1. Поняття та особливості конституційного права в зарубіжних країнах. Співвідношення термінів «конституційне право» та «державне право».

2. Предмет конституційного права в зарубіжних країнах.

3. Система конституційного права в зарубіжних країнах.

4. Поняття та види конституційно-правових інститутів в конституційному праві зарубіжних країн.

5. Конституційні принципи як елемент системи конституційного права зарубіжних країн. Співвідношення конституційних принципів та принципів Конституції.

6. Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу правової держави.

7. Конституційний принцип верховенства права в англо-американській системі права.

8. Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу розподілу влади.

9. Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу народного суверенітету.

10. Суб’єкти конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та види.

11. Держава як суб’єкт конституційного права в зарубіжних країнах.

12. Особа як суб’єкт конституційного права в зарубіжних країнах.

13. Предмет та методи науки конституційного права в зарубіжних країнах.

14. Поняття та класифікація джерел конституційного права в зарубіжних країнах.

15. Формалізовані джерела конституційного права в зарубіжних країнах.

16. Неформалізовані джерела конституційного права в зарубіжних країнах.

17. Конституція як джерело конституційного права в зарубіжних країнах. Юридичні властивості конституції як джерела права.

18. Ієрархія норм конституційного права в зарубіжних країнах на прикладі Франції та Італії.

19. Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація.

20. Судовий прецедент як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та види.

21. Парламентські регламенти (статути) як джерело конституційного права в зарубіжних країнах. Особливість парламентських регламентів в англомовних країнах.

22. Статути територіальних автономій як джерела конституційного права в зарубіжних країнах (приклади).

23. Конституційно-правовий звичай як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття, ознаки. Приклади конституційного звичаю.

24. Конституційно-правові угоди як джерела конституційного права в зарубіжних країнах. Приклади конституційно правових угод.

25. Рішення Європейського суду з прав людини як джерело конституційного права в зарубіжних країнах.

26. Нормативно-правові акти інтеграційних об’єднань держав та міжнародні договори як джерела конституційного права в зарубіжних країнах.

27. Поняття і сутність конституції (різні підходи в зарубіжних країнах).

28. Теорія і практика установчої влади в конституціях зарубіжних країн.

29. Еволюція змісту сучасних конституцій. Особливості змісту новітніх конституцій.

30. Розвиток та перегляд конституцій зарубіжних держав. Порядок внесення змін до конституцій зарубіжних країн.

31. Форма і структура конституцій зарубіжних країн. Порівняльні моделі кодифікованих конституцій (США, Франція, ФРН).

32. Порівняльні юридичні властивості конституцій зарубіжних країн.

33. Поняття та основні способи правової охорони конституції в зарубіжних країнах.

34. Правові та неправові способи охорони конституції в зарубіжних країнах.

35. Інститут конституційної юрисдикції в зарубіжних країнах.

36. Поняття конституційного контролю в зарубіжних країнах.

37. Основні моделі конституційного контролю в зарубіжних країнах. «Американська модель» конституційного контролю. Швейцарська модель конституційного контролю. Інститут «ампаро». Німецька система «тотального конституційного контролю».

38. Види та форми конституційного контролю в зарубіжних країнах.

39. Органи, що здійснюють конституційний контроль в США, Великій Британії, ФРН, Італії, Франції, Австрії, Іспанії (порядок формування та компетенція органів конституційного контролю).

40. Конституційно-правовий статус Конституційної Ради Франції: порядок формування та повноваження.

41. Поняття конституційно-правового статусу особи в зарубіжних країнах. Основні підходи до правового регулювання конституційного статусу особи в зарубіжних країнах.

42. Елементи конституційно-правового статусу особи в зарубіжних країнах.

43. Інститут громадянства в зарубіжних країнах: поняття, способи набуття та припинення. Європейська конвенція про громадянство (Страсбург, 1997 рік).

44. Класифікація конституційних прав і свобод в зарубіжних країнах.

45. Ознаки конституційних прав і свобод в зарубіжних країнах.

46. Ознаки та зміст особистих прав і свобод в зарубіжних країнах.

47. Ознаки та зміст політичних (громадянських) прав і свобод в зарубіжних країнах.

48. Методи конституційно-правового закріплення прав і свобод в зарубіжних країнах.

49. Гарантії реалізації конституційних прав та свобод в зарубіжних країнах. Процесуальні гарантії: правило Мандамус, правило Міранди, хабеас корпус.

