Питання №2. Методика визначення та профілактика суїцидальної поведінки у військовому підрозділі

Виявлені характеристики, властиві суїцидентам, дозволяють скласти карту суїцидального ризику, яка призначена для визначення ризику скоєння суїциду і ступеня такого ризику у осіб, що опинилися в кризових життєвих ситуаціях. Вона першою чергою необхідна для часткової профілактичної роботи з військовослужбовцями, які мають прояви суїцидальної поведінки. Ця карта заповнюється та ведеться на кожного військовослужбовця, який входить до групи суїцидального ризику за результатами соціально-психологічного, психологічного і медичного дослідження військовослужбовців строкової служби. Карта суїцидального ризику ведеться та зберігається у відділенні виховної роботи частини. Відповідає за її ведення заступник командира частини з виховної роботи. Соціально-психологічні і психічні показники заповнюються фахівцями виховної роботи, а медичні показники – медичними працівниками частини. Соціальні показники заповнюються з часу віднесення військовослужбовця до групи суїцидального ризику.

Карта суїцидального ризику

Фактори суїцидального ризику:

І. Дані анамнезу:

1) вік першої суїцидальної спроби – до 20 років;

2) раніше мала місце суїцидальна спроба;

3) суїцидальні спроби у родичів;

4) розлучення або смерть одного з батьків (до 18 років);

5) відсутність теплих відносин у родині в дитинстві чи юності;

6) повна чи часткова бездоглядність у дитинстві;

7) початок статевого життя – 20 років і раніше;

8) провідне місце у системі цінностей належить стосункам кохання;

9) професійна сфера діяльності не відіграє важливої ролі в системі цінностей;

10) у анамнезі мало місце розлучення.

II. Актуальна конфліктна ситуація:

11) ситуація невизначеності, очікування;

12) конфлікт у стосунках кохання або у подружніх взаєминах;

13) довготривалий конфлікт;

14) подібний конфлікт уже мав місце раніше;

15) конфлікт, обтяжений неприємностями у інших сферах життя;

16) суб’єктивне почуття неподоланності конфліктної ситуації;

17) почуття образи, жалості до собі;

18) почуття втоми, безсилля;

19) суїцидальні висловлювання, загрози суїциду.

III. Характеристика особистості.

20) емоційна лабільність;

21) імпульсивність;

22) емоційна залежність, необхідність надзвичайно близьких емоційних контактів;

23) довірливість;

24) емоційна в’язкість, ригідність афекту;

25) хворобливе самолюбство;

26) самостійність, відсутність залежності у прийнятті рішення;

27) напруженість потреб (сильно виражено бажання досягти своєї мети, висока інтенсивність даних потреб);

28) наполегливість;

29) рішучість;

30) безкомпромісність;

31) низька здатність до утворення компенсаторних механізмів, витіснення фруструючих факторів.

“Вага” фактору суїцидального ризику в залежності від його наявності, вираженості і значимості представлено у таблиці 1.

Таблиця 1

“Вага” фактору суїцидального ризику

Характеристики наявності фактору	Номери факторів
	8; 9; 11-31	5-7	1-4; 10
відсутній	– 0,5	– 0,5	– 0,5
слабо виражений	+ 0,5	+ 1,0	+ 1,5
присутній	+ 1,0	+ 2,0	+ 3,0
наявність не виявлена	0	0	0

Обчислюємо алгебраїчну суму “ваги” усіх факторів. Якщо отримана величина менше 8,86 – ризик суїциду незначний. Якщо ця величина коливається у межах від 8,86 до 15,48 – є ризик здійснення суїцидальної спроби. У випадку, коли сума балів більша 15,48, ризик суїциду значний, а у випадку наявності у анамнезі спроби самогубства, значний ризик її повтору.

Всі ці фактори мають індивідуально-особистісний зміст, які суттєво можна зменшити, навіть звести нанівець знаючи групові фактори суїцидального ризику та їх профілактикою.

До групових факторів суїцидальної поведінки, які можуть підвисити ймовірність прояву суїцидального ризику у військовому середовищі, належать:

а) соціально-психологічні фактори:

• відсутність згуртованості у підрозділі;

• нездоровий морально-психологічний клімат у підрозділі;

• негативна морально-психологічна атмосфера у підрозділі;

• негативні традиції колективу;

• міжособистісні конфлікти у підрозділі, у тому числі наявність порушення статутних правил взаємовідносин між військово-службовцями;

• панування духу кругової поруки і неправдивого колективу у підрозділі;

б) службові фактори:

• екстремальний характер військово-професійної діяльності;

• виконання найрізноманітніших видів військово-професійної діяльності;

• обмеженість особистісної свободи воїна та можливості творчого прояву власного “Я”;

• наявність чи відсутність службового досвіду;

• низька ефективність бойової, навчально-бойової, службової та інших видів діяльності підрозділу;

в) хронологічні біологічні фактори:

• час року;

• день тижня;

• час доби.

