70. Період, географія та характер діяльності: Ян Ван Гельмонт.

(1577 — 1644), голландський дослідник за професією лікар, ввів термін «газ» та розробив свою теорію функціонування живих організмів. Вирощуючи протягом 5 років вербову гілку в горщику із зваженим грунтом, він встановив, що за час досвіду вага гілки збільшилася в 30 разів, тоді як вага грунту майже не змінилася. Гельмонт прийшов до висновку, що основне джерело живлення рослини не грунт, а вода. Не дивлячись на помилковість такого виводу, цей досвід мав велике значення, т.к. прі вивченні рослин вперше був застосований кількісний метод – зважування.

71. Період, географія та характер діяльності: Андреас Лібавій.

( 1550-1616), немецький хімік і лікар, представник ятрохімії. Описав одержання сірчаної кислоти шляхом спалювання сірки в присутності селітри, хлорного олова при нагріванні олова з сулемою, солей амонію, янтарної кислоти.

72. Період, географія та характер діяльності: Франциск Сільвій.

(1614-1672),німецький лікар, фізіолог, анатом і хімік, який вважається засновником так званої «ятрохімічної» школи медицини. Вважав причиною всіх хвороб надлишок кислоти або лугу в організмі. Навчився отримувати нітрат срібла з срібла і нітратної кислоти, для припалювання ран, бородавок і запалень.

73. Період, географія та характер діяльності:Ото Тахеній .

(ХVIIст.), родом із Сільвії, відомий, як лікар, вивчав хімічні властивості речовин і розробив ряд реактивів для якісного і кількісного визначення багатьох речовин. Перший сказав, що сіль- це продукт взаємодії кислоти і лугу.

74. Історія відкриття елементів: миш’як.

Альбетрус Маґнус описав вперше добування арсену відновленням його вугіллям у 1250 році. Його вважають відкривачем арсену.

75. Історія відкриття елементів: вісмут.

Згадки про бісмут (вісмут) відомі з 15 століття. Теофраст Парацельс описав його у 1527 році і дав назву wis mat — значить біла маса. Ґеорґіус Аґрікола описує елемент у 1530 році і називає Plumbum cinereum — сірий як попіл свинець. У 1775 шведські хіміки К. Шеєле та Т. Берґман вияснили його елементарну природу. У 1814 році Йонс Якоб Берцеліус запропонував його позначення Bi.

76. Історія відкриття елементів: фосфор.

Фосфор відкритий гамбурзьким алхіміком Геннігом Брандом у 1669 році. Трохи пізніше фосфор був отриманий іншим німецьким хіміком - Йоганном Кункелем. Незалежно від Бранда і Кункеля фосфор був отриманий Робертом Бойлем, який описав його в статті «Спосіб приготування фосфору з людської сечі», датованій 14 жовтня 1680 та опублікованій у 1693 році. Існують дані, що фосфор вміли отримувати ще арабські алхіміки в XII ст.Те, що фосфор - проста речовина, довів Антуан Лавуазьє.

77.Основні відкриття XVII ст. В галузі природничих наук.

в науці XVI—XVII ст. називають першою науковою революцією, яка дала світові імена Г. Галілея, І. Ньютона, Р. Декарта, Й. Кеплера. початок XVII ст. - час створення мікроскопа, що дає великий поштовх пізнанню невидимого досі світу живих організмів - мікробів. На початку XVII ст. створені підзорна труба та телескоп. Близько середини XVII ст. був створений інструмент для вимірювання атмосферного тиску – барометр.

78. Європейські академії наук XVIIст.Перші наукові академії виикають в Італії(Академія таємниць природи в Неаполі, Академія дель Чіменто у Флоренції, Академія деї Лінчеї), проте істнували вони недовго. Також академії з’явилися в Німеччині. З середини 17 ст.потужними науковими європейськими центрами стають Франція та Великобританія. З 1635р. Виникає Французька Академія з метою створення словника та нормативної граматики фр.мови. За підтримки королівських осіб та держ.діячів створюються академії наук Бельгії, Данії, Іспанії, Норвегії, Нідерландів, Швеції, Португалії.Академії та рівнозначні їм наукові товариства на кшталт Лондонського королівського сформувалися у великих європейських державах у 17 ст. Вони сприяли розповсюдженню наукових знань і заохочували наукові дослідження. Професія вченого набула престижності. Французька академія наук регулярно оголошувала конкурси на найкращі наукові дослідження, Французька академія публікувала словники французької мови й сприяла її стандартизації. Зусиллями Леонарда Ейлера піднявся рівень спочатку Прусської академії наук, а потім Петербурзької академії наук.