Тема 6. Страхування підприємницьких ризиків

Підприємницька діяльність супроводжується різного роду ризиками. Підприємець може зазнавати втрат в результаті пошкодження або знищення засобів виробництва, невиконання контрагентами умов договорів, несприятливої кон’юнктури ринку, травматизму найманих робітників від нещасних випадків на виробництві, компенсації шкоди споживачам продукції, тощо.

Тобто, загалом під підприємницьким ризиком слід розуміти небезпеку виникнення матеріальних і фінансових втрат та збитків від здійснення підприємницької діяльності.

З усієї сукупності ризиків, які супроводжують підприємницьку діяльність і які потребують страхового захисту, в контексті даної теми розглядаються лише ті, що безпосередньо випливають з процесу виробництва і обумовлені ним.

Серед найбільш поширених видів страхування таких ризиків є страхування від вогню та інших небезпек. Страхування від вогню (так зване вогневе страхування) один із найдавніших видів страхування. Це другий вид страхування по часу виникнення після страхування морського перевезення вантажів. Згадаймо “велику лондонську пожежу” в 1666 році, в результаті якої не тільки до тла згорів Лондон, але були знищені запаси товарів в порту – ліс, зерно, багато купців збанкрутували.

Компанії зі страхування від вогню виникли одночасно в декількох європейських державах у XVIII столітті. Це були компанії місцевого призначення. Були і взаємні товариства (“пожежні каси”), які збереглись ще й досі у Німеччині, Норвегії, Швеції. В Росії в середині XIX століття виникло “Перше Російське страхове товариство від вогню”. В Україні захист вогневих ризиків здійснювало відоме страхове товариство “Карпатія”.

За кількістю ризиків, від яких застраховано майно в рамках вогневого страхування, можна виділити три типи договорів страхування:

1. Чисте страхування від вогню.

2. Комплексне або розширене страхування “від вогню і інших небезпек”.

3. Страхування майна “від всіх ризиків”, що включає в себе і страхування ризиків пожежі і вибуху.

Стандартний поліс вогневого страхування передбачає захист від таких трьох ризиків: пожежа, удар блискавки, вибух газу.

Комплексне страхування включає в себе, крім вищеназваних, додатково наступні ризики:

• стихійні лиха (бурі, град, урагани, наводнення, землетрус);

• наїзд автотранспорту;

• вибух котлів;

• зумисні дії третіх осіб;

• крадіжки зі зломом і пограбування;

• бій скла.

Третій тип договорів страхування “від усіх ризиків” широко використовуються в США, Канаді. В Західній Європи і в Японії такі широкі умови застосовуються поки що мало.

В Україні найбільшого поширення набуло комплексне страхування.

Страхування майна державних, кооперативних, громадських, акціонерних, орендних, приватних та інших фом власності підприємств і організацій незалежно від видів діяльності здійснюється в добровільній формі.

Страхування майна підприємств охоплює їх основні і оборотні фонди. На страхування може бути прийняте як все майно,, що належить підприємству, так і отримане ним. Може бути застрахована частина майна або його певний вид.

В зв’язку з цим передбачено укладання:

• основного договору – договору страхування всього майна, що належить підприємству;

• додаткового договору – договору страхування майна, одержаного підприємством згідно з договором майнового найму, або прийнятого від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо;

• договору вибіркового страхування - договору страхування частини майна;

• спеціального договору страхування – договору страхування майна на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Об’єкти страхування. Страхуванню підлягають:

• будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інвентар;

• незавершене виробництво;

• сировина і матеріали;

• готова продукція.

Страховими випадками є: прояви дії стихійних сил (землетрус, зсув, обвал, буря, ураган, повінь; град, злива; осідання ґрунту; затоплення та ін.); дія техногенних факторів (пожежа, вибух, викид газу, припинення подачі електроенергії, аварії та ін.), крадіжки, протиправні дії третіх осіб, відповідальність перед третьою особою за нанесену шкоду.

Страхова оцінка. Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.

Об’кти у стадії незавершеного будівництва – у розмірі матеріальних і трудових затрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діялит на день укладення договору з вирахуванням зносу.

Продукція у процесі виробництва або обробки – вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.

Експонати виставок, авторські роботи оцінюються по експертній оцінці.

Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах:

• на балансову вартість;

• на договірну вартість;

• на певну частку (відсоток) вартості.

Якщо майно взяти на страхування на певну частку, то всі об’єкти вважаються застрахованими на ту саму частку.

Для страхування товарних запасів застосовуються три основних способи визначення страхової суми:

• за середнім залишком;

• за максимальним залишком;

• за першим ризиком.

При першому способі визначається максимальний ліміт вартості запасів, а також орієнтована величина очікуваного середнього залишку протягом року (30, 40 або 50 % від максимального залишку). Для розрахунку фактичного середнього залишку страхувальник повинен повідомити розміри фактичних залишків товарних запасів на початок місяця протягом року, а потім поділити на 12. Отримана величина буде відрізнятися від очікуваної. Можлива доплата платежу. Цей спосіб виправданий при великих обсягах запасів і їх значних коливаннях.

