Питання та зміст.

5. 1. Місце охорони праці в структурі інших дисциплін.

Вивчення курсу «Охорона праці» базується на знаннях, набутих при вив-ченні нормативної дисципліни «Безпека життєдіяльності» та інших дисциплін - загальноосвітніх (математика, фізика, хімія), соціально-правових та економіч-них (трудове право, соціологія, еконо­міка, організація і планування виробницт-ва), медичних (гігієна, сані­тарія, токсикологія, фізіологія, психологія), загаль-нотехнічних та спе­ціальних (опір матеріалів, електротехніка, технологія та ус-таткування виробництва та ін.).

Охорона праці як наука належить до комплексу наукових дисци­плін, що вивчають людину в процесі праці, таких, як наукова організа­ція праці, ергоно-міка, інженерна психологія, технічна естетика. Ці дисципліни мають єдину ме-ту - сприяти підвищенню продуктивності праці, зменшенню впливу на людину несприятливих чинників вироб­ничого середовища, збереженню здоров'я пра-цівників, підходячи до цієї мети з різних сторін і на різних рівнях.

Наукова організація праці досліджує трудовий процес, на підста­ві чого розробляє та впроваджує в практику такі його схеми, при яких забезпечується максимальна продуктивність праці, створюються умови для збереження здоро-в'я працівників, збільшення періоду їх трудової діяльності.

Ергономіка досліджує знаряддя праці, розробляє та дає рекомен­дації що-до їх конструювання, виготовлення та експлуатації з метою забезпечення необ-хідної зручності, збереження сили, працездатності та здоров'я працюючих.

Інженерна психологія вивчає взаємодію людини з технікою і вста­новлює функціональні можливості людини в трудових процесах з метою створення та-ких умов праці, при яких зберігаються високі пси­хофізіологічні можливості людини.

Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робо-чих місць, дільниць, цехів, санітарно-побутових та інших допоміжних примі-щень - всього, що оточує людину на виробництві.

Завершення підготовки фахівців з вищою освітою з питань охорони праці здійснюється при вивченні навчальної нормативної дисципліни «Охорона пра-ці в галузі» та при підготовці розділу «Охорона праці» у кваліфікаційних та дипломних роботах (проектах).

5. 2. Зміст та соціальне значення охорони праці.

Охорона працi являє собою сукупнiсть законiв, нормативно-правових ак-тiв, а також комплекс рiзноманiтних заходiв та засобiв, якi забезпечують безпеку працi, збереження життя, здоров’я та працездатностi людей при ви-конаннi ними трудових обов’язкiв.

Охорона праці водночас вирiшує двi задачi.

Перша задача - iнженєрно-технiчна. Передбачає запобiгання небезпеч-ним подіям пiд час трудового процесу шляхом:

1. Заміни небепечних матерiалiв менш небезпечними.

2. Переходу на новi технології, якi зменшують ризик травмування i захво-рiовання.

3. Проектування i конструювання устаткування з урахуванням вимог без-пеки працi.

4. Розробки засобiв ідивiдуального та колективного захисту.

Друга задача – соцiальна. Пов’язана з вiдшкодуванням матерiальної та со-цiальної шкоди, отриманої внаслiдок нещасного випадку або роботи в неспри-ятливих умовах, тобто захист працiвника та його прав.

Виходячи з поставлених перед охороною працi задач, вона складається з правових та органiзацiйних основ, виробничої санiтарiї, виробничої та поже-жної безпеки па виробництві.

Правовi та органiзацiйнi основи охорони працi. Являють собою комплекс взаємопов’язаних законiв та iнших нормативно-правових актiв, соцiально – економiчних та органiзацiйних заходiв, спрямованих на правильну i безпечну органiзацiю працi, забезпечення працюючих засобами захисту, компенсацiю за важку роботу та роботу в шкiдливих умовах, навченiсть працiвникiв безпечно-му веденню робiт, регламентацiю вiдповiдальностi та вiдшкодування шкоди в разi ушкодження здоров’я працiвника або його смертi.

Виробнича санiтарiя. Комплекс органiзацiйних, гiгієнiчних i санiтарно-технiчних заходiв та засобiв, спрямованих на запобiгання або зменшення дiї на працюючих шкiдливих виробничих факторiв.

Виробнича безпека. Це безпека вiд нещасних випадкiв та аварiй на вироб-ничих об’єктах i від їх наслiдкiв, що забезпечується комплексом органiзацiй-них та технiчних заходiв та засобiв, спрямованих на запобiгання або зменшен-ня дiї на працюючих небезпечних виробничих факторiв.

Пожежна безпека на виробнiцтві. Це комплекс заходiв та засобiв, спря-мованих на запобiгання запалювань, пожеж та вибухiв у виробничому середо-вищi, а також на зменшення негативної дiї небезпечних та шкiдливих факторiв, якi утворюються в разi їх виникнення.

Правовi та органiзацiйнi основи охорони працi є тiєю базою, яка забез-печує соцiальний захист працiвникiв i на якiй будується iнженерно-технiчна складова охорони працi. Виробнича санiтарiя, виробнича безпека та пожежна безпека на виробництвi з одного боку базуються на правових та органiзацiйких основах охорони працi, з iншого боку вони визначають прiоритети, структуру цих основ та необхiднiсть змiн них. Виробнича санiтарiя, виробнича безпека та пожежна безпека на виробництвi також тiсно пов’язанi мiж собою, що буде видно з подальшого вивчення навчальної дисциплiни.

4. 3. Мета та завдання курсу «Охорона праці».

Забезпечення здорових і безпечних умов трудової діяльності в нашій кра-їні потребує корінної зміни ставлення всього суспільства до питань охорони праці, підвищення освіти посадових осіб і спеціалістів усіх рівнів, всього насе-лення країни. Вирішення цієї проблеми не­можливе без належної підготовки всіх фахівців з питань охорони праці. Професійна освіта покликана забезпечи-ти майбутнього спеціа­ліста знаннями, уміннями і навичками безпечної профе-сійної діяль­ності, зокрема під час виконання управлінських дій, при проектува-нні чи розробці нових процесів, виконанні конкретних виробничих дій, техно-логічних операцій тощо. Випускник вищого навчального закладу повинен вміти використовувати закони та інші нормативно-правові акти, чинну галузеву нор-мативно-технічну документацію, засоби з охорони праці для того, щоб:

1. Розробляти організаційно-технічні заходи, які забезпечують безпечне виконання робіт.

2. Готувати робочі місця для безпечного виконання робіт, монтажу, обс-луговування, експлуатації, використання, ремонту обладнання.

3. Організовувати безпечне виконання робіт.

4. Застосовувати на практиці індивідуальні та колективні засоби захисту працюючих.

5. Виконувати вимоги норм безпечної експлуатації устаткування та обла-днання, застосування пожежо- та вибухонебезпечних і отруйних матеріалів і речовин, що використовуються під час виконання робіт.

6. Забезпечувати протипожежну безпеку об'єктів.

7. Вміти користуватись первинними засобами пожежогасіння.

8. Дотримуватись правил особистої гігієни та втілювати заходи з дотри-мання вимог виробничої санітарії, поліпшення умов праці на робочих місцях.

Закон України «Про вищу освіту» встановлює, що «вимоги до освітніх рівнів вищої освіти містять вимоги до рівня сформованості у особи соціаль-них і громадянських якостей з урахуванням осо­бливостей майбутньої про-фесійної діяльності». Враховуючи це, вищий навчальний заклад повинен сформувати випускника як соціаль­ну особистість, здатну вирішувати певні про-блеми і задачі соціальної діяльності, виходячи з принципу пріоритетності охо-рони життя та здо­ров'я працівників.

Виходячи з вищевикладеного, метою вивчення охорони праці у вищій школі є формування у майбутнього фахівця такого рівня знань з соціальних, правових і організаційних питань охорони праці, з питань гігієни праці, вироб-ничої санітарії, виробничої та пожежної безпеки, щоб він:

1. Чітко усвідомлював соціально-етичну важливість проблеми без­пеки праці.

2. Вмів вирішувати типові задачі охорони праці відповідно до поса­дових обов'язків первинної посади майбутньої професії.

3. Мав активну позицію щодо практичної реалізації принципу пріоритет-ності охорони життя та здоров'я працівників.

Підготовка студентів вищих навчальних закладів усіх напрямів осві­ти сто-совно питань правового забезпечення соціально-виробничої діяльності, організа-ції охорони праці, організаційно-правового забез­печення належних культурно-побутових, санітарно-гігієнічних та безпечних умов праці, здорового способу життя та нормального психологічного клімату в трудовому колективі повинна здійснювати­ся при вивченні дисципліни «Охорона праці». Вивчення цього кур-су ставить за мету вирішення подвійного завдання:

1. Оволодіння питаннями правового забезпечення соціально-вироб­ничої діяльності, організації охорони праці, організаційно-право­вого забезпечення належних культурно-побутових, санітарно-гігіє­нічних та безпечних умов пра-ці, здорового способу життя та нор­мального психологічного клімату в трудово-му колективі.

2. Оволодіння загальним підходом до питань охорони праці для того, щоб уміти узагальнювати та структурувати знання з охорони праці, як вже набуті, так і ті, що будуть набуті при вивченні інших навчальних дисциплін та практи-чним досвідом.

Питання та їх зміст.

1. Законодавча та нормативна база України з охорони праці.

Законодавство України про охорону праці - це система взаємозв'я­заних зако-нів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері ре-алі-зації державної політики щодо соціального захисту її громадян в процесі трудової діяльності.

Воно складається з:

• Закону України «Про охорону праці».

• Кодексу законів про працю Ук­раїни.

• Закону України «Про загальнообов'язкове державнесоціальне страхуван-ня від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

- інші нормативно-правови акти.

Базується законодавство України про охорону праці на конституцій­ному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статею 43 Конституції України. Ця ж стаття встано­влює також заборону викорис-тання праці жінок і неповнолітніх на небез­печних для їхнього здоров'я роботах. Ст. 45 Конституції гарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану від­пустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у ніч-ний час.

Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціаль­ний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втра-ти працездатності (ст. 46); охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов'язки (ст. 57) та інші загаль-ні права громадян, в тому числі, право на охорону праці.

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон Укра­їни «Про охорону праці», прийнятий у 1992 році, який визначає основні положення щодо реа­лізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здо­ров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і праців-ником з питань безпеки, гігієни праці та виробни­чого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У листопаді 2002 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію цього закону. Закон «Про охорону праці» відповідає діючим конвенціям і рекоменда-ціям Міжнародної організації праці, іншим міжнародним правовим нормам.

Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Кон­ституції та іншим зако-нам України, але, насамперед, цьому Законові.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразо-во вносилися зміни і доповнення. Правове регу­лювання охорони праці в ньому не обмежується главою XI «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містя-ться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робо-чий час», «Час відпо­чинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спі-лки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від неща­сного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності» прийнятий у 1999 р відповідно до Конститу-ції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства Укра-їни про загально-обов'язкове дер­жавне соціальне страхування. Цей закон визна-чає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загально-обов'язково­го державного соціального страхування громадян від нещасного ви-пад­ку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втра­ти працездатності або загибелі людини на виробництві.

«Основи законодавства України про охорону здоров'я», що регулюють суспі-льні відносини в цій галузі з метою забезпечення гар­монічного розвитку фізич-них і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров'я, попе-редження і зниження зах­ворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. «Основи законодавства України про охорону здоров'я» перед-бачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виро-бничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості ма-шин, устаткування, будинків та таких об'єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров'я людей (ст. 28); вимагають про­ведення обов'яз-кових медичних огля-дів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечни­ми умовами праці (ст. 31); закладають правові осно-ви медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного бла­гополуччя населення» встановлює необхідність гігієнічної регламен­тації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біоло­гічної природи, присутніх в се-редовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимо-ги до проектування, будівниц­тва, розробки, виготовлення і використання но-вих засобів виробниц­тва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосфе-рного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщен-нях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні правові, економіч-ні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підпри­ємств, установ, організацій та підприємців. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх кері-вників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним до-говором (ст. 2).

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» визначає пра­вові, еконо-мічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'яза­ної з об'єктами під-вищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виник-ненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України.

Кодекс України про адміністративні право, охороняє права і свободи громадян, власності, конституційного ладу України, права і законні інтереси підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнює законності, запобігає правопорушенням, виховує громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

Карний кодекс України містить розділ X «Злочини проти вироб­ництва», 271-275 статті якого встановлюють кримінальну відпові­дальність за порушення вимог охорони праці, які привели до ушко­дження здоров'я або смерті праців-ника або створили ситуацію, що загрожує життю людей.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці регу-люють:

• національні законодавчі акти.

• міжнародні дого­вори та угоди, до яких Україна приєдналася в установле-ному порядку.

• підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента Укра­їни, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади.

На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національних законів України безпосе­редньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Для регулювання окремих питань охорони праці у відповідно­сті з Законом «Про охорону праці» діють майже 2000 підзаконних нормативних актів. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в нашій країні.

2. Державне управління охороною праці та організація охорони праці на виробництві.

Однією з функцій сучасної держави є проведення соціальної полі­тики, спря-мованої на підвищення безпеки праці. Здійснення цієї функції неможливе без відповідного державного управління охоро­ною праці.

Державне управління охороною праці здійснюють:

1. Кабінет Міністрів України.

2. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

3. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

4. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галу-зі охорони праці, спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центра-льних органів виконавчої влади щодо ство­рення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці. З метою координації діяльності органів державного управління охо­роною праці при Кабінеті Міністрів створена Наці-ональна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці до середини 2005 р. був Державний комітет України з нагляду за охороною праці - Держнаглядохоронпраці.

15 листопада 2005 р. Постановою Кабінету міністрів Украї­ни № 1090 було затверджено Положення про Дер-жпромгірнагляд.

Здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалі-зує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функ-цій державного управління охороною праці міні­стерствами, відомствами, міс-цевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним орга­ном викона-вчої влади з нагляду за охороною праці в межах його ком­петенції, є обов'язко-вими для виконання.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади роз­робляють і ре-алізують за участю профспілок галузеві програми поліп­шення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, здій­снюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охо­рони праці, створюють у разі потреби ава-рійно-рятувальні служби, здійснюють керівництво їх діяльністю, здійснюють відомчий кон­троль за станом охорони праці на підприємствах галузі. (Мінпра-ці, МОЗ, МНС ).

Місце­вих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядуван­ня спрямовується на те, щоб у повсякденному житті набував практич­ного змісту та підтверджувався найголовніший принцип державної політики у сфері охоро-ни праці - пріоритет життя і здоров'я праців­ників.

Державний нагляд за охороною праці. З метою забезпечення виконання ви-мог законодавства з охорони праці в Україні створена система державного наг-ляду, відомчого і гро­мадського контролю з цих питань.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно – правовіх актів здійснюють:

1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці - Держпромгірнагляд.

2. Спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпе-ки - Комітет ядерного регулювання Міністерства охорони природного середо-вища.

3. Спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпе-ки - Департамент пожежної безпеки Міністерства з питань надзвичайних си-туацій та у справах захисту населення від нас­лідків Чорнобильської катаст-рофи.

4. Спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці – Го-ловний державний санітарний лікар та санітарно-епідеміологічна служба Мі-ністерства охорони здоров'я.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких го-сподарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політич-них формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого само-врядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність кожного органу державного нагляду за охороною праці регулює-ться відповідним законом України, а саме: «Про охорону праці», «Про викори-стання ядерної енергії і радіаційну безпеку», «Про пожежну безпеку», «Про за-безпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та іншими документами, що затвер­джуються Президентом України або Кабінетом Міні-стрів України.

Відомчий контроль покладається на адміністрацію підприємства та на гос-подарські організації вищого рівня.

Громадський контроль здійснюють професійні спілки в особі своїх вибор-них органів і представників (уповноважених осіб).

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадсь­кий контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони пра-ці.

Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок орга­нізовує нав-чання, забезпечує необхідними засобами і звільняє упов­новажених з охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збережен-ням за ними середнього заробітку.

Організація охорони праці на виробництві. Закон «Про охорону праці» зобо-в'язує роботодавця створити на кожному робочому місці, в кожному структур-ному підрозділі умови праці, а також забезпечити додержання вимог законода-вства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець повинен створити і забезпечити функіонування системи управління охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб робото­давець створює службу охорони праці як окрему структуру. На під­приємстві з кіль-кістю працюючих менше 50 осіб функції служби охо­рони праці можуть вико-нувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На під-приємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служ-би охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних за-садах, які мають від­повідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо робото­давцю.

З метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішен­ні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудо-вого колективу на підприємстві може створювати­ся комісія з питань охорони праці.

