Питання для самопідготовки і самоконтролю знань

1. Уточнити, в рахунок яких податкових зборів сплачується єдиний податок.

2. Вплив ставок єдиного податку на використання суб’єктом малого підприємництва найманої праці.

3. Особливості застосування єдиного податку.

4. Умови переходу на спрощену систему оподаткування.

5. Особливості сплати та розподілу суми єдиного податку, передбачені для фізичної особи.

6. Чинники, що впливають на ставку єдиного податку для юридичної особи.

Термінологічний словник

Об’єктом оподаткування єдиним податком є виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Податок єдиний – податок, який сплачують суб’єкти малого підприємництва на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

Спрощена система оподаткування – встановлення єдиного подат­ку для суб’єктів малого підприємництва, а саме юридичних осіб з середньосписковою чисельністю працівників, яка не перевищує 50 осіб та обсягом виручки від реалізації за календарний рік – 1 млн грн; фізичних осіб, якщо кількість зайнятих не перевищує 10 осіб, а обсяг виручки – 500 000 грн.

Література: 1; 2; 3; 7; 13-18; 20-21.

Тема 12. Плата за ресурси та послуги Методичні поради до вивчення теми

Вивчення цієї теми необхідно розпочати із з’ясування сутності податків на ресурси. Ця категорія податків стягується з метою забезпечення раціонального використання природних ресурсів: землі, прісної води, надр при видобуванні корисних копалин, лісового фонду, навколишнього природного середовища у разі забруднення викидами та скидами токсичних хімічних речовин. Природні ресурси – це національне багатство, яке знаходиться у власності держави. Тому цілком логічно, що за користування ними слід сплачувати податки до бюджетів різних рівнів.

Використання землі в Україні є платним. Враховуючи, що всі земельні ресурси знаходяться у власності держави, стягується такий податковий платіж, як плата за землю, що передбачає еквівалентність обміну між державою і платником. Основою для встановлення еквівалентного обміну є грошова вартість землі.

Плата за землю існує в двох основних формах:

1. власне плата за землю, що стягується з власників, землеко­ристувачів (крім орендаторів);

2. орендна плата (сплачують фізичні чи юридичні особи, які користуються землею на умовах оренди);

Основна характерна ознака справляння плати за землю в Україні є такою, що розмір плати не залежить від результатів фі­нансово-господарської діяльності платників.

Об’єктом плати є земельна ділянка, яка перебуває у власності чи користуванні (у т. ч. на умовах оренди).

Сума орендної плати централізовано не встановлюється, а безпо­середньо узгоджується в договорі оренди. Причому розмір її по зем­лях сільськогосподарського призначення не повинен перевищувати ставок плати за землю, а по землях сільськогосподарського призна­чення, – не може бути меншим за відповідну ставку плати за землю.

Враховуючи, що плата за землю в Україні є загальнодержавним податком, механізм нарахування і сплати його встановлюється Вер­ховною Радою. Органам влади дозволяється збільшувати середні ставки плати за землю, затверджені Верховною Радою України, але не більше ніж удвічі.

Залежно від призначення землі, існують різні підходи до справляння сплати:

1. Плата за сільськогосподарські землі, ставки якої встановлені у відсотках до їх грошової оцінки з 1 га сільськогосподарських угідь у розмірах:

• для ріллі, сіножатей та пасовищ – ставка 0,1;

• для багаторічних насаджень – 0,03;

• по земельних ділянках, що використовуються за цільовим приз­наченням для сільськогосподарського виробництва плата складає 0,1.

2. Плата за землі в межах населених пунктів, по якій встановлено грошову оцінку, стягується за ставкою 1 % від грошової оцінки.

Якщо грошову оцінку не встановлено, тоді використовують ставки плати за землю, диференційовані залежно від таких факторів:

• групи населених пунктів за чисельністю;

• за віднесенням до певних зон.

Конкретні ставки плати за землю (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок.

Згідно із законодавством, в Україні діє окремий порядок справляння плати за землю для фізичних та юридичних осіб. Перелік пільг затверджений Верховної Ради України. Від плати звільняються:

а) заповідники, парки;

б) вітчизняні дослідні господарства та навчальні заклади сільсько­господарського профілю;

в) органи державної влади;

г) вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я;

д) релігійні, благодійні організації, які не займаються підпри­ємницькою діяльністю.

2. Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя:

а) зон радіоактивного забруднення;

б) за землі державних сортовипробувальних станцій;

в) за землі кладовищ.

