Тема 1.1. Антична цивілізація у часі та просторі. Епічний та ліричний першопочатки античної літератури.

• Основні проблеми, поняття, завдання та структура курсу

• “Античність” як культурно-цивілізаційне поняття

• Періодизація античної літератури

• Міфологічна основа світогляду давніх греків та римлян

• Міметизис

• Катарсис

• Епічний першопочаток у давньогрецькій літературі.

• Структурно-семантичні особливості “Іліади” та “Одіссеї” Гомера.

• Суб’єктивний першопочаток та семантика кохання а античній поезії та прозі.

• Грецький і латинський словник любові.

Тема 1.1. Антична цивілізація у часі та просторі. Епічний та ліричний першопочатки античної літератури.

• Основні проблеми, поняття, завдання та структура курсу

Починаємо курс Історія зарубіжної літератури від Античності до 18 ст.

Навіщо це перекладачам? Навіщо перекладачу взагалі вивчення теоретичних дисциплін? Чому б не зупинитися лише на вивченні іноземної та української мови?

Майстерність перекладача лежить не лише у вмінні швидко перекласти з однієї мови на іншу – для цього є сучасні програми машинного перекладу. У справі перекладу насправді важить людський фактор – ви є медіаторами, посередниками між повідомленням та людиною.

Повідомлення є текстом. Щоб його передати – треба його зрозуміти. Наступні 2 роки в межах курсу «ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ» ви вчитиметесь розуміти різноманітні тексти.

Почнемо з Античної літератури, яка є культурною підвалиною усієї європейської цивілізації.

структура курсу: 10 лекцій, 7 семінарів,

у вересні щотижня читаються лекції, потім лекційні та семінарські тижні чергуються.

План семінарських занять і матеріали до підготовки до них – можна придбати на кафедрі (кінець тижня-початок наступного)

Впродовж семестру ДО 16 ЛИСТОПАДА студент пише самостійну творчу роботу - МАТЕРІАЛИ ДО ТВОРЧОЇ РОБОТИ ВЖЕ Є НА КАФЕДРІ,

Також на кафедрі є папка «1 курс_перекладачі_ЧИТАНКА», де ви зможете знайти всю необхідну для проходження курсу літературу.

на передостанньому семінарі студент пише модульну контрольну роботу,

курс закінчується диференційованим заліком (на якому студент отримує оцінку). В МЕТОДИ

Як підсумок курсу, студент отримує певну кількість балів – суму балів за семінарські заняття, за самостійну роботу та за модульну контрольну роботу.

• Античність як культурно-цивілізаційне поняття

Слово «античність» походить від латинського слова antiquus – древній.

Цим словом називають особливий період розвитку Давньої Греції і Давнього Риму, а також земель і народів, що були під впливом цих цивілізацій.

Антична література складається з двох національних літератур – літератури Давньої Греції та Давнього Риму.

Письмові пам’ятки античної літератури були створені давньогрецькою мовою та латиною.

Антична література Давньої Греції та Давнього Риму є підвалиною розвитку усієї європейської літератури. Саме в цю епоху були закладені підвалини матеріальних, духовних і естетичних цінностей.

Що це за цінності?

1) антична культура заснована на принципі об’єктивізму – окрема особистість на висувається на окремий план.

2) уявлення античної людини про світ є матеріально-чуттєвими – за допомогою чуттів людина може усвідомити навколишнє.

3) космос (світовий лад, порядок, влаштування світу) античності є одушевленим – кожна річ, яка існує та рухається, сприймається одушевленою, живою.

4) З попередньої риси – наступна – МІФОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ, тобто усвідомлення спорідненості людини з навколишнім світом.

3) антична культура виростає на основі пантеїзму.

Античний космос = абсолютне всеохопне божество

в його межах

існують античні боги – але вони є інтегральною частиною космосу.

4) ключове поняття Античності – гармонія. Її дотримання – лейтмотив античного мистецтва. НБ – Скульптура вважалася найбільш наближеною до гармонії.

• Часопросторові межі античної цивілізації

Антична література – це література давніх греків і римлян. Розвивалася в басейні Середземного моря (півострів Пелопонес, Балканський і Аппенінський півострови, прилеглі острови та узбережжя).

