4.3. Етичні норми і цінності науки

У науці, як і в будь-якій сфері людської діяльності, взаємини між тими, хто в ній зайнятий, та дії кожного з них повинні підкорятись певній системі етичних норм, які визначають, що припустимо, а що ні для вченого. Ці норми виникали паралельно зі створенням та розвитком самої науки; вони є результатом свого роду “історичного відбору”, який зберігає тільки те, що необхідно науці та суспільству на кожному етапі історії.

У нормах наукової етики знаходять своє відображення, по-перше, загальнолюдські моральні вимоги та заборони, пристосовані для особливостей наукової діяльності. Наприклад, крадіжкою або плагіатом називають видачу людиною чужих (отриманих кимось іншим) наукових ідей та результатів за свої; брехнею вважається свідоме викривлення (фальсифікація) даних експерименту.

Крім цього, етичні норми науки утверджують і захищають специфічні цінності, що характерні тільки для неї. Першою серед таких є безкорисний пошук і доведення істини. Широковідомі, наприклад, слова Аристотеля: “Платон мені друг, але істина дорожча”, значення яких в тому, що у своєму прагненні до істини вчений не повинен рахуватися ні з власними симпатіями та антипатіями, ні з будь-якими іншими зовнішніми обставинами. Історія науки, як і історія людства, із вдячністю пам’ятає імена подвижників, які не зрікалися своїх поглядів перед лицем найтяжчих випробувань і навіть самої смерті.

У повсякденній науковій діяльності зазвичай буває непросто одразу оцінити отримане знання як істину або як помилку. І ця обставина знаходить відображення в нормах наукової етики, які не вимагають, щоб результат кожного дослідження неодмінно був істинним знанням. Вони потребують лише того, щоб цей результат був новим знанням і так чи інакше – логічно, експериментально або на підставі розрахунків – обґрунтованим. Відповідальність за дотримування такого роду вимог лежить на самому вченому, і він не може переадресувати її комусь іншому. А для цього він повинен добре знати все те, що зроблено і робиться в його галузі науки; оприлюднюючи результати своїх досліджень, чітко зазначати, на які дослідження попередників і колег він спирався, і саме на цій основі показувати те нове, що відкрив і розробив сам. Крім того, вчений має навести ті докази та аргументи, за допомогою яких він обґрунтував свої результати, і дати вичерпну інформацію, що дозволяла б провести незалежну перевірку його результатів.

Норми наукової етики зрідка формулюються у вигляді спеціальних законів і кодексів, зазвичай вони передаються молодим дослідникам від їхніх вчителів і попередників. Однак спеціалісти в галузі філософії та соціології науки займаються виявленням, описом та аналізом цих норм. На сучасному етапі виділяються чотири основоположні цінності науки.

Перша з них – універсалізм – це впевненість у тому, що природні явища, що вивчаються наукою, усюди протікають однаково і що істинність наукових тверджень повинна оцінюватися незалежно від віку, статі, раси, авторитету, титулів і звань тих, хто їх формулює. Таким чином, універсалізм стверджує, що висновки відомого вченого повинні підлягати не менш ретельній перевірці та критиці, ніж результати його молодого колеги.

Друга цінність – спільність володіння – вимагає, щоб наукове знання вільно ставало загальнолюдським надбанням. Той, хто вперше отримав його, не може монопольно володіти ним. Оприлюднюючи результати дослідження, вчений не тільки доводить свій пріоритет і виносить отриманий результат на суд критики, але й робить його відкритим для подальшого використання всіма колегами.

Третя цінність – безкорисність, коли первісним стимулом діяльності вченого є пошук істини, вільний від міркувань особистої вигоди (слави, грошової винагороди). Визнання і винагорода повинні розглядатися як можливі наслідки наукових досягнень, а не як мета, задля якої проводять дослідження.

