2.Епоха середньовіччя, релігійна філософія.

Средневек.Ф.- фил-ия західноєвропейського феодального общ-ва, що розвивалася в епоху від катастрофи Римської імперії (5в.) до виникнення ранніх форм капиталистич.общ-ва (14-15вв.). Падіння античного рабовладельч.общ-ва супроводжувалося занепадом фил-ии. Античне фил-оі спадщина була втрачена й залишалося до другої половини 12в. невідомим ученим Зап.Європи. Пануючою ідеологією стала релігійна: у Передній Азії, Аравії й арабоязычных країнах - мусульманська, у Європі - християнська у двох різновидах (римський католицизм і візантійське православ'я). Школа, освіта перейшли в руки церкви, догми кот.лежали в основі всіх подань про природу, світ і людину. Розвиток шкіл (світських і духовних), а із середини 12в.і підстава перших університетів (в Італії, Англії, Чехії, Франції) поставили перед фил-ей завдання допомогти церкви у фил-ом поясненні й навіть обґрунтуванні догматів віри. Фил-ия на кілька століть стала “слугою богослов'я”. Роль цю вона виконувала вже в діяльності апологетів - захисників християнства проти язичества, потім у соч. “батьків церкви”. Найбільший з них на Заході - Августин увів у систему навчань христианск.фил-ии ряд ідей неоплатонізму. Ін.- для Заходу - джерелом впливу неоплатонізму, пристосованого до завдань християнської ідеології, сталі вост.неоплатоники, у їхньому числі так називаємо. Лжедионисий Ареопагит (5в.). Важливу роль у формуванні порівн.фил-ии зіграв Іоанн Худоба, або Эригена. При поясненні догм віри перед средневек.фил-ми виникли складні питання про відношення одиничного до загального й про реальності загального. Залежно від способу їхнього рішення шкільна фил-ия, що одержала назву схоластики, виробила ряд точок зору, осн.серед кот.стали навчання, що вступили в боротьбу між собою, реалізму й номіналізму.

Реалізм - напрямок у середньовічній схоластиці, що затверджувала, що загальні поняття (универсалии) мають реальне існування й предшествуюто існуванню одиничних речей. Реалізм фактично продовжував лінію Платона в рішенні питання про співвідношення поняття й об'єктивного миру, загального й одиничного. Реалізм служив філософською базою католицизму. Найвизначнішими його представниками були Ансельм Кентерберийский і Вільгельм із Шампо. До цього ж напрямку примикав і Фома Аквінський. Проти реалізму вели боротьбу представники номіналізму. Ця боротьба була вираженням боротьби двох тенденцій у філософії - материал-ої (номіналізм) і ідеалістичної (реалізм).

Номіналізм - напрямок у порівн.фил-ии, що вважало загальні поняття лише іменами одиничних предметів. На противагу реалізму номіналісти затверджували, що реально сущ-ют тільки окремі речі з їхніми індивідуальними якостями. Загальні поняття,створювані нашим мисленням про ці речі, не тільки не сущ-ют незалежно від речей, але навіть не відбивають їхніх властивостей і якостей. Номіналізм був пов'язаний з материал-ми тенденціями у визнанні первинності речі й вторинності поняття. Однак, номіналісти не розуміли, що загальні поняття відбивають реальні якості об'єктивно сущ-іх речей і що одиничні речі не відділені від загального, а містять його в собі. Найвизначнішими номіналістами в 11-14вв.були Росцелин, Дунс, Скотт, Оккам.