87. Міграція робочої сили як форма мев. Причини міжнародної трудової міграції
Однією з форм МЕВ є міграція робочої сили — переміщення (переселення) працездатного населення за межі національних кордонів з метою пошуку роботи, поліпшення умов життя.
Міграційне сальдо — це різниця між кількістю людей, які виїхали за межі даної країни (емігранти), і кількістю людей, які в’їхали в цю країну з-за її меж (іммігранти), на постійне проживання.
Причини міжнародної трудової міграції:
економічні:
- зниження попиту на низько кваліфіковану робочу силу і надмірне зростання її пропозиції;
- зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів у США, Західній Європі;
- міждержавні відмінності у заробітній платі;
- диференціація попиту на робочу силу (потреба як у кваліфікованих, так і у некваліфікованих робітника);
- відмінності в рівнях життя населення в різних країнах;
- нерівномірність інвестиційних процесів;
- відмінність в рівнях зайнятості тощо.
Зовнішньоекономічні:
- демографічні;
- політико-правові;
- релігійні;
- національні;
- культурні;
- сімейні;
- психологічні;
- екологічні.
Форми міжнародної трудової міграції:
- безповоротна — зміна постійного місця проживання;
- тимчасова — зміна місця проживання на визначений час;
- сезонна — пошук сезонної роботи за межами своєї країни;
- маятникова — регулярні поїздки за кордон на роботу з обов’язковим поверненням у свою країну.
Особливості міграційних процесів в сучасних умовах:
- поширення міграційних процесів на практично всі країни світу;
- пожвавлення маятникової міграції;
- поширення нової форми міграції робочої сили — міграція науково-технічних кадрів;
- зростання частки молоді в трудовій міграції;
- посилення тенденції “втеча умів” з країн з перехідними економіками та країн, що розвиваються, у розвинені країни;
- поширення обсягів нелегальної міграції через жорсткі вимоги міграційного законодавства розвинених країн.
88. Інвестиції, фактори інвестиції.
Для забезпечення економічного зростання потрібні інвестиції. Одним із факторів, що визначають розмір економічного зростання, є обсяг основного капіталу. А він залежить від обсягу інвестицій.
Інвестиції — це затрати на будівництво нових заводів, на верстати і обладнання з тривалим терміном використання. Без інвестицій не можна досягти ні суттєвого підвищення продуктивності праці, ні збільшення реального обсягу ВЩІ. Інвестиції можуть здійснюватися за рахунок ресурсів підприємств, держави та зовнішніх вкладень. В умовах ринкової економіки основними є приватні інвестиції. Від чого ж залежить рівень видатків на інвестиції?
Приватні інвестиції визначають два основні фактори:
1) очікувана норма чистого прибутку, яку підприємці розраховують одержати від інвестицій;
2) ставка позичкового процента, тобто ціна, яку потрібно заплатити за грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу.
Якщо очікувана норма прибутку (напр., 10%) перевищує ставку позичкового процента (напр., 7%. 10% — 7% = 3%), то інвестування буде прибутковим і буде зростати, і навпаки. Іде мова про реальну, а не номінальну ставку процента, тобто, якщо відсутня інфляція. Отже інвестиції будуть здійснюватися тоді, коли норма очікуваного чистого прибутку перевищує реальну ставку процента. Цей взаємозв'язок між попитом на інвестиції і ставкою процента можна показати на графіку (рис. 3.36).
Рис. 8.36. Крива попиту на інвестиції
Держава може змінювати ставку процента і таким чином впливати на попит на грошовий капітал і на інвестиції. При високій ставці позичкового процента будуть здійснюватися тільки ті інвестиційні проекти, які забезпечують високу норму прибутку. Отже, при високій нормі процента рівень інвестицій буде низьким. При зниженні процентної ставки він буде зростати.
На криву попиту на інвестиції впливають також інші фактори. Будь-який фактор, що викликає приріст доходу (прибутку) від інвестицій, буде зміщувати криву інвестицій праворуч А ті фактори, які зумовлюють зменшення прибутку від інвестицій, будуть зміщувати криву попиту на інвестиції ліворуч До таких факторів, що впливають на величину інвестицій, на лежать:
1) витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування обладнання;
2) податки;
3) технологічні зміни;
4) наявний основний капітал;
5) очікування.
Інвестиції в Україні можуть здійснюватися за рахунок державного бюджету і коштів підприємств. Бюджетні інвестиції невеликі і відіграють незначну роль у зростанні економіки. Приватні підприємства також не мають достатніх коштів для інвестицій, оскільки багато підприємств є малоприбутковими або й збитковими. Тому державна політика спрямовується на залучення іноземних інвестицій.