9. Конституціоналізм як загальна теорія Конституції

Конституціоналізм — це теорія і практика конституційного будівництва. Він становить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Конституціоналізм поняття значно ширше, ніж сама конституція. Важливою складовою конституціоналізму є теорія, доктрина, у відповідності з якою проводиться конституційне будівництво, формуються найважливіші суспільні та державні інститути. Як специфічна форма відображення об'єктивної реальності конституціоналізм справляє значний вплив на конституційну свідомість, а відтак є реальним засобом захисту і оновлення суспільних і, перш за все, конституційних відносин.

Елементами конституціоналізму є: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість, конституційна законність і правопорядок.

Слід зауважити, що нова Конституція України відображає тенденції і закономірності розвитку світового конституціоналізму. В конституційному праві розрізняють фактичну і юридичну конституції.

Конституція фактична — це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об'єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші

характеристики суспільства. Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, вторинним, похідним від них засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин.

В юридичній науці розрізняють також формальну і матеріальну конституцій

Формальна конституція становить собою закон, або кілька законів (конституція Швеції складається з трьох конституційних актів, Конституція Фінляндії - з чотирьох органічних законів). Матеріальна конституція складається з великої кількості писаних нормативних актів та конституційних звичаїв (Конституція Великої Британії).

10. У науці конституційного права прийнято розрізняти поняття конституції у матеріальному та у формальному значеннях. Під конституцією в матеріальному значенні розуміється здебільшого сукупність юридичних норм, які закріплюють основні права і свободи людини і громадянина, визначають засади суспільного ладу, форми державного правління і державного устрою, основи організації центральних і місцевих органів державної влади, їх компетенцію та взаємовідносини, державні символи і столицю. Конституцією у формальному значенні іменується єдиний акт або ж кілька актів, що мають вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативних актів. Сутність конституції - це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики Основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Існує певна класифікація конституцій.

За формою вираження – писані, неписані, змішані:

- писана конституція – це коли існує один або кілька документів (законів), які визначені власне як конституція держави (наприклад, Конституція Греції)

- неписана конституція – група політико-правових уявлень, концепцій, доктрин стосовно організації державного життя у суспільстві. Це явище є рідкісним

- змішана конституція – в ній органічно поєднуються елементи писаної і неписаної конституцій (прикладом може бути Англія)

За порядком прийняття – даровані, народні, договірні:

- даровані конституції – підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора, хунти. Такі конституції також називають октройованими

- народні конституції – приймаються загальновизнаними демократичними способами: шляхом всенародного референдуму або ж парламентським шляхом (наприклад, Конституція України від 28 червня 1996 року)

- договірні конституції – приймаються через укладення відповідної угоди між різними суб’єктами конституційного процесу (наприклад, Конституція СРСР 1924р.).

За порядком внесення змін і доповнень – гнучкі і жорсткі:

- гнучка конституція – до неї зміни і доповнення вносяться в порядку, встановленому для будь-якого іншого закону

- жорстка конституція – тут внесення змін і доповнень передбачає наявність особливої процедури. За часом дії – тимчасові і постійні:

- тимчасові конституції – приймаються на певний термін або до настання певної події

- постійні конституції – приймання на невизначений термін (наприклад, Конституція України)

За характеристикою форми державного устрою – федеративні конституції, конституції суб’єктів федерації, конституції унітарних держав.