Четверта цінність – організований скептицизм: кожен вчений є відповідальним за оцінку якісності того, що зроблено його колегами, і за те, щоб сама оцінка стала загальновідомою. Вчений, який спирався у своїй роботі на неправильні дані, запозичені з робіт його колег, не звільняється від відповідальності, тому що він сам не перевірив їхню точність. З цієї вимоги випливає, що в науці неприпустимо сліпо довірятися авторитету попередників, хоч би якому високому, у науковій діяльності однаково необхідні і повага до того, що зробили інші вчені, і критичне ставлення до їхніх результатів. Більше того, вчений повинен не тільки мужньо обстоювати свої наукові погляди, використовуючи для цього всі доступні йому засоби логічної та емпіричної аргументації, але й мужньо відмовитися від цих поглядів, якщо буде доведено їхню хибність.

Проведений соціологами та істориками науки аналіз довів, що наявність такого роду норм дуже важлива для існування та розвитку науки, для самоорганізації наукової діяльності. Безумовно, трапляються випадки порушення цих норм. Але той, хто їх порушує, ризикує рано чи пізно втратити повагу й довіру своїх колег і до себе особисто, і до своїх наукових результатів. Наслідком цього може стати повне ігнорування його наукової діяльності іншими дослідниками, він, по суті, залишиться поза наукою. А тим часом визнання колег є для вченого вищою нагородою, зазвичай вагомішою, ніж матеріальна винагорода. Особливість наукової діяльності в тому й полягає, що результативною вона стає лише тоді, коли визнана, і результати її використовують інші вчені для отримання нових знань.

Окремі порушення етичних норм науки хоча й можуть зумовити деякі труднощі в розвитку тієї чи іншої галузі знань, загалом усе ж приносять більше неприємностей самому порушнику, ніж науці в цілому. Однак коли такі порушення набувають масового характеру, під загрозою опиняється вже сама наука. Тому наукова спільнота прямо зацікавлена в збереженні клімату довіри, оскільки без цього був би неможливим подальший розвиток наукових знань, тобто прогрес науки.

Етичні норми охоплюють різноманітні аспекти діяльності вчених; процеси підготовки й проведення досліджень, публікації наукових результатів, наукові дискусії. У сучасній науці особливої гостроти набули питання, що стосуються не так норм взаємодії членів наукової спільноти, як питання взаємин науки і вченого із суспільством. Це коло питань часто визначають як проблему соціальної відповідальності вченого.

За всієї своєї сучасності та актуальності проблема соціальної відповідальності вченого має глибоке історичне коріння. Від первісних джерел наукового пізнання віра в силу розуму супроводжувалася сумлінням: як будуть використані його творіння; чи є знання силою, що підкоряється людині, і чи не обернеться воно проти неї? Широковідомі слова біблійного проповідника Еклезіаста; “...у великій мудрості велика печаль; і хто помножує пізнання, помножує скорботу”.

Питання про співвідношення істини і добра порушували ще з античних часів. Сократ вчив, що за природою своєю людина тягнеться до добра, а якщо й творить зло, то тільки за необізнаністю. Таким чином пізнання визнавалося, з одного боку, необхідною умовою благого, доброго життя, а з іншого – одним з головних його складників. До наших часів така висока оцінка пізнання, вперше обґрунтована Сократом, залишалася і залишається в числі основоположних, на які спирається європейська культура. І хоч би як були впливові в різні часи історії сили невігластва і забобонності, традицію Сократа, що стверджує гідність і суверенність розуму й етично виправдовує пізнання, було продовжено.

Проте сократівське вирішення питання не раз викликало суперечки. Наприклад, вже в нові часи, у XVIII столітті, Ж.-Ж. Руссо висловлював думку про те, що розвиток науки жодною мірою не сприяє моральному прогресу людства.

Це лише деякі моменти історичного досвіду людства, що стає таким необхідним сьогодні, коли гостро постали проблеми неоднозначності, а часом і небезпечності соціальних наслідків науково-технічного прогресу. Ця обставина вимагає по-новому розглядати питання взаємозв’язку свободи і відповідальності в діяльності вчених. Упродовж віків багатьом з них словом і ділом доводилося обстоювати принцип свободи наукового пошуку. І дотепер відповідальність виступала передусім як відповідальність за отримання та поширення перевірених, обґрунтованих знань. Нині ж принцип свободи наукового пошуку повинен розглядатися в контексті далеко неоднозначних наслідків розвитку науки, з якими доводиться мати справу людям. У сучасних дискусіях із соціально-етичних проблем науки поряд із захистом нічим не обмежуваної свободи дослідження представлено й діаметрально протилежний погляд, що пропонує жорстко регулювати плин розвитку науки. Між цими граничними позиціями лежить широкий діапазон думок про можливість і бажаність регулювання науки і про те, як при цьому повинні погоджуватися інтереси самого дослідника, наукової спільноти і суспільства в цілому. Ідея необмеженої свободи дослідження, яка була, безперечно, прогресивною впродовж багатьох століть, зараз вже не може сприйматися безумовно, без урахування соціальної відповідальності, з якою повинна бути нерозривно пов’язана наукова діяльність.

