1.Предмет науки про фінанси. Суб”єкти і об”єкти фінансових відносин.

2.Характеристика фінансів як історичної категорії, передумови їх виникнення.

3.Фінанси як економічна категорія: визначення, ознаки, зв”язок з грошима. Видима і прихована сторона фінансових відносин.

4.Фінансові категорії.

5.Зв”язок фінансів з іншими вартісними економічними категоріями (ціною, заробітною платою, кредитом).

6.Функції фінансів, їх зв”язок.

7.Види фінансових відносин.

8.Суспільне призначення фінансів та їх об”єктивна необхідність в умовах розширеного виробництва.

9.Вплив фінансів на суспільне виробництво (якісний і кількісний вплив, напрями впиву) та їх роль у ринковій економіці.

10.Сутність, склад і характеристика фінансової системи за її внутрішньою будовою.

11.Взаємозв”язок між сферами і ланками фінансових відносин.

12.Сутність, склад і характеристика фінансової системи за її організаційною структурою.

13.Органи управління і фінансові інститути фінансової системи: склад, функції і зв”язок зі сферами і ланками фінансової системи.

14.Поняття і завдання фінансової політики, її зв”язок з економічною політикою. Фінансова стратегія і фінансова тактика.

15.Характеристика типів фінансової політики.

16.Зміст напрямів фінансової політики. Характеристика сучасної фінансової політики України за її окремими напрямами.

17.Фінансова політика України в умовах переходу до ринкової економіки. Стабілізаційна фінансова політика.

18.Поняття фінансового механізму і його складових елементів. Зв”язок фінансового механізму з господарським мехонізмом і фінансовою політикою.

19.Фінансові методи як складова фінансового механізму.

20.Характеристика форм фінансового забезпечення розширеного відтворення.

21.Фінансове регулювання як підсистема фінансового механізму.

22.Характеристика видів, форм, методів і суб”єктів фінансового контролю. Шляхи підвищення його дієвості.

23.Фінансове планування : сутність, завдання, принципи і методи. Роль фінансового планування при переході до ринку.

24.Система фінансових планів, їх характеристика.

25.Управління фінансами і його види. Об”єкти і суб”єкти управління, функції останніх.

26.Характеристика фінансових важелів та стимулів як складових фінансового механізму.

27.Зміст нормативно-правового забезпечення як елементу фінансового механізму.

28.Сутність фінансів підприємств, їх функції та принципи організації.

29.Внутрішні та зовнішні фінансові відносини суб”єктів господарювання.

30.Порядок розподілу виручки від реалізації продукції, робіт і послуг.

31.Поняття фінансових ресурсів підприємств, характеристика їх складу.

32.Джерела формування фінансових ресурсів новостворених підприємств.

33.Характеристика загальних напрямів використання фінансових ресурсів підприємств.

34.Поняття доходів і витрат, їх класифікація.

35.Фінансові результати діяльності підприємств та макро- і мікроекономічні чинники, які їх визначають.

36.Особливості фінансових відносин у невиробничій сфері.

37.Характеристика методів організації фінансової діяльності підприємств (принципи, мета, зміст і роль кожного методу).

38.Характеристика фінансів суб”єктів господарювання різних форм власності.

39.Фактори, які визначають особливості організації фінансових відносин в різних галузях народного господарства.

40.Фінансові аспекти приватизації державних підприємств.

41.Об”єктиівна необхідність, сутність і функції податків.

42. Елементи податку, їх характеристика.

43.Класифікація податків за різними ознаками. Характеристика податків, виділених в ході їх класифікації.

44.Форми оподаткування: сутність, переваги і недоліки кожної з них.

45.Взаємозв”язок між такими поняттями, як податки, податкова система і податкова політика.

46.Сутність і наукові принципи побудови податкової системи. Її місце в економічній системі держави.

47.Податкова система України, її характеристика і принципи побудови.

48.Становлення податкової системи України, її нормативно-правове забезпечення.

49.Характеристика стягнення непрямих податків в Україні (ПДВ, акцизний збір, мито). Їх місце у складі бюджетних доходів.

50.Податок на прибуток підприємств та організацій в Україні. Його місце у складі бюджетних доходів.

51.Прибутковий податок з громадян як форма індивідуального оподаткування населення. Його значення при формуванні бюджетних доходів.

52.Податок на промисел:платники, порядок обчислення і внесення до бюджету.

53.Плата за ресурси: економічне призначення, види і характеристика кожного з них.

54.Місцеві податки і збори: склад, характеристика і місце у доходах місцевих бюджетів.

55.Економічний зміст, форма і матеріальне втілення бюджету.

56.Функції бюджету як економічної категорії.

57.Місце бюджету у розподілі вартості ВВП і шляхи його впливу на цей розподіл.

58.Державний бюджет як універсальний інструмент контролю і основний фінансовий план.

59.Роль бюджету у фінансовій системі країни.

60.Роль бюджету у соціально-економічному розвитку країни в умовах переходу до ринкової економіки.

61.Бюджетний дефіцит: причини виникнення, які визначають його характер, і заходи щодо зменшення його розміру. Поняття касового дефіциту бюджету.

62.Джерела фінансування бюджетного дефіциту, економічні наслідки їх застосування.

63.Бюджетна система: поняття, склад, основи побудови.

64.Ієрархічна будова бюджетної системи України.

65.Поняття бюджетного устрою, його принципи та їх реалізація на практиці.

66.Бюджетна резолюція, її зміст і призначення.

67.Поняття бюджетного процесу і його етапи (зміст кожного, задіяні органи і їх функції).

68.Бюджетні права органів законодавчої і виконавчої влади (ВРУ, місцеві Ради народних депутатів, КМУ, фінансові управління і відділи місцевих Рад).

69.Економічна сутність бюджетних доходів і видатків, форми їх вияву і матеріального втілення.

70.Взаєзмозв’язок бюджетних доходів і видатків з державними доходами і видатками.

71.Роль доходів і видатків державного бюджету в соціально-економічному розвитку країни.

72.Фактори, які визначають склад бюджетних доходів і вибір джерел їх формування.

73.Фактори, які визначають склад і структуру видатків бюджету.

74.Бюджетна класифікація: визначення, призначення і роль.

75.Класифікація бюджетних доходів. Характеристика структури доходів Державного бюджету України згідно кожної з виділених класифікаційних ознак.

76.Аналіз тенденцій, які простежуються в доходній частині Державного бюджету України.

78.Класифікація бюджетних видатків. Характеристика структури видатків Державного бюджету України згідно кожної з виділених класифікаційних ознак.

