6) Громадянське суспільство і правова держава

Поняття громадянське суспільство сягає античного полісу. Філософи Стародавньої Греції розглядали громадянське суспільство і політичне суспільство, або державу, як синоніми. Такий підхід зберігався практично до XVIII ст. Однако, переход від Середньовіччя до Нового часу, початок формування громадянського суспільства вимагали і усвідомлення різниці між громадянським суспільством та державою. Починаючи з XVIII ст. поняття громадянське суспільство означало суспільні, а в вузькому розумінні, майнові відносини; сукупність суспільних зв'язків, що розумілися як щось зовнішнє по відношенню до індивідів, як середовище, де розгортається їх діяльність. В античну епоху філософи Сократ, Платон та ін. висунули ідею природного права, тобто ідеальність незалежного від держави права, що випливає нібито з розуму і природи людини. В XVII - XVIII ст. прихильники вчення про природне право - Гроцій, Спіноза, Локк, Руссо, Монтеск'є, Гольбах, Кант, Радищев та ін. використали його для критики феодалізму при обґрунтуванні природності і розумності буржуазного суспільства. Вони ставили питання про свободу особи як громадянина суспільства, незалежного від держави, від суспільства, що існувало вже в природному стані й що передувало державі, вважали, що громадянське суспільство - сукупність відносин громадян до держави. Природно, вважалося, що в громадянському суспільстві людині, індивіду законом гарантується вільний вибір форм його економічного та суспільного буття, затверджуються загальні права. Поняття громадянське суспільство використовує і Карл Маркс. Під громадянським суспільством розуміється організація родини, станів і класів, відносини власності і розподілу, взагалі форми і засоби існування і функціонування суспільства, дійсного життя і діяльності людини. При різноманітності підходів у сучасному визначенні громадянське суспільство - це сукупність суспільних відносин і інститутів поза межами політичної структури держави. Звичайно ж, громадянське суспільство - це таке суспільство, де головною діючою особою, суб'єктом розвитку є людина зі всією її системою потреб та інтересів, відповідною структурою цінностей. Громадянське суспільство, торкаючись сукупністі суспільних відносин, відображає взаємозв'язок всіх сфер суспільного життя людини. Маючи різноманітні потреби та інтереси (матеріальні та нематеріальні), людина як індивід, особистість задовольняє їх в процесі власного розвитку і через відповідні суспільні відносини та інститути, що складають структурні елементи іромадянського суспільства. Разом з концепцією громадянського суспільства, теорією природного права, суспільного договору формується і поняття правова держава. Процес утворення держави полягав в виділенні особливої публічної влади з її військом, поліцією, тюрмами та різного роду примусовими закладами і органами управління. Звичайно ж, Іммануїл Кант розглядав правову державу як об'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам, і вважав, що законодавець повинен керуватися вимогою: чого народ не може дозволити стосовно самого себе, те і законодавець не може дозволити стосовно народу. Ціннісний зміст ідеї правової держави полягає в затвердженні суверенності народу як джерела влади, гарантованості його свободи і верховенства закону. Правова держава - це держава, обмежена в своїх діях правом, що захищає свободу та інші права особи і що підпорядковує владу волі суверенного народу. Конституція, що виступає своєрідним суспільним договором між народом і владою, визначає взаємовідносини між особистістю і владою. Пріоритет у відносинах між державою і громадянином належить правам людини, що не можуть бути порушені законами держави і його діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу і держава не перетворилася в монстра, який панує над суспільством, існує розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Високорозвинене громадянське суспільство одна з головних умов 1 стабільності демократичного режиму. Через різноманітні добровільні об'єднання громадянське суспільство і народ мають можливість вільно висловлювати свої інтереси і формувати свою політичну волю. Грома-дянське суспільство контролює дії політичної влади. Інакше неминуче гіпертрофований вплив держави на суспільне життя. Слабкість гро- ! мадянського суспільства підштовхує державу до узурпації його прав, внаслідок чого відбувається інверсія функцій держави і громадянсько-.] го суспільства. В такому випадку держава окрім власних функцій присвоює ще й функції громадянського суспільства, формулюючи за нього його завдання, змушуючи суспільство беззаперечно виконувати І державні рішення. Створення правової держави, відпрацювання і вдосконалення її принципів - результат діяльності не одного покоління, правової держави не однієї держави, а досягнення всього людського співтовариства. Узагальнюючи досвід виникнення і розвитку різноманітних правових держав, можна виділити загальні ознаки. По-перше, для правової держави характерна наявність розвиненого гро4 мадянського суспільства. По-друге, обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особистості, суспільного порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності, відповідальністі кожного за власне благополуччя. По-третє, правова рівність всіх громадян, пріоритет прав людини над правами