Загальна схема організації охорони праці.

Задачею служби охорони праці є залучення всього колективу підприємства до участі в профілактичних заходах з оздоровлення праці і проведенню конт-ролю за станом охорони праці. Для цього широке розповсюдження на підприє-мствах получив порядок проведення адміністративно-громадського контролю за станом охорони праці. Адміністративно-громадський контроль є основною формою контролю за виконанням вимог чинного законодавства і нормативних актів про охорону праці. У першому ступені контролю беруть участь майстер і громадський інспектор по охороні праці, які щодня перевіряють на своїй ділян-ці стан робочих місць, справність устаткування, огороджень, наявність індиві-дуальних засобів захисту. Виявлені недоліки відзначаються в спеціальному журналі і приймаються заходи до їх усунення.

На першому ступені контролю перевіряються:

• заходи щодо усунення порушень, що виявлені попередньою перевіркою;

• забезпечення порядку в приміщеннях та на території;

• стан спецодягу та спорядження;

• справність авто- мото техніки, технічного обладнення, засобів зв`язку, ос-вітлення та сповіщення;

• справність електрообладнання, наявність та придатність до використання електрозахисних засобів;

• знання робітників своїх обов`язків;

• наявність та додержання робітниками вимог інструкцій з охорони праці,

Порушення і недоліки, що виявлені перевіркою, мають бути усунені під без-посереднім керівництвом ділянок (майстром) де проводилась перевірка. Якщо порушення чи недоліки, що виявлені перевіркою не можуть бути усунені, май-стер після огляду повинен доповісти про це керівнику для вжиття відповідних заходів.

Другий ступінь контролю один раз на тиждень здійснюють начальник цеху, голова цехкому і голова комісії з охорони праці цехкому, інженер з охорони праці і цеховий лікар з представником профспілкової організації частини.

На другому ступені контролю перевіряються:

• організація і результати першого ступеня контролю;

• виконання заходів, що передбачались за результатами проведення другого та третього ступенів контролю;

• виконання заходів, що запропоновані приписами органів державного наг-ляду за охороною праці;

• виконання заходів щодо усунення причин нещасних випадків, передбаче-них у матеріалах їх розслідування;

• справність верстатів і обладнання та їхніх захисних пристроїв;

• технічна документація на обладнання та авто – мото техніку;

Якщо порушення чи недоліки, що виявлені перевіркою, не можуть бути усу-нені після закінчення огляду, вживаються відповідні заходи.

Результати перевірки першого і другого ступенів контролю записуються до журналу адміністративно-громадського контролю, який має бути пронумерова-ний, прошнурований, скріплений печаткою та зареєстрований.

На третьому ступені контролю головний інженер підприємства, голова профспілки чи голова комісії охорони праці підприємства, галузевий санітар-ний лікар, начальник служби охорони праці, за участю головного механіка і го-ловного енергетика, один раз на місяць перевіряють стан охорони праці в кож-ному відділі. Результати перевірки обговорюються на нараді начальників цехів і відділів з наступним виданням наказу, який містить заходи щодо подальшого удосконалення і поліпшення охорони праці.

На третьому ступені контролю перевіряються:

• організація роботи щодо проведення першого і другого ступенів контро-лю;

• виконання заходів, розроблених за результатами проведення третього сту-пеня контролю;

• виконання наказів, розпоряджень, приписів вищих органів з питань охоро-ни праці;

• протипожежний стан будівель пожежної частини;

• забезпечення робітників спецодягом і спорядженням;

• організація своєчасного і якісного навчання та інструктажу працівників з охорони праці;

• наявність посвідчень у особового складу, який має право працювати з компресорами, механізованим та електрифікованим інструментами;

• відповідність верстатів, обладнання, вантажопідіймального, транспортно-го, енергетичного та іншого устаткування вимогам нормативних актів про охо-рону праці.

Результати перевірки третього ступеню контролю оформляються актом та в тижневий строк обговорюються на нараді.

Питання та їх зміст.

1. Навчання з питань охорони праці.

Навчання, системне та систематичне підвищення рівня знань не лише праці-вників, а всього населення України з питань охорони праці - один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа виробничої безпеки та санітарії, необхідна умова удосконалення управління охороною праці і забезпечення ефек­тивної профілактичної роботи щодо запобі-гання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Основним нормативним документом, що встановлює порядок та види навча-ння і перевірки знань з охорони праці є Типове положення про порядок прове-дення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 р. № 15. Цей порядок спрямовано на реалізацію в Україні системи безпе­рервного навчання з питань охорони праці.

Спеціальне навчання (пожежно – технічний мінімум). Ліца прийняти на роботу з підвищенною пожежною небезпекою до виконання своїх функціона-льних обов`язків зазделегіть проходять спеціальне навчання (пожежно – техні-чний мінімум) з обов`язковою перевіркою знань. Повторна перевірка знань проводиться переодично один раз у три роки. Виконавці повторну перевірку знань проходять переодично один раз на рік.

Спеціальне навчання і перевірка знань з питань охорони праці. Посадові особи та інші працівники, зайняті на роботах, з підвищеною небезпекою та Пе-реліку робіт, де є потреба у професійному доборі, затвердженому наказом МОЗ та Держнаглядохоронпраці від 23.09.94 N 263/121 і зареєстрованому Міністерс-твом юстиції України 25.01.95 з N 18/554 (роботи підвищеної небезпеки), про-ходять щорічне спеціальне навчання і перевірку знань відповідних норматив-но-правових актів з охорони праці:

• посадові особи – у період оформлення на працю і переодично один раз у три роки.

• виконавці – у період оформлення на працю і переодично один раз на рік.

Організація проведення інструктажів з питань охорони праці. Працівни-ки, під час прийняття на робоу та періодично, повинні проходити на підприєм-стві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при ви-никненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці по-діляються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж. Проводиться:

- з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;

- з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

- з студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання;

- з екскурсантами у разі екскурсії на підприємство.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем відповідно до наказу (розпорядження) по підприємству, який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщен-ні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробле-ною службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва.

Програма, тривалість інструктажу затверджуються керівником підприємства.

Первинний інструктаж. Проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

- новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи, яка використовує найману працю;

- який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до ін-шого;

- який виконуватиме нову для нього роботу;

- відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

- з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів до початку трудового або професійного навчання;

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.

Повторний інструктаж. Проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні робо-ти, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу, в терміни, визначені нормативно правовими актами з охорони праці, які діють у галузі, або роботодавцем з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

- на роботах з підвищеною небезпекою - 1 раз на 3 місяці;

- для решти робіт - 1 раз на 6 місяців.

Позаплановий інструктаж. Проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

- при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

- при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

- при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з охоро-ни праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

- при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів - для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт - понад 60 днів.

- з студентами під час проведення трудового і професійного навчання при порушеннях ними вимог нормативно - правових актів з охорони праці, що мо-жуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.

Позаплановий інструктаж може проводитись індивідуально з окремим пра-цівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

Цільовий інструктаж. Проводиться з працівниками:

- при ліквідації аварії або стихійного лиха;

- при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства, оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження.

Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст інструктажу визначаються залежно від ви-ду робіт, що виконуватимуться.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить без-посередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу, майстер) або фізична особа, яка використовує найману працю.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних за-собів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж.

При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпе-чного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інстру-ктажів, протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевір-ка знань.

При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інст-руктажів та їх допуск до роботи, особа, яка проводила інструктаж, уносить за-пис до журналу реєстрації іструктажів з питань охорони праці на робочому місці.

Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, про-шнуровані і скріплені печаткою.

У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільо-вий інструктаж реєструється в цьому наряді - допуску, а в журналі реєстрації інструктажів - не обов'язково.

Відповідальність за організацію і здійснення інструктажів, навчання та пе-ревірки знань працівників з питань охорони праці покладається на роботодав-ця.

2. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві.

Згідно статті 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затвер­джується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськи­ми об'єднаннями профспілок. За підсумками розслідування роботодав­ець зобов'язаний скласти відповідний акт, один примірник якого необхід­но видати потерпілому або іншій заінтересова-ній особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

В Україні діє Порядок розслідування та ведення обліку неща­сних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112.

Розслідування нещасних випадків. Згідно Постанови Кабінету Міністрів Ук-раїни № 1112 від 25 серпня 2004 р. «Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» розслі-дування проводиться у разі раптового погіршення стану здоров'я працівника або особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, одержання ними поранен-ня, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою осо-бою, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання теплового удару, опіку, обмороження, у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (зем-летруси, зсуви, повені, урагани тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, у разі зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків, а також у разі смерті працівника на під-приємстві.

Про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив, чи інша особа - свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити безпо-середнього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до подання необхідної допомоги потерпілому.

У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт (уповнова-жена особа підприємства) зобов'язаний:

1. Терміново організувати подання першої медичної допомоги потерпілому, забезпечити у разі необхідності його доставку до лікувально-профілактичного закладу.

2. Повідомити про те, що сталося, роботодавця, керівника первинної органі-зації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважену найманими пра-цівниками особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом проф-спілки.

3. Зберегти до прибуття комісії з розслідування (комісії із спеціального роз-слідування) нещасного випадку обстановку на робочому місці та устатковання у такому стані, в якому вони були на момент нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров'ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків.

Лікувально-профілактичний заклад повинен про кожне звернення потерпі-лого з посиланням на нещасний випадок на виробництві без направлення під-приємства передати протягом доби з використанням засобів зв'язку екстрене повідомлення за формою підприємству, де працює потерпілий.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок зобов'яза-ний негайно:

1. Повідомити з використанням засобів зв'язку про нещасний випадок:

- робочий орган виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприє-мства за встановленою Фондом формою;

- підприємство, де працює потерпілий, - якщо потерпілий є працівником ін-шого підприємства;

- органи державної пожежної охорони за місцезнаходженням підприємства - у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі;

- установу державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, - у разі виявлення гострого професійного захворювання (отрує-ння);

2. Утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку у складі не менше ніж три особи та організувати розслідування.

До складу комісії не може включатися керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випа-док.

Потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, не включається до складу комісії, але має право:

1. Брати участь у її засіданнях, висловлювати свої пропозиції.

2. Додавати до матеріалів розслідування документи, що стосуються нещас-ного випадку, давати відповідні пояснення, в тому числі викладати в усній і письмовій формі особисту думку щодо обставин і причин нещасного випадку.

3. Одержувати від голови комісії інформацію про хід проведення розсліду-вання.

Члени комісії мають право одержувати письмові та усні пояснення від робо-тодавця, посадових осіб та інших працівників підприємства, а також проводити опи-тування потерпілих та свідків нещасного випадку.

Комісія зобов'язана протягом трьох діб:

1. Обстежити місце нещасного випадку, одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб.

2. Визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці.

3. З'ясувати обставини і причини нещасного випадку.

4. Визначити, чи пов'язаний цей випадок з виробництвом.

5. Установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охо-рону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам.

6. Скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у трьох примірниках, акт за формою Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробни-цтвом у шести примірниках, акт за формою НПВ якщо цей нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом у шести примірниках і передати їх на затверд-ження роботодавцю.

У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов'язано-го з виробництвом, крім акта форми Н-1 скласти також у чотирьох примірни-ках карту обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.

Акти форми Н-5, Н-1, НПВ підписуються головою і всіма членами комісії. У разі незгоди із змістом зазначених актів член комісії письмово викладає свою окрему думку, яка додається до акта форми Н-5 і є його невід'ємною частиною, про що робиться запис в акті форми Н-5.

Визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов'язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, що стали-ся у період:

1. Перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов'я-заному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття;

2. Підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь ви-робництва, засобів захисту, одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересуван-ня по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

3. Проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем;

4. Використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця в установленому роботодавцем порядку;

5. Виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто дій, які не належать до трудових обов'язків працівника (подання необхідної допомоги іншому пра-цівникові, дій щодо запобігання аваріям або рятування людей та майна підприємства, ін-ших дій за розпорядженням або дорученням роботодавця);

6. Ліквідації аварії, наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характе-ру на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

7. Подання необхідної допомоги або рятування людей, виконання дій, пов'язаних із за-побіганням нещасним випадкам з іншими особами у процесі виконання трудових обов'я-зків;

8. Надання підприємством шефської допомоги;

9. Перебування у транспортному засобі або на його стоянці під час змінного відпочин-ку, якщо настання нещасного випадку пов'язане з виконанням потерпілим трудових обо-в'язків або з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або сере-довища;

10. Прямування працівника до об'єкта (між об'єктами) обслуговування за затверджени-ми маршрутами або до будьякого об'єкта за дорученням роботодавця;

11. Прямування до/чи з місця відрядження згідно з установленим завданням.

Не визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівни-ками:

1. За місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ;

2. Під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів, машин, механі-змів, устатковання, інструментів, що належать або використовуються підприємством (крім випадків, що сталися внаслідок їх несправності);

3. Унаслідок отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також унаслідок їх дії (інсульт, зупинка серця тощо), за наявності відповід-ного медичного висновку, якщо це не пов'язане із застосуванням таких речовин у виробни-чих процесах чи порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування або як-що потерпілий, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп'янін-ня, до нещасного випадку був відсторонений від роботи відповідно до вимог правил внут-рішнього трудового розпорядку підприємства або колективного договору;

4. У разі підтвердженого відповідним медичним висновком алкогольного, токсичного чи наркотичного сп'яніння, не зумовленого виробничим процесом, яке стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та організаційних причин його нас-тання;

5. Під час скоєння ними злочину, що встановлено обвинува-льним вироком суду;

6. У разі смерті або самогубства (крім випадків, зазначених у пункті 15 «Порядок розс-лідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на ви-робництві»).

Нещасні випадки реєструються у журналі роботодавцем.

Примірник акта форми Н-5, Н-1, карти форми П-5, матеріалами розслідуван-ня підлягає зберіганню на підприємстві протягом 45 років.

У разі реорганізації підприємства - передаються правонаступникові, який бере на облік цей нещасний випадок, а у разі ліквідації підприємства - до дер-жавного архіву.

Нещасний випадок, про який своєчасно не було повідомлено безпосередньо-го керівника чи роботодавця потерпілого або внаслідок якого втрата працездат-ності настала не одразу, розслідується і береться на облік згідно з цим Поряд-ком протягом місяця після надходження заяви потерпілого чи особи, яка пре-дставляє його інтереси (незалежно від строку, коли він стався).

Нещасний випадок, що стався на певному підприємстві з працівником іншо-го підприємства під час виконання ним завдання в інтересах свого підприємс-тва, розслідується комісією підприємства, на якому стався нещасний випадок, за участю представників підприємства, працівником якого є потерпілий. Такий випадок береться на облік підприємством, працівником якого є потерпілий.

Спеціальне розслідування нещасних випадків. Спеціальному розслідуванню підлягають:

1. Нещасні випадки із смертельними наслідками.

2. Групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше праців-никами, незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров'я.

3. Випадки смерті працівників на підприємстві.

4. Випадки зникнення працівників під час виконання трудо вих (посадових) обов'язків.

5. Нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалі-дністю потерпілого (за рішенням органів Держпромгірнагляд).

Спеціальне розслідування нещасного випадку проводиться комісією із спеці-ального розслідування нещасного випадку що призначається наказом керівни-ка територіального органу Держпромгірнагляду за місцезнаходженням підпри-ємства.

До складу спеціальної комісії включаються:

1. Посадова особа територіального органу Держпромгірнагляду - голова ко-місії.

2. Представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаход-женням підприємства.

3. Представник органу, до сфери управління якого належить підприємство.

4. Керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства або інший представник роботодавця.

5. Представник первинної організації профспілки підприємства, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

6. Представник профспілкового органу вищого рівня.

7. Представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство - у разі розслідування випадку гострого професійного зах-ворювання (отруєння).

Спеціальне розслідування нещасного випадку проводиться протягом 10 ро-бочих днів. У разі необхідності строк спеціального розслідування може бути продовжений органом, який призначив спеціальну комісію.

За результатами спеціального розслідування складаються акт форми Н-5, Н-1, НПВ, П-5 стосовно кожного потерпілого, а також оформляються інші мате-ріали спеціального розслідування.

Роботодавець у п'ятиденний строк після затвердження акта форми Н-5 зо-бов'язаний:

1. Видати наказ про виконання запропонованих спеціальною комісією захо-дів та запобігання виникненню подібних випадів.

2. Притягнути згідно із законодавством до відповідальності працівників, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, посадових (ро-бочих) інструкцій.

У разі надходження скарги або незгоди з висновками спеціальної комісії що-до обставин та причин нещасного випадку керівник Держпромгірнагляду або його територіального органу з метою забезпечення об'єктивності спеціального розслідування має право призначити повторне (додаткове) спеціальне розсліду-вання.

