9. Суспільний устрій та основні етапи політичної історії Великої та Малої Скіфій.(саша дюба)

Геродотом скіфи поділялись на царських скіфів скіфів кочовиків скіфів орачів та скіфів хліборобів  До скіфських племен деякі дослідники зараховують ще гелонів і калліпідів (гелленізованих скіфів), алазонів і агатірсів  З археологічних та писемних джерел відомо, що у скіфів була чітка соц. градація Скіфи, що жили в степу (зокрема царські), займалися напівкочовим скотарством (коні, вівці, велика рогата худоба, а також верблюди і кози). Ті Скіфи, що жили в Лісостепу (їх вважають підкореними рабами), були хліборобами, вирощували пшеницю і просо, а також ячмінь, бобові, деяку городину і садовину; знаряддями праці були серед ін. дерев'яний плуг і залізна мотика. Добре було розвинене ремесло, між іншим металургія (залізо, бронза), обробка золота і срібла. Важливу роль відігравала торгівля, зокрема з грецькими містами північного і західного Причорномор'я, особливо торгівля худобою, збіжжям, лікарськими рослинами, шкурами й рабами (котрих брали у полон, зокрема Кіммерійців, що витіснялися Скіфами). Суспільний лад скіфів визначався глибоким соціально-економічним розмежуванням. Верхівку становили царі, їхні двори і військові дружини та жерці, що зосереджували у своїх руках не тільки владу, але й багатства, одержувані з воєнної здобичі й торгівлі. Вождями племен були племінні царі й полководці, підпорядковані царям царських скіфів. Влада царів, спершу трьох, згодом одного, була деспотична і спадкова, обмежена тільки радою вождів союзних племен або й усього війська (народних зборів). Суспільне розмежування скіфів засвідчене їхніми похованнями, збереженими в численних скіфських могилах, надзвичайно багатими і пишними у царів й аристократії, простими у низових військовиків і виробників. Родовий устрій скіфів був виразно патріархальний. Фактично формаою правління у них була воєнна демократія  Основними етапами політичної історії скіфії було зростання та упадок царської влади в таких державних утвореннях як велика та мала скіфія, виокремлення військового вождя та захоплення ним влади у духовному та законодавчому напрямках . Найбільшого політичного і військового розвитку велика скіфія досягла за царя Атея у 4 ст . за часи правління державаа досягла найбільших своїх розмірів а сам цар почав карбувати власну монету . помер у війні з філіпом Македонським у 339. Держава мала скіфія свого піку досягла за царя Скілура 130 114 до н е . Межі його держави займали весь степовий Крим. Цей цар також КАРБУВАВ СВОЮ МОНЕТУ ,МАВ тісні звязки з колоніями північного причорноморя,частина з них була ним завойована.це був пік могутності Малої скіфії

10. Особливості грецької колонізації Південно-Східної Європи. Географія та суспільний устрій грецьких полісів.(МАРГАРИТА КУШНІР) 11. Розвиток господарства в грецьких полісах Північного Причорномор'я. (РОМАН ТЮТЕНКО)

Реміснича діяльність населення північнопричорноморських міст розпочинається майже одночасно із заснуванням колоній. Зокрема,вже у 6 ст. до н.е. на Березанському поселенні,у Пантікапеї існували металообробне й залізоробне ремесла. Із заліза виготовлялися ножі,зброя,інструменти для господарської діяльності, з бронзи – наконечники стріл,прикраси.

Залізо добували сиродутним способом з болотної руди.Частина залізних криць надходила з Малої Азії. Залізоробне виробництво було одним із основних видів ремісництва протягом усього існування античних міст. Найбільшими центрами виступали Ольвія та Боспор.

Значного розвитку набуло керамічне виробництво. В 6 – 5 ст.до н.е. виготовлялися переважно столовий і кухонний посуд,дрібна пластика. Із 4 ст. до н.е , а в Фанагорії, можливо з 5 ст. до н.е. починають випускати глиняну тару. Залишки гончарного та іншого керамічного виробництва виявлені в Ольвії, Херсонесі, Боспорі.

За технічним рівнем будівельної справи північнопричорноморські міста не поступалися перед метрополіями.

До найпоширеніших домашніх ремесел належали ткацтво, прядіння. Було розвинуте косторізне ремесло.

Мало місце склоробство. До рубежу н. е. виготовлялися невеличкі посудини культового призначення, а в перші століття н.е. відомі скляні кубки,чаші. Склоробні майстерні відкриті, зокрема на Ягорлицькому поселенні та в Херсонесі.

Сільське господарство відігравало в економіці північнопричорноморських держав найбільшу роль. Вага його галузей у різних місцях була неоднакова. Так, у Херсонесі та на Боспорі розвитку набули садівництво і виноградарство. На Боспорі навіть існувало місто «Кепи», що означає «Сади».І на Боспорі, і в Херсонесі розкопано багато виноробень. В Ольвії ж виноградарство було розвинене менше, і то мабуть у перші століття н.е. Однак у цілому повсюди найважливішою галуззю залишалося виробництво зерна. Головні культури – пшениця,ячмінь, просо.

Важливу роль відігравало тваринництво. Воно було як стійлове, так і відгінне. За матеріалами Ольвії та Пантікапея основну масу становила дрібна рогата худоба, близько чверті велика рогата.