Крім цих пільг, місцеві органи влади, які затверджують конкретні ставки плати, можуть встановлювати такі пільги:

а) повне або часткове звільнення на певний строк конкретного платника;

б) зменшення належних до сплати сум плат, якщо такі платежі використовуються платником на охорону природи.

Якщо підприємства, які користуються пільгами, мають у підпо­рядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування землю, будівлі, то плата за землю такими платниками сплачується в межах величини земельної ділянки, переданої в оренду або на якій знаходяться госпрозрахункові підрозділи.

Юридичні особи самостійно визначають належну до сплати суму за землю щорічно, виходячи з величини земельних ділянок.

Контроль за правильністю нарахування і своєчасністю сплати плати за землю здійснює державна податкова адміністрація, причому для фізичних лише через проведення документальних і камеральних перевірок.

При здійснення контролю слід враховувати термін позовної давності (3 роки). Якщо порушення виявлено через три і більше років, то платник плати за землю відповідальності не несе.

У разі порушення законодавства платники несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Лісовий дохід – це плата за використання лісових ресурсів, що перебувають у власності держави. Організація лісокористування в Україні передбачає наявність державної, колективної та інших форм власності на лісові ресурси. За використання лісових ресурсів недержавного фонду сплачуються рентні платежі. В Україні лісовий дохід справляється у вигляді збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду.

Платниками лісового доходу є юридичні і фізичні особи. Залежно від об’єкта оподаткування існує три форми цього доходу:

1. попенна плата;

2. плата за другорядне лісове користування;

3. інші види.

Основною формою є попенна плата – плата за відпуск деревини на пні. Вона обчислюється за таксами (ставками) з одного щільного кубометра дерева. Об’єктом оподаткування є кількість заготовленої деревини в м³. Для визначення щільного метра визначають середню висоту дерева і середній об’єм стовбура. Для цього існують спеціальні таблиці.

Плата (збір) справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Такси для визначення суми лісового доходу диференційовані за ознаками:

а) лісотаксовими поясами (залежно від географічного розта­шування);

б) видами основних порід з лісу (найвищі – для дуба, ясена, найнижчі – для тополя, осики);

в) якістю деревини (вищі – для ділової деревини, нижчі – для дров’яної);

г) сортиментом ділової деревини (від товщини стовбура);

д) лісозаготівельними розрядами (від 1 до 5 розряду залежно від відстані між місцем вирубки деревини і розташуванням центрального лісового господарства регіону).

Негативний характер встановлення такс полягає в тому, що він має затратний механізм становлення. Такси встановлюються на основі визначення собівартості, а не на основі ринкової ціни лісових ресурсів.

Залежно від строку сплати лісового доходу лісові господарства – платники плати поділяються на дві групи:

1) лісові господарства державної форми власності сплачують лісовий дохід вісім раз на рік. Причому нарахування здійснюється один раз від обсягів запланованої вирубки лісу.

Якщо фактичні обсяги вирубки відрізняються від запланованих, то до 15 січня здійснюють перерозрахунок сплачених сум лісового доходу;

2) колективні та приватні підприємства, фізичні особи, які викорис­товують лісові ресурси, повністю вносять до бюджету плату за деревину, що відпускається на пні в момент одержання лісорубного квитка (ордера). У ньому вказують місце вирубки; якість та асортимент; кількість щільних метрів, обсяг яких дозволено вирубувати.

Друга форма – плата за другорядне лісове користування, включає плату за дозвіл на заготівлю хмизу, сучків, новорічних ялинок, корм, за заготівлю плодово-ягідного матеріалу (промислового).

Третя форма лісового доходу – інші види надходжень від лісового господарства, до яких відносять: суму від продажу матеріальних активів та основних засобів, які не використовуються державними лісовими господарствами; суму штрафів, за порушення правил лісокористування; надходження від послуг (за користування мисливськими будинками).

Лісовий дохід як обов’язковий податковий платіж має характер загальнодержавного регулюючого податку.

Надходження до різних ланок бюджетної системи регулюється Законом «Про Державний бюджет на поточний рік».

Платники лісового доходу самостійно визначають і сплачують належні суми. Відповідальність за правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати лісового доходу до бюджету покладено на лісгоспи, які складають звіти про обсяг відпуску лісу і надходжень лісового доходу.

Контроль за правильністю розрахунків щодо лісового доходу покла­дений на органи державної податкової адміністрації, які проводить камеральні і документальні перевірки. Камеральна – співставлення даних та показників звіту про відпуск лісу та надходження лісового доходу.

