31. Фразеологія в професійному спілкуванні

Термін «фразеологія» вживають на позначення: 1) розділу мовознавства про усталені звороти; 2) сукупності їх у мові.

Фразеспогізми — відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.

Джере.гами утворення фразеологічних зворотів та сферами їх функціонування є:

1. Жива народнорозмовна мова, зокрема приказки, прислів'я (п'яте колесо до воза; як горох при дорозі; на ладан дише; одного поля ягода).

2. Виробкичо-професійна діяльність людей (дружній череді вовк не страшний, сім разів відмір, а один раз відріж; грати першу скрипку; дати задній хід)

4. Наукова діяльність (дійти до висновку, зробити аналіз, методика дослідження, об 'єкт дослідження).

3. Біблійні вислови (око за око, зуб за зуб; святая святих; Содам і Гоморра; випити гірку чашу до дна).

4. Античні література та міфологія (ахіллесова п'ята; прокрустове ложе; аріаднина ттка; дамоклів меч; танталові муки).

5. Влучні іирази відомих людей: Борітеся - поборете (Т. Шевченко); Сміх крізь сльози (М. Гоголь); Хто бере - усе той тратить, хто дає - усе придбав (Ш. Руставелі).

Кожна мова відзначається своєю оригінальною фразеологією, що пов'язано з неповторністю побуту, звичаїв, культури та й загалом ментальності народу, пop.: укр. Коли рак свисне, рос. После дождичка в четверг, англ. When the pigs fly (буквально: «коли свині літатимуть»).

Національна своєрідність фразеології і в тому, що в ній зафіксовано реалії життя народу, його історії тощо, наприклад, українські: на рушник стати, дістати гарбуза, передати куті меду, облизати макогона, наче набігла татарсько орда, висипався хміль із міха, язик до Києва доведе.

Фразеологізми - це майже завжди яскраві, образні вирази, які є важливим експресивним засобом мовлення, зокрема професійного. При цьому слід використоіуваги нормативні мовні звороти: впадати у вічі, а не кидатися в очі; зайти у безвихідь (у глухий кут), а не зайти в тупик; на щабель вище, а не на стугінь вище; скасувати рішення, а не відмінити рішення; докласти зусиль, а не прикласти зусиль; мати рацію, а не бути правим; доводити до відома, а не ставити у відомість; завдавати удару, а не наносити удар; стягнути недотримку, а не стягнути неустойку; досягати мети , а не добиватися цілі.

32. Українська лексикографія

Лексикографія (від Іехіков - словник і §таґо - пишу), словникарство - це розділ мовознавства, котрий займається теорією і практикою укладання словників, описом словника.

Основні види словників:

Енциклопедичний містить найважливіші відомості про ту чи іншу галузь людських знань, про найважливіші події, явища, про найвідоміших осіб. Наприклад:

Преамбула — вступна частина законодавчого акта, декларації, договору міжнародного та інших важливих актів, у якій викладено обставини та мотиви, що були приводом для видання чи укладення даного акта, його цілі і завдання, а також інші дані загального характеру. (М.Попович. Універсальний словник-енциклопедія. — Київ, 1999).

Слово «енциклопедія» у перекладі з грецької мови означає «безперервне, систематичне навчання». Енциклопедіями називають і довідкові видання з окремих галузей знань, систематизовані за алфавітом чи в тематичному порядку (енциклопедія технічна, фізична тощо).

Найвідомішими українськими енциклопедичними джерелами є «Український радянський енциклопедичний словник» (1986-1987), «Українська літературна енциклопедія»; УСЕ «Універсальний словник- енциклопедія» (1999), у якому вміщено близько 25 000 статей.

Філологічні словники - це словники, в яких описують слово. Серед філологічних словників виділяють дво- та багатомовні (перекладні) і словники одномовні. До одномовних словників належать:

1. Тлумачні (мають на меті роз'яснити значення і показати використання слів сучасної української мови). Найвищим досягненням української лексикографії вважають 11-томний «Словник української мови» (1971-1980), який містить близько 135 000 слів. Сучасні видання: «Новий тлумачний словник» (2003), у якому близько 70 000 словникових статей; «Сучасний тлумачний словник української мови» (2002), який нараховує до 10 000 слів.

2. Іншомовних слів (характеризують слова, запозичені з інших мов: пояснюють походження слова та його визначення (дефініцію)). Напр.: «Сучасний словник-мінімум іншомовних слів» (2005), до якого увійшло 6000 слів; «Словник іншомовних слів» (2000), який аналізує 23 000 слів.

3) Орфоепічні (наводять відомості про наголошування слів і їхню правильну пнмоиу, тобто характерюують звуки та їх зміни у певних фонетичних умовах). Напр.: «Орфоепічний словник» (1986).

4)Орфографічні (до них вносять найпоширеніші слова, які можуть становити труднощі при написанні). Напр.: «Сучасний орфографічний словник української мови» (2006), у якому більше 60 000 слів; «Орфографічний словник наукових і технічних термінів» (1999), 30 000 слів.

5)Міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, омонімічні, паронімічні). Напр.: «Словник фразеологічних антонімів української мови» (2004).

6. Фразеологічні (роз'яснюють значення фразеологізмів). Напр.: «Фразеологічний словник української мови» в 2т. (1999).

7. Термінологічні (подають пояснення слів або словосполучень, які позначають поняття певної галузі знання чи діяльності людини). Напр.: «Культура мови. Словник термінів» (2000).

8. Словники мовних труднощів (у них розглядають складні випадки написання і наголошування слів, лексичної й синтаксичної сполучуваності, розмежування паронімів і синонімів, особливості вибору граматичних форм). Напр.: «Словник труднощів української мови» (1989), у якому зібрано близько 15 000 слів.