В античних державах Пн. Причорномор’я існували досить розвинені промисли. В числі головних – рибальський, мисливський, соледобувний. Про соледобувний промисел дізнаємося від Страбона. За його розповіддю сіль видобували із соляних озер, розташованих в районі Херсонеса. Певним свідченням існування власного розвиненого соляного промислу є знахідки великої кількості рибозасоюваних цистерн у Херсонесі й на Боспорі та відсутність їх у Ольвії і Тірі.

Про рибні багатства Пн. Причорномор’я згадують античні автори – Геродот, Демосфен, Страбон. Страбон твердив, що слона риба становила важливу галузь експорту в Греції, а за Катоном, керамій понтійського рибного соусу, коштував у Римі 300 драхм. В багатьох місцях діяли спеціальні тимчасові рибальські пункти, а в містах – рибні ринки, згадувані в лапідарних написах( зокрема Ольвії та Херсонеса). На монетах поряд із зображенням Деметри, зображували також риб( наприклад, осетра на пантікапейських золотих статерах 4 ст. до н.е.).

Протягом усього свого існування північнопричорноморські держави вели торгівлю як з античними містами Східного Середземномор’я й Причорномор’я, так і з навколишніми племенами. Вже з 6 ст. до н.е. налагоджуються тісні торгівельні контакти з Мілетом, Хіосом, Фасосом, Самосом, Родосом, Лесбосом, трохи пізніше – з містами Аттики, зокрема Афінами та Корінфом.

Північнопричорноморські держави вели торгівлю зі скіфськими, сарматськими, черняхівськими та ін. племенами. Племена постачали зерно, худобу, шкіри, рабів, мед,віск, натомість одержували ремісничі вироби, зброю, ювелірні прикраси. На середземноморські ринки північнопричорноморські греки постачали рибу, рибні соуси, шкіри, рабів. З повідомлення Дмосфена відомо: лише одна Боспорська держава за царя Левкона І щороку відправляла в Афіни біля 17 т. зерна. У свою чергу Пн. Причорномор’я одержувало з Греції оливкову олію, тканини, вино, парадний посуд, предмети мистецтва.

12. Особливості розвитку культури в античних полісах Північного Причорномор'я.(РОМАН ТЮТЕНКО) 13. Сарматські племена на території України: розселення, устрій та господарство.(ЕМІЛІЯ ШПИРКА)  Сармати на території України проживали в період 3 ст. до  н.е. – 3 ст. н.е. Їх самоназва невідома. Античні джерела подають переклад «оперезаний мечем». Деякі дослідники проводять аналогії з плем’ям сайріма,відомості про яке знаходяться в Авесті.

         Дослідники П.Рау, Б.Рибаков, К.Смирнова,М.Мошкова схильні вважати територією формування племен сарматів поволзько-уральські степи. Їх пам’ятки археологи знаходять в Західному Казахстані, Приураллі, Поволжі, Кавказі, Кубані, Угорщині.

          З багатьох племен сарматів Страбон на сучасній території України виділяє аланів,аорсів,роксоланів. Це території Приазов’я, Північ Криму, степи між Пд. Бугом і Дністром, український Степ. У 1 ст. до н.е. сармати переходять Дніпро і поселяються на території зарубинецької культури.

          За археологічними даними ми можемо говорити про суспільний устрій сарматів. Уже помітне майнове розшарування (багаті і бідні поховання). Виділяється військова аристократія,адже основне заняття кочовиків була війна. Писемні свідчення подають дані про сарматських цариць (Амага). Деякі вчені вбачають в цьому залишки матріархату. Поховання сарматок з багатим інвентарем також говорить про важливу суспільну роль жінок.

           Про матеріальну культуру сарматів немає чітких археологічних і писемних даних. Не відкрито жодного поховання сарматів, лише могильники (Молочанський, Підгороднянський). Збереглися залишки їжі (баранина)  зброя, ювелірні вироби. Зброя збереглася декількох видів. Це мечі серцеподібним і кільцевим навершям. Луки були двох типів – скіфський і гунський. Також поступово еволюціонували наконечники – від дволопатевих до трилопатевих з втульчастими наконечниками. В похованнях збереглися римські кольчуги і бронзові шоломи. Окремо слід сказати про збрую. У сарматів побутував культ коня. В могильниках знаходяться вуздечки з ремінним оголів’ям і залізним вудилом, С-подібні псалії.У Старобільському могильнику знайдено срібні позолочені фалари (круглі бляхи для вставки у вуздечку).

          Основу господарство складало скотарство,як і у всіх кочових народів. В похованнях і за писемними свідченнями виділяють вівці,кози,корови.Землеробства не знали. Вважається,що досягнення кочовиків у мистецтві були одними з визначальних в цей період. Сармати принесли новий стиль у кераміку – поліхромний (До стандартної сірої додається коричнева,з домішками шамоту).З античних міст було багато імпорту – бальзамарії, алебастри, фібули,дзеркала.

          Загалом, сармати – це кочовий народ на території України,який займався виключно двома справами – війною і скотарством. Війна була почесним ділом і всі нововведення були не внаслідок видозміни попередніх досягнень,а внаслідок загарбання нових. Це стосується зброї, ювелірних виробів,посуду. Господарство базувалося на м’ясо-молочному напрямку скотарства. Суспільний устрій – військова демократія з пережитками матріархату. Отже сармати як кочовий народ не досягли великого розвитку в господарстві,їхня могутність базувалася на військовій силі,яка до того часу була однією з найкращих.