79.Аналіз тенденцій, які простежуються у видатковій частині Державного бюджету України.

80. Секвестр: зміст поняття, мета і умови проведення. Захищені статті державного бюджету України.

81.Характеристика форм здійснення бюджетних видатків (бюджетні асигнування, бюджетні трансферти, бюджетні кредити, бюджетні позички).

82.Поняття місцевих фінансів, їх склад і призначення.

83.Місце місцевих фінансів у складі державних фінансів і у фінансовій системі в цілому.

84.Економічна сутність, форма прояву і матеріальний зміст місцевих бюджетів.

85.Функції місцевих бюджетів. Нормативні акти, які їх регламентують.

86.Ієрархічна будова місцевих бюджетів.

87.Склад і структура доходів місцевих бюджетів. Тенденції їх розвитку.

88.Власні, закріплені, регулюючі доходи: поняття, склад кожної групи, нормативні акти, які регламентують їх застосування, місце кожної групи доходів у доходній частині місцевих бюджетів.

89.Особливості позик місцевих Рад народних депутатів і їх відмінність від бюджетних позичок.

90.Основи розмежування доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи.

91.Склад і структура видатків місцевих бюджетів. Тенденції їх розвитку.

92.Поняття бюджетного регулювання і зміст його методів (встановлення регулюючих податків, метод дотацій, бюджетні позички і бюджетні взаєморозрахунки).

93.Поняття бюджетних трансфертів, зміст кожного з їх видів (дотації, субсидії, субвенції) і практика використання в Україні.

94.Сутність державного кредиту, його необхідність і роль у формуванні фінансових ресурсів держави. Відмінність державного кредиту від банківського.

95.Функції державного кредиту.

95.Види і форми державного кредиту, їх зміст і характеристика.

96.Класифікація державних позик.

97.Поняття державного боргу. Поточний і капітальний державний борг.

98.Методи управління державним боргом, їх характеристика.

99.Зовнішній і внутрішній державний борг України: склад, причини виникнення, наслідки існування та заходи щодо його скорочення.

100.Економічна необхідність, передумови виникнення і роль страхування. Особливості фінансових відносин у сфері страхування.

101.Поняття страхування, його функції і ознаки.

102.Форми і методи страхування. Характеристика системи страхових фондів.

103.Класифікація страхування.

104.Сутність, види, форми і роль кожної з галузей страхування.

105.Роль страхування при переході до ринкових відносин.

106.Поняття страхового ринку, його організаційна структура.

107.Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні, його організація і зміст.

108.Розвиток страхового ринку в Україні, його стан на сучасному етапі.

109.Поняття фінансового ринку і його сегментів.

110.Передумови виникнення фінансового ринку, його роль у ринковій економіці.

111.Взаємозв’язок фінансового ринку зі сферами і ланками фінансової системи і його місце у розподільчих процесах.

112.Призначення і функції сегментів фінансового ринку.

113.Класифікація фондового ринку (за характером руху інструментів і за формою його організації). Характеристика виділених елементів.

114.Суб’єкти фінансового ринку (емітенти, інвестори, посередники, інфраструктура); склад і роль кожної групи суб’єктів.

115.Особливості місця і ролі держави на фінансовому ринку.

116.Органи, які здійснюють регулювання фінансового ринку;функції кожного з них.

117.Поняття та характеристика цінних паперів згідно чинного законодавства.

118.Правове забезпечення функціонування фондової біржі в Україні.

119.Поняття інструментів фінансового ринку, їх склад.

120.Характеристика інструментів кожного з сегментів фінансового ринку.

121.Інструменти власності і позики. Похідні цінні папери.

122.Характеристика і призначення державних цінних паперів.

123.Поняття фінансового механізму зовнішньоекономічних відносин, його складові.

124.Суб”єкти та види зовнішньоекономічної діяльності, правові норми її регулювання в Україні.

125.Зміст валютного регулювання і валютного контролю.

126.Митне регулювання зовнішньоекономчної діяльності в Україні, його характеристика.

127.Фінансовий механізм залучення іноземних інвестицій.

128.Фінанси міжнародних організацій.

129.Міжнародні фінансові інститути, їх склад і роль.

1. Фінанси — сукупність економічних відносин, пов'язаних з обміном, розподілом і перерозподілом у грошовій формі вартості валового внутрішнього продукту (ВВП), а в певних умовах і національного багатства. Предметом науки про фінанси є фінансові відносини, які виникають на всіх рівнях

господарювання:

Загально-державному (мікрорівні)

Регіональному(рівень адміністративно - територіальних одиниць)- місцеві органи

Макрорівні (рівень суб‘єктів господарювання)

Міжнародному рівні- міжнародні суб’єкти господаювання: інститути і уряди

Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП. ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює. За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава. Права підприємств та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економжи такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.

2. Фінанси від лат. Finish- завершення виникли в 14-15 ст. історичний характер фінансових відносин полягає в тому, що виникнення фінансів пов’язане з 2-ома суспільно-економічними передумовами: 1. Виникнення держави і розвиток державності 2. Розвиток ТГВ. Виникнення держави призводить до об’єктивної необхідності розподілу і перерозподілу створеного суспільного продукту ВВП=С+V+M Фінансові відносини виникли з розвитком ТГВ, коли натуральні податки почали справлятися в грошовій формі. Початком фінансових відносин є створення додаткового продукту у сфері виробництва та його послідовний розподіл. Через первинний розподіл суспільного продукту забезпечується відтворення викоританих в процесі виробництва, засобів виробництва (основних фондів та обігових коштів) та робочої сили. Державні фінанси виникають в процесі вторинного розподілу і перерозподілу суспільного продукту. Фінанси як історична категорія розвивається як кількісно так і якісно. На початковому етапі розвитку державні фінанси включали лише один бюджет, а потім стали формувати соціальні фонди. Якісний розвиток фінансів це виникнення нових форм фінансових відносин. З’являються нові податки, платежі. Передумовою виникнення фінансів є наявність товарного виробництва, товарно-грошових відносин, суспільного розподілу праці, дії економічних категорій та законів, а також наявність держави.