держави. По-четверте, всезагальність права, його розповсюдження на усіх громадян, організації і установи, в тому числі органи державної влади. Суверенітет народу - конституційно-правова регламентація державного суверенітету. Це означає, що саме народ - джерело влади, державний суверенітет носить представницький характер. По-п'яте, розподіл законодавчої, виконавчої та судової влад держави, що не виключає єдності їх дій на основі норм конституції, а також певного верховенства законодавчої влади, конституційні рішення якої обов'язкові для всіх. Пріоритет в державному регулюванні громадянських відносин засоба дозволу над засобом заборони. Це означає, що в правовій державі діє принцип", дозволене все те, що не заборонено законом. Характеристика правової держави розкривається через взаємовідносини з громадянським суспільством, особистістю і правом. У правовій державі змінюються взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства: одне не підміняє інше, а суспільні інститути не підміняють державних, владних структур. Що ж стосується взаємовідносин держави і особистості, то в правовій державі особистість захищена, її права і свободи гарантовані. Становище особи, ступінь її захищеності - головні критерії правової держави. Створення правової держави допускає невтручання держави в соціальне життя, звільнення її від дріб'язкової регламентації, втручання державних органів у рішення тих питань, з якими повністю можуть впоратися різноманітні суспільні формування. Зміст правової держави розглядається через призму її принципів. По-перше, принцип розподілу влади. Принцип - це не просто висновок прикладної політичної науки, а методологічна основа. Суть в тому, що де б і як би не функціонувала державна влада, її демократичності завжди протистоїть політичний монополізм в усіх його проявах. По-друге, панування права, його пріоритет над державою. Держава забезпечує торжество права, вимогам якого воно саме підкоряється. По-третє, забезпечення гарантій і прав громадян, високий рівень захищеності особи. Ці права забезпечуються через суспільний договір з державною владою в формі конституції, що ставить всі без винятку державні органи в повну залежність від волі суверенного народу, тому що тільки народ і тільки народ є законним джерелом влади. Людина вільна у виборі світогляду, віровизнання, культурних пріоритетів, місця проживання та ін. Природні права людини полягають в рівності перед законом, праві на працю, на творчість, відпочинок. По-четверте, виходячи з теорії природного права та суспільного договору, компетенція громадянина - первинна, природна, тобто не вимагає обґрунтування, тоді як можливість відправлення державної влади - вторинна, похідна і тому неможлива без спеціальної санкції, яку надає лише суспільний інтерес. Важливий суверенітет народу і високорозвинене громадянське почуття. По-п'яте, принцип самостійності, незалежності суду, підлеглого тільки закону. Головну роль у вирішенні колізій, що виникають в різноманітних сферах суспільного життя, відіграє суд. Це й зрозуміло. Адже суд будує свою діяльність згідно з такими демократичними принципами: незалежність, колегіальність, гласність, презумпція невинності, змагання і рівність сторін, право оскарження рішень тощо. Для створення в Україні правової держави необхідні: по-перше, демократичність і відкритість законодавчого процесу; повнота нор-мотворчих функцій Рад всіх рівнів, формування їх надійної фінансової та матеріальної бази; по-друге, щорічні звіти про діяльність виконавчо-розпорядчих органів перед Радами; суспільний контроль в рамках закону за діяльністю виконавчої влади; по-третє, незалежність суду і прокуратури, підвищення їх статусу в суспільстві, вдосконалення процесуального законодавства, точне дотримання презумпції невинності, норм правосуддя і права на захист; дієвість виправно-трудової системи; відміна актів необгрунтованого позбавлення громадянства; по-четверте, створення динамічного, сучасного державного апарату, що формується на конкурсній основі, підконтрольного в межах закону представницьким органам і громадськості. В процесі формування в Україні правової держави треба повніше забезпечувати системні залежності між Конституцією і законами різних видів, не припускаючи їх неузгодженісті, доцільно розробляти прогнози розвитку законодавства, на основі оцінок перспектив розвитку економічної, політичної і соціальної сфер, стану навколишнього середовища, міжнародних відносин тощо. Однак правова і соціальна держави розрізняються, хоча є багато принципів єдиних для них. Обидві вони, правова і соціальна держави, забезпечують добробут індивіда: якщо правова держава забезпе- | чує індивідуальну свободу і основоположні права особистості з допомогою встановлення чітких меж державного втручання і гарантії j проти тиранії, то соціальна держава створює матеріальні умови свободи, гідні умови існування кожного. їх же, правову державу і соціальну державу, поділяє те, що. правова держава по задуму не повинна втручатися в питання розподілу суспільного багатства, забезпечення матеріальних і культурних благ громадян, соціальна ж ] держава безпосередньо займається розподілом суспільного багатства і забезпеченням матеріаіьних і духовних благ, хоча і прагне не підривати основи ринкового господарства (приватну власність, 5конкуренцію,.підприємництво, індивідуальну відповідальність тощо).