6.2.Методичні особливості викладання історії психології

Історія психології — галузь психологічної науки, і иоретична), яка пояснює сучасний стан психології на основі ретроспективного аналізу. Історія психології реконструює процес розвитку науки в його динаміку, починаючи з поглядів , і про давніх на психіку (душу) і закінчуючи її станом на і і.огодні.

При вивченні історії психології студентам необхідно шскоїти логіку розвитку науки в часі, тобто які суспільні потреби викликали її появу і як вона допомогла задовольнити ці потреби. Вивчення історії психології пов'язано з необхідністю простежити і пояснити етапи становлення науки психології. Розуміння становлення різних теорій і гіпотез, психологічних проблем, визначення історичного підходу до їх висвітлення.

Історія психології передбачає створення у студентів уявлень про становлення психологічної науки, стан її розвитку і на сучасному етапі, формування розвитку галузей психології, які і рунтуюгься на історичному розвитку психології.

Особливості історії психології як науки теоретичної, а водночас історичної і психологічної, вимагають від викладача особливого методичного підходу у викладанні.

Істотне значення має послідовність викладання двох теоретичних дисциплін — загальної психології та історії психології. Іноді історія психології викладається раніш, іноді, навпаки, а нерідко вони йдуть паралельно.

Якщо на лекціях з історії психології подаються ідеї, думки, які пізніше були визнані помилковими, але сучасних поглядів на ці проблеми студенти ще не знають, то в них можуть виникнути серйозні труднощі в адекватному розумінні логіки історичного процесу розвитку науки. Не володіючи категоріальним апаратом сучасної психології, не знаючи відкритих на сьогодні законів функціонування психологічних механізмів і багато чого іншого, вони позбавлені можливості критично сприймати історичну інформацію про зміну теорій і поглядів різних психологічних шкіл, зі знанням справи підходити до оцінки їх місця в історії науки, і їх внеску в прогрес психологічної науки. Студентам буває важко зрозуміти, чому деяка теорія, яка колисі прогресувала, була згодом забута й у сучасній психології не відіграє ніякої ролі. Вони не бачать, наприклад, принципового розходження в понятті рефлексу в Декарта й у Сєченова: у чом ж суть новизни в рефлекторній теорії І.М.Сєченова в порівнянн з відкритою в ХУІІст. Р. Декартом „рефлекторною дугою", як зробила, як зафіксовано в історії, справжню революцію п психології. Таких прикладів можна наводити багато. Вон свідчать про труднощі засвоєння історії психології бе попереднього знайомства із сучасними психологічними поглядами.

Інші труднощі у вивченні історії психології пов'язані з нерозумінням необхідності вивчення давно забутих і часом абсолютно наївних психологічних уявлень стародавніх віків і середньовіччя, так само, як і у деяких сучасних теоріях і напрямках наукової психологічної думки, які визнані помилковими чи тупиковими. Нерозуміння і недооцінка ролі правдивої історії для ліпшого орієнтування в сучасності і прогнозування майбутнього, а головне, для творчого засвоєння об'єктивних закономірностей суспільно-історичного процесу розвитку психології заважає формуванню в студента діючої мотивації, не сприяє появі інтересу до самостійного навчання, перетворюючи її в деяке примусове заняття, яке відбувається під час „проходження" навчальної програми, виконання контрольних робіт і здач на іспиті (заліку).

Щоб допомогти студенту спрямувати свою думку на аналіз зв'язку історії як із загальною психологією, так і з її конкретними галузями, можна використовувати такий метод, як проблемні навчальні задачі. Питання в задачах ставляться так, щоб, вивчаючи історію психології, студент звертався до сучасної теорії і, навпаки, вивчаючи загальну психологію або іншу сучасну галузь психології, зіставляв її положення з тим, як вони зароджувалися і розвивалися в історії науки.

Це допоможе студенту зрозуміти зміст вивчення не тільки і умисної актуальної психологічної теорії, але і давньої та ■ у пісної історії розвитку, зрозуміти об'єктивну суспільну вимогу миленої нової ідеї, якавиникла в історії науки і просуває людство иперед у поясненні психічного.

Аналізуючи особливості вивчення історії психології і іруднощі її засвоєння, можна зробити висновок, що керування навчальною діяльністю студентів, починаючи від слухання ними ііскцій і закінчуючи самостійною роботою, є для викладача і пецифічною методичною задачею. Далекість у часі історичних фактів і неможливість їхнього безпосереднього спостереження ішїишає для студента, „тільки один шанс" - зрозуміти історію мисленнєво. Звідси для викладача залишається теж „один вихід" керувати розумовою роботою студентів, надаючи можливість самостійно виконувати відповідні навчальні задачі. Та й лекції повинні читатися не в стилі поверхневого опису фактів, простого переказу книжкових текстів, а в стилі проблемного викладу, щоб студенти могли міркувати. А що стосується самостійної роботи і наступного семінарського заняття, то найліпше керувати ними за допомогою методу програмованого навчання: скласти серію проблемних питань (навчальних задач), які б чітко й однозначно орієнтували студентів у змісті і логіці навчального матеріалу, викладеного в лекціях і рекомендованій літературі. На семінарському занятті можна обговорити зміст тих же питань, які були запропоновані для самостійної роботи і над якими студенти вже міркували.

Основна робота викладача в галузі методики викладання історії психології відображається в такій формулі: від проблемного викладу лекції — через програмування самостійної роботи студентів — до творчої дискусії на семінарському занятті.

Отже, лекції з історії психології потрібно перетворити в розмову про сучасність на основі ретроспективного аналізу пройденого нею шляху до нинішнього її стану.

Вимоги до читання лекції з історії психології

По-перше, зміст лекції потрібно прагнути скомпонуватр так, щоб у стиснутій формі були логічно викладені основні етапй історії психології. Важливо, щоб студент бачив у них сходинки що ведуть нагору, до прогресу науки.

По-друге, виклад історичної (хронологічної) послідовності подій, пов'язаних зі значними науковими відкриттями, потрібно побудувати так, щоб було видно логіку їхнього визрівання на базі попередніх наукових даних і об'єктивне підґрунтя їхньої появи саме в цей історичний момент. Важливо, щоб студент розглянув за хронологією подій не тільки і не стільки зв'язок! часів, скільки рух наукової думки, у визначеній логіці і потребах суспільної практики.

По-третє, викладаючи історію психології як визначену низку подій у розвитку науки в логічному і тимчасовому зв'язках, викладачу не можна не пам'ятати про зміну наукового змісту, основних понять (чи категорій, як гранично широких понять даної науки), хоча можуть зберігатися колишні терміни. Так, у різний час вкладався різний зміст у тлумачення понять рефлекс, образ, мотив, особистість, інстинкт тощо. Можна присвятити одну з лекцій спеціально понятійному аналізу історії психології, користаючись останніми публікаціями в цій галузі.

По-четверте, викладач може показати зв'язок досягнень науки із сучасними поглядами на дану проблему.