3. Фінанси як об’єктивна економічна категоря це грошові відносини які виникли в процесі розподілу і перерозподілу вартості ВВП та національного багацтва у зв’язку з формуванням грошових доходів та накопичень у суб’єктів господарювання та держави з метою їх використання на розширене відтворення виробництва і задоволення інших суспільних потреб. Ознаки: 1. Фінанси це грошові вартісні відносини. Обов’язковою умовою існування фінансів є наявність грошей. Гроші не= фінансам. Самі по собі гроші не визначають суті фінансів, їх внутрішнього змісту і суспільного призначення. Фінансові відносини це частина грошових відносин їх сфера вужча за грошові відносини. Об’єктивною основою фінансів є такі функції грошей: 1. Гроші як засіб платежу (ЗП, пенсії, степенд) 2. Г. як засіб нагромадження (створення фондів) 2. Фінанси це категорія розподілу. В процесі розподілу ВВП формуються цільові грошові фонди ДЦ та ЦФ фін. рес. 3. Матеріальною основою фінансів є фінансові ресурси які формуються у суб’єктів господарювання та держави. Потенційні фін. ресурси створ на стадії виробництва, коли створюється нова вартість і стара вартість переноситься на новостворений продукт (основні фонди, обігові фонди). Реальне формування фінанс. ресурсів починається тільки на стадії розподілу, коли вартість реалізована і у складі виручки від реалізації виділяють конкретні форми реалізованої вартості собівартість, податки, прибуток, податок з прибутку, чистий прибуток, соц. фонди. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб'єктами фінансових відносин. Ці потоки — їх характер і форми, спрямованість і обсяги — виступають предметом практичної діяльності. Прихована сторона фінансів пов'язана з тим, що відображають

ті чи інші грошові потоки, а саме — рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини.

4. Фінансові категорії — категорії фінансової науки, які в абстрактній теоретичній формі характеризують важливі сторони фінансово- економічної діяльності. До Ф. к. належать: податки, державний кредит, державні доходи, державні витрати, бюджет. Вони відображають стійкі причинно-слідственні зв'язки і залежності, які складають зміст об'єктивних економічних законів. Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Державний кредит — грошові відносини, що виникають у дер- жави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів у розпорядження органів державної влади, які призначені для фінансування державних витрат; форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Д.к. має строк повернення і ціну в формі процентів. Буває внутрішнім і зовнішнім. Бюджет — розпис грошових доходів і витрат держави, план утворення і використання фінансових ресурсів держави та її складових одиниць, який забезпечує можливість виконання відповідними органами державної влади і місцевого самоврядування покладених на них функцій. Доходи Державного бюджету України – це частина доходів держави, яка використовується для фінансування виконання органами державної влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України. Державні витрати- це відносини власності (привласнення) між державою та юридичними і фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу.

5. Категорія "ціна" - ек інструмент, завдяки якому вартість ВВП набуває грошового виразу та стає об'єктом розподілу. Вона є вихідною категорією, на якій здійснюється процес розподілу. Вона визначає пропорції розподілу ВВП, але вона не може забезпечити розподіл по суб'єктах власності функціонального відокремлення різних частин вартості. Ціна та фінанси функціонують по взаємодії. Ціна - основа фін методу розподілу вартості. Відносна самостійність фін методу розподілу веде до того, шо кінцева ст-ра ВВП після розподілу відрізняється від ст-ри, що склалася за допомогою ціни. Категорія "3П" - необхідна для формування доходів конкретних робітників. Вона є складовою частиною загальної сис-ми розподілу. Вона функціонує разом з фінансами і створює умови для наступного задоволення потреб. На відміну від фінансів, 3/П пов'язана з грошовими потоками, що надходять у власність відповідних осіб і вик-ся для задоволення особистих потреб. Фін ресурси знаходяться у розпорядженні суб'єктів госп-ня і дер-ви і використов-ся для задоволення сусп. потреб. Категорія "кредит" - приймає участь у розподілі ВВП, має свої особливості: існує на основі повернення; кредитні ресурси відображають переважний рух в часі від кредитора до позичальника і навпаки, а фін ресурси мають односторонній рух вартості; кредитний розподіл пов'язаний з рухом грошових коштів між суб'єктами. Фін розподіл здійснюється як між суб'єктами так і в їх межах по цільовому призначенню; кредитні ресурси формуються в процесі перерозподілу за рахунок тимчасово вільних грошових коштів, а фін - на стадії розподілу ВВП; кредитні ресурси надаються на відповідний термін на умовах платності. Фін ресурси надаються безкоштовно, без умови їх повернення; кредит має більш тісний зв'язок з грошовим обігом. За його допомогою задовольняються потреби в платіжних засобах та здійснюється регулювання грошової маси. Фін та кредитні ресурси вик-ся комплексно: якщо не достатньо фін ресурсів вик-ся кредитні ресурси.

5. Управління державними фінансами – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні державних органів управління.

Виділяють загальні методи управління:

Прогнозування (оцінка фінансового стану, вияв можливостей збільшення фін ресурсів, їх найефективнішого використання, скорочення непродуктивних витрат)

Регулювання (підтримання оптимальної структури виробництва і розподілу)

Стимулювання (забезпечення розвиток тих явищ і процесів, що мають на цьому етапі пріорітетне значення)

Контроль (дає змогу виявити відхилення фактичного використання фінансових ресурсів від запланованого)

Обєкти ДФР і ЦФР

Субєкти – фінансовий аппарат (фінансові служби міністерств, відомства, обєднання, під-ва і організац держ форми власності, Мінфінн, і місцеві фін органи, податкова служба, контрольно-ревізійний аппарат).

6. Розподільна (розподіляє створений продукт; за допомогою цієї функції створюються фонди) та перерозподільча (перерозподіл створеного продукту, тобто повторний розподіл між членами суспільства); Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП. Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП- Він включає в себе кілька стадій: 1) первинний розподіл - це розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП.

2) перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів.

3) вторинний розподіл це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюджетній сфері.

Будучи тісно пов'язаною із розподільною функцією, контрольна

функція фінансів через кількісні параметри відповідних фінансових показників дозволяє оцінити результати господарської діяльності підприємств і прийняти відповідні рішення, направлені на усунення виявлених негативних моментів. Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. У процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб та держави. Регулююча (фінанси можуть як стимулювати виробництво так і пригноблювати його). Регулююча функція пов'язана з втручанням держави через фінанси (державні витрати, податки, державний кредит) в процесі відтворювання. З метою регулювання економіки і соціальних відносин використовуються також фінансове і бюджетне планування, державне регулювання ринку цінних паперів.

7. Між державою і юрид особ: держава через податки й платежі, відрахування вилучає частину ВВП до державного бюджету та спеціальних фондів. Зворотн напрямок: держ виділ з бюдж бюджетні асигнування, субсидії субвенції, дотації, бюджетне кредитування, основна частина виділяється бюджетним установам. Держава і фіз особи: населення сплачує податки встановлені законод, здійсн відрах в спец фонди а також купує держ цін папери. Держ надає фін допомогу малозабезп громадянам та окрем катег населення.