Документальна перевірка:

1. правильності розподілу лісосічного фонду;

2. правильності обчислення та своєчасності сплати лісового доходу;

3. правильності ведення та оформлення лісорубних квитків;

4. перевірка достовірності матеріальної і грошової оцінки лісу;

5. правильність ведення обліку відпуску деревини;

6. порівняння даних податкової звітності та аналітичного і си­нтетичного обліку.

Основою для справляння плати за використання прісних водних ресурсів є існування державної форми власності на водні ресурси, але не всі види плати за воду мають характер податкових платежів.

Податкові платежі у формі плати за воду – це обов’язкові збори, що стягуються з платників і надходять безпосередньо до державних фондів. Податкові платежі за воду справляються в Україні у вигляді збору за спеціальне використання водних ресурсів та користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Контроль за обсягами використання водних ресурсів та достовірністю їх обліку здійснюють на місцях представники Державного комітету по водному господарству та Державного комітету по геології і використанню надр. Контроль за повнотою обчислення і своєчасністю сплати до бюджету збору за спеціальне використання водних ресурсів та користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту здійснюють органи державної податкової служби.

Платежі за користування надрами виступають у формі фінансових відносин між державою як власником природних ресурсів та надроко­ристувачами. Плата за воду фізичними особами організаціям житлово-комунального господарства не є податковим платежем, оскільки формує доходи певної юридичної особи.

Плата за воду справляється за використання прісних водних ресурсів як загальнодержавного так і місцевого значення.

Платниками є юридичні особи, а також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси для промислових та інших потреб за допомогою та без застосування спеціальних пристроїв.

Об’єкт оподаткування: обсяг забраної води. Ставки плати за воду диференційовані за двома ознаками:

• водогосподарськими мережами, залежно від басейну рік;

• підземними водними джерелами, залежно від адміністративної одиниці.

На кожний рік платникам треба визначати ліміт забору води. Існує два види ставок залежно від того чи використовується вода в межах ліміту, чи понад ліміт.

Ставки плати за воду диференційовані за ознаками, встановленими найвищими органами влади в державі. Нараховані суми в межах лімі­ту, виходячи з обсягу забраної води і ставок плати, відносять на валові витрати конкретного платника. Ставка за воду понад ліміт, збільшена у п’ять разів, і нарахована сума плати сплачується з чистого прибутку конкретного платника. Платники податку самостійно визначають і сплачують за воду та подають розрахунки в державну податкову адміністрацію.

Збір за використання водних ресурсів не справляється:

• за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення;

• за воду, що використовується для протипожежних потреб;

• за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів тощо.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин справляється за фактично погашені в надрах обсяги балансових та позабалансових запасів (видобутих обсягів) корисних копалин. Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.

Нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлюються для кожного виду корисних копалин (групи корисних копалин, близьких за призначенням) як базові з подальшою їх диференціацією залежно від геологічних особливостей та умов експлуатації родовищ. Базові нормативи плати за видобування корисних копалин залежно від виду корисних копалин встановлюються в фіксованому та процентному вираженні. Фіксоване вираження передба­чає встановлення нормативів у гривнях за одиницю погашених у надрах запасів або видобутих корисних копалин, процентний – встановлення нормативів у відсотках до вартості видобутих (погашених у надрах запасів) корисних копалин. Розрахована за базовими нормативами плата за користування надрами для видобування корисних копалин є мінімальною величиною, яку надрокористувачі сплачують незалежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації.

За обсяги наднормативних втрат корисних копалин у надрах при їх видобуванні, а також за обсяги видобування понад встановлені квоти (ліміти) плата справляється в подвійному розмірі. Нормативи втрат корисних копалин у процесі видобутку встановлюються для кожного родовища.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин обчислюється щоквартально за наростаючим підсумком з початку року, виходячи з фактичного обсягу погашених в надрах запасів, обсягу видобутку або вартості видобутої мінеральної сировини чи продуктів її первинної переробки.

Нормативи збору за виконані геологорозвідувальні роботи встанов­люються окремо для кожного виду корисних копалин чи групи близьких за призначенням корисних копалин у гривнях до одиниці видобутку чи погашення у надрах запасів корисних копалин. Нормативи збору індексуються з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції.

Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.

Надрокористувачі, які виконували геологорозвідувальні роботи частково за рахунок власних коштів, сплачують збір, застосовуючи коефіцієнти залежно від обсягу виконаних на відповідних родовищах пошукових робіт. Якщо надрокористувачі видобувають більше одного виду корисних копалин, які залягають окремо, збір обчислюється за ко­жний їх вид окремо.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи справляється з дати видобутку корисної копалини. Суми збору відносяться до валових витрат реалізованої продукції (робіт, послуг).