Справа в тому, що бурхливий, безпрецедентний за своїми темпами і розмахом науково-технічний прогрес є однією з найбільш очевидних реальностей нашого часу. Саме на науку спирається складний механізм сучасного розвитку, і країна, яка не в змозі забезпечити достатньо високі темпи науково-технічного прогресу і використання його результатів у різних сферах суспільного життя, потрапляє у світі в залежний, підпорядкований стан.

Водночас наука висуває перед людством чимало нових проблем і альтернатив. Ще в недавньому минулому прийнято було вважати науково-технічний прогрес мало не єдиною опорою загального прогресу людства. Це позиція сцієнтизму, тобто уявлення про науку, особливо про природознавство, як про найвищу, навіть абсолютну соціальну цінність.

Нині ж багато хто зовсім відкидає гуманістичну сутність розвитку науки. Поширюється думка про те, що цілі науки та суспільства в наш час відокремлені і зайшли у суперечність, що етичні норми сучасної науки мало не протилежні загальнолюдським соціально-етичним і гуманістичним нормам і принципам, а науковий пошук давно вийшов з-під морального контролю.

За всієї протилежності позиції сцієнтизму та антисцієнтизму містять і дещо загальне. Сцієнтизм заснований на сліпій вірі в науку; антисцієнтизм обумовлений сліпим страхом перед нею. Чого не вистачає обом цим позиціям і що так необхідне сьогодні не тільки вченому, а й кожній людині, з усіх боків оточеній витворами науково-технічного прогресу, – це передусім раціонального ставлення до науки та наукового мислення.

Науково-технічний прогрес, як і будь-який історичний розвиток, необоротний, і всілякі заклинання з цього приводу не в змозі його зупинити. Єдине, що вони можуть породити, – це накопичення і закріплення відставання, малорозвиненості суспільства, де такі заклинання набувають ваги. Таким чином, конкретне спрямування науково-технічного прогресу, науково-технічні проекти і рішення, що стосуються інтересів сучасних і майбутніх поколінь, – все це потребує широкого, демократичного і водночас компетентного обговорення.

Цим і визначається сьогодні соціальна відповідальність вченого. Досвід історії переконує, що знання – це сила, що наука відкриває людині джерело невичерпної могутності і влади над природою. Але наслідки науково-технічного прогресу бувають дуже серйозними і далеко не завжди сприятливими для людей. Тому, діючи з усвідомленням своєї соціальної відповідальності, вчений повинен враховувати всі можливі небажані ефекти, які потенційно закладені в результатах його досліджень, бо саме він завдяки своїм професійним знанням найкраще підготовлений до такого передбачення і може зробити його раніше, ніж будь-хто інший.

Поряд із цим соціально відповідальна позиція вченого вимагає, щоб він максимально широко і в доступних формах сповіщав громадськість про можливі небажані ефекти, про те, як їх можна уникнути, ліквідувати або зменшити. Тільки ті науково-технічні рішення, які прийнято на основі достатньо повної інформації, можна вважати в наш час соціально і морально виправданими. Це й підтверджує величезну роль вчених у сучасному світі, бо саме вони володіють тими знаннями і кваліфікацією, які необхідні не тільки для прискорення науково-технічного прогресу, а й для того, щоб спрямовувати цей прогрес з максимальною користю для людини і суспільства.

МАТЕРІАЛИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Практичне заняття №1.

Організація навчальної та науково-дослідної роботи студентів

1.1. Як слухати й записувати лекції

Незаписана думка – загублений скарб.

Д.І.Менделєєв

Учитися треба все життя, а бути учнем - якнайменше.

