6. Політичні погляди к. Маркса і ф. Енгельса

Учення К.Маркса (1818—1883) і Ф.Енгельса (1820—1895) виникло в кінці 40-х років XIX ст. в Європі. Це був період революцій, наці­ональних війн, бурхливого промислового розвитку та загострен­ня класової боротьби.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енге­льса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку ка­піталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національ­них відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Сво­бода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марк­сизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просу­вання до звільнення людини здійснюється через класову бороть­бу і революцію, знищення одного класу іншим, через установ­лення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ сус­пільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціальне справедливого суспільства.

Проблема визволення людини, формування цілісної, гармо­нійної, всебічно розвиненої людини — головна ідея Маркса та Енгельса. Уже в своїх ранніх працях Маркс писав про необхідність установлення принципово нового суспільного устрою, який би зробив вихідним моментом розвитку саме людину. Енгельс також у своїх перших творах виступав як послідовний прихиль­ник гуманізму.

У творах періоду формування марксизму, особливо в «Мані­фесті Комуністичної партії», Маркс та Енгельс формулюють ро­зуміння історичного процесу як суспільно-політичної діяльності . народних мас, обґрунтовують необхідність заміни капіталізму та переходу до комуністичного суспільства. Тут же дається аналіз шляхів розвитку робітничого класу, його ролі в історії, робиться висновок про необхідність пролетарської революції для соціаліс­тичних перетворень суспільства. У «Маніфесті» сформульовано одне з центральних положень соціально-політичної теорії марк­сизму — ідея диктатури пролетаріату, намічено контури майбут­нього суспільства.

7. Політичні погляди м. Вебера

Політична думка сучасного світу продовжує перебувати під значним впливом теоретичних розробок видатних вчених, що жили на стику XIX—XX ст., таких як М.Вебер, В. Парето, Г.Моска, Р.Міхельс та інші.

Німецький соціолог та політолог Макс Вебер (1864—1920) здобув ши­роке визнання у західних країнах як розробник теорії державної бюрократії. Аналізуючи таке суспільне явище, як «державна бюрократія». Вебер дійшов висновку, що бюрократія — це раціональна форма колективної діяльності людей, а капіталізм — це «концентрований вираз раціональ­ності». Якщо в державі функціонує розвинений бюрократичний механізм, відзначав він, то такий механізм має вигляд машини у порівнянні з неме-ханічними видами виробництва.

Велику увагу в своїй теоретичній діяльності М.Вебер приділяв пробле­мам влади. Намагаючись типологізувати це суспільно-політичне явище, Вебер дійшов висновку, що в історії розвитку суспільства існувало три ти­пи влади: традиційна, харизматична та раціональна.