У разі незгоди роботодавця, потерпілого або члена його сім'ї із змістом зат-вердженого акта форми Н-5, форми Н-1 (або форми НПВ) рішення спеціальної комісії може бути оскаржено у судовому порядку.

Розслідування та облік випадків хронічних професійних захворювань і от-руєнь. Усі виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь під-лягають розслідуванню.

До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь нале-жать захворювання та отруєння, спричинені впливом небезпечних факторів, шкідливих речовин не більше ніж протягом однієї робочої зміни.

Гострі професійні захворювання спричиняються впливом хімічних речовин, іонізуючого та неіонізуючого випромінювання, значним фізичним навантажен-ням та перенапруженням окремих органів і систем людини. До них належать також інфекційні, паразитарні, алергійні захворювання.

Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів спеціалізовано-го лікувально-профілактичного закладу.

У разі підозри на професійне захворювання лікувально-профілактичний зак-лад направляє працівника з відповідними документами на консультацію до го-ловного спеціаліста з професійної патології міста, області. Для встановлення діагнозу і зв'язку захворювання з впливом шкідливих виробничих факторів і трудового процесу головний спеціаліст направляє хворого до спеціалізова-ного лікувально-профілактичного закладу, де він проходить амбулаторне та стаціо-нарне обстеження

Спеціалізованими лікувально-профілактичними закладами стосовно кожного хворого складається повідом-лення за формою П-3 та протягом трьох діб після вста-новлення діагнозу надсилається:

1. Роботодавцю та керівнику підприємства.

2. Установі державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує це підприємство.

3. Робочому органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням під-приємства.

Роботодавець організовує розслідування причин виникнення професійного захворювання та наказом призначає комісію з розслідування причин виникнен-ня професійного захворювання до складу якої входять:

1. Представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство (голова комісії).

2. Представники лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує під-приємство.

3. Первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або упов-новажена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потер-пілий не є членом профспілки.

4. Робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням під-приємства.

До розслідування в разі потреби можуть залучатися представники інших ор-ганів.

Розслідування випадку професійного захворювання проводиться протягом десяти робочих днів після надходження повідомлення за формою П-3. У разі потреби роботодавець продовжує за поданням голови комісії з розслідування строк розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Комісія з розслідування зобов'язана:

1. Розробити програму розслідування причин виникнення професійного захворювання.

2. Розподілити функції між членами комісії.

3. Розглянути питання про необхідність залучення до її роботи експертів.

4. Провести розслідування обставин та причин виникнення професійного захворювання.

5. Скласти акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4.

Акт форми П-4 складається комісією з розслідування у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається роботодав-цем потерпілому та органам, представники яких брали участь у розслідуванні.

Примірник акта форми П-4 залишається на підприємстві та зберігається про-тягом 45 років.

Роботодавець зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення розслідуван-ня причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено порушення сані-тарних норм і правил.

Розслідування та облік аварій. Розслідування проводиться у тому разі, коли сталася:

1. Аварія першої категорії, внаслідок якої:

- загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

- спричинено викид отруйних, радіоактивних та небезпечних речовин за ме-жі санітарно-захисної зони підприємства;

- збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому при-родному середовищі більш як у 10 разів;

- зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників підприємства чи населення;

2. Аварії другої категорії, внаслідок якої:

- загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

- зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці підприємства з чисель-ністю працюючих 100 чоловік і більше.

Роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов'язані діяти згідно з планом ліквідації аварії, вжити першочергових заходів для ряту-вання потерпілих і подання їм медичної допомоги, запобігання подальшому розвитку аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

Роботодавець зобов'язаний негайно повідомити про аварію територіальний орган Держпромгірнагляд, орган, до сфери управління якого належить підприє-мство, відповідну місцеву держадміністрацію, штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, прокуратуру за місцем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а в разі травмування або загибелі працівників також відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду.

Розслідування аварії, що спричинила нещасні випадки, проводиться згідно з пунктами 3-62 цього Порядку.

Якщо з приводу розслідування аварії, що не спричинила нещасні випадки, не прийнято спеціальне рішення Кабінету Міністрів України, розслідування про-водиться комісіями, що утворюються:

1. У разі аварії першої категорії - наказом центрального органу виконавчої влади чи розпорядженням місцевої держадміністрації за погодженням з відпо-відними органами державного нагляду за охороною праці і МНС;

2. У разі аварії другої категорії - наказом керівника органу, до сфери управ-ління якого належить підприємство, чи розпорядженням місцевої держадмініс-трації за погодженням з відповідними органами державного нагляду за охоро-ною праці і МНС.

Головою комісії призначається представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, або представник органу державного нагляду за охороною праці чи МНС.

У ході розслідування комісія визначає характер аварії, з'ясовує обставини і причини, встановлює факти порушення вимог законодавства про охорону пра-ці, правил експлуатації устатковання та технологічних регламентів, визначає якість виконання будівельно-монтажних робіт або окремих вузлів і конструк-цій, їх відповідність вимогам технічних і нормативних документів та проекту, встановлює осіб, що несуть відповідальність за виникнення аварії, визначає за-ходи щодо ліквідації її наслідків та запобігання таким випадкам.

Комісія зобов'язана протягом десяти робочих днів розслідувати обставини і причини аварії та скласти акт за формою Н-5.

Залежно від характеру аварії у разі потреби зазначений строк може бути продовжений органом, який утворив комісію, з метою проведення додаткових досліджень або експертизи.

За результатами розслідування аварії роботодавець видає наказ, яким на під-ставі висновків комісії затверджує заходи щодо запобігання подібним аваріям і притягає згідно із законодавством до відповідальності працівників за порушен-ня вимог законодавства про охорону праці.

Матеріали розслідування аварії в п'ятиденний строк після закінчення розслі-дування надсилаються прокуратурі та органам, представники яких брали участь у розслідуванні.

У разі розслідування аварії, що не спричинила нещасних випадків, примір-ник акта форми Н-5 зберігається на підприємстві до завершення виконання за-ходів, визначених комісією, але не менше ніж два роки.

Роботодавець зобов'язаний проаналізувати причини аварії та розробити захо-ди щодо запобігання таким випадкам.

Питання та їх зміст.

1. Виробнича санітарія як наука, її визначення та значення.

Фізіологія праці це частина загальної фізіології людини, що вивчає особли-вос­ті фізіологічного та психофізіологічного стану людини під час трудового проце-су. Основна мета фізіології праці - наукове обгрунтування рекомендацій щодо за-без­печення довгочасного підтримання на високому рівні стану здоров'я, працезда-тності та профілактики перевтоми працюючої людини. Досягнення цієї мети, зви­чайно, потребує вирішення різноманітних задач, найважливіші з котрих – раціона-­лізація робочого місця, робочої пози, робочих рухів, фізичного та інформаційного навантаження, розробка фізіологічно обгрунтованих режимів праці та відпочинку.

Людина є найважливішим фактором надійного функціонування різномані-т­них технічних засобів на виробництві, проте фізичні та психічні можливості лю­дини обмежені межами «людських можливостей». На жаль, досі при створенні технічного і технологічного обладнання інженер приділяє увагу насамперед його конструктивним та функціональним параметрам і не завжди враховує функціо-нальні можливості людини, а часто і зовсім про них не знає.

Нові форми розвитку промислового виробництва (механізація і автомати-за­ція) зменшують фізичне напруження людини, але, з іншого боку, висувають все більші вимоги до її психічної та інтелектуальної сфери, вимагають від людини знань та вмінь приймати правильні рішення. Такі вимоги, що виникають зазви­чай при управлінні складним технологічним обладнанням, часто перевищують межі людських можливостей і людина стає лімітуючим фактором у розвитку но­вої техніки, підвищенні ефективності виробництва і надійності функціонування машини чи системи машин, об'єднаних ланцюгом технологічного процесу.

Ми часто стаємо свідками того, що техніка і технологія через свою склад-ність виходять з-під контролю людини. Аналіз таких ситуацій свідчить про не-долі­ки і дефекти, пов'язані з оволодінням, використанням, управлінням, техніч-ним обслуговуванням верстатів та обладнання, машин, технологічного обладна-ння. Найчастіше це недостатні розміри робочого місця, невпорядкованість сис-тем управління, недостатнє врахування антропометричних даних людини-опера-тора та його рухових, силових, психофізіологічних можливостей, відсутність не-обхід­них акустичних, світлових, мікрокліматичних умов для роботи, достатньої обзорності з робочого місця. Ці недоліки часто лімітують роль людини в «люди-но-машинних системах», негативно впливають на її працездатність, здоров'я, обмежують продуктивність таких систем і можуть призводити до виникнення загрози аварійних ситуацій.

Проблеми взаємовідносин людини і техніки нині покликана вирішувати порівняно молода галузь науки – ергономіка ("ергос" – робота, "номос" - закон). Її призначення – гуманізація техніки, пошуки рівноваги між фізіологічними мож­ливостями людини і вимогами виробничого процесу і, нарешті, створення опти­мальних умов праці для людини-оператора.

Проведення досліджень фізіологічних змін в організмі людини, що пра-цює, аналіз і оцінка отриманих результатів створюють можливість розроблення захо­дів з наукової організації трудового процесу, що забезпечують високу працез-дат­ність, збереження здоров'я і подовження трудового довголіття. Вивчення фі-зіо­логічних зрушень в організмі працюючих проводиться для оцінки режиму праці і відпочинку, робочої пози, робочих рухів, впливу чинників виробничого се-редо­вища, а також при вирішенні питань профвідбору.

Виробнича санітарія - це система організаційних і технічних засобів, що запобігають чи зменшують вплив на працюючих шкідливих виробничих факто-рів.

До виробничої санітарії відносяться:

1. Гігієна праці - область профілактичної медицини, що вивчає умови збереження здоров'я на виробництві, і заходи, що сприяють цьому.

2. Санітарна техніка - заходи і пристрої технічного характеру, що відно-сяться до виробничої санітарії - системи і пристрої вентиляції, опалення, газо-постачання, водопостачання, каналізації, очищення і нейтралізації викидів шкі-дливих речовин в атмосферу і водойми, висвітлення, захисти людини від вібра-цій, шуму, дії шкідливих випромінювань і полів, санітарні і побутові споруд-ження і пристрої, будівельна теплотехніка, будівельна кліматологія.

Згідно Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» кожний громадянин має право на безпечні для здоро-в'я і життя харчові продукти, питну воду, навчання, виховання, побуту, відпо-чинку, навколишнє природне середовище та умови праці; відшкодування шко-ди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, ор-ганізаціями, громадянами санітарного законодавства; достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь. Цій Закон базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, законів Ук-раїни «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про боротьбу із захво-рюванням на туберкульоз», «Про запобігання захворюванню на синдром набу-того імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», інших норматив-но-правових актів та санітарних норм».

Принципи класифікації умов праці. Головним завданням будь-якої га-лузі народного господарства є збільшення продуктивності праці. Продуктивні-сть праці обумовлена здатністю працівників фізично, фізіологічно та психофізі-о­логічно виконувати поставлені задачі і нерозривно пов'язана з умовами праці.

Для об'єктивної оцінки умов праці на виробництві проводиться атеста-ція робочих місць. Згідно Постанови Кабінету Міністрів Украї­ни № 442 від 1.09.1992 р. атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підпри-ємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де тех-нологічний процес, використову­ване обладнання, сировина та матеріали є по-тенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що мо-жуть несприят­ливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх на-щадків як тепер, так і в майбутньому.

Для проведення атестації робочих місць та встановлення пріорите­ту в проведенні оздоровчих заходів використовується «Гігієнічна класифікація пра-ці за показниками шкідливості та небезпечності фак­торів виробничого середо-вища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджена наказом Мі-ністерства охорони здоров'я Украї­ни від 27.12.2001 р. № 528.

Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації умови праці діляться на 4 класи - оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні (екстремальні).

Перший клас - оптимальні умови праці - такі умови, при яких збе­рігаєть-ся не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієніч­ні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для ін-ших факторів за оптимальні умов­но приймаються такі умови праці, за яких не-сприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийня-тих за без­печні для населення.

Другий клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламенто­ваного відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять нес­приятливого впливу на стан здоров'я працюю-чих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

Третій клас – шкідливі умови праці - характеризуються такими рів­нями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюю­чого та/або його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нор­мативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поді­ляються на 4 сту-пені:

Перша ступінь (3.1) - умови праці характеризуються такими рівнями шкі-дливих факторів виробничого середовища та трудового процесу які, як прави-ло, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коли-вань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, пе-рерві контакту з шкідливими факто­рами) та збільшують ризик погіршення здо-ров'я.

Друга ступінь (3.2) - умови праці характеризуються такими рівнями шкі-дливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні вик-ликати стійкі функціональні порушення, призводять у біль­шості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як пра­вило, без втрати професійної працез-датності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше).

Третя ступінь (3.3) - умови праці характеризуються такими рівнями шкі-дливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку профе-сійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності).

Четверта ступінь (3.4) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюванос-ті з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загаль­ної працездатності).

Четвертий клас – небезпечні (екстремальні) умови праці - харак­теризу-ються такими рівнями шкідливих факторів виробничого сере­довища і трудо-вого процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих профе-сійних уражень.

4. 2. Основні вимоги чинного законодавства до організації, розміщення виробництва та створення нормативних умов праці.

Розміщення території підприємства. Згідно вимог СН 245-71 «Санита-рные нормы проектирования промышленних предприятий» та ДСН 173-96 «Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів» про-мислові підприємства розміщують на території населених пунктів у спеціально виділених промислових районах або за межами населених пунктів на деякій відстані від них, в залежності від викиду шкідливих речовин.

Між підприємством та житловим районом створюється санітарно-за­хисна зона, тобто територія між місцями виділення в атмосферу вироб­ничих шкідли-востей та житловими чи громадськими будівлями, ширина якої залежить від кла-су підприємств, виробництв і об'єктів.

Санітарними нормами встановлено п'ять класів підприємств, вироб­ництв і об'єктів в залежності від потужності підприємства, умов техноло­гічного про-цесу, характеру та кількості викидів в навколишнє середови­ще шкідливих ре-човин та речовин, що мають неприємний запах, чи шкід­ливих фізичних впли-вів, а також з урахуванням передбачуваних заходів щодо зменшення їх неспри-ятливого впливу на довкілля.

Таблиця. Ширина санітарно – захисної зони підприємств, виробництв, об`єктів.

До першого класу відносяться потужні виробництва, пов'яза­ні із виплав-кою чавуну, сталі, кольорових металів та ливарні виробництва.

До другого класу відносяться менш потужні металургійні та ливарні ви-робництва, вироб­ництво свинцевих акумуляторів.

До третього класу відносяться малопотужні металур­гійні та ливарні ви-робництва, виробництва кабелю, пластмас, будівельних матеріалів.

До четвертого класу відносяться виробництва металообробної промис-лово­сті та приладів електротехнічної промисловості.

До п'ятого класу відносять­ся виробництва приладів для електротехнічної промисловості, будівельних матеріалів, стиснених та зріджених продуктів роз-ділення повітря.

У межах санітарно-захисної зони дозволяється розміщувати менш шкід-ливі промислові підприємства, пожежні депо, санітарно-побутові підприємст-ва, гаражі, склади та інше. Територія санітарно-захисної зони має бути упоряд-кована та озеленена.

Промислові підприємства, що виділяють виробничі шкідливості (гази, дим, кіптяву, пил, неприємні запахи, шум), не дозволяється роз­міщувати по відношенню до житлового району з навітряного боку для вітрів переважного напрямку.

Планування території підприємств. Генеральні плани промислових під­приємств розробляються у відповідності до санітарно-гігієнічних вимог та ви-мог безпеки праці і пожежної безпеки. При цьому враховуються такі чин­ники як природне провітрювання та освітлення. Площадка промислового підприєм-ства повинна мати відносно рівну поверхню і нахил до 0,002% для стоку по-верхневих вод.

За функціональним призначенням площадка підприємства розділяється на зони:

1. Перед заводську - за межами огорожі чи умовної межі підприємства.

2. Виробничу.

3. Підсобну.

4. Складську.

Забудова промислової площадки може бути суцільною або окремо розмі­щеними будівлями, одно- або багатоповерховими. Забороняється суцільна за-будова із замкненим внутрішнім двором, бо в цьому випадку погіршується провітрювання та натуральне освітлення будівель.

Санітарні розриви між будівлями, що освітлюються через віконні прорі­зи, приймаються не менше найбільшої висоти до верху карнизу будівель, що розміщені напроти.