М.В.Ввєденський

Слово "лекція" походить від латинського "lectio" - читання. Професори в середньовічних університетах Європи читали своїм студентам тексти священного писання й творів Аристотеля. Лекції читалися "мертвою" латинською мовою.

Пізніше у країнах Європи починається формування систем національної освіти.

Знання зараз коштують дуже дорого. Якби Ви вчилися, наприклад, у Сорбонському університеті у Парижі, Вам довелося б платити за користування бібліотекою, за кожен лекційний курс, за кожну лабораторну роботу, за кожен іспит (і відповідно за його перездачу).

У своїх взаєминах з викладачами виходите з того, що кожна лекція, кожне практичне заняття - це зроблений Вам найцінніший подарунок. Намагайтеся підкреслити це розуміння й свою подяку дружним вітанням лектора на початку заняття, та абсолютною тишею в аудиторії у продовж лекції. Цілком недопустимо, щоб разом з Вашим вітанням лектора зустрічали брудна дошка й відсутність крейди. Психологічний контакт із викладачем має велике значення. Ніколи не соромтеся задавати питання. Намагайтеся займати місце ближче до дошки.

Що робити, якщо з якихось причин Ви спізнилися на лекцію, (наприклад, транспортна пробка, проспали, і т.д.)? - Входить в аудиторію, відважте уклін лекторові й, намагаючись не привертати увагу аудиторії, включайтеся в роботу. Не демонструйте свою вихованість гучними вітаннями й запитуванням у лектора дозволу зробити йому честь своєю присутністю. Ціна пропуску лекцій дуже велика, особливо на перших двох курсах (через високу щільність принципово нової для Вас інформації).

Інколи лекції здаються досить сумними й навіть непотрібними Вам як майбутньому фахівцю. Таке відношення є цілком неправомірним. Одною з основних аксіом для студента у його навчальному процесі має бути твердження, що зайвих знань не буває і все про що розповідалось на лекціях у житті рано чи пізно знадобиться.

Умінням слухати й конспектувати лекції опановуйте якнайшвидше. Насамперед необхідно засвоїти основний фізіологічний закон сприйняття інформації - закон "криз уваги".

Людина в стані сприймати усну інформацію певними дозами (квантами). Тривалість першої дози становить 10-15 хвилин. Після цього наступає легке гальмування - мозку потрібний відпочинок на одну-дві хвилин. Це перша "криза уваги", під час якої Ви повністю відключаєтеся від викладача й перестаєте сприймати все, що він говорить. Тривалість сприйняття другої дози інформації приблизно така ж або ледве менше (є індивідуальні розходження). Потім настає друга "криза уваги", що вимагає перепочинку. Третя й остання "криза уваги" настає після другої за 8-10 хвилин, після чого настає глибоке гальмування (сон).

Якщо десь у середині лекції Ви раптом починаєте заглядати за горобцями за вікном або розглядати гарних дівчат (їх у нас чомусь більше, ніж у Сорбоні), то це означає, що у Вас "криза уваги". Досвідчені викладачі враховують цей закон при побудові своїх лекцій, непомітно дають студентам короткі перепочинки з повторним роз'ясненням уже викладеного матеріалу (надлишкова інформація підвищує зрозумілість і дозволяє не втратити нитку міркувань), анекдотом з життя великих учених, професійно повчальним епізодом з особистої біографії, і т.д. Втративши нитку лекції, не соромтеся перервати викладача питанням або проханням: "Вибачите, я перестав Вас розуміти. Будь ласка, пояснить ще раз". І лектор, і товариші будуть тільки вдячні Вам за цей подвиг. Але подвиги не повинні ставати нормою. Якщо лектор молодий, недосвідчений, і не читав цього посібника, роз'ясните йому закон "криз уваги" (після лекції).

Головна різниця між Вами й лектором - у запасі знань і життєвого досвіду. Ніколи не вважайте себе розумово неповноцінним: Ви можете бути розумнішими й талановитішими за свого лектора й Учителя. Недарма говориться: "Учитель, виховуй учня, щоб було в кого потім учитися". Прагнення до знань - справа свята. І якщо Ваша допитливість і скрупульозність раптом зустрінуть із боку лектора не радість і задоволення, а зневагу, Ваша цілеспрямованість швидко вилікує його від цієї недуги. "Ті, у кого ми вчимося, правильно називаються нашими вчителями, але не всякий, хто нас учить, заслуговує цього імені" (В.Ґете).

