- •Тема 1 Економічна політика як наука План
- •1. Економіка і політика: витоки формування та суть
- •2. Цілі та інструменти економічної політики
- •3. Суб'єкти економічної політики
- •4. Регіональна економічна політика: суть, особливості, проблеми
- •2. Принципи економічної політики
- •1. Система економічних інтересів суспільства та механізм їх поєднання
- •2. Економічна політика як механізм поєднання економічних інтересів
- •Тема 4 основні напрямки структурної політики в перехідній економіці План
- •1. Складові структурної політики
- •2. Механізм структурних змін в економіці
- •3. Методи структурного регулювання
- •Тема 5 економічна політика в умовах трансформації командно-адміністративної економіки в ринкову План
- •1. Вибір моделі розвитку України
- •2. Економічна тактика перехідного періоду
- •3. Головні стратегічні напрями перехідного періоду
- •Тема 6 еволюція ролі держави та її економічної політики План
- •1. Об'єктивна необхідність дре
- •2. Теоретичні засади державного регулювання економіки
- •3. Форми державного регулювання економіки
- •4. Методи (інструменти) державного регулювання
- •Тема 7 соціальна політика держави План
- •1. Суть соціальної політики
- •2. Система регулювання оплати праці
- •3. Регулювання розподілу і перерозподілу доходів
- •Тема 8 кон’юнктурна політика держави
- •1. Теоретичні основи кон’юнктури
- •2. Регулювання економіки на макрорівні
- •Тема 9 фіскальний механізм економічної політики План
- •1. Суть фіскальної системи держави
- •2. Суть, форми, регулююча роль податків
- •3. Ефективність фіскальної політики
- •Тема 10 Зовнішньоекономічна політика План
- •1. Суть зовнішньоекономічної політики
- •2. Режими валютних курсів
- •3. Міжнародна фінансово-кредитна політика
- •Перелік контрольних питань до заліку
- •Контрольна робота
- •Перелік питань до виконання контрольної роботи
- •Рекомендована література Основна література
- •Додаткова література
2. Теоретичні засади державного регулювання економіки
Існує велика кількість різних економічних поглядів з проблем державного регулювання економіки. Їх можна згрупувати за двома напрямками - економічного лібералізму та економічного дирижизму.
Економічний лібералізм - це течія в економічній теорії, яка заперечує необхідність масштабного державного втручання в економічне життя, вважаючи, що ринкова економіка здатна саморегулюватися. Ідеї економічного лібералізму висловлювалися ще у вченні фізіократів, послідовно відстоювалися класичною політичною економією і економічними школами неокласичного напряму в економічній теорії. Будь-яке втручання уряду в ринкові процеси є небажаним порушенням особистої свободи і перешкодою для розвитку економіки. Попит і пропозиція всіх товарів в ході вільної конкуренції самостійно врівноважуються. Тому такі дії держави і профспілок як, наприклад, регулювання рівнів заробітної плати або тривалості робочого дня, утруднюють і сповільнюють формування рівноваги між попитом і пропозицією. На сучасному етапі ідеї економічного лібералізму зазнали змін. Неоліберали визнають необхідність обмеженого втручання держави в економіку з метою підтримування сприятливих умов для ринкового конкурентного механізму через регулювання грошової маси і процентних ставок, соціальний захист населення.
Економічні вчення, що обґрунтовують широке пряме втручання держави в ринкові економічні процеси, називають економічним дирижизмом. До цього напрямку відносять кейнсіанство, неокейнсіанство, вчення французьких «дирижистів» та шведської економічної школи. Згідно з цими уявленнями, регулювання ринку здійснюється через державний бюджет, систему оподаткування, державний сектор в економіці. Кейнс і його послідовники відстоювали думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати повну зайнятість. Ринковий механізм має доповнюватися державним втручанням в економіку.
Прихильники і послідовники Кейнса доповнили його теорію новими рекомендаціями щодо сприяння перерозподілу національного доходу, збільшення числа одержувачів трансфертних платежів; антикризового і інфляційного регулювання економіки; програмування господарських процесів; активного сприяння розвитку НТП. Такий напрям економічної науки отримав назву неокейнсіанство. Неокейнсіанська модель на практиці реалізувалася в двох типах регулювання економіки в 50-70-ті роки XX ст.: радикально-реформістського - у більшості розвинутих західноєвропейських країнах, і буржуазно-реформістського - в США і Канаді. Радикально-реформістський тип характеризується переважанням прямих методів впливу держави на економіку і соціальну сферу, використанням активності трудящих мас і сили профспілок. Для буржуазно-реформістського типу регулювання характерним є переважання непрямих методів впливу, суттєве обмеження масштабів державної власності і підприємництва, ролі профспілок. Спільним для обох типів є велика різноманітність засобів, які використовуються державою для регулювання економічних і соціальних процесів: податкова, кредитно-бюджетна політика, закупівля товарів і послуг, регулювання цін і тарифів, ліцензування імпорту та експорту, розвиток державної власності; контроль за збереженням навколишнього середовища тощо.
Слабкі місця, що мали місце в кейнсіанській концепції та залишилися в неокейнсіанській, проявилися в 70-ті роки. Стимулювання ефективного попиту породило високий рівень інфляції, поглиблення диспропорцій в економіці і на ринку праці. Наступила криза кейнсіанського регулювання.
На озброєння були взяті нові економічні концепції, в тому числі, «економіки пропозиції» і монетаризму. Основна відмінність між цими концепціями і кейнсіанством - в питаннях про роль і масштаби втручання держави в соціально-економічні процеси. Вони лягли в основу нової моделі регулювання, яка отримала назву неоконсервативного курсу. Згідно з точкою зору школи «економіки, орієнтованої на пропозицію», скорочення податків тимчасово обмежує надходження в державний бюджет, зате збільшує доходи підприємців і населення. Це стимулюватиме розширення виробничих потужностей; сприятиме пожвавленню виробництва, зростанню прибутків, а також збільшенню зайнятості; підвищуватиме доходи населення і створюватиме умови для поповнення доходів держави.
М. Фрідмен - основоположник монетаризму - головний акцент робить на необмежену свободу підприємництва і не схвалює стимулювання економічного зростання за рахунок державного бюджету. На його думку, рівень господарської активності визначається кількістю грошей, наявних в обігу. Грошова маса повинна регулюватися банківською системою і змінюватися пропорційно зміні приросту національного продукту. Це сприятиме стримуванню інфляції і стабілізації економіки. Впровадження рекомендацій прихильників монетаризму і неолібералізму зменшує витрати держави на реалізацію соціально-економічних програм, а основна увага приділяється інтересам виробництва і накопичення.
Неоконсервативна модель державного регулювання, до якої звернулися у 80-х роках, дозволила стабілізувати економічний розвиток, підвищити темпи економічного зростання, значно зменшити рівень інфляції. Проте криза 1981-1982 рр. в Західній Європі показала неспроможність неоконсервативної моделі у розв'язанні соціально-економічних проблем. Намітилася тенденція повернення до кейнсіанських форм регулювання. Сучасна модель регулювання, яка діє в більшості країн, це кейнсіансько-монетаристський синтез.