Виробничі та складські приміщення можуть мати будь-яку форму та роз­міри, зумовлені виробничими вимогами, але, виходячи з санітарно-гігієніч­них умов (освітлення, вентиляція), найбільш доцільні будівлі, що мають форму прямокутника. Конструкція виробничих будівель, число поверхів та площа обумовлюються технологічними процесами, категорією вибухо-пожежонебез-пеки, наявністю шкідливих та небезпечних факторів.

Центральних вхід на територію підприємства слід передбачати з боку ос-новного підходу чи під'їзду працівників. Територія підприємства повинна мати впорядковані пішохідні доріжки (тротуари) від центрального та додат­кових прохідних пунктів до всіх будівель і споруд. До будівель і споруд по усій їх довжині має передбачатись під'їзд пожежних автомобілів. До будівель передба-чається підвід мереж електроенергії, водопостачання та каналізації.

Територія підприємства має бути озеленена, площа цих ділянок повинна складати не менше 10% площі підприємства.

4. 3. Небезпечні та шкідливі виробничі чинники.

Шкідливи виробничи фактори. Шкідливий виробничий фактор – неба-жане явище, яке супрово­джує виробничий процес і вплив якого на працюючого може призвести до погіршення самопочуття, зниження працездатності, зах-ворю­вання, виробничо зумовленого чи професійного, і навіть смерті, як резуль-тату захворювання.

Захворювання - це порушення нормальної життєдіяльності орга­нізму, зумовлене функціональними та/або морфологічними змінами.

Виробничо зумовлене захворювання - захворювання, перебіг якого усклад-нюється умовами праці, а частота якого перевищує частоту його у працівни-ків, які не зазнають впливу певних професій­них шкідливих факторів.

Професійне захворювання (профзахворювання) - це захворю­вання, що ви-никло внаслідок професійної діяльності та зумовлюється виключно або перева-жно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, по-в'язаних з роботою.

Небезпечний виробничий фактор - небажане явище, яке супро­воджує ви-робничий процес і дія якого за певних умов може призвести до травми або ін-шого раптового погіршення здоров'я працівника (гос­трого отруєння, гострого захворювання) і навіть до раптової смерті.

Виробнича травма - пошкодження тканин, порушення анатоміч­ної ціліс-ності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факто-рів. Як правило, виробнича травма є наслідком нещасного випадку на вироб-ництві.

Шкідливими виробничими факторами є:

1. Фізичні фактори:

- мікроклімат: температура, вологість, швидкість руху повітря, теплове випромінювання;

- неіонізуючі електромагнітні поля і випромінювання: електростатичні поля, постійні магнітні поля (в т.ч. геомагнітне), електричні і магнітні поля промислової частоти (50 Гц), електромагнітні випромінювання радіочастотно-го діапазону, електромагнітні випромінювання оптичного діапазону (у т.ч. ла-зерне та ультрафіолетове);

- іонізуючі випромінювання;

- виробничий шум, ультразвук, інфразвук;

- вібрація (локальна, загальна);

- освітлення - природне (відсутність або недостатність), штучне (недос-татня освітленість, пряма і відбита сліпуча блискість, пульсація освітленості).

2. Хімічні фактори:

- речовини хімічного походження;

- деякі речовини біологічної природи, що отримані хімічним синтезом, та/або для контролю яких використовуються методи хімічного аналізу.

3. Біологічні фактори:

- мікроорганізми-продуценти;

- живі клітини і спори, що містяться в препаратах;

- патогенні мікроорганізми.

4. Фактори трудового процесу:

- важкість праці - характеристика трудового процесу, що відображає пе-реважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи ор-ганізму (серцево-судинну, дихальну), що забезпечують його діяльність.

Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотип-них робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступе-нем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

- напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відобра-жає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника.

До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтеле-ктуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Небезпечний виробничий фактор. Це фактор середовища і трудового процесу, що може бути причиною гострого захворювання, раптового різкого погіршення здоров'я або смерті. Залежно від кількісної характеристики рівнів і тривалості дії окрем шкідливі виробничі фактори можуть стати небезпечними.

Вплив температури. Установлено, що токсичність отруї у визначеному температурному діапазоні є найменшою, підсилюючись як при підвищенні, так і при зниженні температури повітря. Головною причиною цього явища є зміна функціонального стану організму: порушення терморегуляції, утрата води при посиленому потовиділенні, зміна обміну речовин і прискорення біохімічних процесів. Прискорення подиху і посилення кровообігу приводять до збільшен-ня надходження отрути в організм через органи подиху. Розширення судин шкіри і слизистих підвищує швидкість усмоктування шкідливих речовин через шкіру і дихальні шляхи. Посилення токсичної дії при підвищених температу-рах повітря відзначено для летучих отрут: парів бензину, ртуті, окислів азоту й ін. Низькі температури підвищують токсичність бензолу, сірковуглецю.

Підвищена вологість повітря. Збільшує небезпеку отруєнь, особливо дратівними газами. Причиною цього є посилення процесів розчинення отрут з утворенням слабких розчинів кислот і лугів, що значно підсилює їхню дратів-ну дію і підвищує затримку отруї на поверхні слизуватих оболонок.

Зміна барометричного тиску. Впливає на токсичний ефект. При підви-щеному тиску посилення токсичного ефекту відбувається внаслідок двох при-чин:

По - перше, найбільшого надходження отруї через ріст парціального тис-ку газів і парів в атмосферному повітрі і прискореному переході їх у кров.

По - друге, за рахунок зміни функцій подиху, кровообігу, ЦНС і аналіза-торів.

Зниження барометричного тиску підсилює вплив таких отрут, як бензол, алкоголь, окисли азоту, але послабляє токсичну дію озону.

Пилогазові композиції. Частіше зустрічаються в безлічі сполучень несп-риятливих факторів у навколишнім середовищі. Гази осаджуються на поверхні часток пилу й утримуються усередині їхніх скупчень. Токсичність аерозолем часто залежить від газів, що містяться в них. Якщо аерозоль проникає в диха-льні шляхи глибше, ніж інший компонент суміші, то відзначається посилення токсичності.

Сумісну дію несприятливих факторів фізичної і хімічної природи. При високих рівнях впливу спостерігаються такі ефекти, як потенціювання (поси-лення дії), антагонізм (ослаблення дії) і незалежний ефект. При низьких рівнях впливу частіше спостерігається адитивний (підсумковий) ефект. Відоме поси-лення ефекту токсичної дії свинцю і ртуті, бензолу і вібрації, карбофосу й ульт-рафіолетового випромінювання, шуму і марганцевоутримуючих аерозолів.

Шум і вібрація. Завжди підсилюють токсичний ефект промислових отрут. Причиною цього є зміна функціонального стану центральної нервової і сердеч-но-судинної систем. Шум підсилює токсичність оксиду вуглецю (чадного га-зу), крекінггазу. Вібрація, змінюючи реактивність організму, підвищує його чутливість до інших факторів, наприклад, до кобальту, кремнієвим аерозолям, діхлоретану, чадному газу.

Ультрафіолетове випромінювання (УФВ). Впливає на взаємодію газів в атмосферному повітрі і сприяє утворенню смогу. При УФВ можлива сенсибілі-зація організму до дії деяких шкідливих речовин, наприклад, відзначається роз-виток фотодерматиту (захворювання шкіри) при забрудненні шкіри пековим пилом. Разом з тим, УФВ може знижувати чутливість організму до окремих от-рут, підсилюючи окисні процеси в організмі і сприяючи більш швидкому його знешкодженню. Так, наприклад, токсичність оксиду вуглецю при УФВ знижує-ться.

Комбінований вплив іонізуючого випромінювання і хімічного фактора на навколишнє середовище. Особливо злободенні два аспекти цієї проблеми:

Перший аспект – зменшити дію проникаючої радіації, що руйнує, за до-помогою шкідливої речовини, використовуючи явище антагонізму.

Наприклад, установлено, що гострий вплив отрут, що викликає в організ-мі гіпоксію (зниження кисню в тканинах) і одночасна і послідовна дія іонізу-ючої радіації супроводжується ослабленням ваги радіаційної поразки, тобто сприяє більшої радіаційної стійкості організму. Такі речовини називають радіо-протекторами. Цей ефект замічений при дії оксиду вуглецю, аніліну, ціанідів. Захисна дія гіпоксії і деяких речовин найбільш виражена при впливі гама, рент-генівського і нейтронного випромінювання, а також при опроміненні важкими ядрами.

Другий аспект – посилення ефекту дії внаслідок синергізму радіаційного впливу і теплоти, радіації і кисню.

До числа радіо сенсибілізуючих засобів відносяться ртуть і її з'єднання, формальдегід. Цей ефект використовується при лікуванні деяких видів злоякіс-них пухлин.

Важка фізична праця супроводжується підвищеною вентиляцією легень і посиленням швидкості кровоточу, що приводить до збільшення кількості отру-ти, що поступили в організм. Крім того, інтенсивне фізичне навантаження мо-же приводити до виснаження механізмів адаптації з наступним розвитком зах-ворювань.

4. Метеорологічні умови виробничого середовища.

Важливе значення для забезпечення необхідних умов нормальної життє-діяльності людини, здорової і продуктивної праці мають створення і підтримка нормальних метеорологічних умов (мікроклімату). Метеорологічні умови зале-жать від фізичного стану повітряного середовища і характеризуються таки-ми основними метеорологічними елементами:

1. Температурою, а також тепловим випромінюванням від нагрітих по-верхонь.

2. Вологістю.

3. Швидкістю руху повітря.

4. Атмосферним тиском, складом повітря.

Сукупність цих факторів, що склалася на місці діяльності, називається мікрокліматом.

У виробничому середовищі на людину можуть впливати такі шкідливі чинники, як гази, пари, аерозолі, надлишкове тепло, підвищена або знижена температура навколишнього середовища, підвищена або знижена вологість.

Створення в робочій зоні здорових умов праці, усунення або зниження до нормальних значень впливу шкідливих виробничих факторів є запорукою без-печної роботи працівників, сприяє гарному самопочуттю людей і ефективному виконанню поставлених задач.

Організм людини постійно знаходиться в процесі теплової взаємодії з навколишнім середовищем. Для того, щоб фізіологічні процеси в організмі лю-дини протікали нормально, теплота, що виділяється організмом, повинна над-ходити в оточуюче людину середовище. Так, якщо людину, яка знаходиться в спокої, тепло ізолювати, то через 1 годину температура його тіла підвищиться на 1,5 ˚С.

На процес теплообміну між людиною і навколишнім середовищем впли-вають:

1. Метеорологічні умови середовища (мікроклімат).

2. Характер праці.

Якщо на робочому місті температура та вологість повітря достатньо висо-кі, а праця пов’язана з фізичним навантаженням на організм, то теплообмін бу-де більш активний.

Параметри, що обумовлюють тепловий баланс системи «людина – робо-ча зона» які одночасно характеризують робочу зону, називаються параметра-ми мікроклімату.

До них відносяться:

1. Температура повітря, t (˚С); = - 89…+ 60 ˚С;

2. Відносна вологість, (%); = 10…100 %,

3. Швидкість руху повітря, V(м/с); = 10…100 %,

4. Барометричний тиск, Р (Па); = (0,9 - 1.06) ^х10⁵ Па.

5. Інтенсивність теплового випромінювання Е, (Вт).

Метеорологічні фактори, як кожний окремо, так і в різноманітних сполу-ченнях, спричиняють величезний вплив на функціональну діяльність людини, на його самопочуття і здоров'я. Така дія може бути антагоністичною, коли вплив одного або декількох факторів послабляється або цілком знищується ін-шими, або ж синергічною, коли впливи несприятливих факторів підсилюють один одного.

Вплив метеорологічних умов на організм людини. Одним з усіх перера-хованих параметрів, найбільш актуальним є температура навколишнього сере-довища, тому що людині доводиться витримувати теплові навантаження від нагрітих конструкцій, предметів, працюючих машин та механізмів. Несприят-ливий вплив цього й інших метеорологічних факторів приводить до порушення терморегуляції організму.

Терморегуляція - це сукупність фізіологічних і хімічних процесів в організ-мі людини, спрямованих на підтримку сталості температури тіла (у межах 36 - 37 ˚С). Збереження постійної температури тіла в широкому діапазоні змін метеорологічних факторів є необхідною умовою для протікання в організмі біо-хімічних процесів, що лежать в основі його життєдіяльності. Підвищення тем-ператури тіла вище цих меж називається перегріванням, зниження її – охолод-женням.

Перегрівання й охолодження веде до небезпечних порушень життєвих функцій організму. Терморегуляція здійснюється фізіологічними механізмами і знаходиться під контролем центральної нервової системи. Вона забезпечує рів-новагу між кількістю тепла, що безперервно утворюється в організмі в процесі обміну речовин, і надлишками тепла, що безперервно віддаються в навколишнє середовище, тобто зберігає тепловий баланс людини.

Розрізняють хімічну і фізичну терморегуляцію. Хімічна терморегуляція організму досягається зниженням рівня обміну речовин при загрозі перенагрі-вання чи посиленням обміну речовин при охолодженні організму. Проте роль хімічної терморегуляції в тепловій рівновазі організму із зовнішнім середови-щем невелика в порівнянні з фізичною терморегуляцією, що регулює віддачу тепла у навколишнє середовище.

Віддача тепла організмом у навколишнє середовище може відбуватися трьома шляхами:

1. У вигляді інфрачервоних променів, що випромінюються поверхнею тіла в напрямку навколишніх предметів з більш низькою температурою (радіа-ція).

2. Нагріванням повітря, що омиває поверхню тіла (конвекція).

3. Випаровуванням вологи (поту) з поверхні тіла (шкіри), легенів та сли-зистих оболонок верхніх дихальних шляхів.

У нормальних умовах при слабкому рухові повітря і середній температурі людина в стані спокою втрачає в результаті радіації 45% усієї вироблюваної ор-ганізмом надлишкової теплової енергії, конвекцією - до 30% і випаровуванням - до 25%. При цьому понад 80% тепла віддається через шкіру, приблизно 13% через органи подиху, близько 5% тепла витрачається на зігрівання прийнятої їжі, води і вдихуваного повітря.

Співвідношення між різними видами тепловіддачі може змінюватися в за-лежності від величини метеорологічних факторів і їхнього сполучення, сумарна ж кількість тепла, що віддається, при сталій інтенсивності м'язової роботи за-лишається на постійному рівні. Кількість тепла, що віддається, збільшується при посиленні м'язової роботи, що супроводжується збільшенням теплотворен-ня.

Тепловіддача радіацією і конвекцією може відбуватися тільки у випадку, якщо температура навколишнього середовища нижча за температуру тіла, при-чому інтенсивність тепловіддачі тим більша, чим більша різниця цих темпера-тур. При температурі навколишнього середовища, що дорівнює або перевищує температуру поверхні тіла (шкіри), тепловіддача може здійснюватися тільки за рахунок виділення поту.

Кількість поту, виділюваного організмом, залежить від температури нав-колишнього середовища й інтенсивності фізичного навантаження. При спокої організму і температурі повітря 15 ˚С потовиділення незначне і складає приб-лизно 30 мл за 1 год. При високій температурі (30˚С і вище), особливо при ви-конанні важкої фізичної роботи, потовиділення може збільшуватися в десятки разів.

Слід зазначити, що віддача тепла з потовиділенням можлива лише у випа-дку, якщо піт, що виділяється, випаровується з поверхні тіла. Швидкість випа-ровування поту, а тим самим і інтенсивність тепловіддачі, залежить від воло-гості і швидкості руху повітря, а також від матеріалу, виду і покрою одягу.

В умовах, коли тепловіддача здійснюється тільки випаровуванням поту, тобто коли температура навколишнього середовища дорівнює або перевищує температуру тіла людини, а вологість повітря перевищує 75 - 80 %, може насту-пити перегрівання організму, викликане порушенням терморегуляції. Найбільш характерною ознакою порушення терморегуляції є підвищення температури ті-ла. При незначному перегріві симптоми обмежуються легким підвищенням температури тіла, рясним потовиділенням, спрагою, невеликим підвищенням частоти подиху і пульсу. При більш значному перегріві виникають задуха, голо-вний біль і запаморочення, затрудняється промова. Описана форма порушення терморегуляції з перевагою різкого підвищення температури тіла називається тепловою гіпертермією.

Інша форма перегрівання характеризується перевагою порушення водно - сольового обміну і відома під назвою судорожної хвороби. Вона протікає у фор-мі судорог у різних, особливо ікро ножних м'язах і супроводжується великою втратою поту, сильним згущенням крові. Надалі може наступити тепловий удар, що протікає з утратою свідомості, підвищенням температури тіла до 40 - 41 ˚С, слабким і прискореним пульсом. Характерною ознакою важкої поразки є майже повне припинення потовиділення, тому що порушується водно – сольо-вий обмін. Тепловий удар і судорожна хвороба можуть закінчуватися смертель-ним кінцем.

