6.8. Відповіді на запитання комп’ютерного контролю знань

Десятки	Одиниці
	0	1	2	3	4	5	6	7	8	9
0	-	а	в	г	г	а	в	в	б	а
1	в	г	в	а	б	б	в	г	в	а
2	в	г	в	г	а	г	а	б	г	г
3	а	в	а	а	б	г	г	-	-	‘ -

Заняття 7

ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОГО ТРЕНУВАННЯ

ШКОЛЯРІВ

7.1. МЕТА ЗАНЯТТЯ:

закріпити знання матеріалу теми (обговорення запитань для самопідготовки);

оволодіти навичками дозування фізичних навантажень та оцінки реакцій організму школярів на фізичні навантаження;

знати умови, які сприяють розвитку перенапружень та перенатренованості організму школярів, що займаються фізичним тренуванням; вміти попередити виникнення цих станів;

знати про вплив генотипічних та фенотипічних факторів на розвиток натренованості юних спортсменів. Вміти використовувати ці знання на практиці фізичного виховання учнівської молоді; оволодіти навичками тестування фізичної натренованості школярів і дорослих осіб; вміти розв’язувати ситуаційні задачі і знати відповіді на запитання комп’ютерного контролю знань.

7.2. ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

Поняття фізичного тренування, натренованості, підготовленості і спортивної форми. Аспекти підготовленості. Специфічність натренованості. Пофазний характер зміни працездатності юних спортсменів в річному тренувальному циклі. Фізіологічне обгрунтування основних загально-дидактичних принципів фізичного тренування. Фізіологічні механізми розвитку натренованості. М.Е.Веденський, О.О.Ухтомський, Ф.З.Меєрсон про фізіологічний механізм розвитку натренованості. Поняття негайного і слідового ефекту вправи, надлишкового анаболізму. Перенатре-нованість.

4. Генотипічна зумовленість розвитку натренованості. Варіанти тренувальності, їх залежність від генотипу. Використання спадково зумовлених задатків щодо тренувальності в практиці фізичного виховання.

5. Фізіологічні основи дозування фізичних навантажень при оздоровчому тренуванні школярів. Поняття величини, дози і норми фізичних навантажень. Дозування фізичних навантажень школярів за інтенсивністю та обсягом.

6. Вікові особливості дозування фізичних навантажень.

7. Фізіологічне обгрунтування окремих програм оздоровчих занять фізичними вправами.

7.3. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Поняття фізичного тренування, натренованості, підготовленості і спортивної форми

Фізичним тренуванням як навчально-виховним процесом передбачається формування системи спеціальних умінь і навичок, розвиток комплексу рухових і психічних здібностей учня. Разом з тим фізичним тренуванням як спеціалізованим педагогічним процесом передбачається всебічний розвиток людини, підвищення її загальної і спеціальної працездатності, збереження і зміцнення здоров’я, набуття впевненості в своїх силах, виховання рішучості, волі, сміливості, – формування індивідуальності.

В залежності від кінцевої мети, яка ставиться перед тренуванням, виділяють дві його основні різновидності – оздоровчу і спортивну. Метою оздоровчого тренування є збереження і зміцнення здоров’я, підвищення загальної працездатності. Метою спортивного тренування, перш за все, є зростання загальної та спеціальної підготовленості і досягнення високих спортивних результатів. Досить часто, недотримання педагогічних принципів спортивного тренування приводить до втрати здоров’я спортсменів (перенат-ренованість, травми тощо). В цілому ж при дотриманні усіх дидактичних принципів спортивне тренування є вищим виявленням оздоровчого тренування, оскільки пов’язане з досягненням високого (надвисокого) рівня здоров’я.

Спортивне тренування включає в себе фізичну, технічну, тактичну, вольову підготовку. Фізична і технічна підготовка являють собою єдиний процес, спрямований на підвищення функціональних можливостей організму, формування технічної підготовки та розвиток рухових умінь, навичок і здібностей (фізична підготовка). Вольова підготовка сприяє виконанню запланованої тренувальної програми та реалізації на змаганнях результатів фізичної і тактичної підготовки. На основі вивчення механізму розвитку фізичної і технічної підготовки школярів фізіологія обґрунтовує індивідуальне і групове дозування інтенсивності і обсягу фізичних навантажень як основи розвитку натренованості.

З фізіологічної точки зору тренування – це процес, спрямований на вдосконалення механізмів нервової та гуморальної регуляції функцій рухового апарата і вегетативних систем енергозабезпечення діяльності, зростання обсягу функціональних резервів окремих органів і систем організму. Прямим наслідком тренування є підвищення спеціальної працездатності (розвиток підготовленості).

