова дія. Залучення до участі. Керівник у цьому випадку не прикладає зусиль, аби нав’язати підлеглому свою думку або волю. Керівник лише спрямовує зусилля підлеглого і сприяє вільному обміну інф-цією. Процес впливу у цьому випадку здійсн-ся краще завдяки тому, що люди, як прав., більш старанно працюють для досягн. мети, яка була сформульована за їх участю. Участь у прийнятті рішень забезп. апеляцію до потреб більш вис. рівня .