*1. География и хронология.*

Древние греки занимали юг Балканского полуострова, острова Эгейского моря и побережье Малой Азии. Древние римляне населяли сначала небольшую территорию вокруг Рима, в средней Италии (Лациум), потом овладели всей Италией, странами Средиземноморья, в том числе и Грецией, и, наконец, всеми известными тогда странами в Европе и государствами Передней Азии. Первые письменные памятники греческой литературы относятся к VIII в. до н.э., первые же письменные памятники римской литературы - к III в. до н.э. Падение Западной Римской империи и вместе с тем конец римской литературы относятся к V в. н.э., к этому же времени относится конец и античной греческой литературы, переходящей в дальнейшем на путь византийской литературы. Таким образом, от своего зарождения и до средневековой литературы античная литература занимает огромный период времени - около 1200 лет. Латинское слово antiquus значит "древний". Но когда говорят об античной литературе, то обыкновенно имеют в виду не древнюю литературу вообще (индийскую, персидскую, египетскую), а только древнюю литературу Европы, которая включает в себя литературы древнегреческую и древнеримскую.

Період Античності тривав з 1 тисячоліття до РХ до 1 тисячоліття після РХ. В межах цих 2 тисяч років виділяють більш деталізовану періодизацію.

• Періодизація античної літератури

В її межах виділяємо окремо періодизацію літератури Давньої Греції та Давнього Риму.

Давня Греція:

Давньогрецькій культурі передував період Крито-Мікенської культури (до 2 тисячоліття до Р.Х.) Як можна здогадатися з назви, вона розвивалася на острові Крит та інших остовах Середземного моря та в місті Мікени (півострів Пелопонес).

Центром культурного життя були палаци – тому цю культуру називають також «палацова культура». Царські резиденції — Троя, палаци Криту (Кнос, Маллія, Фест), акрополь у Микенах.

1.Архаїчний період (8-9 ст. до Р.Х.) – період створення системи богів. Долітературний, фольклорний період. Цей період також називають «гомерівським періодом», оскільки події цього періоду описані в «Іліаді» та «Одісеї» Гомера. В цей період відбувається зародження загальногрецької свідомості.

(Первый период, который можно назвать доклассическим или архаическим, охватывает собой длинный ряд веков устного народного творчества и заканчивается в течение первой трети I тысячелетия до н.э., но, несомненно, складывавшиеся в течение многих столетий - это героические поэмы "Илиада" и "Одиссея" Гомера.)

2.Післягомерівський період (7-5 ст. до Р.Х.) – поява лірики, з’являються перші філософські тексти.

(Второй период античной литературы совпадает со становлением и расцветом греческого классического рабовладения, занимающего собой VII-IV вв. до н.э. Этот период обычно называется классическим. В связи с развитием внутреннего мира личности появляются многочисленные формы лирики и драмы, а также богатая прозаическая литература, состоящая из произведений греческих философов, историков и ораторов).

Класичний період (5-4 ст. до Р.Х.) – Остаточно складається загальногрецька ідентичність – все грекомовне населення називає себе «елліни». Поняття «грек» ще не існує – це назва одного з тогочасних еллінських племен (північ Греції).

Бурхливий розвиток усіх сфер життя, виникнення державних утворень – міст-держав ПОЛІСІВ.

Зародження трагедії, комедії, історії, романістики, ораторського мистецтва, філософської прози.

Центр культурного розвитку – Афіни (традиційно воювали зі Спартою)

3.Еліністичний період (від 3 ст. до Р.Х.) – владу в Давній Греції захоплює македонська династія (Філіп ІІ Македонський, Олександр Македонський). Війна з Персією. Література відходить від великих соц.проблем, поява белетристики = розважальна література.

Розвиток мореплавства та створення колоній сприяє експорту елліністичної культури. В цей період грецька мова стає мовою усіх освічених людей (Сірія, Іорданія, Ірак).

-з усіх діалектів складається «койне» - єдина давньогрецька мова.

-створення Мезеуму (Храму Муз), де могла знайти притулок будь-яка людина.

-в Олександрії створюється наука філологія, представники якої займаються створенням тлумачних і двомовних словників.

-робота Арістотеля, Птолемея

-систематизація та редагування усіх текстів класичного періоду

-«Іліаду» та «Одіссею» поділено на 24 пісні кожну.

