4.2. Порядок виконання роботи

1. Вивчити конструкцію маятникового трансмітера.

2. Підключити трансмітер МТ – 1 або МТ – 2 до джерела живлення і дослідити його роботу при напрузі живлення 10…14 В.

3. Визначити кількість коливань маятника в хвилину та намалювати часову діаграму роботи МТ.

4. Вивчити конструкцію кодового колійного трансмітера.

5. Підключити трансмітер до джерела живлення і простежити за його роботу.

6. Намалювати часову діаграму роботи трьох кодів КПТ.

4.3. Зміст звіту

1. Назва і мета роботи.

2. Ескіз маятникового і кодового колійного трансмітера.

3. Часові діаграми роботи маятникового і кодового колійного трансмітерів.

4. Відповісти письмово на задане контрольне запитання.

4.4. Контрольні запитання

1. Навіщо здійснюється кодове живлення рейкових кіл за допомогою трансмітерів?

2. Які основні часові параметри трансмітерів і як вони визначаються?

3. Які типи маятникових трансмітерів існують?

4. Яке призначення керуючого контакту в маятниковому трансмітері?

5. На якому принципі ґрунтується робота маятникового трансмітера?

6. Де застосовуються маятникові трансмітери типів МТ – 1 і МТ – 2 та для чого?

7. В чому полягає відмінність МТ – 1 від МТ – 2?

8. Призначення редуктора в конструкції кодового колійного трансмітера?

9. На якому принципі ґрунтується робота КПТ?

10. Що враховується й як, при виборі коду кодового колійного трансмітера?

11. В чому полягає відмінність кодових колійних трансмітерів типів КПТ – 7 й КПТ – 5?

12. Де та для чого застосовуються КПТ?

Лабораторна робота № 5

ДОСЛІДЖЕННЯ КОНСТРУКЦІЇ ЛІНЗОВОГО СВІТЛОФОРА І МАРШРУТНОГО ПОКАЖЧИКА

Мета роботи. Вивчити конструкцію лінзового світлофора, маршрутного покажчика і їхніх елементів. Вивчити принципи передачі наказів оптичними пристроями. Дослідити роботу на різні напрямки лінзового світлофора з маршрутним покажчиком.

Прилади й апаратура

1. Лінзовий світлофор.

2. Маршрутний покажчик.

3. Лінзові комплекти різних світлофорів.

4. Лабораторний стенд для вивчення дії лінзового світлофора та маршрутного покажчика.

5.1. Короткі відомості з теорії

Для забезпечення безпеки руху поїздів і маневрової роботи на залізничному транспорті застосовують сигнали, які є наказом машиністові та підлягають беззаперечному виконанню [6]. Основними сигналами в пристроях автоматики й телемеханіки є лінзові світлофори, але на малодіяльних ділянках ще зустрічаються прожекторні світлофори.

По призначенню світлофори поділяються:

- на станціях – вхідні, вихідні, маршрутні, маневрові й інші,

- на перегонах – прохідні, прикриття, попереджувальні.

По конструкції підрозділяються на щоглові, карликові й консольні.

Світлофори передають машиністові чіткі однозначні накази. Сигнал повинен бути чітко сприйнятий машиністом з відстані не менш гальмового шляху (не менш 1000 м) при автоблокуванні або напівавтоматичному блокуванні, а в умовах гір, де видимість обмежена – з відстані не менш 400 м, в особливих умовах – з відстані не менш 200 м з обов’язковою установкою повторювальних світлофорів, які дублюють повідомлення, передане з відстані не менш гальмового шляху [5, 6].

Для забезпечення видимості сигналів світлофора проводиться наведення світлофорів при будівництві автоблокування. Наведення здійснюють як мінімум двоє: один із яких перевіряє видимість сигналу на відстані не менш гальмового шляху, тримаючи шест довжиною 4,5 м (рівень очей машиніста локомотива) на кінці якого шит, другий, піднявшись на щоглу світлофора, змінює положення головки світлофора. Поки перший, що перебуває на шляху, не визначить положення світлофорної головки при найкращій видимості й не доможеться максимальної сили світла, при даному куті установки головки світлофора. Для забезпечення погоджених дій між ними вони встановлюють зв’язок за допомогою портативних радіостанцій. Головка встановлюється на площадці, що передбачає можливість зміни кута повороту головки в горизонтальній і вертикальній площині.