Несприятливий вплив на організм спричиняє не тільки висока, але і низь-ка температура повітря. Тривалий і інтенсивний вплив холоду може викликати ряд змін найважливіших фізіологічних процесів, що впливають на працездатні-сть і захворюваність людей. Тривале охолодження часто призводить до розладу діяльності капілярів і дрібних артерій (замерзання пальців рук, ніг, кінчиків ушей). При цьому відбувається і переохолодження всього організму.

Дуже поширені захворювання периферійної нервової системи, що викли-каються охолодженням, особливо пояснично-крижовий радикуліт, невралгія ли-цьового, троїстого, сідничного й інших нервів, загострення суглобного і м'язо-вого ревматизму, плеврит, бронхіт, асептичне й інфекційне запалення слизува-тих оболонок дихальних шляхів.

Найбільший відсоток обморожень і навіть смертей від переохолодження спостерігається при сполученні низької температури, високої вологості повітря і великій його рухливості. Це пояснюється тим, що вологе повітря краще про-водить тепло, а його рухливість збільшує тепловіддачу конвекцією. Такі ситуа-ції можуть виникати при роботі на відкритій території в зимовий час.

Швидкість руху повітря ефективно сприяє теплообміну. Підвищення швидкості руху повітря послабляє несприятливий вплив підвищеної температу-ри, але підсилює вплив зниженої температури, впливає на самопочуття люди-ни, впливає на розподіл шкідливих речовин у приміщенні.

Організм людини починає відчувати повітряні потоки при швидкості бли-зько 0,15 м/с. Причому, якщо ці повітряні потоки мають температуру до 36,5 ˚С, організм людини відчуває освіжаючу дію, при більш високих температурах – гнітючу. У холодну пору року швидкість руху повітря не повинна перевищу-вати 0,2…. 0,5 м/с, а влітку 0,2…1,0 м/с.

Значний вплив на стан організму людини спричиняє вологість навколиш-нього повітря. Так підвищення вологості повітря збільшує вплив як підвищеної (перегрівання організму), так і зниженої температури (переохолодження). Фі-зіологічно оптимальною є відносна вологість (відношення абсолютної вологос-ті до максимального А/М ^Х 100 %) у межах 40 - 60 %. Надлишкова вологість (бі-льш 80 %) утрудняє випар вологи з поверхні шкіри. Це може призвести до по-гіршення стану організму і зниженню працездатності людини.

Знижена відносна вологість (менш 18 %) також несприятлива для люди-ни, тому що призводить до висихання слизуватих оболонок і зниження захисної діяльності верхніх дихальних шляхів.

Виробнича діяльність людей на поверхні землі протікає звичайно, при ат-мосферному тиску, близькому до тиску над рівнем моря, який дорівнює 1000 Па.

Організм людини може зіштовхуватися з умовами підвищеного і зниже-ного тиску. Від барометричного тиску залежить парціальний тиск кисню й азо-ту повітря, а, отже, і процес дихання. Падіння парціального тиску призводить до виникнення фізіологічних зрушень в організмі і розвитку «висотної» чи «гірської» хвороби, обумовленої саме кисневим голодуванням, що в окремих осіб відзначається на висоті більш 2500 - 3000 м, а на більшості помітно позна-чається на висоті 4500 м.

Атмосферне повітря, найбільш сприятливе диханню, являє собою суміш газів. Проте у реалі навколишнє повітря збагачується різноманітними шкідли-вими речовинами у виді парів, газів, емульсій і твердих часток. Вплив шкідли-вої речовини на організм людини залежить від хімічного складу, концентрації, тривалості впливу, параметрів навколишнього середовища, індивідуальних осо-бливостей людини, а для пилу ще і від дисперсності і форми часток. Шкідливі речовини проникають в організм людини, головним чином через дихальні шляхи, а також через шкірний покрив.

За характером впливу на організм людини шкідливі речовини підрозділяю-ться на:

1. Загально токсичні, що викликають отруєння всьогоорганізму (оксид вуглецю, ціанисті сполуки, свинець, ртуть, бензол).

2. Подразні, що викликають подразнення слизуватих оболонок і дихаль-ного тракту (хлор, аміак, оксиди сірки, азоту, озон).

3. Сенсибілізуючі - діють як алергени (формальдегід, різні розчинники, лаки).

4. Мутагенні - що призводять до зміни спадкоємної інформації (свинець, марганець, радіоактивні ізотопи).

5. Що впливають на репродуктивну (дітородну) функцію (ртуть, сви-нець).

Таким чином, в умовах виробничого середовища несприятливий вплив на людину багатьох метеорологічних факторів посилюється.

Нормальні метеорологічні умови в робочій зоні виробничих приміщень визначаються нормами метеорологічних умов. При нормуванні виходять із за-гальних міжгалузевих норм, ГОСТ 12.1.005 - 88 «Повітря робочої зони. Зага-льні санітарно-гігієнічні вимоги».

Припустимі метеорологічні умови забезпечують нормальні умови праці, погіршення яких може призвести до професійних захворювань.

Межі зміни параметрів.

У виробничих приміщеннях, де за технічними або економічними причи-нами неможливо забезпечити припустимі нормативні показники мікроклімату, повинні передбачатися заходи щодо захисту працюючих від перегрівання або охолодження.

Питання та їх зміст.

1. Шкідливі речовини та їх небезпека.

В даний час відомі близько 7 млн. хімічних речовин і сполучень, із яких 60 тис. знаходять застосування в діяльності людини: 5500 – у виді харчових до-бавок, 4000 – лік, 1500 – препаратів побутової хімії. На Міжнародному ринку щорічно з'являється від 500 до 1000 нових хімічних сполук і сумішей. Серед інгредієнтів забруднення повітря­ного середовища, шкідливих речовин - тисячі хімічних сполук у вигляді аерозолів: твердих, рідких чи газоподібному вигляді.

Шкідливими називаються речовини, що при контакті з організмом мо-жуть викликати захворювання чи відхилення від нормального стану здоров'я, що виявляються сучасними методами як у процесі контакту з ними, так і у віддалений термін, в тому числі і в наступних поколіннях.

Шкідливи речовини проникають в організм у виді пару, газів, рідин, аеро-золів, з'єднань, сумішей через органи подиху, шлунково-кишковий тракт і неу-шкоджену шкіру. Проте основним шляхом надходження є легені. Крім гострих і хронічних професійних отруєнь промислові отрути можуть бути причиною зниження стійкості організму і підвищеної загальної захворюваності.

Крім прямої дії на здоров'я людини забруднюючі атмосферу речовини впливають негативно на навколишнє середовище: рослинний і тваринний світ, водне середовище, ґрунт, будівельні конструкції, техніку і технології.

Це приводить як до прямих вторинних дій шкідливих речовин на людину, наприклад, через харчові ланцюжки, так і до великих економічних втрат, зни-ження врожайності сільгоспродукції і тваринництва, корозія матеріа­лів, пору-шення у технологічних процесах, збільшення браку продукції, що випускаєть-ся.

В даний час усі міста світу щорічно викидають в атмосферу близько 1 млрд. т різних аерозолів, тільки теплові електростанції викидають 100-120 млн. т золи і 60 млн. т сірчистого газу.

За рік в атмосферу повітря світові викиди основних інгредієнтів склада­ють більше 20 млрд. т двооксиду вуглецю, 300 млн. т оксиду вуглецю, 150 млн. т сірчаного ангідриду. В Україні в 2000 р. сумарний викид від стаціонарних дже-рел в атмосферу склав 3959,4 тис. т, у тому числі пилу 729,6 тис. т, оксиду вуг-лецю 1230,6 тис. т, двооксиду сірки 976,6 тис. т, окси­дів азоту 320 тис. т.

Найбільш шкідливими для навколишнього середовища і, зокрема повітря, є енергетичні установки, авіаційний і автомобільний транс­порт, металургійне виробництво, виробництво будівельних матеріа­лів, хімічні підприємства. Знач-ні промислові викиди і викиди автомо­більного й іншого транспорту приводять до зміни клімату великих міст.

Забруднюючі атмосферу шкідливі речовини при контакті з орга­нізмом можуть викликати різні захворювання, професійні і гострі отруєння, у тому числі зі смертельним наслідком.

Розподіл отруйних речовин в організмі підпорядковується певним законо-мірностям. Спочатку відбувається динамічний розподіл речовини, обумовлений інтенсивністю кровообігу. Потім основну роль починає грати поглинаюча здат-ність тканин. Для ряду металів (срібло, марганець, хром) характерно швидке виведення з крові і накопичення в печінці й бруньках. З'єднання барію, бери-лію, свинцю утворюють міцні з'єднання з кальцієм і фосфором і накопичуються в кістковій тканині.

Ефект впливу різних речовин залежить від кількості речовини, що потра-пила в організм, її фізико-хімічних властивостей, тривалості надходження, хі-мічних реакцій в організмі. Крім того, він залежить від статі, віку, самопочуття, стану здоров’я, шляху надходження і виведення, розподілу в організмі, а також метеорологічних умов і інших супутніх факторів навколишнього середовища.

За токсичною дією шкідливі речовини поділяють на:

1. Кров'яні отрути. Взаємодіють з гемоглобіном крові і гальмують його здатність до приєднання кисню (оксид вуглецю, бензол, сполуки аро-матичного ряду).

2. Нервові отрути. Викликають збуд­женість нервової системи, її виснаження, руйнування нервових тканин (наркотики, спирти, сірчаний водень, кофеїн).

3. Подразнюючі отрути. Вражають верхні дихальні шляхи і ле­гені (аміак, сірчаний газ, пара кислот, окиси азоту, ароматичні вуглеводні).

4. Ті, що пропалюють та подразнюють шкіру і слизові оболонки (сір-чана та соляна кислоти, луги).

5. Печінкові отрути. дія яких супроводжується зміною та запален-ням тканин печінки (спирти, дихлоретан, чотирихлористий вуглець).

6. Алер­гени. Змінюють реактивну спроможність організму.

7. Канцерогени. Спричиняють утворення злоякісних пухлин.

8. Му­тагени. Впливають на генетичний апарат клітини (окис ети­ле-ну, сполуки ртуті).

Про небезпеку речовин, тобто їх здатність викликати негативні для здоро-в'я ефекти в умовах виробництва можна судити за критеріями токсичності.

Токсичність (отруйність), це здатність хімічних сполук і речовин біоло-гічної природи робити шкідливі дії на організм людини.

Токсична дія шкідливих речовин – результат взаємодії організму з шкід-ливою речовиною і навколишнім середовищем.

Показники токсичності визначають клас небезпеки речовини. За ступе-нем впливу на організм шкідливі речовини, згідно з ГОСТ 12.1.007-86 ССБТ. «Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности», поді-ляють на чотири класи небезпеки:

1. Перший клас - надзвичайно небезпечні речовини, для них ГДК < 0,1 мг/м³. Наприклад, свинець, ртуть мають ГДК = 0,01 мг/м³.

2. Другий клас - високо небезпечні речовини, для них ГДК = 0,1…1,0 мг/м³. Наприклад, марганець має ГДК = 0,3 мг/м³.

3. Третій клас - помірковано небезпечні, для них ГДК = 1,0…10 мг/м³. Наприклад, азоту диоксид має ГДК = 2 мг/м³.

4. Четвертий клас - мало небезпечні, ГДК >10 мг/м³. Наприклад, чад-ний газ має ГДК = 20 мг/м³.

Таблиця. «Класи токсичності небезпеки речовини за ступенем впливу на організм людини шкідливих речовин».

За ступенем токсичності при інгаляційному (через органи дихання) і пе-роральному (через шлунково-кишковий тракт) шляхах попадання в організм хі-мічні речовини можна розбити на шість групп:

5. Перша група - надзвичайно токсичні речовини, для них ГДК в повітрі 0,1 мг/м³.

6. Друга група - високотоксичні речовини, для них ГДК в повітрі 0,1…1,0 мг/м³.

7. Третя група – сильно токсичні речовини, для них ГДК в повітрі 1,1…10 мг/м³.

8. Четверта група - помірно токсичні речовини, для них, ГДК в повітрі = 1,1…10 мг/м³.

9. П`ята група - мало токсичні речовини, для них, ГДК в повітрі >10 мг/м³.

10. Шоста група - практично не токсичні речовини, для них,ГДК в повітрі не нормується.

Таблиця. «Групи токсичності небезпеки речовини при інгаляційному і пероральному шляхах попадання в організм хімічні речовини».

До надзвичайно і високо токсичних хімічних речовин відносяться:

- деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш’яку, ртуті, кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);

- речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі);

- сполуки фосфору;

- галогени (хлор, бром);

- інші сполуки (метил, фосген, інші).

До сильно токсичних хімічних речовин відносяться:

- мінеральні і органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфорна, оцтова);

- луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій);

- сполуки сірки;

- хлор- і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);

- деякі спирти і альдегіди кислот;

- органічні і неорганічні нітро- і аміносполуки (анілін, нітробензол);

До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних хіміч-них речовин, які не представляють собою хімічної небезпеки, відноситься вся основна маса хімічних сполук.

Необхідно відмітити, що особу групу хімічно небезпечних речовин скла-дають пестициди. Пестициди це препарати, які призначені для боротьби з шкі-дниками сільськогосподарського виробництва, бур’янами. Більшість з них дуже токсична для людини.

За хімічним складом пестициди можна розділити на групи:

• фосфорорганічні сполуки;

• хлорорганічні сполуки;

• органічні нітросполуки.

Склад і ступінь забруднення повітряного середовища різними речовина-ми оцінюється по масі (мг) в одиниці об'єму повітря (м³), концентрації (С, мг/м³). Крім одиниці виміру - мг/м³, можуть вико­ристовуватися - %, а також - млн.^-1 чи «ррт» (кількість часток речо­вини на мільйон часток повітря).

2. Гігієнічне нормування шкідливих речовин.

Належно від ступеня токсичності, фізико-хімічних властивостей, шляхів проникнення в організм, санітарні норми встановлюють гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони ви-робничих приміщень, перевищення яких неприпустиме.

Гранично допустимимою концентрацією (ГДК, мг/м³) шкідливої речо-вини в повітрі робочої зони вважається така концентрація пилив, дія якої на людину в разі її щоденної регламентованої трива­лості не призводить до зниження працездатності чи захворюван­ня и період трудової діяльності та у наступний період життя, а та­кож не справляє негативного впливу на здоров'я нащадків.

Робо­чою зоною вважається простір заввишки 2 м над рівнем підлоги або робочої площини, на якій розташовані місця постійного або тимчасо-вого перебування працюючих.

Робоче місце це місце постійного або тимчасового перебування працю-ючого в процесі трудової діяльності.

Постійне робоче місце це місце, на якому працюючий знаходиться понад 50 % робочого часу або більше 2-х годин безперервно. Якщо при цьому робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, то вся ця зона вважається постій-ним робочим місцем.

Непостійне робоче місце це місце, на якому працюючий знаходиться менше 50 % робочого часу або менше 2-х годин безперервно.

«Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпеч-ності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» визначає величини гранично допустимих концентрацій шкідливої ре-човини для:

1. Робочих місць - визначається гранично допустима кон­центрація в робо-чій зоні - ГДК_рз.

2. Атмо­сфери повітря населеного пункту.

ГДК_р.з. - це максимальна концентрація, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі у продовження 8 год чи при іншій тривалості, але не більш 41 год у тиждень, протягом усього стажу (25 років) не може викликати захворю-вань чи відхилень стану здоров'я, що виявля­ються сучасними методами дослід-жень у процесі роботи чи у віддале­ний період життя сучасного і наступних поколінь.

Залежно від особливостей дії на організм шкідливих речовин для них встановлюються ГДК_р.з. двох типів:

- максимальна разова ГДК_р.з.м.р.

- середньозмінна ГДК_р.з.с.з.

Гігієнічне нормування вимагає, щоб фактична концентрація забруднюючої речовини не перевищувала ГДК (С_факт < 1).

ГДК_р.з.м.р. це найвище регламентоване значення концентрації речовини у повітрі робочої зони для будь-якого 15 - хвилинного (30 - хвилинного для аеро-золів речовин переважно фіброгенної дії) відрізку часу робочої зміни. Дія речо-вини на працюючих у концентрації, що дорівнює ГДК_р.з.м.р., не повинна повто-рюватись протягом робочої зміни більш ніж 4 рази з інтервалами не менше 1 години.

ГДК_р.з.с.з. це регламентоване значення концентрації шкідливої речовини у повітрі робочої зони для відрізку часу, що дорівнює 75 % робочої зміни, але не більш ніж 8 годин, за умов дотримання ГДК_р.з.м.р.