Фін відносини між субєктами господарюв держ та недерж форми власності: коли фінансуються витрати за рахунок обєднання коштів декількох субєктів господарювання,при сплаті штрафних санкці,при орендних відносинах,при лізинг опер , коли підпр є власником цінних паперів, процеси реалізацій продукції, закупівлі ТМЦ і ін.Фін відносини між субєктами господарювання та їх працівниками, коли формується фонд з\п, виплачуються виплати, здійснюються сцо. Заходи, купівля цінних паперів.Ф.в. між підприємством і АТ з приводу купівлі-продажу цін паперів.Ф.в.між підприємством та вищестоящими органами (міністерства, відомства) з приводу формквання та використання ценнт фондів: резервний ф,інвест ф,фонд заохочення тощо.Ф.в. між субєктами господарювання та комерц банками.При отриманні й поверненні кред ресурсів і сплати процентів на них.Фінансові відносини виникають також між суб`єктами господарюванння та страховими компаніями.Також виникають відносини між с.г. господарювання та іноземними субєктами господарюванння з приводу реалізації продукції, робіт, послуг.Фін. відносини між субєками госп-ня та населенням, інвестиційними фондами, компаніями.

8. фінанси дозволяють пристосувати потреби в-ва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондівна розширеній основі регулювати галузеву і теріторіальну структуру економіки, стимулювати підвищення ефективності в-ва задовільнити інші потреби суспільства.

9. Фінанси - сукупність об'єктивно обумовлених ек відносин з приводу обміну, розподілу і перерозподілу вартості створеного у сус-ві ВВП формування, розподілу і вик-ня фондів грошових коштів і нагромаджень у розпорядженні суб'єктів госп-ня та дер-ви, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соц та ін потреб сус-ва. Вплив фінансів на сус-не вир-во здійснюсться через: 1) забезпечення за допомогою фінансів джерел ек розвитку; 2) через регламентування процесу формування фін ресурсів та їх використання за допомогою фін механізму. Фінанси відіграють таку роль у ринковій ек-ці: І) забезпечують розподіл ВВП та його перерозподіл між суб'єктами ек відносин, галузями, регіонами, між соц верствами населення; 2) забезпечують задоволення фін потреб суб'єктів ек відносин; 3) забезпечують кругообіг фін ресурсів та безперервність процесу відтворення: 4) впливають на інтереси суб'єктів, регулюють різні напрями соц ек розвитку; 5) фінанси утворюють сис-му фін показників, які є індикатором ек життя сус-ва; 6) контроль за формуванням і вик-м фін ресурсів. Фінанси впливають двояко: -кількісно (характеризується пропорціями розподільного процесу) -якісно (характеризується впливом фінансів на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання, через різні форми організації фінансових відносин.). Якісна сторона впливає на суспільний продукт і пов'язана з перетворенням фінансів в стимул розвитку економіки. Таке перетворення можливе, коли порядок формування прибутків, умови і принципи формування фондів, напрями їх використання, вдається тісно пов'язати з економічними інтересами суб'єктів господарювання.

10. За внутрішньою будовою Фінансова система - сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. Внутрішня структура фінансової системи складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або обособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінан­сових відносин. Виділяють чотири сфери:

рівень мікроекономіки — фінанси суб'єктів господарювання

Ланки: 1. Фінанси підпр які займ комерц діяльністю 2. Фінансові організації та установи які функціонують на некомерційній основі (невиробнича сфера) 3. Фінанси громадянських органзацій, творчих спілок різних фондів 4. Фінанси населення рівень макроекономіки — державні фінанси характеризують фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кре­дит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора.;

рівень світового господарства — міжнародні фінанси відображають перерозподільно-обмінні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Ланки: 1. міжнародні розрахунки характеризують рух вартості між окремими країнами 2. міжнародні організації можуть надавати фінансову допомогу окремим країнам 3. міжнар фін інститути характеризують зародження єдиної фінансової системи світового співробітництва.

забезпечуюча сфера — фінансовий ринок охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Ланки: 1. ринок грошей забезпечується кредитною системою це сукупність кредитних установ, які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошей та їх надання в кредит. 2. ринок капіталу – сфера торгівлі не тільки грішми, а й правом власності.

Обособленою ланкою фінансової системи виступає страхування: соціальне, страхування майна, особисте страхування, стрхув ризиків, відповідальності, перестрахування.

11.

12. Організаційна структура фінансової системи — сукупність фінан­сових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фі­нансами. В основі виділення органів управління фінансовою системою ле­жить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою ді­яльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.

До організаційного складу фінансової системи України входять: а) органи управління: Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація; Контрольно-ревізійна служби; Казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата;

Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Державний інноваційний фонд;

б) фінансові інститути: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи (ломбард тощо); міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринку цінних паперів.

13. Існує досить складна схема взаємозв'язку органів управління фі­нансовою системою з її окремими сферами й ланками. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України: складання і виконання бюджету держави, у сфері державного кредиту погашення боргів, у міжнародних фінансових відносинах взаємовідносини з урядами інших країн, міжнародними організаціями і міжна­родними фінансовими інститутами, фінанси підприємств організаційне регулювання фінансової діяльності

підрозділи — державне казначейство (виконання Державного бюджету) і контрольно-ревізійна служба: ревізії складання і виконання бюджетів, контроль за використанням бюджетних асигнувань; у фінансах держав­ного сектора контроль за фінансовою діяльністю. До цієї ж групи відноситься державна податкова адмініс­трація: у сфері бюджету держави та загальнодержавних цільових фондах- облік платників податків і обов'язкових платежів, контроль за дотриманням по­даткового законодавства

Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи — Рахункова палата Верховної Ради України: контроль за складанням і виконанням, у сфері державного кредиту- контроль за залученням, використанням і погашенням державних позик; контроль у сфері грошово-кредитної політики

Державна комісія з цінних паперів та фондо­вого ринку діє на ринку цінних паперів: Реєстрація випуску цінних паперів (крім державних): ліцензування діяльності фі­нансових посередників; регулювання операцій з цінними паперами: нагляд за діяльністю суб’єктів ринку. Комітет з нагляду за страховою діяльністю видача ліцензій на страхову діяльність; контроль, за діяльністю страхових компаній. Аудиторська палата має тісний зв’язок з фін підпр- видача ліцензій аудиторам і аудиторсь­ким фірмам, контроль за аудиторською діяльністю. Аудиторські фірми- проведення незалежного фінансового контролю Третій блок становлять фінансові інститу­ти, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України діє у таких сферах та ланках: кредитна система (реєстрація банків, видача ліцензій на окремі банківські операції, банківський нагляд); державний кредит (агентські послуги уряду з розміщення держ ЦП); бюджет держави (організація касового виконання); Міжнародні фінансові відносини (проведення міжнародних розрахунків). Комерційні банки- здійснення банківських операцій. Міжбанкінська валютна біржа - купівля-продаж валюти. Міжбанківська валютна біржа, фондові біржі та фі­нансові посередники, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України: акумуляція коштів фонду, нарахування та виплата пенсій. Фонд соціального страхування, державний інноваційний фонд виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових ринків.