Наведення здійснюють також і при установці нових світлофорів або при переносі світлофорів. У таких випадках передбачається спеціальне вікно в русі поїздів, відповідно до Інструкції по поїзній і маневровій роботі.

Для того щоб видимість сигналу світлофора була чіткою технологією виробництва світлофорів передбачене точне фокусування лінзових комплектів і ламп. Лінзові комплекти проходять фокусування у спеціальному цеху заводу «Світлофор» розташованого в місті Дніпропетровську (єдиного в Україні й у СНД). У цьому цеху за допомогою спеціальної еталонної лампи перевіряється кожний лінзовий комплект, він спільно встановлюється з еталонною лампою в лампотримач. Лампотримач, у цьому випадку жорстко не закріплюється в лінзовому комплекті, і за допомогою спеціальних регулюючих гвинтів. Лампотримач переміщається стосовно лінзового комплекту так, щоб на екрані на відстані 18 м сформувалася світлова пляма від даної еталонної лампи певної форми. Коли це досягнуто лампотримач фіксується жорстко щодо лінзового комплекту, місця стикування лампотримача й лінзового комплекту заливають розплавленим свинцем. Так відбувається чітке фіксування, що в експлуатаційних умовах дозволяє жорстко втримувати лампотримач щодо фокуса лінзового комплекту в певній точці. Оскільки всі лампи виконуються по одному еталону, то будь-яка знову поставлена лампа стає так, що її нитка виявляється у фокусі лінзового комплекту світлофора. Таким чином, забезпечується незмінність сили світлового потоку й чітка видимість сигналу.

Для того щоб будь-яка лампа виявилася у фокусі лінзового комплекту світлофора, використовують методику проходження фокусування ламп. Цоколь лампи виконаний із двох цоколів: один із цоколів припаюється там, де виконується лампа, і називається технологічним цоколем (не є фокусируючим) – формує лампу. Щоб лампа пройшла фокусування, неї піддають наступній процедурі.

Коли лампа надходить у фокусировочний цех заводу, то вона встановлюється у цоколь лінзового комплекту, і виставляється так, щоб еталонний лінзовий комплект утворював на відстані 18 м пляму на екрані відповідно до вимог нормалі. Як тільки це досягнуто лампу зі своїм монтажним цоколем фіксується відносно фокусировочного цоколя для того, щоб вивідні затискачі підключалися до місць з’єднання з електричною схемою управління світлофора [7].

Прохідний світлофор (рис. 5.1) складається з: щогли – 1, головки – 2, фонового щита – 3, кронштейнів для кріплення головки до щогли – 4, стакану для кріплення щогли до фундаменту – 5, фундаменту – 6 [4, 5, 8].

У світлофорній головці (рис. 5.2) встановлюють лінзові комплекти – 3. Для доступу до лінзових комплектів із задньої сторони головки є кришка – 1. Лінзові комплекти усередині головки відділяються перегородками – 4. Над лінзовими комплектами кріпляться козирки – 2 для захисту від сонця й снігу.

Лінзовий комплект, показаний на рис. 5.3, складається з: корпуса – 1, внутрішньої кольорової лінзи – 2, прозорої зовнішньої лінзи – 3, відхиляючої вставки – 6, лампотримача – 4.

Рис. 5.1. Прохідний світлофор	Рис. 5.2. Світлофорна головка

Для забезпечення безперервної видимості сигнальних вогнів щоглових світлофорів на кривих ділянках залізничної колії встановлюють розсіюваче скло (розсіювач) – 5, яке перерозподіляє світловий потік у горизонтальній площині [4, 8].