Ступінь шкідливості умов праці встановлюється згідно «Гігієнічної кла-сифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів вироб-ничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», за максима-льними концентраціями шкідливих речовин, за середньозмінними (при наявно-сті ГДК_с.з. та відповідній тривалості робочої зміни).

Для робочої зони виробничих приміщень встановлюються оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови з урахуванням важкості виконуваної робо-ти та періоду року.

Розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму це категорія робіт. Згідно ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми мік-роклімату виробничих приміщень» розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму здійснюється за категоріями:

1. Категорія І - легкі фізичні роботи. Охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює:

- категорія Іа - 105 - 140 Вт, (90 – 120 ккал/год). Роботи, що виконуються сидячи і не потребують фізичного напруження.

- категорія Іб - 141 - 175 Вт, (121 - 150 ккал/год). Роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням.

2. Категорія ІІ - фізичні роботи середньої важкості. Охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює:

- категорія ІІа - 176 - 232 Вт, (151- 200 ккал/год). Роботи, пов'язані з хо-дінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи і потребують певного фізичного напруження.

- категорія ІІб - 233 - 290 Вт, (201 – 250 ккал/год). Роботи, що виконую-ться стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням.

3. Категорія ІІІ - важкі фізичні роботи. Охоплюють види діяльності, при яких витрати енергії становлять 291 - 349 Вт, (251 – 300 ккал/год.). Роботи, пов'язані з постійним переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) ван-тажів, які потребують великих фізичних зусиль.

При одночасному виконанні в робочій зоні робіт різної категорії важкості рівні показників мікроклімату повинні встановлюватись з урахуванням найбі-льш чисельної групи працівників.

На стан виробничого мікро­клімату впливає період року: холодний та теп-лий.

Холодний період року - період року, який характеризується середньодо-бовою температурою зовнішнього повітря, що дорівнює +10 ^оС і нижче.

Теплий період року - період року, який характеризується середньодобо-вою температурою зовнішнього середовища вище +10 ^оС.

У виробничих умовах часто має місце комбінована дія шкідливих речо-вин. У більшості випадків при одночасній наявності у повітрі робочої зони де-кількох шкідливих речовин їх дія сумується (адитивна дія). Однак, коли дія однієї речовини підсилюється дією іншої (потенцююча дія), чи діє комбінова-ний ефект (антагоністична дія), якість повітря буде відповідати нормативним умовам за умови, що:

С₁ /ГДК₁ + С₂ /ГДК₂ + С₃ /ГДК₃ + С_n /ГДК_n < 1.

2. Методи боротьби з шкідливими речовинами, що потрапляють в повітря робочої зони.

Ефективним засобом забезпечення припустимих показників мікрокліма-ту повітря робочої зони є вентиляція.

Вентиляцією називається організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення повітря, забрудненого шкідливими га-зами, парами, пилом, з подачею на його місце свіжого повітря, а також поліп-шує метеорологічні умови в цехах.

Вентиляція буває:

1. По способу подачі в приміщення свіжого і видалення забрудненого повітря:

- природна;

- механічна;

- змішана (природна разом з механічною).

2. По способу організації повітрообміну:

- загально обмінна;

- місцева.

Природна вентиляція. Це система переміщення повітряних мас у якій здійснюється завдяки виникаючій різниці тисків зовні й усередині будинку. Різ-ниця тисків обумовлена різницею щільності зовнішнього і внутрішнього повіт-ря і вітровим напором, що діє на будинок. При дії вітру на поверхнях будинку з підвітряного боку утворюється надлишковий тиск, на завітряному боці – роз-рідження. Природна вентиляція реалізується у виді інфільтрації й аерації.

Неорганізована природна вентиляція - інфільтрація (природне провітрю-вання) здійснюється зміною повітря в приміщеннях через нещільності в огоро-дженнях і елементах будівельних конструкцій завдяки різниці тисків зовні й усередині приміщення. Такий повітрообмін залежить від випадкових факторів – сили і напрямку вітру, температури повітря усередині і зовні будинку, виду огороджень і якості будівельних робіт. Інфільтрація може бути значною для житлових будинків і досягати 0,5...0,75 повітрообміну в годину, а для промис-лових підприємств до 1,5.

Аерацією називається організована природна загально обмінна вентиля-ція приміщень у результаті надходження і видалення повітря через фрамуги вікон, що відкриваються, і ліхтарів. Повітрообмін у приміщенні регулюють різним ступенем відкривання фрамуг (у залежності від температури зовнішньо-го повітря, швидкості і напрямку вітру). Як спосіб вентиляції аерація знайшла широке застосування в промислових будинках, що характеризуються техноло-гічними процесами з великими тепловиділеннями (ливарних, ковальських). На-дходження зовнішнього повітря в цех у холодний період року організують так, щоб холодне повітря не попадало в робочу зону. Для цього зовнішнє повітря подають у приміщення через прорізи, розташовані не нижче 4,5 м. від підлоги, у теплий період року приплив зовнішнього повітря вводять через нижній ярус віконних прорізів - на висоті 1,5...2 м.

Основною перевагою аерації є можливість здійснювати великий повітро-обмін без витрат механічної енергії. До недоліків аерації варто віднести те, що в теплий період року ефективність аерації може істотно падати внаслідок під-вищення температури зовнішнього повітря і те, що повітря, що надходить, не очищається і не охолоджується.

Механічна вентиляція. Вентиляція, за допомогою якої повітря подаєть-ся у виробничі приміщення чи віддаляється з них по системам вентиляційних каналів з використанням для цього спеціальних механічних побудників.

Механічна вентиляція в порівнянні з природною має ряд переваг: вели-кий радіус дії, можливість змінювати чи зберігати необхідний повітрообмін не-залежно від температури зовнішнього повітря і швидкості вітру, піддавати по-вітря, що вводиться в приміщення, попередньому очищенню, сушці чи зволо-женню, підігріву чи охолодженню, організовувати оптимальний повітряний розподіл з подачею повітря безпосередньо до робочих місць, уловлювати шкі-дливі виділення безпосередньо в місцях їхнього утворення і запобігати їхнє по-ширення по всьому об’єму приміщення, очищати забруднене повітря перед ви-кидом його в атмосферу. До недоліків механічної вентиляції варто віднести значну вартість її спорудження й експлуатації, а також необхідність проведен-ня заходів щодо зниження шуму.

Системи механічної вентиляції підрозділяються на загальнообмінну, міс-цеву, аварійну, змішану і системи кондиціонування.

Загальнообмінна вентиляція. Це система вентиляції, що призначена для подачі чистого повітря в приміщення, виведення надлишкової теплоти, вологи і шкідливих речовин із приміщень. В останньому випадку вона застосовується, якщо шкідливі речовини надходять безпосередньо в повітря приміщення, а ро-бочі місця не фіксовані і розташовуються по всьому приміщенню.

По способу подачі і витягу повітря розрізняють чотири схеми загально-обмінної вентиляції: припливна, витяжна, припливно-витяжна і система з ре-циркуляцією.

Місцева вентиляція. Забезпечує вентиляцію безпосередньо у робочого місця, а не в об’ємі приміщення всього цеху. Вона може бути припливною або витяжною.

Витяжну роблять безпосередньо в місцях утворення шкідливих виділень, наприклад, у електро- і газозварювальних постів, у зарядних відділеннях аку-муляторних цехів, у пилових агрегатів, у гальванічних ванн.

Місцева припливна вентиляція (повітряні завіси, душі, оазиси) поліпшує мікроклімат в обмеженій зоні приміщення. Для захисту працюючих у примі-щеннях людей від проникаючого зовні холодного повітря улаштовують повіт-ряні завіси.

Кондиціонування повітря. Це підтримка в робочій зоні виробничих примі-щень постійних параметрів мікроклімату, яка здійснюється автоматично. Кондиціонери бувають повного і неповного кондиціонування повітря. Установ-ки повного кондиціонування повітря забезпечують сталість температури, від-носної вологості, рухливості і чистоти повітря. Крім того, може здійснюватися іонізація, озонування, дезодорація (видалення запахів). Установки неповного кондиціонування підтримують частину приведених параметрів.

Розрахунок вентиляції. У приміщеннях, забруднених шкідливими пара-ми, газами чи пилом, кількість повітря, що доставляється припливною венти-ляцією і необхідного для розведення шкідливих виділень до припустимих кон-центрацій (м³/год), розраховують по формулі:

Де:

q_ - об’єм припливного повітря, м³/год.

q_шв - кількість шкідливих виділень, що надходять у приміщення, г/год.

С_вд - концентрація шкідливих виділень у повітрі, що видаляється з при-міщення, г/м³.

С_пр - концентрація шкідливих речовин у припливному повітрі, г/м³.

У приміщеннях зі значними тепловиділеннями об’єм припливного пові-тря, необхідного для поглинання надлишків тепла, розраховують по формулі:

Де:

Q_над - надлишки тепла, Дж/год.

t_вд - температура повітря, що видаляється з приміщення, С.

t_пр - температура припливного повітря, С.

_пр- щільність припливного повітря, кг/м³.

С- теплоємність повітря, Дж/(кгград.).

Надлишки тепла Q_над визначають як різницю між сумарною кількістю тепловиділень у приміщення (теплота, виділювана гарячими поверхнями, що остигають масами, електропечами) і сумарними втратами тепла в приміщенні.

Об’єм повітря, що видаляється, Q_вид при розрахунку місцевої витяжної вентиляції приймається в залежності від характеру шкідливих виділень, а та-кож від швидкості і напрямку їхнього руху:

(3)

Де:

F - площа відкритого перетину витяжного пристрою, м².

V- швидкість руху усмоктуваного повітря в цьому прорізі, (приймається від 0,5 до 1,7 м/с у залежності від токсичності і летючості газів і пару), м/с.

У тих випадках, коли кількість виділених шкідливих речовин велика чи важко визначна, розрахунок повітрообміну можна зробити по кратності повітрообміну. Кратність повітрообміну дорівнює відношенню об’єму повітря, що подається за 1 годину в приміщення чи що видаляється з нього, до об’єму приміщення:

Де:

q_п - кількість повітря, що поступає або видаляється з приміщення, м³/год.

Q₀ - об’єм приміщення, м³.

По цій формулі можна визначити необхідний об’єм повітря, що має пос-тупити в приміщення, вибравши кратність повітрообміну з довідників по прое-ктуванню промислових будинків.

Керуючись цими формулами можна визначити необхідний об’єм повітря, що подається в приміщення, вибравши кратність повітрообміну з довідників по проектуванню промислових будинків.

Ефективність вентиляційної установки визначається технічними іспита-ми перед пуском установки; періодично за графіком перевіряється якість мон-тажу, продуктивність, температура і вологість припливного повітря. Санітарно-гігієнічними іспитами перевіряється чистота повітря і метеорологічний режим у приміщенні.

Питання та їх зміст.

1. Шум, його нормування, дія на організм.

Шум - це будь-який небажаний звук, завдаючий шкоди здоров`ю людини, зни-жуючий його працездатність, сприяє отриманню травми у зв`язкув з знижен-ням сприйняття попереджувальних сигналів.

З фізичної точки зору - це хвильові коливання пружного середовища, що по-ширюються з певної швидкістю в газоподібній, рідкій або твердій фазі.

Звукові хвилі виникають при порушенні стаціонарного стану сере­довища в наслідок впливу на них сили збудження и поширюючись у ньому утворюють звукове поле. Джерелами цих порушень бути меха­нічні коливання конструкцій або їх частин, нестаціонарні явища в газоподібних або рідких середовищах.

Основними характеристиками таких коливань служить:

1. Амплітуда звуково­го тиску (р, Па).

2. Частота (і, Гц).

Звуковий тиск - це різниця між миттєвим зна­ченням повного тиску у середо-вищі при наявності звуку та середнім тиском в цьому середовищі при відсут-ності звуку.

Поширення звукового полю супрово­джується переносом енергії, яка може бу-ти визначена інтенсивністю звуку, (Вт/м²). У вільному звуковому полі інтен-сивність звуку і звуковий тиск зв'я­зати між собою співвідношенням:

J = p² : p Х C

Де:

J - інтенсивність звуку, Вт/м²

р - звуковий тиск, Па,

р - густина середовища, кг/м³

С - швидкість звукової хвилі в даному середовищі, м/с.

Швидкість поширення звукової хвилі С (м/с) залежить від властивостей середо-вища і насамперед від його густини. Так, в повітрі при нормальних атмосферних умовах С ~ 344 м/с; густина звукової хвилі в воді ~ 1500 м/с, у металах ~ 3000 - 6000 м/с.

Людина сприймає звуки в широкому діапазоні інтенсивності (від нижнього порога чутності до верхнього – больового порога). Але звуки різних частот сприймаються неоднаково. Найбільша чутність звуку людиною відбувається у діапазоні 800 - 4000 Гц. Най­менша - в діапазоні 20 -100 Гц.

В зв'язку з тим, що слухове сприйняття пропорційне логарифму кількості звукової енергії були використані логарифмічні значення - рівні звукової інтен-сивності (L_i) та звукового тиску (L_p), які виража­ються у децибелах (дБ).

Рівень інтенсивності та рівень тиску звука виражаються формулами:

L_i = 10 Ig J : J_о (дБ)

L_p = 20 Ig P : P_о (дБ)

Де:

J_о - значення інтенсивності на нижньому порозі чутності його людиною при частоті 1000 Гц

P_о - значення звукового тису на нижньому порозі чутності його людиною на частоті 1000 Гц.

Класифікація шумів. Шуми, згідно з ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку», класифікуються наступ­ним чи-ном:

1. По частоті звукових коливань на три діапазони:

- інфразвукові з частотою коливань менше 20 Гц

- звукові (ті, що ми чуємо) - від 20 Гц до 20 кГц

- ультразвукові - більше 20 кГц.

2. За характером спектра:

• широкосмугові з безперервним спектром шириною більш ніж одна октава;

• вузькосмугові, або тональні, у спектрі яких є виражені дис­кретні тони.

3. За часовими характеристиками:

• постійні, рівень шуму яких за повний робочий день при роботі техноло­гіч-ного обладнання змінюється не більш ніж на 5 дБА;

• непостійні, рівень шуму яких за повний робочий день при роботі техно­логіч-ного обладнання змінюється більш ніж на 5 дБА.

Непостійні шуми поділяються на:

• переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасто на 5 дБА, при цьому довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, стано­вить 1с і більше;

• імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, трива-лістю менше 1с.

Вплив шуму на організм людини. Шум один з основних факторів, що нега-тивно впливає на людей у сучасних містах і на виробництві. Збільшення поту-жності устаткуван­ня, насиченість виробництва високошвидкісними механізма-ми, різке збільшення транспортного потоку приводить до збільшення рівня шу-му як у побуті так і на виробництві.

Шкідливий вплив шуму на організм людини досить різноманітний. Реакція і сприйняття шуму людиною залежить від багатьох факторів:

1. Рівня інтенсивності.

2. Частоти (спектрального складу).

3. Тривалості дії.

4. Тим­часових параметрів звукових сигналів.

5. Стану організму.

Тривалий вплив інтенсивного шуму (вище 80 дБА) на слух приво­дить до його часткової або повної втрати. Скрізь волокна слухових нер­вів роздратування шумом передається в центральну і вегетативну нерво­ві системи, а через них впливає на внутрішні органи, приводячи до знач­них змін у функціональному ста-ні організму, впливає на психічний стан людини. Причому вплив шуму на нер-вову систему виявляється навіть при невеликих рівнях звуку (30..70 дБА).

Зміни в звуковому аналізаторі під впливом шуму є специфічною реакцією ор­га-нізму на акустичний вплив. Орган слуху, як біологічна система, в умовах шумового навантаження повинен виконувати дві функції:

1. Постачає сенсорну інформацію у організм. Що є необхідним для пристосу-вання в оточуючому серед­овищі.

2. Забезпечує самозбереження в умовах надмірного акустичного впливу.

Працюючі в умовах тривалого шумового впливу випробують зни­ження па-м'яті, запаморочення, підвищену стомлюваність, дратівли­вість.

В умовах впливу шуму організм здатен до пристосу­вальної адаптаційної реак-ції - тимчасового зміщення порогу слухової чутливос­ті. Після припинення шу-мового впливу слуховий поріг звичайно повер­тається до вихідного (до початку впливу шуму) рівня. Таке тривале підвищення слухового порогу відбиває проце-си втоми аналізатора. В деяких випадках відновлення порогів слуху не настає і до початку нової експозиції шумом. Це явище є ознакою кумуляції ефекту втоми слухового аналізатора. З часом розвивається постійне зміщення слухового по-рогу під впливом шуму, що може слугувати ознакою професійного захворюван-ня.