14. Фінансова політика — сукупність заходів держави з орга­нізації та використання фінансів для забезпечення економіч­ного і соціального її розвитку. Основні завдання фін політ на сучасн етапі вихід ек-ки з кризового стану та збалансування тов-грош відносин, фінансових відносин. Напр виріш: удоскон податк сист, скорочення рівня централізованих коштів в руках держ, удосконалення кред сист, розв фін ринку, ефективність інвестицій, скорочення бюдж дефіц та інші. Основні завдання Ф політики: 1)знаходження науковообгрунт концепц розвитку Ф; 2)визначення осн шляхів використ Ф на перспективу та на сучасн етапі; 3)здійсненпя практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Ф політика як особлива сфера ек діяльн держави направлена на мобілізацію Ф рес-ів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.

Фінансова стратегія довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою. Економічна політика це взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.

Отже, фінансова політика, як складова частина економічної політики, вирішує задачі вишукування, концентрації і акумуляцій фінансових ресурсів і їх розподілу у напрямах розвитку, які виробляються економічною політикою.

Фінансова тактика рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.

Фінансова стратегія і фінансова тактика взаємопов'язані. Стратегія створює умови для рішення тактичних задач, а також виявляє вирішальні дільниці розвитку і приводить у відповідність зі способами і формами організації фінансових відносин і взаємозв'язків. Фінансова тактика дозволяє в більш стислі терміни і з найменшими витратами вирішувати задачі фінансової стратегії.

15. 1)класична, 2)регулююча; 3)планово -дерективна. До кінця 20-х років 20-го ст осн. тип Ф політики - класична заснована на праці класиків пол економії. Основний напрям - невтручання держави в ек-ку, підтримка вільної конкуренції, внкорист. ринк-го мех-зму як головний регулятор госп процесів. Для неї хар-но: • обмеж-ня державних видатків; - забеспсч. умов для формув і використ збаланс-го бюджету; • податкова сис-ма складалася з непрямих податків на майно, які були простими і ефективними з точки зору механізму їх стягнення; система управління фінансовою діяльністю здійснюється через Мін Фін. Починаючи з кінця 20-их рр. здійсн-ся перехід до регулюючої Ф політики, що базується на кейнсіанській ек. теорії. Хар-но: -головним інструментом втруч в ек-ку є держ витрати, за рах яких формується додатковий попит та заб-ся зрост-ня нац доходу та ліквідації безробіття; -змінюється система оподаткування. Головний прибутковий податок, який мав прогресивні ставки. Він забороняє вилуч-ня у суб'єктів госп-ня додаткових доходів, які могли б виконуватися як заощадження цими суб'єктами- увага держ кредиту. Планово-директивна

Основа такої політики - державна власність на засоби вир-ва. Мета Ф політики -забезпеч макс-ї концентрації Ф рес-ів у централізованих органах влади і управління для наступного перерозподілу відповідно до держ плану. Основним завданням Ф мех-му було створ інструментів вилуч Ф рес-ів, що невикористовувалися суб'єктами відносин відповідно до бюджетного плану. Для держ підпр-тв існував 2-канальннн мех-зм вилуч доходів: 1)вилуч за допомогою податку з обороту в галузях, де за доп. держ цін утворюється додатк дохід (харчова, легка промисловість); 2)відрах-ня від прибутку або вільний залишок прибутку. Нова Ф політика. Вона базується на використані елементів ринк мех-зму і сис-ми держ рег-ня ек-кою 1) основою сучасної Ф політики є свобода підпр-кої Д розвиток різних форм госп-ня, приватизація держ власності. Держава перейшла до податкових взаємовідносин юр осіб з бюджетом. 2) змінилася сис-ма видатків з бюджету: а)треба було скоротити видатки для зменш бюджетного дифіциту, скоротилося фінансування оборотних галузей промисловості, скоротилося фінансування на н/г і утримання збиткових підпр; б)зміна порядку надання бюджетних коштів 3)розвив-ся держ кредит- важливіше і відкритіше джерело покриття бюджетною дифіциту. 4)змін-ся організація бюджетної сис-ми 5)форм-ся і розвивається Ф ринок. 6)розвив-ся сис-ма позабюдж держ фондів. 7)розв-ся страх ринок. 8)змін-ся сис-ма упр-ня Ф. 9)розвив-ся аудиторський контроль;

16. Перший напрям фінансової політики можна сформу- лювати як постійне сприяння розвитку виробництва, під- тримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення. Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал. Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Можливості ринкової економіки обмежені, вони особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення, їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги. Сьогодні надання соціальних гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з центрального і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового національного продукту через бюджет. У зв'язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій займає одне з центральних місць. Цей принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації та використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій й інших видів

загальних потреб громадян. Третій напрям фінансової політики — вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. 3 одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, — закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції. Для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

17.

18. Фінансовий механізм — сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманіт­них потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення. Інструментами виступають податки і неподаткові надходження. Основними елементами фінансового механізму є: 1. Фінансове планування — діяльність з формування, використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання. 2. Фінансові важелі (прибуток, ціна, орендна плата, амортизаційні відрахування, дивіденди, фінансові санкції, процентна ставка, дисконт), стимули, нормативи які характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів усіх рівнів, фінансові показники — абсолютні величини, які характеризу- ють створення і використання фінансових ресурсів в економіці

держави, її фінансове становище, результати господарської

діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового національного продукту за допомогою фінансів. 3. Управління фінансами- сукупність прийомів і методів впливу на об'єкт для досягнення певної мети. 4. Фінансовий контроль- контроль з боку держави за формуванням і використанням грошових коштів; фінансовий аудит- процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності та аналіз фінансового стану підприємства. 5. Фінансове право- сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини щодо формування, розподілу і викорис- тання фінансових ресурсів усіх рівнів. Ф політика на суч етапі має визначатися якісно новими підходами до функц-ня госп-их суб'єктів з урах переходу до ринк підносин, реформи цін, оплати праці, податк-ї і кред-ї сис-ми, спрямованих на формув-ня ФМ. Саме через ньго як сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на ек і соц розвиток сус-ва в процесі розподільчих і перерозподільчих Ф відносин можливо реаліз завдання Ф політики. Формуючи ФМ, держава намагається забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам Ф політики того чи ін періода, що передує повній реалізації її цілей і завдань.