Записати лекцію - дуже непросто. Даремно (і не треба) писати всі підряд, навіть якщо Ви володієте стенографією. Можна, звичайно, скористатися диктофоном (краще покласти його прямо на кафедру або стіл викладача). Це завжди корисно, іноді просто необхідно (наприклад, якщо Ви виручаєте відсутнього на лекції захворілого товариша), але конспекту не замінить. Тому застосовуйте систему умовних позначок і скорочень (абревіатур). Не поспішайте слідом за лектором, а намагайтеся фіксувати відразу значеннєві блоки. Не соромтеся прямо запитати: "Як краще сформулювати для запису те, що Ви зараз сказали?".

Однак й не перегинайте палицю, проявляючи на лекції надмірну активність. Звичайно, для викладача є втішним Ваш інтерес до розглядуваного матеріалу, але це не означає, що лектора потрібно «засипати запитаннями». Останні, якщо вони для Вас дійсно важливі, мають бути розумними і чітко сформульованими, для того щоб людина одразу зрозуміла про що йдеться.

Записи лекцій (так само, як і конспекти досліджуваних книг або статей) треба робити тільки на одній стороні аркуша, що дасть можливість доповнювати написане з інших джерел та власними думками.

Основи науки треба засвоїти так, щоб уже ніяким гіпнозом їх не можна було з Вас витравити. У кожній галузі науки є розділи, які фахівець має право забути хіба тільки в труні.

1.2. Як готуватися й відповідати на іспиті

Повторення - мати навчання, але смертельний ворог творчості.

Леонід Мартинов

Учені настільки пішли з головою кожний у своє, що не бачать жодного явища в цілому, включаючи власні дослідження. (Принцип повноти картини) Всі великі відкриття робляться помилково.

(Закон Янга)

Головна підмога у підготовці до іспиту - Ваш конспект лекцій. Заздалегідь підберіть у бібліотеці потрібні і придатні підручники. Якщо якийсь розділ або питання Ви не можете зрозуміти за одним підручником, не падайте духом і ніколи не вважайте себе дурнем. Просто візьміть підручник іншого автора. - "Важких наук немає, є тільки важкі неперетравлювані викладення", - говорив О. І. Герцен.

Не нехтуйте підручниками для технікумів. Як правило, їх пишуть дуже гарні фахівці, які в змозі пояснити, куди запрягається кінь, не прибігаючи до складної математики. Зверніться спочатку до цих підручників, якщо Ви слабко орієнтуєтеся в якомусь питанні. Потім знову беріть вузівські підручники, консультуйтеся у свого викладача. Але підручники - це вчорашній день науки, вони швидко старіють, а видаються рідко. Тому лекції часто містять такі матеріали, яких Ви не знайдете в жодному підручнику.

Вищий рівень підготовки забезпечується додатковим використанням спеціальних книг і монографій. У порівнянні з загально ознайомлювальними публікаціями викладення ідей у книгах набагато досконаліше і більш зріле. На відміну від статей монографія пропонує цілісний і синтетичний погляд на обговорювану проблему.

Математичні висновки обов'язково опрацьовуйте на папері. У найгіршому разі, це може бути й шпаргалка (все запам’ятати не можливо). Важливо тільки, щоб Вам усе було зрозуміло; потрібно осмислювати переписане. Тоді й шпаргалка на іспиті вже не знадобиться.

Перед іспитом треба обов'язково добре виспатися. Це набагато важливіше, ніж опрацювати абсолютно всі питання, хоча до цього й треба прагнути. Сніданок повинен бути, як перед спортивним змаганням - нещільним, але калорійним.

Здача іспиту завжди супроводжується хвилюванням, нервовим напруженням. При цьому змінюється склад крові, стає холодно, з'являється тремтіння й відчуття ознобу. Описаний неприємний стан - серйозна перешкода для відмінної відповіді. Щоб уникнути цього стану, застосуйте простий й ефективний спосіб. Захопить з собою з дому пару шматочків цукру, цукерок або упаковку таблеток аскорбінової кислоти, більше відомої як "вітамін Ц" (коштує дуже дешево в будь-якій аптеці). Покладіть під язика й ссіть, поки готуєтеся до відповіді. Вам відразу стане тепло й затишно.