11. Під юридичними властивостями Конституції розуміють такі її ознаки, що характеризують Конституцію як Основний Закон держави та суспільства. Серед юридичних властивостей Конституції України найбільш важливими є такі. Нормативність. Як Основний Закон держави Конституція України обов'язкова до виконання всіма суб'єктами права і є актом постійної і прямої дії. Установчий характер. У Конституції закріплюються найважливіші права, свободи та обов'язки громадян, система, принципи діяльності органів державної влади І місцевого самоврядування. Програмний характер. Конституція визначає перспективи розвитку держави і суспільства, тенденції та напрями їх розвитку, основні цілі соціального прогресу, містить основні принципи здійснення влади, є орієнтиром розвитку всієї правової системи держави. Найвища юридична сила (юридичне верховенство). Особлива юридична природа, унормовує найважливіші суспільні відносини, а саме: основи правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, виборчу систему, референдуми, систему і принципи діяльності органів державної влади, їх компетенцію тощо. Підвищена стабільність. Нестабільність Конституції зумовлює необхідність внесення значних змін та доповнень до чинного законодавства, скасування багатьох актів і прийняття нов.их, що не завжди є доцільним. Конституція -- Основний Закон, і вона повинна бути стабільною. Підвищений ступінь охорони з боку держави. Суть цієї дуже важливої особливості Конституції полягає в тому, що Конституція містить у собі норми, за допомогою яких забезпечується непорушність Основного Закону.. Здатність до стимулювання суспільних відносин. Особливий порядок прийняття і зміни Конституції. На відміну від проектів звичайних законів проект Конституції, як правило, оприлюднюється і обговорюється зацікавленими суб'єктами, насамперед громадянами України.

Легітимність. Легітимність Конституції полягає в тому, що вона приймається законно обраним парламентом або всеукраїнським референдумом, тобто шляхом виявлення волі народу. Підсумковий характер Конституції. Конституція є вираженням ступеня суспільного розвитку, якого досягла держава, юридичним відображенням об'єктивного ходу історичного розвитку суспільства і держави, правовою формою суспільного прогресу, рівня правової культури соціуму.

Реальність - проявляється насамперед у тому, як її приписи відповідають існуючій практиці.

Правонаступництво. Конституція зумовлює безперервність процесу історичного розвитку Української держави.

12 Функції Конституцій: Установча функція - Суть цієї функції полягає в тому, що конституція, з'являючись у результаті корінних змін у житті суспільства , стає політико-правовою основою його розвитку на наступному історичному етапі. Організаторська функція. Дана функція конституції полягає в тім, що вона не тільки оформляє досягнуте і ставить нові задачі перед суспільством і державою, але й стимулює політичну активність, націлює державні органи і суспільні об'єднання, усіх громадян на діяльність у дусі нового основного закону. Зовнішньополітична функція - полягає в тому, що основний закон звернений не тільки до внутрішнього життя країни, воно одночасно є фундаментом зовнішньополітичної діяльності держави. Ідеологічна функція. Юридична функція - Суть цієї функції конституції полягає в тім , що вона: - стає основою нових правовий системи і правопорядку в країні; - сама регулює суспільні відносини і як документ прямої дії може бути вихідним ґрунтом для їхнього виникнення; - дає імпульс розвиткові законодавства і прийняттю великого масиву нових нормативних юридичних актів, що втілюють загальні ідеї й окремі положення конституції.

13. Етапи розробки і прийняття КУ:

1) 16 липня 1990 року – 26 жовтня 1993 року. На початку цього етапу була створена Конституційна комісія на чолі з тодішним головою Української держави Л.М.Кравчуком. Ця комісія розробила Концепцію нової Конституції, в якій було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції.

2) 10 листопада 1994 року – 8 червня 1995 року. Під час цього етапу паралельно з розробкою проекту нової Конституції розв’язувалася проблема створення тимчасового конституційного порядку. Завершенням цього етапу слід вважати укладення Конституційного Договору між Президентом України І Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Цей Договір забезпечив умови для пришвидшення конституційного процесу.

3) 8 червня 1995 року – 28 червня 1996 року. Саме на цьому етапі відбулися наступні вирішальні щодо прийняття сучасної Конституції події: 24 листопада 1995 року Конституційна комісія створила на своєму засіданні нову Робочу групу з підготовки проекту Конституції; Конституційна комісія схвалила проект, представлений Робочою групою, і передала його разом їз зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд Верховної Ради; 5 травня 1996 року Верховна Рада створила Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції; Верховна Рада обговорила більшість статей Конституції і прийняла нову Конституцію переважною, кваліфікованою більшістю голосів; 28 червня 1996 року після завершального редагування тексту Конституції Верховна Рада остаточно прийняла Конституцію України, а 12 липня її урочисто підписали Президент України й Голова Верховної Ради України.