50. Інститут омбудсману в системі гарантій контитуційних прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах.

51. Європейський суд з прав людини в системі конституційних прав і свобод людини і громадянина в зарубіжних країнах.

52. Порядок обмеження конституційних прав і свобод в конституційній практиці зарубіжних країн.

53. Судовий та позасудовий захист конституційних прав і свобод в зарубіжних країнах.

54. Американський «Біль про права».

55. Конституційні форми безпосередньої демократії.

56. Інститут референдуму в зарубіжних країнах: поняття, ознаки, класифікація.

57. Плебісцит: поняття та практика застосування в зарубіжних країнах.

58. Право народного вето, народної законодавчої ініціативи та право народного розпуску представницького органу в зарубіжних країнах.

59. Конституційно-правовий інститут виборів в конституційному праві зарубіжних країн.

60. Основні стадії виборчого процесу в зарубіжних країнах.

61. Підготовча стадія виборчого процесу (її складові) в зарубіжних країнах.

62. Голосування як стадія виборчого процесу в зарубіжних країнах. Способи голосування в зарубіжних країнах.

63. «Виборча геометрія» та «виборча географія» в практиці зарубіжних країн.

64. Мажоритарна виборча система в зарубіжних країнах: поняття та види.

65. Пропорційна виборча система в зарубіжних країнах: поняття та види.

66. Поняття та ознаки політичних партій як конституційно-правового інституту в зарубіжних країнах.

67. Організаційна побудова політичних партій в зарубіжних країнах.

68. Функції політичних партій в зарубіжних країнах.

69. Класифікація політичних партій в зарубіжних країнах.

70. Партійні системи в зарубіжних країнах.

71. Регламентація правового статусу та порядку діяльності політичних партій в зарубіжних країнах. Інституалізація політичних партій в зарубіжних країнах.

72. Концепція інституту форми держави в зарубіжних країнах.

73. Поняття форми державного правління.

74. Поняття та види монархій в зарубіжних країнах (Велика Британія, Японія, Іспанія, Данія, Норвегія, Швеція, Йорданія, Марокко, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати).

75. Поняття та види республік в конституційному праві зарубіжних країн (США, ФРН, Канада, Франція, Італія, Ізраїль, Швейцарія).

76. Політико-правові ознаки країн з парламентарними формами правління.

77. Поняття та види форм політико-територіального устрою в зарубіжних країнах (США, ФРН, Канада, Італія, Франція, РФ, Польща, Австрія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія).

78. Конституційний інститут автономії в зарубіжних країнах: поняття автономії та її види. Особливості автономних утворень у Франції, Італії, Данії, Фінляндії.

79. Поняття та види федерацій в зарубіжних країнах. Сучасні теорії федералізму в зарубіжних країнах. Основні системи розподілу повноважень між центром та суб’єктами федерації.

80. Поняття та основні ознаки парламенту в зарубіжних країнах.

81. Побудова, склад та організація парламентів в зарубіжних країнах.

82. Основні моделі організації зарубіжних парламентів (ФРН, Франція, США, Велика Британія).

83. Зовнішня структура зарубіжних парламентів (США, Велика Британія, Японія, Італія, Канада, Норвегія, Австрія, ФРН, Франція, скандинавські країни).

84. Способи формування палат парламенту.

85. Внутрішня побудова зарубіжних парламентів.

86. Конституційно-правовий статус депутатів зарубіжних парламентів (Японія, Італія, ФРН, Іспанія, Франція, Велика Британія, Бельгія, Норвегія, Фінляндія).

87. Керівні органи палат парламенту в зарубіжних країнах (США, Велика Британія, ФРН, Франція).

88. Парламентські комітети (комісії) в зарубіжних країнах.

89. Тимчасові комітети (комісії) в парламентах зарубіжних країн.

90. Парламентські фракції як елемент внутрішньої структури зарубіжних парламентів.

91. Посадові особи парламенту в зарубіжних країнах.

92. Основна компетенція зарубіжних парламентів.

93. Додаткова компетенція зарубіжних парламентів.

94. Стадії законодавчого процесу в парламентах зарубіжних країн (США, Велика Британія, Італія, Франція, ФРН).

95. Вибіркове та відкладальне вето глави держави.

96. Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в зарубіжних країнах.

97. Форми парламентського контролю за органами виконавчої влади в країнах з парламентарними формами правління (ФРН, Італія, Велика Британія, Франція, Фінляндія, Швеція). Процедура інтерпеляції.

