30. Тема 2. Принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина

Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина являють собою основоположні засади та ідеї, відповідно до яких здійснюється правове регулювання відносин між особою та державою. Відповідно до ст.ст.21-24 Конституції України конституційними принципами правового статусу людини і громадянина є наступні: 1. усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; 2. права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними; 3. конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. 4. кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості; 5. громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. 6. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Ст.52 Конституції України передбачено рівність прав дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

31. Стаття 64.Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Межі (обмеження) прав людини — це сукупність усіх явищ, які визначають зміст та обсяг прав людини. До складу таких явищ можуть входити, зокрема, й юридичні норми, встановлені міжнародним чи національним правом.

Боротьба за права людини нині знаходить вияв у боротьбі саме за межі таких прав, насамперед за юридичне закріплення та юридичну інтерпретацію цих меж. Можна виділити такі різновиди меж прав людини:

— залежно від онтологічної сутності явища, яке обмежує права людини, — природні (біологічні, фізіологічні, екологічні) та соціальні (економічні, політичні, духовно-ідеологічні, спеціально-соціальні, наприклад, права і свободи інших людей);

— за наявністю чи відсутністю залежності від волі суб'єкта — абсолютно об'єктивні (скажімо, певні явища природи), відносно об'єктивні (наприклад, законодавчі обмеження), суб'єктивно-об'єктивні (фізичні потреби людини), суб'єктивні (свідомі само­обмеження суб'єкта);

- залежно від ступеня соціальної обґрунтованості — цілком обґрунтовані, в основному обґрунтовані і недостатньо обґрунтовані;

- залежно від політико-юридичного статусу правообмежуючого суб'єкта — державні (міжнародні — всесвітні, регіональні, міждержавні і внутрішньодержавні) й недержавні, тобто громадські (з аналогічними «підвидами»);

- за обсягом прав людини, стосовно яких установлено певні межі, — загальні (що стосуються усіх прав), спеціальні (поширюються на певну групу прав) і виключні (розраховані тільки на одне право);

- залежно від «стосунків» із законодавством або іншими юридичними джерелами — легальні (законні), позалегальні (юридич­но-нейтральні, «іррелевантні»), антилегальні (протизаконні);

- за видовою належністю державного органу, яким здійснено правообмеження, — законодавчі, президентські, управлінські (адміністративні), судові;

- залежно від регулятивної природи юридичного акта, котрим встановлено і межі, що розглядаються: нормативні й казуальні;

- залежно від юридичної сили нормативного акта, в якому визначено межі прав, — законні (зокрема, конституційні) і підзаконні (з їх подальшим відповідним поділом);

- за тривалістю (чинністю) у часі — постійні та тимчасові (зокрема надзвичайні);

- за колом осіб, чиї права обмежено, — спільні, особливі, індивідуальні;

- залежно від стадії юридичного регулювання, на якій відбулося правообмеження, — правотворчі, правотлумачні, правозастосувальні, правореалізаційні;

- за ступенем змістовної визначеності — повністю визначені (формальні), відносно визначені (зокрема оцінні);

- залежно від характеру логіко-гносеологічної операції, якою опосередковувалося визначення меж, — тлумачні, конкретизаційні, деталізаційні.