При другому способі визначається тільки максимальний залишок і з нього вираховується страхова премія. Вона буде нижча, ніж при першому способі. Цей спосіб зручний для невеликих запасів.

При третьому способі визначається не вартість запасів, а можлива величина збитку, ліміт відповідальності. Премія визначається в твердій сумі. Оцінка товарних запасів здійснюється за новою вартістю, тобто вартістю заміни. Цей спосіб зручний для дуже великих, навіть громіздких запасів.

Страхова сума. Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку.

Якщо страхова сума менша дійсної вартості, страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку. Яка відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. Це так зване “недострахування”. Воно є небажаним для страхувальника у разі підвищення цін на майно або зміни його вартості. Тому за письмовою заявою страхувальника страхова сума в період чинності договору може бути збільшена з послідуючим перерахунком страхових платежів.

Страхові тарифи враховують вид договору, рід діяльності підприємства, вид майна, а також характер ризику. Окремі СК визначають шкалу тарифів за галузевою ознакою (в залежності від технології і умов роботи підприємства), а в рамках однієї галузі може враховуватися ще технічний стан підприємства (нижче середнього, середній і вище середнього). В цьому випадку практикують застосуваня плаваючих тарифів. Є страхові компанії, в яких кожен ризик має свою плату за страхування.

Підприємство має право при укладенні договору вибрати розмір власної участі в відшкодуванні збитку (франшизу) з відповідним зменшенням суми страхових платежів. Страхове відшкодування зменшується на розмір франшизи.

Договори страхування можуть бути укладені на один рік або на невизначений строк з щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів. Такі договори вважаються продовженими на наступний рік при сплаті підприємством 25% суми страхових платежів майбутнього року.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від об’єкта страхування (будівлі, засоби виробництва, товари та інші), страхового випадку та ступеня пошкодження майна.

Другим важливим видом страхування є страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна. Обсяг відповідальності тут дещо більший, ніж при страхуванні майна від вогню. Об’єктом страхування тут є фінансові втрати від перерви у виробництві, які включають:

1. поточні витрати страхувальника з продовження господарської діяльності в період вимушеної перерви у виробництві;

2. втрати прибутку від вимушеної перерви у виробництві.

Таке страхування відшкодовує непрямі збитки, а саме втрату доходу, пов’язану із зупинкою виробничого процесу. Розмір збитку залежить від часу простою у виробництві. В різних країнах є свої особливості в підході до вирішення цієї проблеми. Наприклад, в США вважають, що простій у виробництві закінчується лише тоді, коли підприємство технічно готове до подальшого випуску продукції. В Німеччині дотримуються думки, що цей час закінчується лише тоді, коли підприємство повністю досягнуло своєї комерційної готовності.

Договором можуть покриватися як поточні витрати і втрачений прибуток разом, так і кожна з фінансових втрат окремо. Страховою сумою в цьому випадку є ліміт відповідальності.

Страхування від простою у виробництві буває двох видів:

1. на випадок зупинки виробництва внаслідок пожежі;

2. на випадок поломки машин і устаткування (страхування виробничих потужностей) і комерційних факторів, пов’язаних з невиконанням постачальниками зобов’язань з поставки матеріалів, палива, устаткування тощо.

Перший вид включає три варіанти договорів.

Варіант 1. Договір складається з двох частин з окремою страховою сумою по кожній з них:

а) передбачає страхування чистого прибутку. Крім того, сюди можуть включатись витрати на заробітну плату основних працівників і адміністративно-управлінського персоналу;

б) передбачає витрати на заробітну плату всім решту працівникам.

Варіант 2. Договір страхування валового доходу підприємства. Валовий дохід включає суму доходу від реалізації продукції і товарів, а також інші доходи. За цим договором встановлюється єдина страхова сума.

Варіант 3. Договір страхування недоотримання доходу підприємства за період простою. Гранична відповідальність за 1 місяць не повинна бути більшою 25 % всієї страхової суми.

Слід розрізняти поняття “страхова сума” і “страхова вартість”. Страхова вартість включає виробничий прибуток і витрати, які підприємство могло б мати без зупинки виробництва.

Страхова сума при укладенні договору базується на бухгалтерських звітних даних. Як страхову суму часто приймають показник випуску продукції за попередній рік.

Суттєвою особливістю страхування від перерв у виробництві є те, що розмір збитків тут багато в чому залежить від терміну перерви у виробництві. Тут дуже важливим є визначення тривалості відповідальності страховика.

У разі настання матеріального збитку, який спричинив перерву у виробництві, розмір страхового відшкодування визначається на основі розміру поточних витрат щодо здійснення застрахованої діяльності і прибутку, отриманого страхувальником від цієї діяльності за період, який дорівнює 12 місяцям до дати настання матеріального збитку.

Другий вид страхування (на випадок поломки машин і устаткування) може здійснюватися в двох варіантах:

• з обмеженою відповідальністю;

• з розширеною відповідальністю.

