5. Аналіз реалізації техногенних загроз і прогноз щодо їх розвитку.

Сучасний період розвитку суспільства характеризується все більш зростаючими

розбіжностями людини і навколишньої природного середовища. Промислові регіони

є зонами з надзвичайно високим ступенем ризику виникнення аварії і катастроф

техногенного походження. Цей ризик постійно зростає внаслідок збільшення

кількості застарілих технологій і устаткування, зниження темпів поновлення і

модернізації виробництва (зношеність основних фондів усіх галузей

промисловості складає 50%, у середньому). У багатьох випадках антропогенна

діяльність приводить до усе більшої залежності об'єктів господарювання від

дії природних факторів.

У мережі населених пунктів України ведучу роль грають великі міста. У країні

нараховується 24 міста з населенням понад 250 тис. чел. де проживає 46 %

міського населення. Найвищий рівень урбанізації характерний для Донецької

області – 90,3%, Луганської – 86,4; Дніпропетровської – 83,6; Харківської –

78,6 %. Зрозуміло, що з таким рівнем концентрації населення зв'язане

зосередження промислового виробництва (у тому числі і потенційно

небезпечного), що спричиняє погіршення екологічної ситуації.

Слід зазначити, що до потенційно небезпечних виробництв належать ті, котрі

супроводжуються важкими соціально-економічними й екологічними наслідками за

допомогою впливу на середовище, людину і господарські об'єкти.

Потенційно небезпечні виробництва мають велику питому вагу в структурі

промислового виробництва. У цілому по країні на них приходиться 42,8 % вартості

основних промислових фондів, 33,8 % обсягів виробництва і 21 % працюючих.

Особливо велика частка потенційно небезпечних виробництв у Луганської,

Донецької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київський областях. По

вартості промислових виробничих фондів на перші три області приходиться 55,3 %

від їхньої вартості в Україні в цілому. У середньому по країні на 1км²

території приходиться 2,6 чол. промислово-виробничогоого персоналу, зайнятого на

техногенно небезпечних об'єктах. По областях цей показник розподіляється в

такий спосіб: до 0,5 чол. — Тернопільська, Херсонська; від 0,5 до 1 чол. —

Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська,

Миколаївська, Одеська, Полтавська, Ривненская, Хмельницька, Чернігівська,

Чернівецька; від 1,1 до 2,6 чол. — Запорізька, Івано-Франківська, Київська,

Кіровоградська, Сумська, Харківська, Черкаська; 2,7 чол. — Львівська; 6,1 чол.

— Дніпропетровська; 10,8 чол. — Луганська; 19,9 чол. — Донецька. Надзвичайно

забруднені території площею 61 тис. км², де загрянение повітря в

20—250 разів перевищує нормативи, води — у 5-45, ґрунту — у 2-10 разів,

знаходяться в районах Наддніпрянщини, Донбасу, східної частини Причорномор'я,

Чорнобильської АЕС [5].

Обсяги скидань забруднених стічних вод у природні об'єкти є одним з

параметрів, що характеризують промисловий вплив на навколишнє середовище. Так

у цілому по Україні в 2000 р. у порівнянні з 1999 р. ситуація погіршилася.

Найбільш забрудненими областями є Донецька, Луганська, Дніпропетровська,

Запорізька, у яких у природні поверхневі водяні об'єкти скидається

забруднюючих речовин, відповідно, 33,34 %; 12,64; 7,99 і 4,31 % від

загального обсягу скидань (див. табл. 1).

Економічна криза обумовила спад промислового виробництва, що спричинило за

собою скорочення обсягів споживання ресурсів і зменшення викидів шкідливих

речовин. Так, у 2000 р. у порівнянні з 1999 р. у країні обсяги викидів

стаціонарними джерелами забруднення атмосфери зменшилися на 901,6 тис.т., чи

на 5,8% (див. табл. 4). Хоча в Запорізькій області і Києві – зросли,

відповідно, на 5,3 тис. (1,97 %) і 8,8 тис. (16,51 %). Але темпи зниження

споживання ресурсів у порівнянні з темпами спаду обсягів виробництва

промислової продукції значно менше. Це зв'язано з експлуатацією застарілого

устаткування, його зносом, із загальним технологічним руйнуванням

виробництва.