(Третий период античной литературы, обычно именуемый эллинистическим, возникает на новой ступени античного рабовладения, а именно крупного рабовладения. Вместо небольших городов-государств классического периода, так называемых полисов, возникают огромные военно-монархические организации, а вместе с тем появляется и большая дифференциация субъективной жизни человека, резко отличная от простоты, непосредственности и строгости классического периода. Вследствие этого эллинистический период часто трактовался как деградация классической литературы. Необходимо, однако, помнить, что этот период длился весьма долго, вплоть до конца античного мира, и обладал спецификой, неведомой классике. Следовательно, этот послеклассический период занимает огромный промежуток времени - с III в. до н.э. до V в. н.э., в связи с чем его можно разделить на ступени раннего эллинизма (III в. до н.э. - I в. н.э.) и позднего эллинизма (I в. н.э. - V в. н.э.). К этому третьему периоду античной литературы относится и римская литература, почему его часть и называют эллинистически-римским периодом. )

На розвиток Давньоримської літератури надзвичайно впливала давньогрецька. Давньоримська література відображає внутрішній світ тодішньої людини, більш тонко передає психологізм.

Возникшая, как сказано выше, в III в. до н.э. (устное народное творчество, как и в Греции, существовало уже задолго до этого) римская литература переживает свой архаический период в первые два века своего существования. I век до н.э. обычно считается периодом расцвета римской литературы, то есть периодом классическим. Последние же века римской литературы, а именно I-V вв. н.э., называются послеклассическим периодом. В связи с гибелью рабовладельческой формации и наступлением средневекового феодализма VI век н.э. можно считать гранью между античной и средневековой литературой.)

1.Архаїчний період (7-3 ст. до Р.Х.) – За легендою, Рим було засновано 21 квітня, 753 р. до н. е. братами-двійнятами, нащадками троянського героя Енея. За археологічними свідченнями, селище Рим було, можливо, засноване у VIII ст. до н. е. на Палатинському пагорбі. Етруски встановили політичний контроль над регіоном наприкінці VII ст. до н. е., сформувавши аристократичну і правлячу еліту. Наприкінці VI ст. до н. е. етруски втратили владу і вплив, і саме з цього моменту латиняни відновлюють своє управління, створюючи республіку, з набагато більше обмеженою владою правителів. Цей період – долітературний.

2.Період Республіки (3-1 ст. до Р.Х.) –

Рання давньоримська література (3-2 ст до РХ) – поява історичних хронік. В культурному життя спостерігається запозичення жанрів давньогрецької літератури – ліричні, епічні жанри, а також жанр комедії.

Література періоду громадянських війн (2-1 ст до РХ) – розвиваються запозичені жанри, АЛЕ література не має великої цінності як мистецтво.

3.Золота доба – вік імператора Августа (кінець 1 ст. до Р.Х. – початок 1 ст.) – правління імператора Августа, доба творчості Горація, Вергілія, Овідія.

– існують об’єднання письменників, «літературні гуртки», що гуртуються навколо меценатів.

НБ: Офіційний літературний напрям визначав гурток Гая Цильнія Мецената – його діяльність із фінансування мистецтва – слово «меценат»

4. Срібна доба (друга половина 1 ст.) – написання роману Апулея «Метаморфози, або Золотий осел», творчість Петронія, роман «Сатирикон» якого зображує сатиричні картини римської дійсності

5.Занепад (після 2 ст.) – занепад імперії, криза 3 століття, поділ на Східну (Візантія) та Західну (Рим). Поява і розвиток християнської літератури – написання «Сповіді» святого Августина.

• Міфологічна основа світогляду давніх греків та римлян

• Шкільне визначення = історія про богів чи героїв, вигадані, щоб пояснити явища природи. ЦЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЛИШЕ ВИЗНАЧАЄ МІФ ЯК ЖАНР.

• В літературі модернізму заговорили про альтернативні тлумачення поняття «міф» (ДИВИСЬ РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ), відтак маємо універсальне визначення:

• Міф – це особистісна дивна (одивнена) історія якогось суб’єкта. Цей суб’єкт може бути колективний або індивідуальний, тобто – етнос, родина, індивідуальність. Зміна міфу = зміна ментальності.

