Тема 12. Географія міського, сільського та екологічного туризму
Екотуризм являє собою напрямок, що активно розвивається, в індустрії туризму, і не завжди однаково розуміється в різних країнах, його форми динамічні, тому обмежувати його занадто строгими рамками й одним єдино вірним визначенням неможливо. Розвиток цього виду туризму пов'язаний з прийняттям Концепції переходу суспільства до стійкого розвитку, яка була прийнята ще в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро в ході конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку. Екотуризм це свідоме використання навколишнього середовища на засадах й принципах стійкого розвитку. Термін „екологічний туризм” був запропонований у 1980 р. мексиканським економістом – екологом Гектором Цебаллос – Ласкурейном (Geballos Lascurain). На його думку, екологічний туризм означає поєднання подорожі з дбайливим ставленням до природи та дозволяє об’єднати радість знайомства та вивчення зразків флори та фауни з можливістю сприяти їхньому захисту.
Термін „екологічний туризм” і більш розповсюджена його скорочена форма „екотуризм” являють собою буквальний переклад з англійської „ecological tourism” та „ecotourism”. Епітет «екологічний» застосовується в англомовній літературі та в літературі багатьох інших країн для позначення нових напрямків у туризмі, що були сформовані протягом останніх десятиліть в результаті впливу ідей «зеленого руху» та розвитку екологічного світогляду. Широкого розповсюдження також набуло вживання синонімічних термінів - «стійкий», «зелений», «природний», «біотуризм», що передбачає туризм із застосуванням технологій, які здійснюють мінімальний вплив на навколишнє середовище. При цьому екологічні технології можуть використовуватися на різних стадіях створення туристського продукту та наданні туристських послуг.
Екотуризм можна розглядати у широкому та вузькому значенні. У широкому розуміння екотуризм позиціонується як нова галузь туризму, що забезпечує мінімальний вплив людини на відвідувані ландшафти. Причому найбільш ранньою концепцією екологічно безпечного туризму є німецька концепція «м'якого» туризму, використовувана в німецькомовних державах. На відміну від «твердого» туризму, націленого на одержання максимальної вигоди від подорожей, у пріоритет «м'якого» туризму входить не тільки успішний бізнес, але й дбайливе відношення до природного й соціокультурного середовища приймаючих туристів регіону, яке мінімізує вплив на навколишнє середовище.
У вузькому значенні під екологічним туризмом розуміється вид подорожей, які здійснюються невеликими групами по маршрутах, прокладених серед охоронюваних природних ландшафтів, у ході яких туристи знайомляться з унікальними об'єктами, явищами й мешканцями природи з метою екологічного виховання й природоохоронної освіти.
Всесвітня туристська організація (ЮНВТО) використовує термін «пригодницький туризм» як більш широке поняття, яке містить у собі екологічний туризм. Однак екологічний туризм не завжди містить пригодницький компонент, так само як не усі пригодницькі тури містять у собі екологічну складову. Терміни «пригодницький туризм» та «екологічний туризм» мають багато спільного, але перше не поглинає друге.
Усе популярнішим стає агротуризм або агроекологічний туризм. Це туризм в сільській місцевості, де туристи під час свого відпочинку ведуть сільський спосіб життя на фермах і хуторах. Розвиток такого виду туризму найбільш актуальний для країн Західної Європи з невеликим відсотком природних ландшафтів та високим рівнем сільськогосподарської освоєності території.
Орієнтуючись на перевагу тієї чи іншої складової в межах екологічного (зеленого) туризму можна виділити природний та агро (сільський) туризм (рис. 1.5)
Рис. 1.5 - Класифікація екологічного туризму
Об’єктами природного екологічного туризму можуть бути екзотичні рослинні співтовариства, біоценози, наприклад, тропічні ліси, квітучі літня літня тундра та весняна пустеля. Але частіше екотуристів залучують унікальні ландшафти в цілому. Також популярні піші походи, спостереження за тваринним світом (екосафарі), відео- та фотозйомка, з проживанням в наметових містечках, альпінізм, водний туризм, ботанічні екскурсії, археологічний та палеонтологічний туризм, спелеотуризм та ін.
Відповідно екоподорожі здебільшого здійснюються в межах особливо охоронюваних природних територій: національні природні парки, біосферні резервати, заповідники, регіональні ландшафтні парки, пам’ятки природи, дендрологічні парки, зоопарки, ботанічні сади, пам’ятки природи в межах яких створені відповідні умови для прийому і обслуговування туристів – прокладені спеціальні туристичні маршрути (екологічні тропи), наявні елементи рекреаційної інфраструктури, надаються послуги кваліфікованого туристського супроводу (екскурсоводи, провідники, рейнджери).
Рекомендована література
Основна література
Географія туризму [Текст] : навч.-метод. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. В. Аріон, С. І. Уліганець ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К. : ВГЛ "Обрії", 2009. - 172 с.
Мальська М.П., Антонюк Н.В., Ганич Н.М. Міжнародний туризм і сфера послуг: Підручник. – К.: Знання, 2008. – 661 с.
Рутинський М.Й. Географія туризму України. Навчально-методичний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 160 с.
Смаль І.В. Географія туризму та рекреація: словник-довідник. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010.
Смаль І.В. Основи географії рекреації і туризму: навчальний посібник. - Ніжин: Видавництво НДПУ імені Миколи Гоголя, 2004.
Смаль І.В. Туристичні ресурси світу. - Ніжин: Видавництво Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, 2010. - 336 с.
Додаткові джерела
Мороз С. А., Онопрієнко В. I., Бортник С. Ю. Методологія географічної науки: Навч. посіб. — К.: Заповіт, 1997.
Бабкін О.В. Спеціальні види туризму - Ростов-на-Дону: Фенікс, 2008. - 252 с.
Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія районування: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2001. – 395 с.
Глушко А.А., Сазыкин А.М. География туризма Владивосток: Издательство Дальневосточного университета 2002. – 265 с.
Курортні ресурси України. – Київ: ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, “ТАМЕД”, 1999. – 344 с.
Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) - К.: Альтерпрес, 2002. - 436 с.
Масляк П.О. Рекреаційна географія : навч. посіб. / П.О. Масляк. – К. : Знання, 2008. – 343 с.
Романов А.А., Саакянц Р.Г. География туризма Учебное пособие. - М.: Советский спорт, 2002. - 464 с.
Сапожникова Е.Н. Страноведение: Теория и методика туристского изучения стран. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2004. - 240 с.
Стафійчук В.І. Рекреалогія : навч. посіб. – 2-е вид. / В.І. Стафійчук – К. : Альтерпрес, 2008.- 264 с.
Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. - 744 с.
http://www. tourism.gov.ua – Офіційний сайт департаменту туризму Міністерства культури і туризму України