19. Два фінансових методи. 1. Фінансове забезпечення яке виступає у формі: самофінансування, яке являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення в-ва за рахунок власних коштів юридичних осіб; кредитування полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів, являється головною ведучою формою; бюджетне фінансування в умовах ринкової економіки ця форма є підпорядкованою до самофінансування і кредитування, але завжди були і будуть такі сфери які потребують асигнувань з бюджету, субсидіювання особливо в період фінансової кризи. За допомогою цієї форми держава перерозподіляє фінансові ресурси між виробничими і невиробничими сферми в міжгалузевому та територіальному розрізі; акціонерний капітал виступає формою колективного фінансового забезпечення це мобільна і раціональна форма концентрації і перерозподілу капіталу за умов високої ефективності виробництва можливе функціонування АТ і фінансового ринку. 2. Фінансове регулювання: при сальдовому методі головне – виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Нормативний метод розподілу полягає у тому, що всі елементи розподілу визн-ся за нормативами, які встановлюються по віднош до об'єкта розподілу. При сальд-му методі головне - виділ підсумкового елемента. При нормативному методі важливе встановлення оптим співвіднош між нормативним регламентуванням та самостійністю юр і фіз осіб у витрачанні коштів. Метод Ф рег-ня визначає хар-р дії ФМ.

20. Фінансове забезпечення реалізується на осн встановленої сис-ми фін-ня, яке може здійсн-сь у 3-х формах: самофін-ня, кредитування, бюджетне фін-ня. Різні форми Ф забезпеч використ на практиці одночасно. Принцип самофін-ня озн що регул-ня Ф забезпеч-ті здійсн-ся за рах кредиту. Він потребує чіткого визначення співвіднош-ня між власними та запозиченими рес-ми. Головна перевага такої сис-ми - сприяє максимально ефект-му використанню наявних у сус-ві рес-ів на осн прискорення їх кругообігу. Кредитування - полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів.

Застосовується на принципах повороткості , терміновості,

платності, й матеріального забезпечення кредитів. Переваги:

1 )досягається значна економія рес-ів; 2)встановлені принципи кред-ня вимагають ефект-го госп-ня. Бюджетне

фін-ня (асигнування) є підпорядкованою в умовах ринк ек-ки формою відносно двох попер-іх. Завжди були і будуть сфери, які потребують державного субсидіювання. За певних умов бюджетні асигнування можуть бути осн джерелом асигнувань у економіку на основі кейнс-ої теорії бюдж-го мультиплікатора. Окреме місце в сис-мі Ф забезпеч займає залуч Ф-их рес-ів за доп вип-ку акцій. Це надзвичайно мобільна і раціональна форма концентрації і перерозп Ф рес- ів. Ця форма забезпечує сусп контроль за ефект-тю використ коштів через вторинний ринок ЦП.

21. Ф рег-ня як підсис-ма фінансово-кредитного мех-зму засновується на правовому регламентуванні розподільних відносин у сус-ві й на окремих підпр-вах. Оскільки Ф являють собою розподільні й перерозподільні відносини то і зміст Ф методів рег-ня полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу: 1)сальдовий: 2)нормативний. Сальдовий передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Нормативний метод розподілу полягає у тому, що всі елементи розподілу визн-ся за нормативами, які встановлюються по віднош до об'єкта розподілу. При сальд-му методі головне - виділ підсумкового елемента. При нормативному методі важливе встановлення оптим співвіднош між нормативним регламентуванням та самостійністю юр і фіз осіб у витрачанні коштів. Метод Ф рег-ня визначає хар-р дії ФМ. У складі ФМ створюється набір Ф інструментів за доп яких здійсн-ся вплив на різні сторони сус-го розвитку. Видами таких інструментів є: 1)податки; 2)внески; 3)відрахування. Хар-р і розмір впливу через Ф інструменти залежать як від методу розподілу так і від того які функції надані цим інструментам і на скільки повно вони реалізуються на практиці. Інсують також важелі вплину на соц.-економ-й розвиток сус-ва - це напрями впливу: -стимули; -санкції, видами яких можуть бути: -норми; -нормативи; -умови та порядок формув доходів, фондів, умови та принципи кредитування і фінанс-ня. Чим ширше втруч держ у Ф Д підпр і нас-ня, тим більше йому потрібно інструментів.

22. Фінансовий контроль — форма контролю з боку держави та інших уповноважених законодавством органів за законністю і обРрунтованістю виконання фінансових операцій з визначення ре­зультатів господарської та управлінської діяльності, створення і ви­користання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного і соці­ального розвитку держави. Ф. к, є формою реалізації контрольної функції фінансів. Об'єктом Ф. к. виступають грошові розподільчі й перерозподільчІ процеси при формуванні й використанні фінансо­вих ресурсів.

В Україні Ф. к, по лінії державної виконавчої влади здійснюється Міністерством фінансів України, Головним контрольно-ревізійним управлінням Міністерства фінансів України. Окремі функції Ф, к. здій­снюють Державна податкова адміністрація України, Державний мит­ний комітет України, Комітет у справах нагляду за страховою діяль­ністю, Державне казначейство України та деякі інші органи. Ф. к. поділяється на державний, відомчий, господарський тощо. За форма­ми проведення розрізняють Ф. к. попередній, поточний і наступний.

Методами контролю є перевірки, ревізії, обстеження, аналіз. До >. к. відноситься незалежний фінансовий аудит.

23. Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх гульового вико­ристання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення виробничого процесу необхідними джерелами фінан­сування.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підпри­ємстві є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка ра­ціональності його використання;

• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за ра­хунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіж­них засобів.

Фінансове планування дає змогу розв 'язати такі конкретні пи­тання:

які грошові засоби може мати підприємство в своєму розпоряд­женні;

які джерела їх надходження;

чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;

яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюд­жетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і дохо­дів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

24 Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх гульового вико­ристання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

Фінансове планування – це найважливіший елемент бізнес-плану, якийскладається як для обгрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічноюфінансовою діяльністю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:

прогноз обсягів реалізації;

баланс грошових надходжень та витрат;

таблицю доходів та витрат;

прооогнозований баланс активів та пасивів підприємства;

розрахунок точки беззбитковості.