В договорах страхування з обмеженою відповідальністю страхове відшкодування виплачується тільки за втрати, які виникають в результаті вибуху. А всі інші ризики, які ведуть до знищення або зупинки застрахованого майна, включені в умови договору страхування з розширеною відповідальністю.

При страхуванні машин до уваги береться лише той збиток, який спричинений машинам, що знаходилися в робочому стані (готовими до експлуатації) на виробничому місці, яке вказане у страховому полісі.

Важливим підприємницьким ризиком є ризик заподіяної шкоди третім особам внаслідок споживання товарів і послуг, що їх виробляє це підприємство. Введення в Україні страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції, пов’язане з дією Закону України “Про захист прав споживача” та іншими нормативними документами.

Метою цього страхування є:

1. Захист підприємства від фінансових втрат, пов’язаних з компенсацією ним збитку, заподіяного споживачам його продукції в разі висування останніми претензій.

2. Захист майнових інтересів постраждалих осіб, пов’язаних із збитком через вживання ними неякісних товарів.

Об’єктом страхування є відповідальність товаровиробника перед третьою особою (споживачем його продукції) за ушкодження, пов’язані з:

• заподіянням шкоди її життю і здоров’ю;

• пошкодженням їх майна через товари, роботи, послуги, надані товаровиробником;

• моральний збиток.

Страховик несе відповідальність тільки за прямі та ненавмисні збитки, що виникли протягом дії договору страхування у зв’язку з продукцією, на яку розповсюджується дія договору. Страхове відшкодування надається тільки за збитки, спричинені неякісними, дефектними товарами. Збиток, якого завдано самим товарам, не компенсується.

При укладенні договору страхування в ньому конкретно зазначають номенклатуру продукції та ризики, що страхуються.

Виключається відповідальність за шкоду споживачеві (третій особі), викликану продукцією, якщо дефект настав внаслідок природних властивостей, або якщо шкода здоров’ю та майну вважається неминучою. Це можливо при навмисних діях або грубій необережності страхувальника.

Страхова сума визначається у вигляді ліміту відповідальності. Договір страхування передбачає сукупний ліміт відповідальності за весь термін страхування. Можуть також встановлюватись ліміти щодо окремих груп продукції.

Страховий тариф встановлюється залежно від розміру товарообігу підприємства – страхувальника. Розмір тарифу коливається від 0,1 до 0,6 %. Але з урахуванням особливостей бізнесу страхувальника ставка може бути збільшена в декілька разів.

Договори страхування укладаються, як правило, на строк, що відповідає гарантійному строку на продукцію цього страховика.

В полісі окремо можуть обумовлюватися такі ризики, як “відповідальність за контрактом”, “страхування гарантування продукції, “ризики проектування” та інше. Наприклад, під ризиком відповідальності за контрактом страхувальника розуміється настання відповідальності страхувальника за тілесні пошкодження та збитки майну, спричинені продукцією, яку страхувальник одержав за контрактом на умовах, що перешкоджають йому використовувати своє право стягнути збитки з іншої сторони за законом. Наприклад, страхувальник бере на себе відповідальність своїх постачальників або субпідрядників.

На практиці здійснюють страхування ще й таких ризиків, як страхування відповідальності виробника за витрати на повернення продукції; на випадок нанесення шкоди іміджу фірми, за забруднення навколишнього середовища.

У більшості країн світу є обов’язковим страхування відповідальності роботодавців. Страхувальником виступає роботодавець, який несе відповідальність перед службовцями в разі:

• особистої необережності;

• недопоставки відповідного та безпечного обладнання, незабезпечення безпечних робочих місць та організації роботи;

• порушення законодавчих актів, які можуть спричинити відповідальність роботодавця.

Об’єктом страхування є майнові інтереси роботодавця, пов’язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю і здоров’ю його робітників в процесі виконання ними своїх службових обов’язків.

Страхова сума визначається у вигляді повного ліміту відповідальності. Обов’язково застосовується франшиза з одного страхового випадку, а також за збитками стосовно одного службовця.

Страхування відповідальності за забруднення навколишнього середовища пов’язано з відшкодуванням збитку, нанесеного третім особам, від забруднення навколишнього середовища. Такий вид страхування здійснюється добровільно, розвивається на даний час, але багато питань його організації ще не вирішені, в тому числі на державному рівні. Ризики відповідальності за шкоду, спричинену здоров’ю, життю і майну третіх осіб в результаті забруднення навколишнього середовища, викликаного нещасним випадком (аварія, пожежа, стихійні лиха та інше) часто включаються в звичайний договір страхування цивільної відповідальності. Страхове відшкодування виплачується тільки у випадку раптового і не передбачуваного забруднення навколишнього середовища і не розповсюджується на збиток, нанесений в результаті постійних або повторюваних випадків.

За кордоном (Німеччині, Великобританії, США та інших державах) існують спеціальні законодавчі акти про відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища, що дозволило виділити самостійний і специфічний вид страхування відповідальності і встановити ризики шкоди від викидів шкідливих речовин: диму, газу, викидів, випаровувань, захоронення токсичних відходів і радіоактивних відходів і т.д.