98. Судові повноваження зарубіжних парламентів.

99. Поняття конституційно-правового інституту глави держави в зарубіжних країнах.

100. Особливості конституційно-правового статусу монарха. Системи престолонаслідування.

101. Особливості конституційно-правового статусу президента як глави держави в зарубіжних країнах (США, ФРН, Франція, Ізраїль, Польща, Італія).

102. Повноваження глави держави в зарубіжних країнах.

103. Конституційно-правовий статус глави держави в Швейцарській конфедерації та державі Ізраїль.

104. Поняття конституційно-правового інституту уряду в зарубіжних країнах.

105. Основні способи формування уряду в зарубіжних країнах (США, Велика Британія, Франція, Італія,ФРН).

106. Структура уряду в зарубіжних країнах (США, Велика Британія, Франція, Італія,ФРН).

107. Основні моделі організації урядів в зарубіжних країнах (США, Велика Британія, Франція, ФРН).

108. Поняття та особливості конституційної відповідальності уряду в зарубіжних країнах.

109. Форми конституційної відповідальності уряду в зарубіжних країнах.

110. Конструктивний вотум у ФРН.

111. Політична відповідальність уряду в Італії.

112. Поняття, підстави та застосування процедури імпічменту в зарубіжних країнах. Процедура імпмічменту в конституційному праві США.

113. Організація органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

114. Поняття та загальна характериристика органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

115. Основні моделі місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

116. Повноваження органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

117. Організація місцевого самоврядування на прикладі США, Великої Британії, Франції, Італії, ФРН, Канади.

118. Взаємовідносини муніципальних органів з державною владою.

119. Конституційні, законодавчі та судові гарантії місцевого самоврядування на прикладі Болгарії, Російської Федерації та Австрії.

120. Конституційна організація судової влади в зарубіжних країнах.

1.Поняття КП в ЗК . Співвідношення понять конст право і державне право.

Термін К.П. вживається в трьох значеннях:

1. це конкрет.галузь діючого права тої чи ін.д-и, яка, подібно до ін.галузей права, являє собою внутрішньо узгоджену сукупність норм, що регулюють визначену сферу суп.віднос.;

2. це назва однієї з юр.наук, яка вивч.діюче К.П.;

3. це учбова дисципліна, курс, предмет викладання в юр.вузах, який дає ос-ви знань про діюче К.П. і науку К.П.

Конституційне право зарубіж. країн є головною галуззю права кожної зарубіж. країни, що являє собою сукупність юридичних норм, які закріплюють економічну основу держави, форму правління і форму держ. устрою, визначають організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих органів державної влади, місц. самоврядування, права, обов’язки і свободи громадян, виборче право і виборчу систему.

Конституційне право визначає основи інших галузей права.

Норми К.П., які регул. відносини виконавчо-розпорядчої влади – основа адм.і фін.права.

Норми, які регул.віднос.власності – основа цив.права.

Вживаються терміни К.П. і Держ.право. Суттєвої відмінності між ними немає, але слід вказати, що в країнах, де основними цінностями є демократія, конституціоналізм, галузь наз.К.П. А в країнах, де осн.акцент не на конституції, а ставиться на державу, галузь наз.держ.право.

Отже, поняття К.П.з/к не означає, що існує особлива галузь права. При вживанні даного терміну мова йде про відгалуження від єдиної науки К.П., про порівняльне вивчення К.П. різ.країн, а також про учбову дисципліну. В прав.с-мі б/я кр-ни є своє К.П. як сук-сть к/п норм, діючих на тер-рії даної держави.

К.П.з/к прийнято ділити на Заг.ч.і Особл.ч. В заг.ч.подається цілісне уявлення про понят., принципи соц./ек., політ.і тер.устрою окрем.д-в, про ос-ви теорії к-ції, інс-ти К.П. Особл.ч.вміщує аналіз досвіду конст.(держ.) п-ва окрем.д-в з врахуванням багатоманітності форм політ.устрою і специфіки конст.з-ва. Мож.сказати, що в заг.ч.вивч.держ./прав.інс-ти, а в особл.ч.- ос-ви К.П.конкрет.д-ви.

2.Предмет кпзк

Основним критерієм поділу на галузі права є предмет прав.регул-ня. Предмет регулювання – це певна сфера суп.віднос., врегульована галуззю права.