121

Аспекти підготовленості. Під впливом систематичних тренувальних занять в організмі юних спортсменів-школярів проходять біохімічні, морфологічні і функціональні зміни, направлені на зростання працездатності організму. Сумарний ефект спортивного тренування умовно виражається поняттям про натренованість, підготовленість і спортивну форму.

Натренованість – це ступінь біологічного пристосування організму до пред’явлених йому тренувальних навантажень. Натренованість є наслідком систематичного виконання фізичних вправ, вона є основою підвищення фізичної працездатності людини. Натренованість завжди орієнтована на конкретний вид діяльності учня (специфічність натренованості).

Виділяють соціальний, педагогічний, психологічний і фізіологічний аспекти натренованості (І.В.Аулик, 1977). Соціальний аспект натренованості визначає місце спорту і спортсмена в суспільстві, характеризує умови життя спортсмена, особливості його характеру, рівень мотивацій щодо занять спортом. Педагогічний аспект натренованості пов’язаний з технічною і тактичною підготовленістю спортсмена. Проте значення техніки або тактики в різних видах спорту неоднакове. Так, техніка значно вагоміша для досягнення високого спортивного результату в гімнастиці, ніж в легкій атлетиці – біг на довгі дистанції. Встановлено, що раціональна техніка бігу за інших рівних умов дозволяє зекономити не більше 7-10% енергії.

В основі психологічного аспекту натренованості лежить психічний стан спортсмена, його вольові і моральні якості. Здатність концентрувати увагу, примусити себе продовжувати роботу в умовах вираженої втоми характерна для спортсменів майже усіх видів спорту, проте в бігу на середні дистанції цьому фактору приділяється більше уваги, ніж в бігу на довгі дистанції, в яких результативність діяльності в значній мірі визначається рівнем досконалості механізмів аеробного енергозабезпечення. Ефективність бігу спортсмена на середні дистанції визначається перш за все досконалістю механізмів анаеробно-аеробного енергозабезпечення.

Фізіологічний аспект натренованості визначається рівнем морфофізіологічних показників організму, загальним станом здоров’я, обсягом функціональних резервів окремих органів і систем організму. Виняткова увага цьому аспекту натренованості приділяється у тих видах спорту, в основі підготовки яких лежить витривалість.

Підготовленість – це комплексний результат фізичної (міри розвитку рухових здібностей), технічної (рівень вдосконалення рухових навичок), тактичної (рівень знань та рівень розвитку тактичного мислення), функціональної (обсяг функціональних резервів окремих органів і систем та організму в цілому) і психологічної (рівень вдосконалення вольових якостей) підготовки.

Спортивна форма відображає об’єктивний і суб’єктивний стан найвищого для даного періоду тренувального циклу, готовності спортсмена до спортивних досягнень. Спортивна форма характеризується найвищим рівнем натренованості спортсмена, його готовністю до участі в основних змаганнях.

Систематичні тренування з обраного виду спорту приводять до вдосконалення функцій всіх органів і систем організму учня. Проте вираженість цього вдосконалення щодо окремих органів і систем організму не однакова. Це пояснюється специфічністю впливу окремих фізичних вправ на зростання обсягу функціональних резервів юного спортсмена. Так, якщо тренування штангіста спричиняє переважний розвиток міофібрилярної гіпертрофії, то тренування стайера в більшій мірі пов’язане з саркоплазматич-ною гіпертрофією, з вдосконаленням механізмів аеробного енергозабезпечення. В цілому, на ранніх етапах тренування дітей і підлітків необхідно створювати належні умови для гармонійного розвитку усіх без виключення органів і систем організму, і вже на цьому фоні спрямовано розвивати ті фізіологічні системи, які є визначальними в досягненні високих результатів з обраного виду спорту.

В річному тренувальному циклі специфічна працездатність змінюється пофазно. Для першої фази характерним є становлення спортивної форми, для другої – її стабілізації, для третьої – тимчасова втрата. Відповідно вказаним фазам розвитку натренованості в кожному річному тренувальному циклі виділяють підготовчий, змагальний і перехідний періоди. Метою підготовчого періоду є забезпечення поступової адаптації організму до фізичних навантажень, розвиток необхідних рухових здібностей і вдосконалення техніки рухів. В цьому періоді поступово підвищують обсяг і інтенсивність тренувальних навантажень. Загальна тривалість підготовчого періоду залежить від специфіки виду спорту і рівня підготовки школярів, вона може тривати від декількох тижнів до 3-6 місяців. Інтенсивність початкових навантажень – 60% від максимально можливих. Поліпшення загального самопочуття, підвищення порогу толерантності до фізичних навантажень свідчать про готовність переходу до основного (змагального) періоду тренувань. Змагальний період передбачає участь в основних змаганнях. Його мета – збереження і підвищення досягнутого рівня натренованості, тривалість – 4-5місяців.