Методика профілактики суїцидальної поведінки

Для того щоб вчасно попередити суїцидальну поведінку військовослужбовців необхідно організувати її профілактику.

У діяльності командира підрозділу та його заступника з виховної роботи щодо профілактики суїцидальної поведінки має бути чітка система роботи, яка має включати в себе найрізноманітніші заходи безпосереднього і опосередкованого впливу командирів, вихователів і медичних працівників на військовослужбовців, у поведінці яких спостерігається суїцидальний ризик чи ймовірно є окремі елементи його прояву.

Безперечно, спочатку у військовому підрозділі слід усунути діяльнісні, соціально-психологічні, психічні, ситуативні та інші фактори, які можуть сприяти або спровокувати суїцидальну поведінку військовослужбовця. Серед цих заходів суттєве місце має займати робота з молодим поповненням, яке необхідно в перші два місяці служби оточити особливою увагою. У роботі з ним потрібно враховувати труднощі адаптаційного періоду, оволодіння військовою спеціальністю, не допускати фізичного і психічного перевантаження, тим більше нічим не виправданих. При роботі з молодим поповненням слід виявляти такт, терпіння, чуйність, увагу, витримку.

Необхідно дуже уважно ставитися до заяв і скарг військовослужбовців і на членів їхніх сімей, своєчасно реагувати на них, більше уваги звертати на індивідуальні особливості ти психічні якості своїх підлеглих, глибоко розбиратись у мотивах, якими вони керуються у своїй поведінці та службовій діяльності.

Цей період командирам всіх категорій, вихователям та іншим посадовим особам військової частини слід звертати особливу увагу на ситуаційні реакції військовослужбовців, які за своєю картиною і динамікою можуть бути поділені на шість типів:

реакція емоційного дисбалансу (така реакція характерна для молодого поповнення. Загальний фон настрою військовослужбовця пригнічений, він відчуває дискомфорт та має інші негативні переживання, такі як пригніченість, роздратованість, безпомічність. Такий вид реакції характеризується скороченням кола контактів. Нерідко губиться і глибина контактів – вони набувають більш поверхового і частково поверхового характеру. Це завжди відчуває той, хто систематично зустрічається і розмовляє з підлеглими. Її тривалість – до 2 місяців. Передусім необхідно виявити причини, які викликають цю реакцію, і постаратися усунути їх або пом’якшити вплив);

песимістична ситуаційна реакція (вона виражена передусім у зміні світосприймання, появі негативних і песимістичних аспектів у світогляді, судженнях і оцінках, системі цінностей воїна. Вона характерна для періоду його адаптації у випадках постійних глузувань і знущань, порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, що мають місце у підрозділі. Цей тип ситуаційної реакції найбільш суїцидонебезпечний. Небезпечна песимістична ситуаційна реакція, яка раптово з’являється, так само швидко і активно реалізується суїцидальним рішенням з виходом у так званий “миттєвий” суїцид. При цьому як спосіб реалізації суїцидального рішення звичайно використовуються найтяжчі його види (самостріли, самопідриви, самоповішення). Такі епізоди найменше містять елементи “крику про допомогу” – суїцидальні рішення кінцеві, стрімкі і безконтрольні;

реакція негативного балансу (вона передбачає раціональне “підбиття підсумків життя” військовослужбовцем, оцінки ним власних пройденого шляху і перспектив. Вона найхарактерніша для офіцерів, прапорщиків, одружених військовослужбовців, пов’язана зі службовими та сімейними негараздами, протиправною поведінкою або тяжкою хворобою. Підготовка до самогубства має досить прихований характер. У випадку невдачі зберігається твердий намір повторити його);

реакція пониження комунiкативності (характеризується найрізкішими змінами у сфері міжособистісного спілкування або значним його обмеженням, що викликає стійкі, довгі переживання самотності, безнадії. Найбільш характерна при зраді коханої дівчини, розлученні, хворобі, що пов’язана з фізичним недоліком, а також знущанням з боку товаришів по службі, образі начальником, коли військовослужбовця прилюдно осоромили. Тривалість цього типу реакції у середньому один місяць);

реакція опозиції (характеризується тим, що воїн все, що відбувається біля нього, сприймає в опозиційному дусі. Під впливом таких переконань і емоційних переживань схильний до різкого суїцидального вчинку);

реакція дезорганізації (воїн повністю загублений, життєві цінності не впливають на його поведінку і діяльність).