Коли студент виходить відповідати й сідає поруч із екзаменатором, останній відразу дивиться на аркуш паперу, де записані відповіді на питання. Якщо екзаменатор бачить багато тексту (списано зі шпаргалки буквально, оскільки студент не знає, що говорити), невірні формули (або відсутність найважливіших формул і положень), неправильні графіки, та ще й з неправильно позначеними осями, рівень убогих знань студента стає зрозумілим у частки секунди, зі швидкістю фотоспалаху, коли Ви ще не встигли вимовити жодного слова. Якщо студент скористався чужим конспектом або шпаргалкою без розуміння - це видно відразу, як на рентгенівському знімку. На іспиті ніколи не сперечайтеся з викладачем - він завжди правий за визначенням.

Цінуйте час екзаменатора й не намагайтеся вразити його енциклопедичністю своїх знань. Не починайте відповідь здалеку, а відразу беріть бика за роги. Викладіть суть питання в декількох фразах. Повідомите, що основні графіки і математична теорія наведені на аркуші, що лежить перед екзаменатором (або що Ви по пам'яті написали кінцеві формули, і за необхідністю готові дати їх вивід). Обов'язково відзначте наукове й практичне значення розглянутого питання (саме з цього й треба починати відповідь).

Відмінна відповідь - коротка відповідь. Той, хто не володіє матеріалом просто не може відповістити на запитання коротко, тому що не здатний відокремити головне від другорядного (довго відповідають тільки слабо підготовлені студенти). Закінчивши відповідь, вимовте заключну фразу: "Я закінчив. Готовий відповісти на додаткові питання". Будьте готові до питань про фізичне значення використовуваних величин й їх розмірності. Не дивуйтеся, якщо Вам раптом поставлять запитання "не за програмою". Це гарна ознака - розмова пішла не на оцінку. Це означає, що екзаменатор з рівня діалогу зі студентом перейшов на рівень діалогу з колегою: екзаменатор захотів почути відповідь, якої, можливо, не знає сам. У цьому випадку сміло включайте фонтан своєї фантазії й не бійтеся помилитися. Науку рухають молоді. Ваші свіжі, частково дурні й парадоксальні думки, не обтяжені устояними забобонами, можуть пролити несподіване світло на проблему. У купі сміття може блиснути перлина.

Якщо ж якийсь із питань, що Вам дісталися, Ви не встигли належним чином опрацювати, краще прямо сказати про це екзаменаторові. Замість небажаного питання попросите його запитати що-небудь із того, що Ви добре розібрали й зрозуміли. Якщо питання, запропоноване Вам для заміни, досить серйозне, і Ви знаєте його досконально, Вам можуть навіть не знизити оцінку. Адже завдання екзаменатора - виявити Ваші знання й уміння їх застосовувати, а незнання окремого питання – справа, що може бути виправлена.

1.3. Оформлення звіту з НДР, курсового або дипломного проекту

Всі прожекти зело справні бути повинні, щоб казну зряшно не розоряти й Батьківщині збитку не чинити! А хто стане прожекти аби як ляпати – позбавлю чину й батогом бити велю!

Петро I

Основною та в більшості випадків обов'язковою формою узагальнення результатів НДР є звіт, у якому виконавці роботи викладають вичерпні відомості про її зміст. Матеріали звіту повинні бути опрацьовані й систематизовані згідно з метою дослідження. Не слід вміщувати до нього інформацію, що не має прямого відношення до теми і завдань дослідження.

Загальними вимогами до звіту є:

- чіткість побудови;

- логічна послідовність викладення матеріалу;

- переконливість обґрунтування;

- стислість і точність формулювань, що унеможливлюють суб'єктивне та неоднозначного тлумачення;

- конкретність викладення результатів роботи;

- доказовість висновків та обґрунтованість рекомендацій.

Згідно з ДСТУ 3008-95 "Документація в сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення", звіт про НДР повинен містити:

- титульний аркуш;

- список виконавців;

- реферат (анотацію);

- зміст;

- перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів;

- вступ (характеризує актуальність, ступінь вивченості та сучасний стан питання, його наукове і практичне значення, містить постановку мети та задач дослідження);

- огляд стану питання;

- основну частину (отримані результати і їх аналіз);

- висновки та рекомендації;

- перелік посилань;

- додатки.