Унікальність античної літератури полягає в тому, що література не відділена від фольклору, від міфології. Тому що:

• *2. Общинно-родовая формация.*

• Древнейшей общественно-исторической формацией является общинно-родовая. Она и определяет собой жизнь греческого народа, создавшего сначала устную, а потом и письменную словесность. Общинно-родовая формация есть доклассовый коллективизм ближайших родственников. Еще нет государства и связанных с ним органов принуждения, нет регулярной торговли. Люди живут сначала небольшими родовыми объединениями и управляются своими родовыми общинами. Отсутствует частная собственность, и вначале нет разделения на богатых и бедных. Земля и в значительной мере орудия производства являются собственностью только родовой общины. Эта доклассовая общинно-родовая формация в Средиземноморском бассейне переходит в другую общественно-экономическую формацию, а именно рабовладельческую, в течение первой половины первого тысячелетия до н.э. Зародившаяся здесь греческая литература отражает переходный период между двумя формациями.

• *3. Родовая община и мифология.*

• В условиях первобытнообщинного способа производства люди живут и организуются на основе стихийно-коллективистских родственных отношений. Для них являются наиболее понятными и близкими именно родственные трудовые отношения. Когда они начинают задумываться о природе и мире, то эти последние представляются им тоже в свете родственных отношений. Однако родственные отношения мыслятся между одушевленными и разумными существами. Следовательно, и вся природа, весь мир мыслится тоже состоящим из одушевленно-разумных существ, образующих собой тоже некоторого рода общину, в данном случае универсальную космическую общину. А это и есть мифология, которая представляет собой не что иное, как результат обобщенного перенесения родственных, то есть одушевленно-разумных и стихийно-коллективистских, отношений на всю природу и весь мир. Солнце, луна, звезды, реки, горы, моря и т. д. оказываются одушевленными и разумными существами, состоящими между собой в тех или иных родственных отношениях. Итак, мифология возникла как отражение сил, царящих в общинно-родовой формации.

• *4. Рабовладельческая формация.*

• Разросшаяся родовая община, основанная на подавлении отдельного индивидуума, с течением времени перестала оправдывать свое существование. Становилось выгодным освобождать членов родовой общины от постоянной опеки родовых организаций, предоставлять им ту или иную свободу труда, основанного на рабовладельческом способе производства, обеспечивать за ними ту или иную частную собственность и разрешать самим пользоваться продуктами труда. Рабовладельческая формация на первых порах оказалась прогрессивной, содействуя большему разделению труда. Рабовладение освободило небольшую общественную прослойку, которая получила теперь возможность специально развивать науки и искусства. Вместе с тем освобождение от родовых авторитетов привело к большому развитию индивидуального мышления, а это способствовало развитию новой идеологии.

• *5. Рабовладельческая идеология.*

• Возникшее в связи с ростом производительных сил и соответствующих потребностей рабовладельческое общество уже не могло управляться тем малоподвижным, громоздким и негибким аппаратом родовых организаций, который характерен для древнего общества. Предстояло развить еще не использованную общественно-экономическую силу, а именно частную инициативу, частную собственность, частный труд и свободу. Но это означало освободить также и мышление каждого отдельного человека от родовой опеки и предоставить эту возможность самому изыскивать средства для жизни. В этих условиях мифология не могла удовлетворить потребности общественного сознания. Вместо нее стали возникать попытки научного исследования природы и попытки технически применить результаты этого исследования для удовлетворения жизненных потребностей. Итак, переход к изучению природы, освобожденной от богов и демонов, то есть попытки формулировать (пусть примитивно) те или иные законы природы,- вот что явилось новой ступенью в мировоззрении человека, пришедшей на смену древней мифологии. Для рабовладельческого сознания природа продолжает мыслиться как живое, одушевленное существо (в этом еще нет разницы с мифологией), но ею управляют не боги и демоны, созданные примитивным мышлением, а некие наукообразные законы. Это и есть развившаяся как раз в VI-V вв. до н.э. в Греции философия природы, или натурфилософия. Природа оказалась теперь состоящей уже не из демонических сил, но из обыкновенных материальных стихий (земля, вода, воздух, огонь), стихий живых и уже не антропоморфных, а управляемых теми или другими отвлеченными законами (таковы пифагорейские числа, логос - слово Гераклита, мышление - воздух Диогена Аполлонийского и т. д.). Так возникла ранняя рабовладельческая идеология, с первых же шагов вступившая в непримиримую борьбу с прежней мифологией. Однако мифология не исчезла. В народных массах в той или другой форме она продолжала существовать в течение всей античности. Но ведущей формой общественного сознания стали наука и философия, а в тех случаях, когда выставлялись на первый план прежние мифологические образы, они переосмысливались, становились художественными образами, вплоть до простого аллегорического их понимания. Вместе с тем получал некоторое освобождение и внутренний мир личности, который ранее был всецело подчинен служению родовой общине, нивелировался ею. Духовные запросы человека начинали дифференцироваться, и он стал испытывать нужды, несовместимые или малосовместимые с нуждами других людей. Возникает борьба между личностью и общественными установлениями. Само общество тоже начинает развиваться, подобно тому как развивалась и отдельная личность. Это приводило к возникновению государства, резко отличного от старинных родовых институтов, и притом государства классового, поскольку социально-экономическим базисом теперь был рабский труд, а производственные отношения - отношениями между рабовладельцами и рабами. Новая общественно-историческая формация и ее идеология возникают в Греции в первой половине I тысячелетия до н.э. В это же время возникает и греческая литература, неизменно отражающая новую социально-историческую эпоху.

