6. Конституційно-правова відповідальність: поняття, форми, суб’єкти, підстави?

Конституційно-правова відповідальність – передбачений нормами конституційного права специфічний обов’язок суб’єктів конституційного права переносити особисті чи матеріальні незгоди за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси особливого кола суб’єктів через спеціальний механізм реалізації та втілення в життя; має цілу низку санкцій.

Форми конституційно-правової відповідальності класифікують за різними підставами: а) дострокове припинення повноважень органів публічної влади та їх посадових осіб (усунення президента України з поста в порядку імпічменту; дострокове припинення повноважень. б) скасування або зупинення дії актів органів публічної влади та їх посадових осіб в) визнання результатів виборів або референдумів недійсними, а самі вибори чи референдуми — такими, що не відбулися; г) встановлення обмежень щодо реалізації окремих конституційних прав і свобод (заборона діяльності об’єднань громадян; заборона страйку; обмеження права на свободу світогляду і віросповідання; обмеження права громадян на мирні зібрання тощо).

Суб’єктами конституційно-правова відповідальності можуть бути: Держава. держава відповідає перед людиною за свою діяльність, органи державної влади , органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання: політичні партії і громадські організації, посадові особи – депутати, фізичні особи: громадами України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Підставами відповідальності, за конституційним правом, є нормативні та фактичні умови. Нормативна основа передбачає лише можливість юридичної відповідальності, а реальною вона стає за наявності юридичних фактів. Підставами позитивної відповідальності є виконання суб'єктом конституційних відносин певних функцій. Так, державний орган, посадова особа несуть відповідальність вже з огляду на те, що до цього зобов'язує їх статус. Позитивна відповідальність характерна й тим, що іноді важко визначити формалізовані критерії для оцінки поведінки вказаних суб'єктів. Часом їх у законі немає взагалі. Підставами даної відповідальності можуть бути такі критерії, як бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо.

7. Наука конституційного права - галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо. Як галузева юридична наука конституційне право своїм предметом має насамперед державний лад країни як суверенної демократичної правової держави, головним завданням якої є побудова цивілізованого суспільства.

8. Функції науки конституційного права Сутність, зміст, соціальне науково-пізнавальне та навчальне призначення науки конституційного права розкривається в її функціях. Ці функції визначаються насамперед її предметом. Серед них пріоритетною є політична функція, головне призначення якої — формування справжніх політичних переконань та орієнтацій. Важливою є також методологічна функція, головний зміст та призначення й зміст та призначення якої — спрямування, орієнтація інших галузей права. Ідеологічна функція науки конституційного права полягає в тому, що вона вивчає ідеї, духовні цінності у процесі здійснення народовладдя в Україні, реалізації Конституції (Основного Закону) України. Евристично-прогностична функція Важлива також комунікативна функція науки конституційного права, яка полягає в роботі з інформацією і пов'язана з такими проблемами, як гласність у роботі державних органів, ознайомлення з роботою органів влади й управління, формування правової свідомості та правової культури. Інтегративна (системотворча) функція полягає в тому, що наука конституційного права допомагає загальній теорії держави і права об'єднувати всі юридичні науки в цілісну систему.

Прикладна функція полягає в тому, що конституційне право орієнтує державні органи, увесь механізм народовладдя в їх практичній діяльності. Саме тут підтверджується загальновідома істина: теорія перевіряється практикою.

Методологія науки конституційного права

Метод науки — це сукупність правил, прийомів, принципів пізнання, які забезпечують отримання об'єктивних, достовірних знань. Методологія — це вчення про методи пізнання, теоретичне обґрунтування

використовуваних у науці методів і способів пізнання; теорія методів, сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження явищ; система певних теорій, гносеологічних (Гносеологія походить з Греції і означає пізнання і вчення) та онтологічних (Онтологія-походить з Греції і означає суще і вчення про першопочаток буття) принципів, законів і категорій, які опосередковують загальні властивості й зв'язки буття і наукового пізнання. Методологія науки конституційного права спрямована на практику. Вона дає наукове обґрунтування діяльності державних органів, народних депутатів, інститутів самоврядування. Методологічна підготовка спеціалістів з конституційного права має своїм завданням озброєння їх необхідними знаннями, які принесуть практичну віддачу.