7.Українська культура як складова та невід'ємна частина світової культури .Передумови її виникнення та джерела формування.

Співвідношення світової та національних культур — одна з найскладніших проблем сучасної культурології. її розв'язання передбачає з'ясування самого факту існування світової культури як певної цілісності. Серед прихильників існування світової або загальнолюдської імена таких відомих мислителів, як П.Тейяр де Шарден (1881-1955 pp.), В.Вернадський (1863-1945 pp.), А.Швейцер (1875-1965 pp.), Р.-Дж.Коллінгвуд (1889—1943 pp.). Вони вважали, що світова культура — це система духовних цінностей, що виробляються в надрах національних культур, але набувають загальнолюдського значення. Протилежний табір представлений не менш відомими мислителями,зокрема О.Шпенглером (1880—1936 pp.), АТойнбі (1889—1975 pp.). Вони визнавали лише множинність культур, заперечуючи єдність цієї множинності, їхню історичну спадкоємність, загальнолюдський зміст.

Наприклад, німецький історик і філософ О.Шпенглер вважав, що людство як спільність — "це пусте слово". Адже "у людства нема жодної мети, жодного плану, так само як нема мети у виду метеликів або орхідей". Реально існують лише самостійні "культурні організми". Він розумів їх як "замкнені в собі монади" з власною формою, власною ідеєю, власним життям, власною смертю. Немає людства, яке старіє. Існують культури, що старіють і розвиваються. "У світовій історії, — писав О.Шпенглер, — я бачу картину вічного утворення і зміни, дивовижного становлення та вмирання органічних форм. А присяжний історик вбачає в ній подобу якогось стрічкового черв'яка, який невтомно нагромаджує епоху за епохою".

Згідно з концепцією Шпенглера, кожна культура як живий організм має свою "душу". (Вчення про "душу культури" розробив наприкінці XIX стародавній німецький етнограф Лео Фробеніус (1873—1938 pp.). Все, чим живе і в що вірить людина, це, за Шпенглером, лише відображення колективної "душі культури".

Сутність культури полягає в особливій формі сприйняття простору і часу. Так, для "аполлонівської" (античної) душі було притаманне тілесне, зриме, пластичне сприйняття простору і відсутність відчуття часу. Культури мають життєвий цикл. Вони народжуються, досягають зрілості та вмирають, вичерпавши життєві сили. На останній стадії розвитку, на думку Шпенглера, перебуває сучасна західна культура.

Визнання феномена світової культури притаманне насамперед тим філософам, які сприймають людину і людство не як випадкове, а як закономірне і необхідне явище в еволюції Землі та Всесвіту, визнають існування найвищої мети і сенсу в історії людства, що розглядають як фактор космічної ваги. Зокрема, ця позиція втілилась у поглядах К.Ціолковського (1857 — 1935 pp.), у філософії "всеєдності" відомого російського мислителя В.Соловйова (1853 — 1900 pp.) і його послідовників, у вченні видатного християнського гуманіста XX ст. П.Тейяр де Шардена. Останній, зокрема, вважав, що з появою людини поряд з біосферою виникає сфера культури, розуму — ноосфера, яка є закономірним наслідком еволюції природи. Шедеври ноосфери — це думка, людська особистість, багатоманітність і єдність свідомостей. Духовне об'єднання людства у ноосфері приводить до нового витка еволюції — Наджиття, Над-людства. Тейяр де Шарден вірив, що "гомінізація" Землі та світу, творчі зусилля безсмертних людських особистостей на цьому шляху — все це слугує всесвітній Божественній Меті. Все прекрасне, творче, пронизане любов'ю, що здійснюється на Землі, означає д\я Тейяра "знамення часу", передвістя прийдешнього перетворення. Він оптимістичний пророк прогресу, який дивиться на еволюцію, розвиток Землі та людства очима віри.

Близьке до поглядів П.Тейяр де Шардена вчення про культуру Павла Флоренського (1882—1943 pp.). На його погляд, основний закон світу — закон ентропії, всезагального зрівнювання (Хаос). Хаосові протистоїть закон ектропії — організації, ускладнення (Логос)