Титульний аркуш є першою сторінкою звітів і слугує повним джерелом бібліографічної інформації, необхідної для пошуку та опрацювання документа. Заповнюється титульний аркуш за стандартною формою:

• індекс УДК;

• № держреєстрації;

• інвентарний № звіту;

• назва Міністерства, університету, його адреса, номери телефону та факсу;

• посада, П.І.Б. особи, що затверджує роботу;

• дата затвердження;

• вид і тема документу;

• шифр держреєстрації теми;

• посада та П.І.Б. наукових керівників університету та НДР;

• дати завершення оформлення документа та затвердження його науково-технічною Радою університету.

Список виконавців вміщують безпосередньо за титульним аркушем. У ньому зазвичай наводять імена або перші літери імен і прізвища авторів, їхні посади, вчені ступені, вчені звання із зазначенням частини звіту, підготовленої конкретним автором.

Якщо звіт виконано одним автором, відомості про нього подають на титульному аркуші.

У рефераті наводяться відомості про роботу, її обсяг у сторінках, кількість ілюстрацій і джерел у переліку посилань; крім цього, наприкінці подають перелік ключових слів. Максимальний обсяг реферату - 1 сторінка формату А4 (для анотації – 0,5 стор.). Реферат повинен стисло відбивати основний зміст НДР і давати читачеві достатнє уявлення про доцільність вивчення всього звіту для отримання інформації, яка його цікавить. Загальна послідовність реферату має бути такою:

- об'єкт дослідження або розробки;

- мета роботи;

- методи дослідження та апаратура;

- отримані результати та їхня новизна;

- галузь застосування;

- ключові слова (не більше 15);

- умови отримання звіту.

Перелік умовних позначень має містити всі прийняті в звіті малопоширені умовні позначення, символи, одиниці, скорочення і терміни. Незалежно від переліку після першого згадування цих елементів у тексті звіту наводять їх розшифровку.

У вступі стисло викладають:

- актуальність роботи;

- оцінку сучасного стану проблеми, відзначаючи недоліки відомих способів, технологій або обладнання, що використовуються для її розв’язання;

- мету і задачі роботи;

- її наукову новизну та практичну цінність.

Далі переходять до викладення суті звіту — відомостей про предмет (об'єкт) дослідження або розробки, які є необхідними і достатніми для розкриття суті роботи та її результатів. Зокрема, наводять опис: теорії, методів дослідження; характеристик або властивостей створеного об'єкта; будови та принципів його дії, тощо. Викладаючи суть звіту, особливу увагу приділяють науковій новизні та практичній цінності роботи, а також питанням продуктивності, матеріало- та енергоємності, структурній та конструктивній простоті, надійності, безпеці (в тому числі й екологічній), ремонтопридатності, розроблюваних технології і (або) обладнання, якісним показникам продукції, що випускається з їх допомогою. Якщо у звіті необхідно навести повні докази (наприклад, математичні — у звітах, що не мають безпосереднього відношення до предмета математики) або подробиці дослідження, їх вміщують у додатках. Суть звіту викладають, поділяючи матеріал на розділи. Розділи можуть поділятися на підрозділи, пункти і підпункти. Кожен пункт і підпункт повинен містити закінчену інформацію.

Якщо у звіті необхідно навести інформацію про нові аспекти роботи, інтерпретацію або коментар до результатів і факторів, на підставі яких зроблені висновки і рекомендації, вводиться окремий розділ або підрозділи, що можуть мати дискусійний характер. Дискусійні підрозділи можуть також вводитися у розділ, в якому описуються результати роботи.

Завершують основну частину висновки, в яких наводять оцінку отриманих результатів роботи або її окремих етапів (негативних також) з урахуванням світових тенденцій вирішення поставленого завдання, а також зазначенням переваг, забезпечуваних при впровадженні результатів НДР. Вказують можливі галузі використання роботи; народногосподарську та наукову значимість роботи.