По показнику обсягів викидів в атмосферу процентне співвідношення між

найбільш забрудненими областями (за станом на 2000 р.) наступне: Донецька –

40,2 %, Дніпропетровська – 17,43, Луганська – 11,12, Запорізька – 5,7, Івано-

Франківська – 3,7 % [5].

Таблиця 4

Забруднення поверхневих водних об’єктів та атмосфери викидами

Адміністративно-територіальні одиниці	Об’єми викидів забруднюючих речовин в природні поверхневі водні об’єкти (тыс.т/год)				Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря стаціонар-ними джерелами (тыс. т)
	роки
	1998	1999	2000	1998		1999	2000
Всього по Україні в тому числі: Автономная Республика Крым (включая Севасто­поль) Винницкая Волынская Днепропетровская Донецкая Житомирская Закарпатская Запорожская Ивано-Франковская Киевская (без Киева) Киев Кировоградская Луганская Львовская Николаевская Одесская Полтавская Ривненская Сумская Тернопольская Харьковская Херсонская Хмельницкая Черкасская Черновицкая Черниговская.	4766,43 712,16 20,00 11,15 430,39 1701,44 26,53 8,28 141,44 43,96 25,89 118,66 33,56 701,14 158,82 23,61 137,16 54,37 19,92 26,45 11,81 133,92 141,43 16,24 43,01 11,72 13,38	4325,43 449,52 16,85 12,34 540,39 1571,44 19,90 7,21 133,76 41,30 16,45 105,85 28,4 608,12 136,13 28,18 104,11 51,29 19,42 27,62 10,59 133,04 179,69 12,53 48,17 10,88 11,93	4703,7 1034,5 16,0 10,6 375,7 1568,1 15,3 6,8 202,6 37,1 10,4 100,9 28,2 594,7 129,6 31,1 72,3 45,2 15,9 23,4 11,0 136,3 164,4 6,5 43,9 9,1 10,2	6210,4 120,6 112,2 18,6 1172,1 2093,1 35,8 15,0 299,5 244,0 129,9 65,0 91,9 786,3 153,1 43,3 45,8 175,5 29,4 33,1 27,1 276,7 46,0 52,4 67,9 11,8 35,2		5687,0 90,6 127,0 15,3 1031,2 2136,5 30,6 13,2 268,8 271,7 122,6 53,3 84,3 578,1 124,6 34,6 42,9 126,2 25,3 42,5 21,9 241,2 37,5 54,4 63,6 10,3 38,8	4785,4 64,9 82,4 15,0 833,9 1925,4 23,4 11,8 274,1 180,5 77,6 61,2 56,1 532,2 106,5 25,0 33,4 97,3 20,3 34,3 15,5 168,0 24,1 31,2 55,6 7,6 28,1

Рівень техногенного навантаження на регіон у 1999 р. ілюструють дані таблиці

5, з яких видно, що найбільша техногенна напруга створює промисловість.

Найгірша ситуація склалася в електроенергетиці, вугільної, металургійної

промисловості, що дають, відповідно, 32,3%, 27, 23,1 % від загальної

кількості промислових викидів [5].

Таблиця 2

Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами

забруднення по галузях економіки в 2000 р.

Галузі	Викинуто шкідл речов (тис. т)	Зменшення (збіль-я) викидів у порівн з 1999 р. (тис. т)	Викинуто в одним об'єктом (т)	Розподіл викидів по галузях (%)	Питома вага газ і рідких речовин у викидах (%)
Усього Електроенергетика Нафтовидобувна, нафтопереробна і газова промисловість Вугільна Металургійна Хімічна і нафтохімічна Машинобудування Промисловість будівельних матеріалів Харчова Сільське господарство Транспорт Житлово-комунальне господарство Інші галузі	4785,4 1545,4 225,6 1106,9 1294,3 99,1 53,6 79,3 112,2 51,4 52,8 51,0 113,8	901,6 355,7 5,6 185.2 138,5 22,2 21.5 59.3 37,6 18,8 6.6 61.0 50,7	322,2 9037,4 409,4 1473,9 6776,4 854,3 64,4 51,3 122,0 17,7 27,9 72,3 26.7	100,0 32,6 4,7 23,1 27,0 2,1 1,1 1,7 2,3 1,1 1,1 1,1 2,4	83 75 99 00 83 92 70 57 94 77 70 86 80

