Відповіді на екзаменаційні питання:

1.Предмет і функції економічної теорії. Історія її розвитку.

. Як окрема наука розглядається з кінця ХІХ століття. До цього часу була нерозривно пов’язана з політичною економією. Термін „політична економія” походить від грецьких слів «politicos» – державний, суспільний; «oicos» – дім, домашнє господарство; «nomos» – закон..

Різниця між двома науками полягає в тому, що економікс вивчає, у який спосіб люди і суспільство здійснюють остаточний вибір рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів і розподілу їх для споживання.

Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресур­си, найповніше забезпечуючи задоволення потреб людей, як потрібно органі­зовувати виробництво, розподіл та споживання вироблених товарів і послуг.

Другим обов'язковим елементом предмета економічної теорії є органі­заційно-економічні відносини. До них належать форми і методи господарю­вання, характерні для всіх галузей економіки.

Третьою складовою предмета економічної теорії вважають техніко-економічні та інноваційні відносини, що визначаються науково-технічним та технологічним прогресом, який супроводжує розвиток продуктивних сил суспільства.

Функції економічної теорії. Економічній теорії властиві такі функції: теоретико-пізнавальна, прак­тична, прогностична, методологічна.

теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв'язки еконо­мічних процесів, форми їхнього вияву;

практична функція полягає в тому, щоб усебічно обґрунтувати кон­кретні шляхи використання економічних законів, перекласти їхні вимоги на мову практичних заходів щодо вирішення господарських завдань, здійснен­ня економічної політики, яка б найповніше відповідала інтересам людини, колективів, суспільства; обґрунтування раціональних форм управління гос­подарством, здійснення практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва, зростання життєвого рівня населення;

2. Поняття суспільного виробництва та його складові

Виробництво — основа життя і розвитку людського суспільства.

Виробництво — відношення людей до природи з метою надання її речовині форм, здатних задовольняти людські потреби.

Суб'єктом цього відношення є люди, а об'єктом — природа.

Для організації суспільного виробництва використовують певні фактори – сукупність економічних ресурсів, за допомогою яких виготовляються товари і послуги. Структуру факторів виробництва ілюструє схема 2.2.

Схема 2.2 Структура факторів виробництва

Фактори виробництва

особові речові

праця засоби виробництва

підприємницький хист земля

грошовий капітал

інформація

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт.

Суспільний продукт - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюють­ся в різних галузях виробництва. Він становить всю суму матеріальних і ду­ховних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік ва­лової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

Виробничі відносини — це відносини між людьми у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ. З'ясування змісту виробничих відносин розкриває, кому належать засоби ви­робництва, на кого працює людина — на себе чи на власника за­собів виробництва, як відбувається розподіл, обмін та споживан­ня благ, тобто хто і як присвоює вироблений продукт. Саме тому кожен тип виробничих відносин насамперед характеризується власністю на засоби виробництва, яка є основою і структуроутворюючим елементом усієї системи виробничих відносин.

Спосіб виробництва – конкретний історичний період, який характеризують єдність та взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин. Визначаючи соціальний характер виробництва благ, сукупність виробничих відносин утворює економічний базис суспільства.

Він знаходиться у взаємозв'язку не лише з продуктивними силами, а й з надбудовою суспільства, яку утворюють юридичні і політичні від­носини, форми суспільної свідомості: ідеї, теорії, філософські, мо­ральні, етичні, релігійні погляди та відповідні їм інститути (держа­ва, політичні партії, церква тощо). Історично конкретний базис суспільства формує відповідну йо­му надбудову.