На основі цих реакцій можна виокремити такі характерні риси особистості суїцидента: невпевненість у собі; занижений рівень самооцінки; висока потреба в самореалізації; симбіотичність, висока значущість для них теплих, емоційних зв’язків, відвертості, емпатичності, розуміння і підтримки з боку оточуючих; труднощі у вольових зусиллях при прийнятті рішень; пониження рівня оптимізму і активності у складних життєвих ситуаціях.

Знання змісту цих реакцій та адекватне їх розшифрування допомагає заступнику з виховної роботи своєчасно виявити військовослужбовців, схильних до суїцидальної поведінки, та організувати з ними цілеспрямовану профілактичну роботу.

Загальними опосередкованими превенційними заходами проти суїциду насамперед є: висока якість бойової і гуманітарної підготовки у військовому підрозділу; чітка організація бойового чергування, вартової, гарнізонної і внутрішньої служб особового складу; повноцінне доведення до військовослужбовців всіх видів забезпечення; створення і підтримання у підрозділах здорового морально-психологічного клімату та затвердження позитивних традицій; якісна організація психолого-педагогічної роботи з усіма категоріями особового складу, підвищення їх психолого-педагогічної культури і компетентності; ефективне проведення виховної роботи з особовим складом і всебічне морально-психологічне забезпечення всіх видів його діяльності.

Хотілося б особливо звернути увагу на ці заходи, бо від їх якісної організації та ефективного проведення залежить попередження і профілактика суїцидальної поведінки військовослужбовця.

Окрім загальних заходів також необхідно організувати конкретні організаційні, правові, соціальні, педагогічні, психологічні й медичні заходи, спрямовані на своєчасне виявлення суїцидентів або потенційних суїцидентів у військовому підрозділі та надання їм своєчасної професійної допомоги. Кожен цій напрям має скласти підсистему у загальній системи роботи щодо профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців.

Існує ще одна проблема. Як працювати з тими військовослужбовцями, які скоїли суїцидальні дії? Безперечно, неможливо однозначно точно визначити, чи будуть вони скоїти суїцидальні дії, тим більше повторно. Але відомо, що приблизно 25-50% суїцидентів в подальшому завершують життя самогубством. Найбільший ризик ймовірності повтору суїцидальних дій існує протягом перших 3 років після скоєної суїцидальної спроби і особливо – в перші 6 місяців.

У цієї системи роботи щодо профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців є одна суттєва особливість. А саме, ці заходи мають бути переважно індивідуального спрямування і носити медичний, психологічний і соціально-психологічний характер.

Тут в основному мають професійно працювати заступники командирів підрозділів (частин) з виховної роботи й військові психологи. Можна визначити такі основні напрямки їх превентивної діяльності щодо суїцидальної поведінки військовослужбовців:

• створення системи роботи різних категорій командирів, вихователів, начальників служб щодо профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців у військових підрозділах;

• з’ясування передумов, причин і обставин, які можуть сприяти суїцидальний поведінці військовослужбовців, та їх усунення разом з командуванням;

• проведення різноманітних заходів щодо адаптації молодих воїнів у військовому середовищі;

• вивчення соціально-психологічних явищ у військових колективах, з’ясування їх тенденцій і відкриття тих, які підштовхують чи провокують військовослужбовців до суїцидальної поведінки чи можуть їй сприяти;

• активне виявлення і психологічне обстеження військовослужбовців з суїцидальними тенденціями та проявами, організація психологічної консультації для них, проведення з ними цілеспрямованої психокорекційної і психореабілітаційної роботи;

• проведення психологічного аналізу кожного випадку суїцидальної поведінки військовослужбовців у підрозділах;

• виявлення військовослужбовців з девіантною поведінкою, з’ясування причин такої поведінки та їх усунення (ця категорія потенційно може поповнити ряди військовослужбовців з суїцидальним ризиком);

• залучення фахівців інших сфер діяльності, наприклад, медиків, соціальних працівників, правознавців до профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців та проведення з ними цілеспрямованої індивідуальної превентивної роботи;

• проведення занять з офіцерами, прапорщиками і сержантами підрозділу щодо формування у них психологічної культури і системи роботи з оптимального розв’язання конфліктних ситуацій у підрозділах, розпізнавання і вирішення міжособистісних і внутрішньоособистісних конфліктів у військовослужбовців та ін.