За станом на 1999 р. повітряний басейн нашої держави був найбільш забруднений

викидами, що містять: бензапирен (максимальне перевищення ПДК по разовій

щільності – у Маріуполеві (у 33 рази), а по середньорічній щільності – у

Донецьку (у 11 разів); сірководень (максимальне перевищення ПДК по разовій

щільності – у Дніпропетровську (у 4,9 рази); фенол (відповідно, у Донецьку (у

4,9 рази) і у Єнакієвому (у 4,2 рази); двоокис азоту (відповідно, у Донецьку

(у 9,5 рази) і в Єнакієвому (у 3,2 рази); аміак (відповідно, у Донецьку (у

4,9 рази) і в Горлівці (у 3,4 рази). Причиною віднесення даних домішок до

групи основних виступає їхня висока токсичність, тривалі терміни перебування

в атмосфері, що обумовлює їхній перенос на великі чи відстані нагромадження в

об'єктах середовища [5].

Підсумовуючи короткий аналіз техногеної ситуації регіонів України, можна

зробити висновок, що сучасне екологічне положення критичне. У деяких регіонах

(Донбас, Придніпровський) деградація має незворотній характер, і в цьому

випадку правомірно застосовувати термін «екологічне нещастя». Зростаюча

інтенсивність експлуатації природних ресурсів і криза в економіці, що

супроводжуються підвищенням частки застарілих технологій і устаткування,

зниженням рівня модернізації і відновлення основних фондів, збільшують ризик

виникнення техногенних катастроф, вимагають розробки оптимальної еколого-

економічної стратегії подальшого розвитку господарства, що розширить

можливості керування рівнем техногено-екологичної безпеки.

При колосальному техногенному навантаженні території, несприятливому впливі

умов розвитку в Україні ринкової економіки, світової екологічної кризи,

основними причинами виникнення надзвичайних ситуацій навколишньої серед

техногенного характеру в Україні є:

— незадовільний стан і порушення вимог технологій виробництва;.

— низький рівень культури виробництва;

— незадовільний стан збереження, утилізації і поховання

відходів, особливо високотоксичних, радіоактивних і побутових;

— ігнорування екологічних факторів, вимог, стандартів і т.д.;

— низький рівень застосування прогресивних ресурсозбережуючих та

екологічно безпечних технологій;

— низький рівень екологічного навчання і підготовки фахівців;

— зростаючий дефіцит кваліфікованих кадрів;

— відсутність моніторингу природного середовища, незалежної екологічної

експертизи.

Міністерство з надзвичайних ситуацій та ядерної безпеки, виконуючи програму

діяльності Кабінету Міністрів України, взаємодіючи з територіальними органами

виконавчої влади, завершило перший етап паспортизації потенційно небезпечних

для навколишнього середовища, об'єктів і територій України. На основі ^:

цієї роботи підготовлені заходи щодо проведення потокового і перспективного

планування запобіжних заходів, внесених у Паспорти ризику виникнення

надзвичайних ситуацій областей.

У підсумку - 7541 об'єкт України є потенційно небезпечним і вимагають

постійного моніторингу [6].

Найбільшу небезпеку представляють об'єкти, віднесені до 1 і 2 групам ризику,

попереджувальні заходи на яких необхідно провести протягом 2001 року.

Метою Державної політики в справі охорони навколишнього середовища повинно

стати забезпечення гарантованого рівня безпеки особистості, суспільства і

навколишнього середовища в межах показників прийнятого ризику, нормативи яких

встановлено для відповідного періоду соціально-екологічного розвитку країни з

урахуванням світового досвіду. Перспективою такої діяльності є удосконалення

системи керування техногенною і природною безпекою.