Шумова хвороба - це загальне захво­рювання організму з переважним уражен-ням органа слуху, центральної нервової та серцево-судинної системи внаслідок тривалого впливу інтенсивного шуму.

До об'єктивних симптомів шумової хвороби відносяться:

1. Зни­ження слухової чутливості.

2. Зміна функцій травлення, що виражається в порушенні кислотно-лужного балансу у шлунку.

3. Серцево-судинна недо­статність.

Відмічаються порушення зоро­вого та у вестибулярному апараті. Встановлено, що загальна захворюва­ність робочих гучних виробництв вище на 10-15%. Такі зрушення в роботі ряду органів і систем організму людини можуть викликати нега­тивні зміни в емоційному стані людини, якість і безпека його праці.

Шум заважає відпочинку людини, зніжує його працездатність особли­во при розумової діяльності, перешкоджає сприйняттю звукових інформаційних сиг-налів, що може сприяти появі травма небезпечним ситуаціям. В окремих ви-падках зниження продуктивності праці може перевищувати 20%.

Таким чином, зменшення рівня шуму до допустимих величин і поліпшення шу-мового клімату в цілому - один із найважливіших заходів оздоровлення умов праці та охорони навколишнього середо­вища, і який має важливе соціальне й економічне значення.

Для кількісної оцінки втрати слуху за постійним зміщенням слухового по­рогу розроблені критерії, наведені в ГОСТ 12.4.-62-78. «ССБТ. Шум. Методи опре-деления потерь слуха человека»

Нормування параметрів шуму. Шкідливість шуму як фактора виробничого середовища і середо­вища життєдіяльності людини приводить до необхідності обмежувати його рівні.

Санітарно-гігієнічне нормування шумів здійснюється, в основному, двома способами:

1. Методом граничних спектрів (ГС).

2. Методом рівня звуку (LA).

Метод граничних спектрів. Застосовують для нормування постійного шуму, передбачає обмеження рівнів звукового тиску в октавних смугах із середніми геометричними частотами 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000 і 8000 Гц. Сукупність цих граничних октав­них рівнів називають граничним спектром.

Позначають той чи інший граничний спектр рівнем його звукового тиску на частоті 1000 Гц. Наприклад, «ГС-75» означає, що даний граничний спектр має на частоті 1000 Гц рівень звукового тиску 75 дБ.

Метод рівнів звуку. Застосовують для орієнтовній гігієнічний оцінки постій-ного шуму та визначення непостійного шуму. Наприклад, зовніш­нього шуму транспортних засобів, міського шуму. Виміряний таким чином рівень звуку дає змогу характеризувати величину шуму не дев'ятьма цифрами рівнів звукового тиску, як у методі граничних спектрів, а одні­єю. Вимірюють рівень звуку в де-цибелах А (дБА) шумоміром із стан­дартною коректованою частотною характе-ристикою, в якому за допо­могою відповідних фільтрів знижена чутливість на низьких та високих частотах.

Непостійний шум характеризують також еквівалентним (за енер­гією) рівнем звуку, тобто рівнем звуку постійного широкосмугового не імпульсного шуму, що має такий самий вплив на людину, як і даний непостійний шум.

Еквівалентний рівень - це рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час, виміряного по шкалі «А». Для непостійного та імпульс­ного шуму нормованим параметром є еквівалент-ний рівень шуму у дБА_екв. Для імпульсного шуму нормується також максима-льний рівень шуму - у дБА.

L_AЕКВ = Igt_i Х 10^0,1Li

Де:

L_AЕКВ - еквівалентний рівень звуку, дБА.

t_i - час дії і – го рівня.

Li - рівень звуку дБА і – го уровня.

n - кількісний рівень непостійного шума.

Порядок вимірювання рівнів звуку шумомірами та розрахунок еквівалентно-го рівня регламентовано ДСН 3.3.6.037-99. «Санитарные нормы производст-венного шума, ультразвука и инфразвука».

Звичайний шумомір складається з:

1. Мікрофону.

2. Підсилювача.

3. Фільтрів (корегую­чих, октавних).

4. Приладу, що показує.

Існують прилади - акустичні дозиметри, за допомогою яких безпосередньо вимірюють еквівалент­ний рівень звуку. Вимірювання шуму можна також здій-снювати за допомогою сучасних компьютерів.

Вимірювання шуму проводиться на постійних робочих місцях у приміщен-нях, на території підприємств, на промислових спорудах та машинах (в кабінах, на пультах управління. Результати вимірювань повинні характеризувати шумо-вий вплив за час робочої зміни (робочого дня).

При проведенні вимірювань мікрофон слід розташовувати на:

1. Висо­ті 1,5 м над рівнем підлоги чи робочого майданчика, якщо робота виконується стоячи.

2. Висоті і відстані 15 см від вуха людини, на яку діє шум, якщо робота ви-конується сидячи чи лежачи.

Мікрофон повинен бути зорієнтований у напрямку максимального рівня шуму та віддалений не менш ніж на 0,5 м від оператора, який проводить вимі-рювання.

Тривалість вимірювання непостійного шуму:

1. Для переривчастого шуму, за час повного робочого циклу з урах­уванням сумарної тривалості перерв з рівнем фонового шуму.

2. Для шуму, що коливається у часі, допускається загальна трива­лість вимі-рювання - 30 хвилин безперервно або вимірювання склада­ється з трьох десяти-хвилиних циклів.

3. Для імпульсного шуму тривалість вимірювання - 30 хвилин.

Захист від шуму. Повинен здійснюватися:

1. Розробкою шуму безпеч­ної техніки.

2. Використанням методів та засобів колективного захисту.

3. Засобами індивідуального захисту.

Питання боротьби з шумом слід починати вирішувати ще при про­ектуванні підприємства, робочого місця, устаткування. Для цього вико­ристовуються орга-нізаційні, технічні та медично-профілактичні заходи.

Організаційні заходи. Відносяться раціональне розташування виробничих ді-лянок, устаткування та робочих місць, постійний кон­троль режиму праці і відпочинку працівників, обмеження застосуван­ня обладнання та використання робочих місць, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам.

Технічні заходи. Дають змогу значно зменшити вплив шуму на праців­ників і по-діляються на заходи що використовуються:

1. В джерелі виникнен­ня - конструктивні та технологічні.

2. На шляху розповсюдження - звукоізо­ляція, звукопоглинання, глушники шуму, звукоізоляційні укриття.

3. В зоні сприйняття - засоби колективного та індивідуального захисту.

Для зниження шуму необхідно використовувати кон­структивні та техноло-гічні методі. Ці методи в свою чергу залежать від похо­дження звуку, конструк-тивних особливостей обладнання. Надзвичай­но ефективним методом зниження шуму в джерелі його виникнення в деяких випадках може стати зміна техноло-гії, наприклад, за допомо­гою заміни ударних взаємодій без ударними (заміна клепання зварю­ванням, кування штампуванням літерний метод друку – лазер-ним. При конструюванні механічного обладнання в першу чергу слід намага-тися зменшити рівень коливань конструкції або її елемен­тів, що створюють шум.

Для зниження шуму механічного походження в вузлах, в яких здійснюються ударні процесі необхідно зменшить сили збурення, збільшить час контакту елементів, що взаємодіють між собою, збільшить внутрішні утрати в систе-мах що коливаються, зменшити площу випромінювання звуку.

Практично це досягається:

1. Заміною зворотні - поступального переміщення обертовим.

2. Підвищенням якості балансування обертових детатей.

3. Підвищенням класу точності виготовлення деталей.

4. Поліпшенням змащування.

5. Заміною підшипників кочення на підшипники ковзання.

6. Використовуванням негучних матеріали (пластмаси).

7. Використовуванням вібродемпфуючіх матеріалів (мастики).

8. Здійснюванням віброізоляції машин від фундаменту.

9. Використанням гнучких сполучень.

10. Використовувати зубчаті передачі з спеціальним профілем або заміняти їх на мало шумні передачі (клино-ремінну, гідравлічну).

Джерелами аеродинамічного шуму можуть бути нестаціонарні явища при течії газів та рідин. Засоби боротьби з аеродинамічним шумом у джерелі його виникнення досягаються:

1. Зменшенням швидкості руху газів.

2. Згладжуванням гідро ударних явищ, за рахунок збільшення часу відкриття затворів.

3. Зменшенням вихрів у струменях за рахунок вибору профілів тіл що обті-каються.

4. Дробленням струменів за допомогою насадок.

5. Використанням ежекторів, що зніжують випромінювання шуму на границі струмінь - довкілля.

У гідродинамічних установках (насоси, турбіни) слід запобігати виникненню кавітації, яка викликає гідродинамічний шум.

Джерелами електромагнітного шуму є механічні коливання електро­технічних пристроїв або їх частин, які збуджуються перемінними магніт­ними та електри-чними полями. До методів боротьби з цим шумом відно­сять застосування феро-магнітних матеріалів з малою магнітострикцією, зменшення щільності магнітних потоків у електричних машинах за раху­нок належного вибору їх параметрів, доб-ру затяжку пакетів пластин в осе­реддя трансформаторів, дроселів, якорів двигу-нів тощо; косі пази для обмоток у статорах і роторах машин, які зменшують імпу-льси сил взаємо­дії обмоток та розтягують ці імпульси в часі.

Якщо рівень шуму у джерелі високий, то застосовуються:

1. Метод ізоляції - зниження шуму на путі розповсюдження джерела чи ро-бочого місця.

2. Метод звукопоглинанням - зниження звуку, що відбивається від повер-хонь у приміщенні застосування матеріалі, що поглинають звук.

Шум з приміщення, де розташовано джерело шуму проникає через перего-родку в тихе приміщення трьома напрямками:

1. Через перегородку, яка під впливом змінного тиску падаючої хвилі колива-ється випромі­нюючи в тихе приміщення шум.

2. Безпосередньо по повітрю через щіли­ни та отвори.

3. Завдяки вібрації, що утворюється в будівельних конструк­ціях.

В першому та другому випадку виникають звуки, які розповсю­джуються по повітрю (повітряний шум). У третьому випадку енергія виникає і розповсюд-жується при пружних коливаннях конструкцій (стіни, перекриття, трубопро-води). Такі коливання називаються струк­турними або ударними звуками.

Підвищення звукоізоляції при збереженні незмінної маси огоро­дження досягається наступними шляхами:

1. Застосуванням огороджень, які складаються з двох і більше про­шарків, розділених повітряним проміжком або прошарком легкого волокнистого мате-ріалу.

2. Використання матеріалу що дає змогу зменшити вплив резонансних коли-вань в конструкції.

3. Ліквідацією усякого роду нещільностей та щілин, особливо в две­рях та вікнах, а також у місцях з'єднання різних конструкцій.

4. Ущільненням притворів, подвійним та потрійним заскленням, влаштуван-ням тамбурів біля дверей.

5. Зменшенням непрямої передачі звуку.

Для захисту від шуму обслуговуючого персоналу на виробничих ділянках з шумними технологічними процесами або особливо шум­ним устаткуванням влаштовують кабіни спостереження і дистанцій­не керування.

Найбільш простим і дешевим засобом зниження шуму в виробни­чих примі-щеннях є використання звукоізолюючих кожухів, як, повні­стю закривають най-більш шумні агрегати.

Звукоізоляція від повітряного шуму забезпечується за допомогою звичайних будівельних матеріалів - цегли, бетону та залізобетону, металу, фанери, плит із деревних стружок, скла.

Для зниження шуму різного газодинамічного обладнання викори­стовують глушники шуму.

Глушники є обов'язковою складовою частиною установок з двигу­нами внут-рішнього згоряння, газотурбінними та пневматичними дви­гунами, вентилятор-них та компресорних установок, аеродинамічних пристроїв.

Використання засобів індивідуального захисту від шуму здійсню­ють у ви-падках, якщо інші (конструктивні та колективні) методи не забезпечують допу-стимих рівнів звуку. Засоби індивідуального захи­сту дозволяють знизити рівні звукового тиску на 7 - 45 дБ.

2. Ультразвук та інфразвук, нормування дія на організм.

Класифікація ультразвуку. Ультразвук - це пружні коливання і хвилі з час­тотою вище 20 кГц, не чутні людським вухом, що можуть розповсюджуватись у повітрі, рідинах та у твердих тілах.

Ультразвук згідно з ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку», класифікуються наступ­ним чином:

1. За способом передачі від джерела до людини:

- повітряний, що передається через повітряне середовище;

- контактний, що передається на руки працюючої людини через твердечи рідке середовище.

2. За спектром:

- низькочастотний, коливання якого передаються людині повітряним та контактним шляхом (від 1,2 ^Х 104 до 1,0 ^Х 105 Гц);

- високочастотний, коливання якого передаються людині тільки контакт-ним шляхом (від 1,0 ^Х 105 до 1,0 ^Х 109 Гц).

Нормування параметрів ультразвуку. Гігієнічне нормування інфразвуку ба-зується на критеріях здоров'я та працез­датності з оцінкою впливу фактора на ці-лісний організм у процесі трудової ді­яльності з врахуванням напруженості і важ-кості виконуваної роботи.

Параметрами ультразвуку, що нормуються, утворюваного коливаннями пові-тряного середовища у робочій зоні, є рівні звукового тиску в дБ у третино-октавних смугах з середньогеометричними частотами 12,5; 16,0; 20,0; 25,0; 31,5; 40,0; 63,0; 80,0; 100,0 кГц.

Параметром ультразвуку, що нормується і передається контактним шляхом, є пікове значення віброшвидкості (м/с) у частотному діапазоні від 0,1 МГц до 10 МГц, або його логарифмічний рівень у дБ, який визначається за формулою:

Lv = 20 lg V/Vо (дБ)

Де:

V - пікове значення віброшвидкості, м/с.

Vо - опорне значення віброшвидкості, що дорівнює 5 ^х 10 м/с.

Для ультразвуку при контактній передачі допускається застосовувати як па-ра-метр, що нормується, інтенсивність у ватах на квадратний сантиметр (Вт/см²).

Вимірювання ультразвуку. Вимірювання ультразвуку у повітряному середо-вищі проводиться згідно з пунктом № 4.1.6 ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку» на відстані 0,5 м від кон-туру устаткування та не менш ніж 2 м від оточуючих поверхонь. Вимірювання потрібно проводити не менш ніж у 4 контрольних точках по контуру устатку-вання, при цьому, відстань між точками вимірювання не повинна пе-ревищу-вати 1 м.

Вимірювання ультразвуку, який поширюється контактним шляхом, проводи-ться шляхом визначення пікового значення віброшвидкості на поверхнях, приз-начених для контакту з руками оператора.

Вимірювання повинно проводитися інтерферометром у точці максимального випромінювання.

Рекомендований вимірювальний тракт повинен складатися з:

1. Датчика з чутливістю, яка дозволяє реєструвати ультразвукові коливання з рівнем коливальної швидкості на поверхні не нижче 80 дБ.

2. Лазерного інтерферометра.

3. Схеми обробки сигналів, яка включає фільтри низької та високої частоти.

4. Мілівольтметра ВЗ - 40.

5. Підсилювача частоти диференціального ланцюга.

6. Імпульсного мілівольтметра ВЧ - 12.

Вимірювання рівнів ультразвуку слід проводити не менше трьох разів у кож-ній октавній смузі у кожній точці.

При вимірюванні непостійних рівнів звукового тиску відліки проводять при максимальних значеннях.

Вплив ультразвуку на організм людини. Ультразвукові хвилі здатні виклика-ти різноманітні біологічні ефекти, характер котрих визначається інтен­сивністю ультразвукових коливань, їх частотою та тривалістю дії.

Серед клінічних проявів впливу ультразвуку найбільш характерним є розви­ток вегето-судинної дистонії та астенічного синдрому у стажованих робітників, що працюють в умовах впливу ультразвуку. Ці порушення часто поєднуються з яви-щами вегетативного поліневриту рук (при впливі контактного ультразвуку). До-сить часто виявляються порушення з боку вестибулярної функції.

Вперше в 1989 році вегетативно-сенсорна полінейропатія рук (ангіоневроз), що розвивається при дії контактного ультразвуку, визнана професійним захво­рюванням та внесена до переліку професійних захворювань. Слід зазначити, що доволі частим явищем при цьому захворюванні є порушення кісткової структури дистальних фаланг кистей у вигляді остеопорозу та остеосклерозу.

До техногенних джерел ультразвуку відносять усі види ультразвукового техно-логічного обладнання, ультразвукові прилади і апаратуру промислового, ме­дич-ного, побутового призначення, які генерують ультразвукові коливання в діа­пазо-ні частот від 18 кГц до 100 мГц і вище. До джерел ультразвуку відноситься також обладнання, при експлуатації якого ультразвукові коливання виникають як су-путній фактор.