• *6. Художественная значимость античной литературы.*

• Корни античной литературы уходят в глубину мифологического развития. Прекрасное в мифе и литературе оказывается чрезвычайно активным началом. Если в архаической мифологии красота наделена притягательной и губительной силой, то классические олимпийские боги, борясь с чудовищами, сами являются носителями созидающей красоты, которая становится принципом космической, а значит, и человеческой жизни. Античная мифология и литература полны драматичесих сюжетов о борьбе богов и героев со злом, уродством, несправедливостью за установление упорядоченной, прекрасной, основанной на гармонии и благородном труде жизни. Чтобы понять эту идею, достаточно обратиться к эпической поэзии и великим трагикам. Недаром в античной литературе рождается понятие о единстве внешней и внутренней красоты, физической и духовной. Поэтому античность так ценит красоту мысли, мудрости, поэтического вдохновения и ничуть не меньше красоту подвига, пусть и сопряженного с гибелью героя. Именно здесь рождается представление о бессмертной славе, которую будут воспевать потомки, вспоминая героев давних времен. Сами произведения античной литературы являются как бы живой материализацией этой славы, оставшейся на века. Прекрасны боги искусств, музы и Аполлон , которые вдохновляют поэтов, певцов и музыкантов. Тому, кто обладает этой высшей красотой, свойствен и пророческий дар: знание не только прошлого, но и будущего. Вся античная литература пронизана преклонением и восхищением перед красотой вдохновения, обладавшей поистине колдовской силой. Орфей заставлял своей игрой на лире двигаться скалы и деревья, он очаровал даже богов царства смерти. Амфион, играя на лире, двигал огромные камни, которые сами складывались в мощные стены. Искусство и красота - неразрывны. Поэтому античность представляла девять сестер муз, дочерей Зевса, прекрасными и благородными богинями, оделяющими человека приятными речами, разумом, даром убеждения, приверженностью правде. Недаром знаменитый поэт Гесиод писал о вдохновляющей и преобразующей человека роли олимпийских муз ("Теогония", 96-103, пер. В. В. Вересаева.) /...Блажен человек, если Музы Любят его: как приятен из уст его льющийся голос! Если нежданное горе внезапно душой овладеет, Если кто сохнет, печалью терзаясь, то стоит ему лишь Песню услышать служителя Муз, песнопевца, о славных Подвигах древних людей, о блаженных богах олимпийских, И забывает он тотчас о горе совсем; о заботах Больше не помнит: совсем он от дара богинь изменился./ Примечательно, что хранительницей всей истории человечества со всеми ее достижениями и стремлениями, по представлениям древних греков, является мать девяти сестер, богиня Мнемосина, то есть не что иное, как сама Память, без которой немыслимо развитие культуры, опирающейся на тысячелетнюю традицию

Як формувалася давньогрецька міфологія?

Давньогорецька міфологія = поєднання чоловічої патріархальної міфології індоєвропейців, які послідовно вторгалися на територію Греції між 2 тис. до Р.Х. та 2 ст. до Р.Х. та культу жінки-матері. Сліди цього поєднання можна простежити у міфі про Кроноса та Рею, про народження богів і їхню війну з титанами.