Нині найбільш поширеною формою фінансового плану є баланс доходів та витрат.

26. Фінансовий механізм — сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманіт­них потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення.

Складниками Ф. м. є фінансове планування і прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти і резерви, система управління фінансами, фінансовий контроль, аудит і фінансове право.

З допомогою Ф. м. здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього про­дукту (ВВП) відповідно до основних положень фінансової політики.

Залежно від структури фінансової системи Ф. м. включає: фінан­совий механізм підприємств і державних фінансів. У свою чергу, кожна з цих сфер включає окремі структурні ланки. Так, механізм державних фінансів поділяється на бюджетний і механізм функціо­нування позабюджетних фондів. Залежно від територіального поді­лу розрізняють Ф. м. федерацій, суб'єктів федерації, місцевих орга­нів влади.

При розгляді Ф. м. з точки зору його впливу на суспільне вироб­ництво виділяються його функціональні ланки: мобілізація фінансо­вих ресурсів, фінансування, стимулювання та ін.

Кожна сфера та окрема ланка Ф. м. є складником одного цілого. Вони взаємозв'язані й взаємозалежні, проте функціонують відносно самостійно

27. Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних державних структур, господарських субєктів і населення. Складовими частинами його є фінансове планування й прогнозуваня, фінансові показники , нормативи., лімітий резерви , стимули й санкції , атакож система управління фінансами.

Нормативно- правовим забезпеченям фінансового механізму є 1) закони 2)нормативно-правові акти

3) постанови кабміну 4) накази президента . Вони видаються з метою законого врегулювання , і для більш ефективного застосуваня фінансового механізму.

28. (Доповнити)Фінанси підприємств — це складник усієї системи відносин, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливо­стей форм власності й господарювання.

Відмінності в організаційно-правовому статусі підприємств ви­значають особливості механізму управління підприємством, харак­теру майнової відповідальності й пов'язані з ними форми форму­вання і розподілу фінансових ресурсів. Це відноситься, перш за все, до джерел формування статутного фонду, розподілу прибутку та ор­ганізації взаємовідносин з бюджетом.

Так, майно державних підприємств знаходиться у власності дер­жавних органів влади. Для фінансування цих підприємств, крім вла­сних джерел (хоча й у виключних випадках), залучаються бюджетні асигнування, а також кошти в порядку внутрішньогалузевого пере­розподілу. Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою самостійністю у формуванні й використанні фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески працівників підприємств.

29. Внутрішні – між підприємством і працівниками цього підприємства при розподілі пирбутку, залучені коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів

Зовнішні – між окремими підприємствами при наданні комерційних кредиів, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо; між окремими підриємствами і банками при одержанні кредитів , розрахунках за користування ними; між підприємствами і державою при сплаті платижів до бюджету, одержанні фінансування і дотацій з бюджету.

30 Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним дже­релом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і по­внота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку відбивається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Виручка від реалізації продукції — це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Ви­ручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

31 Під фін ресурсами розуміють грошові засоби, що є в розпорядженні пидприємств. До фін ресурсів належать усі грошові фондит й та частина грошові засобів, яка використовується в нефопдовій формі.

Основними джерелами формування фін ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний капітал, амортизаційні відрахування, валовий дохйд та прибуток. До залучених – пайові та інші внески, засоби мобілізовані на фінансовому та кредитних ринках.

32 Під фін ресурсами розуміють грошові засоби, що є в розпорядженні пидприємств. До фін ресурсів належать усі грошові фондит й та частина грошові засобів, яка використовується в нефопдовій формі

До таких джерел належать:

внески засновників підприємств;

кошти мобілізовані на фінансовому ринку (надходження коштів від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів;кредитні інвестиції);

поступають в порядку розподілу грошовіх надходжень(фін ресурси, утворені з пайових внесків, фін ресурси, які надійшли від галузевих структур, концервів, асоціацій; бюджетні субсидії;інші види ресурсів).

33. Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством у багатьох напрямах, головними з яких є:

платежі органам фінансово-банківської системи (платежі до бюджету, сплата % за кредити, страхові платежі)

інвестування власних коштів в капітальні витрати

інвестування фінансових ресурсів в цінні папери (акції, облігації других фірм)

утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру

використання фінансових ресурсів на добродійні цілі, спонсорство.

34 доходи поділяються на такі групи:

від виробничої діяльності

від реалізації майна

від фінансової діяльності

від перерозподілу фінансових ресурсів через фінансову систему

Витрати п-ва за такими ознаками: напрямами і джерелами фінансування, характером списання

За напрямами фінансування

виробництво і реалізацію продукції

відтворення основних засобів

операціїні заходи

соціальні цілі

За джерелами фінансування витрати поділяються на

забезпечені власними фінансовими ресурсами

покриті залученими позиковими коштами

здійснені за рахунок наданих коштів

За характером списання витрати розмежовуються на

ті що відносяться на валові витрати

на прибуток

34 Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Якщо кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутріш­ніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх дже­рел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери ді­яльності та організаційно-правової форми підприємства. У світо­вій практиці, 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності вклю­чають:

1) виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від осно­вної діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень.

35. Фінансові результати діяльності підприємств та макро- і мікроекономічні чинники, що їх визначають.

Фінансовими результатами діяльності субєктів підприємницької діяльності виступають прибуток чи збиток. Діяльність підприємства у сфері фінансових результатів націлена на забезпечення отримання прибутку то його оптимальний розподіл і використання, а при наявності збитків-на встановлення їх причин та джерел покриття.

Оскільки прибуток є інтегрованим показником, то на нього впливають усі фактори діяльності підприємств.Залежно від рівня дії вони поділяються на макро- та мікроекономічні.

До макроекономічних факторів належать ті, що характеризують сттуацію на ринку, тобто збалансованість попитк і пропозиції.Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники, однак воно має максимально враховувати їх.

Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вони поділяються на дві групи: техніко-економічні та комплексні.Система техніко-економічних факторів визначається характером і умовами формування прибутку в тій чи іншій галузі.Виділяються три узагальнюючі техніко-економічні фактори:обсяговий, ціновий і собівартісний. Обсяг продажів і ціна діють прямо пропорційно, собівартість- зворотно пропорційно.Ці фактори діють на фінансові результати як обособлено, так і сукупно. Їх сукупна дія відображається в інтегрованих факторах асортименту і структури продукції (робіт, послуг).Комплексні фактори характеризують вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати.вонм діють не самі по собі, а через окремі техніко- економічні фактори.

37. Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами:

Комерційний розрахунок

Визначальна роль у формуванні фінансових ресурсів відіграють власні кошти , котрі покривають як значну частину витрат, так і виступають забезпеченням отримання кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль. Метою діяльності виступає отримання прибутку.

Принципи:

повна господарська і юридична відокремленість

самоокупність (покриття витрат за рахунок отриманих доходів)

прибутковість (отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток)

самофінансування (покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які погашаються за рахунок прибутку

фінансова відповідальність

Неприбуткова діяльність. Часто здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Мета – забезпечення певних потреб с-ва , а не отримання прибутку

Господарська і юред обособленість

Самоокупність

Фін відповідальність

Кошторисне фінансуваня. Забезпечення витрат за рахунок зовнішнього фінансування

плановість

цільовий характер виділення коштів

виділеня коштів залежно від фактичних показників діяльності установи

підзвітність

38 Фінанси підприємств — це складник усієї системи відносин, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливо­стей форм власності й господарювання.

Відмінності в організаційно-правовому статусі підприємств ви­значають особливості механізму управління підприємством, харак­теру майнової відповідальності й пов'язані з ними форми форму­вання і розподілу фінансових ресурсів. Це відноситься, перш за все, до джерел формування статутного фонду, розподілу прибутку та ор­ганізації взаємовідносин з бюджетом.

Так, майно державних підприємств знаходиться у власності дер­жавних органів влади. Для фінансування цих підприємств, крім вла­сних джерел (хоча й у виключних випадках), залучаються бюджетні асигнування, а також кошти в порядку внутрішньогалузевого пере­розподілу. Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою самостійністю у формуванні й використанні фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески працівників підприємств.

39 Згідно з чинною класифікацією галузей народного господарства до сфери матеріального виробництва відносяться галузі, в яких за­трати праці знаходять свій вияв у матеріальних благах, усі інші га­лузі належать до невиробничої сфери. Тому важливою особливістю фінансів підприємств матеріального виробництва є їх безпосередній зв'язок із формуванням первинних доходів і використанням цільо­вих фондів внутрішньогосподарського призначення. Фінанси сфери матеріального виробництва безпосередньо обслуговують процес створення вартості і є умовою безперебійного кругообігу виробни­чих фондів.

Специфіка фінансів підприємств сфери матеріального виробництва значною мірою обумовлена і галуззю, в якій функціонує підприємство.

Підприємства, організації та установи, які входять до невироб­ничої сфери, залежно від характеру їхньої діяльності, методів орга­нізації управління і фінансування поділяють на три групи:

1) такі, що досить близькі до матеріального виробництва;

2) такі, що знаходяться на неповному госпрозрахунку;

3) утримувані за рахунок бюджету.

40 Перехід до економіки ринкового типу неможливий без роздер­жавлення і приватизації державного майна. Тому питання ролі й значення фінансів у цих процесах є досить важливим. Виходячи з того, що фінанси, з одного боку, дозволяють мобілізувати ресурси, необхідні для проведення приватизації, а з іншого — забезпечують надходження коштів до бюджетних фондів і Державного позабюд­жетного фонду приватизації, необхідно знати, які саме фінансові джерела використовуються при проведенні приватизації і яким чи­ном відбувається розподіл отриманих державою коштів.

41.Об’єктивна необхідність, сутність і функції податків.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави- управлінської, оборонної, соціальної та економічної.Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то ці прикмети плати і відрахувань видно досить чітко.

Податок-це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості ВВП на загально суспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функції фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції- розподільну і контрольну. Податки безпосередньо повязані з росподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особамию Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.Фічкальна функція є основою ухарактеристиці сутності подітків, вона визначає їхнєсуспільне призначення.

42 Елементи податку.

Суб'єкт податку юридичні і фізичні особи, які зобов'язані платити даний податок.

Об'єкт податку предмет або майно, що підлягає оподаткуванню.

Джерело податку прибуток суб'єкта, з якого сплачується податок (джерело може співпадати з об'єктом).

Одиниця оподаткування одиниця вимірювання об'єкта.

Податкова ставка величина податку на одиницю обкладення. Вона може бути:

твердої (встановлюється в абсолютних сумах на одиницю обкладення);

пайовий (встановлюється певна частка податку, наприклад, 1^/8 _{частина} від прибутку) + %.

Ставки бувають:

а). пропорційні (діють в єдиному проценті до об'єкта обкладення незалежно від його величини);

б). прогресивні (об'єкти групуються).

Податкові пільги повне або часткове звільнення суб'єкта від податку.

Валютне регулювання – регламентація держави в порядку проводення вал. операцій і м/н розрахунків, а також питань контролю за валютними операціями , впливу на валютний курс нац валюти, обмеженя використання іноземних валют.

Валютне регулювання здійснюється на рівнях нац., міждерж., регіональном

Валютний контроль та валютне регулювання є елементом валютної політики

43. Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій полі­тиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, пода­тки на майно.

Залежно від рівня державних структур:загальнодержавні і місцеві,

За способом стягнення: роз­кладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розклада­ють (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі по­датки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо плат­ників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподатку­вання. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подуш­ний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зов­нішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, про­мисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Існують три види непрямих податків: ак­цизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та спе­цифічних акцизів і мита. У податковій практиці існують три форми універсальних акци­зів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздріб­ної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.

Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціно­утворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспорту­ванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стяг­нення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної" структури експорту і імпорту.

44. Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій полі­тиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, пода­тки на майно.

Залежно від рівня державних структур:загальнодержавні і місцеві,

За способом стягнення: роз­кладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розклада­ють (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі по­датки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо плат­ників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподатку­вання. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подуш­ний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зов­нішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, про­мисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Існують три види непрямих податків: ак­цизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та спе­цифічних акцизів і мита. У податковій практиці існують три форми універсальних акци­зів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздріб­ної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.

Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціно­утворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспорту­ванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стяг­нення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної" структури експорту і імпорту.

45 Податки – обовязкові внески платників до бюджету і позабюджетних фондів , розміри і терміни сплати яких регламентуються податковим законодавством.

Податкова система - сукупність різних видів податків , у побудові й методах обчислення яких втілюються певні принципи . Прямі всановлюються безпосередньо на дохід або власність платника податків , а непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару(тарифу на послуги) і сплачуюються споживачем.

Податкова політика- це політика , яку проводить держава що до податкової системи , яка спрямована на більш ефективну та досконалу діяльність полаткової системи. Всі ці три економічні категорії чччч чзвязує те що вони мають на меті стягнення , вдосконалення стягнення, методи стягнення податків з юридичних і фізичних осіб в бюджет держави.