Вибір розсіювачого скла здійснюється залежно від радіуса кривої дільниці колії (від 400 до 2500 м і більше), а так само від кута розсіювання, який потрібно забезпечити (від 5 до 30 град.). Розсіюваче скло встановлюють і на переїзних світлофорах для того щоб сигнал було добре видно у сонячний день.

Для забезпечення якісного світлового потоку використовують дві лінзи: внутрішня – для розсіювання, щоб забезпечити як можна більший тілесний кут щодо джерела світла; зовнішня – направляє потік паралельним пучком убік локомотива, так щоб як з можливо більшої відстані був видний сигнал світлофора. З огляду на таку постановку завдання, раніше застосовувалися прожекторні світлофори, що мають монолітні лінзи, дорогі по виробництву, оскільки монолітне товсте скло складно зробити однорідним за технологічними процесами охолодження скла.

О скільки було потрібно усе більше лінз, і їх били, необхідно було знайти технологію, яка б дозволила випускати лінзи досить швидко й у великій кількості. Така технологія була знайдена: вона складається в побудові східчастих лінз, що повторюють форму тої лінзи, що повинна була бути двоопуклою або двоввігнутою, але робляться уступи паралельні оптичної осі лінзи для того, щоб товщина скла не перевищувала заданої величини. За цією методикою побудовано все скло масового виробництва. Дана технологія дозволяє досить швидко виготовляти скло при мінімальній витраті часу та виробничих ресурсів. Якість отриманої лінзи трохи гірше чим у монолітної, але достатнє для одержання необхідного світлового потоку. [7]

Рис. 5.3. Лінзовий комплект

У лінзовому комплекті східчасті частини лінз звернені усередину лінзового комплекту, де повна герметичність, відсутність вологи й пилу. Поверхні, до яких мають доступ людина, і природа зроблені гладкими для того, щоб при необхідності лінзи можна було промити й протерти, для забезпечення необхідної прозорості лінзового комплекту при передачі світлового потоку.

Якість переданої інформації напольним світлофором гарантується якістю оптики лінз, спектральним составом, що проходить через кольорову лінзу. Кожна лінза має спеціальний ГОСТ, у межах якого вона пропускає різні компоненти світлового спектра. Для того щоб лінзи задовольняли цій якості, перед випуском на виробництві кожна проходить перевірку й визначення на придатність по пропущенню спектра випромінювання. Справа в тому, що лампа накалювання, використовувана на світлофорі, випромінює весь спектр, а потрібно передати наказ машиністові локомотива відповідно до поїзної ситуації. Цей наказ визначається кольоровою вставкою та тому колір лінзи строго гостирован за спектром світлових хвиль, що пропускається.

За конструкцією світлофорної головки поділяють на прожекторні та лінзові. Головка прожекторних від лінзових світлофорів відрізняється більш складною конструкцією і більшими габаритами.

Вхідні світлофори на не електрифікованих ділянках повинні встановлюватися на відстані не ближче 50 м від гостряка першої протишерстної або граничного стовпчика пошерстної стрілки. На електрифікованих ділянках доріг вони повинні встановлюватися перед повітряними проміжками, що відокремлюють перегін від контактної мережі станції.

Вихідні світлофори встановлюються у відправних колій на відстані не менш 3,5 м від граничного стовпчика, у межах габариту С.

Попереджувальні сигнали встановлюються на відстанях не менш гальмового шляху від вхідних сигналів. Часто світлофори доповнюються світловими покажчиками, призначеними для вказівки шляху прийому, відправлення або напрямки проходження поїздів і маневрових составів. Маршрутні покажчики виготовляються з безбарвними світлофільтрами-лінзами, а також із зеленими світлофільтрами-лінзами для цифрових показань відправлення поїздів на перегін з бокової колії.

У маршрутному покажчику встановлені 35 ламп напругою 220 В потужністю 40 Вт і 35 світлофільтрів-лінз діаметром 70 мм.

Дальність видимості покажчика в яскравий сонячний день не менш 200 м, у нічний час – не менш 400 м [6].