Ультразвук широко використовується в різних галузях господарства - маши­нобудуванні, металургії, хімії, радіоелектроніці, будівництві, геології, легкій та харчовій промисловості, рибному промислі, медицині.

Гігієнічними дослідженнями встановлено, що стаціонарні очисні, зварюваль­ні, установки генерують постійні ультразвукові коливання з частотами 20,0 - 22,0 кГц, що поширюються контактним і повітряним шляхами. За хронометражними даними, час контактної дії ультразвуку на операторів складає 25 - 30 % робочої зміни, а інтенсивність ультразвуку в зоні контакту з руками операторів складає 0,03 - 1,4 Вт/см².

Класифікація інфразвуку. Інфразвуком (інфразвуковим шумом) називають будь-які акустичні коливання або сукупність таких коливань у частотному діа-пазоні до 20 Гц.

Фізичною характеристикою інфразвуку є середньоквадратичне значення рів­нів звукового тиску в октавних (1/3 - октавних) смугах частот у децибелах.

Інфразвук згідно з ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку», класифіку-ються наступ­ним чином:

1. За часовими характеристиками:

- постійний - рівень звукового тиску якого по шкалі «Лінійна» на характе-ристиці «повільно» змінюється не більш ніж на 10 дБ за 1хв. спостереження;

- непостійний - рівень звукового тиску якого по шкалі «Лінійна» на характе-ристиці «повільно» змінюється більш ніж на 10 дБ за 1хв. спостереження.

Нормування параметрів інфразвуку. Параметри постійного інфразвуку на робочих місцях, що нормуються, є рівнями звукового тиску у октавних смугах частот з середньогеометричними частотами 2; 4; 8; 16 Гц у децибелах.

Для непостійного інфразвуку параметром, що нормується, є загальний екві-валентний рівень звукового тиску по шкалі «Лінійна» шумоміра у дБ_лін.

Еквівалентний рівень визначають відповідно до додатку № 2 «Обчислення еквівалентного рівня переривчастого шуму», таблиці № 2.1., та додатку № 3 «Обчислення еквівалентного рівня шуму, який коливається у часі», таблиць. 3.1, 3.2.,3.3., ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультра-звуку та інфразвуку»

Таблиця. Допустимі рівні інфразвуку, що регламентовані ДСН.

Вимірювання інфразвуку. Проводять на постійних робочих місцях, біля ор-ганів керування машин, пультів, в кабінах, або в робочих зонах обслуговування при роботі обладнання у характерному режимі.

В кабінах самохідних та транспортно-технологічних машин вимірювання проводять при відчинених та зачинених вікнах, при цьому, мікрофон розміщу-ють на відстані 15 см від вуха працюючого.

Вимірювання інфразвуку проводиться шумомірами 1 класу з частотною ха-рактеристикою від 1Гц і октавними або третинооктавними фільтрами, а мікро-фон повинен мати нижньочастотну межу 2 – 3 Гц. Дозволяється використання магнітографа з частотною характеристикою не менш ніж 2 Гц.

Час спостереження при вимірюванні октавних рівнів звукового тиску пови-нен відповідати величинам, вказаним у таблиці №1 «Мінімальний та рекомен-дований час вимірювання при частотному аналізі інфразвуку», ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».

Таблиця №1

Вплив інфразвуку на організм людини. Вплив інфразвуку на організм людини почали вивчати порівняно недавно - в 70-ті роки. Інфразвукові коливання можуть несприятливо впливати, насамперед, на психоемоційну сферу, працездатність, серцево-судинну та ендокринну системми, кохлеовестибулярний апарат. Проте досі відсутня чітка уява про симптомі комплекс порушень, викликаний впливом інфразвуку, котрий можна було б діа­гностувати як професійне захворювання.

В сучасному виробництві та на транспорті джерелами інфразвуку є компре­сори, кондиціонери, турбіни, промислові вентилятори, ві­браційні площадки, важкі машини з обертальними частинами, а також наземні засоби транспорту.

3. Вібрація. Нормування, дія на організм.

Вібрація це механічні коливання пружних тіл або коливальні рухи механічних систем.

Для людини вібрація є видом механічного впли­ву, який має негативні нас-лідки для організму.

Причиною появи вібрації є неврівноважені сили та ударні процеси в діючих механізмах. Створення високопродуктивних потужних машин і швидкісних транспортних засобів при одночасному знижен­ні їх матеріалоємності неминуче призводить до збільшення інтенсив­ності і розширення спектру вібраційних та віброакустичних полів.

Цьому сприяє також широке використання в промисловості і будів­ництві високоефективних механізмів вібраційної та віброударної дії. Дія вібрації може приводити до трансформування внутрішньої струк­тури і поверхневих шарів матеріалів, зміни умов тертя і зносу на кон­тактних поверхнях деталей машин, нагрівання конструкцій. Через вібрацію збільшуються динамічні навантаження в елементах кон­струкцій, стиках і сполученнях, знижується несуча здатність деталей, ініціюються тріщини, виникає руйнування обладнання. Усе це приво-дить до зниження строку служби устаткування, зростання імовірності аварій-них ситуацій і зростання економічних витрат.

Вважають, що 80% аварій в машинах і механізмах здійснюється внаслідок вібрації. Крім того, коливання конструкцій часто є джерелом небажаного шу-му. Захист від вібрації є складною і багатоплановою в науково-тех­нічному та важливою у соціально-економічному відношеннях пробле­мою нашого суспіль-ства.

Дія вібрації визначається:

1. Інтенсивністю коливань.

2. Їх спектральним скла­дом.

3. Тривалістю впливу.

4. Напрямком дії.

Показниками інтенсивності є:

1. Середньоквадратичні або амплітудні значення віброприскорення.

2. Віброшвидкості.

3. Віброзміщення.

Класифікація вібрацій. Згідно ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації. Терміни та визначення.» за спосо-бом передачі на тіло людини розрізняють:

1. Загальну вібрацію - вібрація яка передаеться на тіло людини через опорні поверхні тіла.

2. Локальну вібрацію - вібрація, яка передається через руки працюючих при контакті з ручним механізованим інструментом, органами керування машина-ми і обладнанням, деталями, які обробляються, обладнання, яке вібрує.

Обладнання, що вібрує це обладнання, під час роботи з яким виникає вібра-ція, рівень якої становить не менше 20 % від гігієнічного норматива.

Загальну вібрацію поділяють:

1. За джерелом її виникнення на категорії:

Категорія 1 - транспортна вібрація. Діє на людину на робочих місцях само-хідних та причіпних машин, транспортних засобів під час руху по місцевості. Прикладом таких машин є трактори, сільськогосподарські та промислові, само-хідні сільськогосподарські машини, у тому числі комбайни; автомобілі вантаж-ні, в тому числі тягачі, скрепери, грейдери, котки.

Категорія 2 - транспортно-технологічна вібрація. Діє на людину на робо-чих місцях машин з обмеженою рухливістю та таких, що рухаються тільки по спеціально підготовленим поверхням виробничих приміщень, промислових майданчиків. Прикладом таких машин є екскаватори, в тому числі роторні, кра-ни промислові та будівельні, транспорт виробничих приміщень.

Категорія 3 - технологічна вібрація. Діє на людину на робочих місцях стаці-онарних машин чи передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації. Прикладом таких машин є верстати та метало-деревообробне, пресувальноко-вальське обладнання, електричні машини, стаціонарні електричні установки, насосні агрегати та вентилятори, машини для тваринництва, очищення та сор-тування зерна.

2. За місцем дії:

- тип «а» - на постійних робочих місцях виробничих приміщень підприємс-тв;

- тип «б» - на робочих місцях складів, їдалень, побутових, чергових та інших виробничих приміщень, де немає джерел вібрації;

- тип «в» - на робочих місцях заводоуправлінь, конструкторських бюро, ла-бораторій, учбових пунктів, обчислювальних центрів, медпунктів, конторських приміщень, робочих кімнат та інших приміщень для працівників розумової праці.

3. За часовими характеристиками на:

- постійні - величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється менше ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу зміну;

- непостійні - величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється не менше ніж у 2 рази (6 дБ і біль-ше) за робочу зміну.

4. За напрямком дії:

- діючу у вертикальному (перпендикулярному опорним поверхням тіла) напрямку - вісь Z_о;

• горизонтальному повздовжньому (спина - груди) напрямку - вісь Х_о;

• та горизонтальному поперечному (плече- плече) напрямку - вісь Y_о.

Напрямки координатних осей наведені у додатку №1, ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації. Тер-міни та визначення.»

Напрямки координатних осей при дії загальної вібрації.

Локальну вібрацію поділяють:

1. За джерелом виникнення:

- що передається від ручних машин або ручного механізованого інструмен-ту, органів керування машинами та устаткуванням;

- що передається від ручних інструментів без двигунів (рихтувальні молот-ки) та деталей, які оброблюються.

2. За часовими характеристиками на:

- постійні - величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється мен-ше ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу зміну;

- непостійні - величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється не менше ніж у 2 рази (6 дБ і більше) за робочу зміну.

3. За напрямком дії:

• діючої вздовж осі Х_л, - паралельна осі місця захвату джерела вібрації (дер-жака, кермового колеса, важелів керування, які тримають у руках);

• діючу вздовж осі Z_л - паралельна передпліччю руки працюючого;

• діючу вздовж осі Y_л, - перпендикулярна по відноше-нню до осей Х_л та Z_л.

Напрямки координатних осей наведені у додатку №1, ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації. Термі-ни та визначення.»

Напрямки координатних осей при дії локальної вібрації.

А) При охопленні циліндричних та близьких до них поверхонь.

Б) При охопленні сферичних поверхонь.

Непостійні вібрації поділяють на:

- коливні - рівні яких безперервно змінюються в часі;

- переривчасті - коли контакт з вібрацією в процесі роботи переривається, причому довжина інтервалів, під час яких має місце контакт, становить більше 1с;

- імпульсні - що складаються з одного або кількох вібраційних впливів, ко-жен довжиною менше ніж 1с, при частоті їх дії менше ніж 5,6 Гц (наприклад, ударів).

Вплив вібрації на людину. Залежить від її спектрального складу, напрямку дії, прикладення, тривалості впливу, а також від індивіду­альних особливостей людини.

При оцінці вібраційного впливу потрібно враховувати, що коли­вальні про-цеси притаманні живому організму. В основі серцевої діяль­ності і кровообігу та біострумів мозку лежать ритмічні коливання. Внутрішні органи людини можна розглядати як коливальні системи з пружними зв'язками. Частоти їх власних коливань лежать у діапазоні 3...6 Гц. Частоти власних коливань плечового поя-са, стегон і голови щодо опорної поверхні (положення стоячи) складають 4...6 Гц, голови щодо пліч (положення сидячи) 25...ЗО Гц.

При впливі на людину зовнішніх коливань (хитавиці, струсів, вібрації) відбу-вається їхня взаємодія з внутрішніми хвильовими про­цесами, виникнення резонансних явищ. Так, зовнішні коливання частотою менш 0,7 Гц утворюють хитавицю і порушують у людини нормальну діяльність вестибулярного апара-та.

Інфразвукові коливання (менш 16 Гц), впливаючи на людину, пригнічують центральну нер­вову систему, викликаючи почуття тривоги, страху. За певної інтен­сивності на частоті 6...7 Гц інфразвукові коливання, втягуючи у резо­нанс внутрішні органи і систему кровообігу, здатні викликати травми, розриви арте-рій.

Вібрація, що діє на людину, має широкий діапазон - від десятих часток до декількох тисяч Гц. Характерними рисами шкідливого впливу вібрації на лю-дину є можливі зміни у функціональному стані: підвищена втома, збільшення часу моторної реакції, порушення вестибулярної реакції.

Медичними дослідженнями встановлено, що вібрація є подразником перифе-ричних нервових закінчень, розташо­ваних на ділянках тіла людини, що сприй-мають зовнішні коливання. У результаті впливу вібрації виникають нервово-су­динні розлади, ураження кістково-суглобної й інших систем організ­му. Тер-міни виникнень змін у кістках у працівників вібраційних професій коливається в межах від 6 - 8 місяців до 2 - 5 років.

Шкідливість вібрації збільшується при одночасному впливі на людину таких факторів, як знижена температура, підвищені рівні шуму, запиленість повітря, тривала статична напруга м'язів. Сучасна медицина розглядає виробничу вібра-цію як значний стрес-фактор, що має негативний вплив на психомоторну пра-цездатність, емоційну сферу і розумову діяльність людини, що підвищує ймо-вір­ність виникнення різних захворювань і нещасних випадків. Особливо небез-печний тривалий вплив вібрації для жіночого організму. Цей широкий комп-лекс патологічних відхилень, викликаний впливом вібрації на організм люди-ни, кваліфікується як віброзахворювання.

Вібраційна хвороба може тривалий час протікати компенсовано. Хворі збері-гають працездатність, не звертаються за лікарською допомогою.

Параметри виробничої вібрації, що нормується, та методи її гігієнічної оцінки. Гігієнічна оцінка вібрації, яка діє на людину у виробничих умовах, здійс-нюється за допомогою методів:

1. Частотного (спектрального) аналізу її параметрів.

2. Інтегральної оцінки за спектром частот параметрів, що норму­ються.

3. Дози вібрації.

При дії постійної локальної та загальної вібрації параметром, що нормується, є середньоквадратичне значення віброшвидкості та віброприскорення або їх логарифмічні рівні в діапа­зоні октавних смуг із середньогеометричними часто-тами:

- для локальної вібрації - 8,0; 16,0; 31,5; 63,0; 125,0; 250,0; 500,0; 1000,0 Гц;

- для загальної вібрації - 1,0; 2,0; 4,0; 8,0; 16,0; 31,5; 63,0 Гц або в діапазоні 1/3 октавних смуг 0,8; 1,0; 1,25; 1,6; 2,0; 2,5; 3,15; 4,0; 5,0; 6,3; 8,0; 10,0; 12,5; 16,0; 20,0; 25,0; 31,5; 40,0; 50,0; 63,0; 80,0 Гц.

Віброшвидкість (V) це кінематичний параметр, що дорівнює швидкості пе-реміщення точки, яка коливається з певною частотою.

Віброприскорення (а) це кінематичний параметр, що дорівнює прискоренню переміщення точки, яка коливається з певною частотою.

Середнє квадратичне значення (коливної величини) це квадратний корінь із середнього арифметичного або середнього інтегрального значення квадрата коливної величини в певному інтервалі часу.

При дії непостійної вібрації (крім імпульсної) параметром, що нормується, є вібраційне навантаження (еквівалентний коректований рівень, доза вібрації), одержане робітником протягом зміни та зафіксоване спеціальним приладом.

Еквівалентний коректований рівень вібрації (L_{кор.екв.}) це інтегральний показ-ник вібраційного «навантаження» на працюючого за робочу зміну, що відпові-дає рівню (L) постійної вібрації, яка має таку ж саму енергію при дії протя-гом зміни 8 год.

При дії імпульсної вібрації з піковим рівнем віброприскорення від 120 до 160 дБ, параметром, що нормується, є кількість вібраційних імпульсів за зміну (годину), в залежності від тривалості імпульсу, таблиця №4 «Гранично достимі параметри імпульсної локальної вібрації», ДСН 3.3.6.039-99 «Державні саніта-рні норми виробничої загальної та локальної вібрації. Терміни та визначення».

Пікове значення коливної величини це найбільше абсолютне значення колив-ної величини в певному інтервалі часу.

Методи контролю вібрацій. Контроль за відповідністю параметрів вібрації вимогам діючих санітарних норм здійснюється на стадії проектування, виготов-лення і експлуатації облад­нання. Результати контролю є підставою для розробки комплексних заходів про­філактики несприятливого впливу виробничої вібрації на працюючих.

На виробництві контроль вібрації здійснюється при проведенні досліджень з гігієнічної атестації робочих місць та при проведенні планового контролю за станом умов праці:

- локальна вібрація - повинна контролюватись не менше двох разів на рік, а також після планового ремонту інстру-ментів;

- загальна вібрація - повинна контролюватись один раз на рік.

Контроль вібрації ручних інструментів може здійснюватись в умовах, що імі-тують виробничі, з використанням спеці­альних стендів.

Захист організму людини від впливу вібрації. Заходи, по захисту від дії вібрації розділяють на: технічні, організаційні, лікувально-профілактичні. Можуть бу-ти колективні і індивідуальні.

До технічних заходів відносять: зниження вібрації в джерелі її виникнення, зниження діючої вібрації на шляху распространения від джерела виникнення.

До організаційних заходів відносять: організаційно-технічні. організаційне – режимні.

До лікувально-профілактичних заходів відносять: медичний контроль, лікува-льні процедури.