Предмет К.П. визначити не просто. В різ.кр-нах норми К.П. регул. неоднакову коло сусп.віднос. Найчастіше під предметом К.П.розуміють сусп.віднос.,які складають ос-ву, головні устої сус-ва та д-ви і безпосередньо зв’язані із реалізацією держ.вл.

Отже, галузь К.П.регул.: 1) сусп.віднос., які складають ос-ви прав.статусу людини (закріпл.не всі п-а і об-ки, а лише осн. (конст.); 2) сусп.віднос., що складають держ/тер.устрій, тобто прав.статус д-ви, склад д-ви, взаємовідносини д-ви із її складовими частинами, прав.статус складових частин д-ви; 3) сусп.віднос., які склад.в процесі орг-ції і здійс-ня держ.вл.та місц.самоврядування (сюди віднос.сусп.віднос., які виник.в процесі формув-ня органів держ.вл.і місц.самоврядування, віднос., що складаються в процесі д-сті представниц.ор-нів законодавчої вл.і місц.самоврядування, сусп.віднос., які виник.в процесі визначення с-ми принципів орг-ції і д-сті вик.та суд.держ.влади) .

Таким чином К.П.має власний предмет регулювання.

В л-рі до предмету К.П.права відносять такі групи віднос.(Мелещенко):

1) віднос., які складають засади народовладдя і нар.суверинітету;

2) віднос., які розкривають побудову, устрій д-ви, як орг-цію влади народу для народу;

віднос., які формують політ.режим;

віднос., пов’яз.із використанням символів д-ви;

віднос., які формують територіальну орг-цію д-ви;

3) віднос., які визнач.основоположні засади функціонування д-ви;

4) віднос., які визнач.х-р зв’язків між ос.і д-ою.

3.Система кпзк.

Сис-ма К.П. – це таке розміщення норм К.П. по інститутах, яке дозволяє функціонувати їм як єдиному цілісному утворенню. К.П. складається з різ.структур.підрозділів, підсистем та елементів. До осн.елементів належать такі поняття як принципи К.П., конст/прав.інс-ти і норми К.П.

Принципи К.П. – керівні ідеї, начала, які визначають осн.суть і х-ку даної галузі п-а. Принципи в ряді випадків закріплені в к-ціях, іноді вони є заг/людс.цінностями, в д-і є як пр-ло визначений перелік принципів, які складають ос-ву с-ми К.П. Найбільш заг.принципи закріпл.в к-ціях (напр..принцип нар.сув-ту, нар.представництва, поділу влади, свободи особистості, суд.захисту п-в і свобод, рівноправності гр.-н

Принципи подають заг.спрямованість всій галузі конст.права.

Інститути К.П. – це певна сукуп-сть норм, яка регул.подібні, суміжні, однорід.сусп.відносини, тобто такі, які можна позначити одним заг.поняттям. Інс-ти К.П. легко визначити, звернувшись до б/я к-ції, оск.в б-сті випадків стр-ра к-ції і є переліком найважливіших інс-тів К.П.

Часто ці інс-ти відрізняються складною стр-рою, тобто поділяються на субінститути. Напр..інс-тут особис.п-в і свобод, інс-тут гр.-ва охоплюються більш широким поняттям – прав.статус особи. Мех.-зм держ.вл.включ.такі інс-ти як глава д-ви, уряд, парл-нт, суд.с-ма.

Зміни, які стаються у сусп.ж-ті ведуть до змін у К.П., тому можливими є поява нових інститутів К.П. Напр..в останні роки значного поширення набув інс-тут омбудсмена – уповноваженого з прав л-ни.

Конс/прав.норми мають свою специфіку, оск.їх стр-ра як пр-ло не співпадає із класичною тріадою (гіпотеза, диспозиція, санкція), тому що вони мають більш узагальнений х-р. часто відсутніми є гіпотеза і санкція, а вся норма являє собою лише диспозицію (напр..«парл-нт складається з двох палат», «уряд відповідальний перед парламентом». Інколи гіпотези складають суттєву частину конст/прав.норми, напр..«законопроект вважається одобрений, якщо він прийнятий в ідентичній редакції кожною із палат парламенту». Санкції за порушення конст/прав.норм як пр-ло поміщені в інших галузях п-ва (напр..адм, крим.).

Конст/прав.норми поділ.на норми матер.і процес.х-ру. За функціональною направленістю вони поділ.на регулятивні, установчі і охоронні, за сп-бом дії на суб-тів п-а: на управомочуючі і забороняючи. Є й ін.критерії класифікації конст/прав.норм, на пост.і тимчас