На основі отриманих висновків можуть наводитися рекомендації щодо ефективного використання результатів дослідження. Крім цього, в рекомендаціях, як правило, подається характеристика подальших робіт, які вважають необхідними для розвитку запропонованого у НДР напрямку. Рекомендації повинні мати конкретний характер і бути повністю підтверджені звітною роботою.

Перелік посилань містить бібліографічні описи в порядку, за яким вони вперше згадуються у тексті. Порядкові номери описів у переліку є номерами посилань в тексті. Бібліографічні описи у переліку повинні відповідати чинним стандартам з бібліотечної та видавничої справи.

У додатках вміщують матеріал, який:

- є необхідним для повноти звіту, але вміщення його до основної частини може змінити впорядковане та логічне уявлення про роботу;

- не може бути розміщений в основній частині звіту через великий обсяг;

- може бути не цікавим і не обов’язковим для розгляду для широкого кола читачів, але є необхідним для фахівців цієї галузі.

У додатках також можуть міститися:

- додаткові ілюстрації або таблиці;

- матеріали, які через великий обсяг, специфіку викладення або форму подання не можуть бути внесені до основної частини (оригінали фотографій, проміжні математичні докази, формули, розрахунки; роздруківки розв’язання на комп’ютері рівнянь математичної моделі; протоколи випробувань; висновок метрологічної експертизи; копія технічного завдання, програми робіт, договору чи іншого документа, що замінює технічне завдання; інструкції, методики, тексти комп'ютерних програм, розроблених у процесі виконання роботи та інше);

- додатковий перелік джерел, на які були посилання тільки в одному або декількох попередніх додатках;

- опис нової апаратури і приладів, які використовувалися під час проведення експерименту, вимірів та випробувань.

При оформленні звіту потрібно дотримуватися основних вимог до наукових публікацій. Він наводиться на одній стороні аркушів формату А4 без рамок і штампів. З лівої сторони залишаються поля для підшивки - 25 мм; з правої - 20 мм. Текст набирається в редакторі Microsoft Word шрифтом Times New Roman Cyr або Arial Cyr, кегль 12-14, при одинарному міжрядковому інтервалі.

У роботі повинна бути використана єдина система літерних позначень. Не допускається довільне скорочення слів. Всі роботи рекомендується виконувати з дотриманням позначень, прийнятих міжнародною системою одиниць SI.

Таблиці, схеми, креслення, фотографії й інші ілюстративні матеріали повинні бути озаглавлені й пронумеровані.

Всі сторінки нумеруються арабськими цифрами в правому верхньому кутку. Титульний аркуш вважається першою сторінкою, але не нумерується. Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки в тексті роботи; скорочення їх або дача в іншому формулюванні є не допустимими. Нумеруються всі рисунки та таблиці; вони вставляються в текст у відповідних місцях після першого посилання, на одній з ним сторінці або на наступній сторінці. Обов’язкові також посилання на використану літературу.

Звіт підписується всіма авторами навчально-дослідницької роботи, й після перевірки та затвердження його науковими керівниками, рекомендується до представлення на науково-технічній Раді університету.

На резензування представляється закінчена й оформлена робота. Рецензія на неї повинна відбивати:

1. ) доцільність обраної теми й актуальність поставлених у ній задач;

2. ) характеристику кожного розділу звіту з погляду проявленої виконавцем ерудиції, оригінальності, глибини й старанності розробки теоретичних, методичних й експериментальних питань;

3. ) висновок про практичну й наукову цінність роботи, про можливості її практичного використання й доцільності подальшого продовження й розвитку;

4. ) оцінку роботи в цілому з висновком про доцільність її публікації в науковому журналі (при досить високій самостійності й творчій ініціативі виконавців).

Графіки й таблиці НДР виконуються на комп'ютері за допомогою відповідного програмного забезпечення (електронних таблиць Excel, графічних редакторів Word, CorelDraw, PhotoShop, Компас та інших).

Кількість ілюстрацій має бути достатньою для пояснення тексту, але ні в якому разі не надмірною (все добре в міру). Потрібний баланс між обсягом тексту та графіки.

Ілюстрації можуть бути розподілені як по тексту, так і наведені наприкінці його у вигляді додатків. Всі ілюстрації нумерують арабськими цифрами, наприклад: Рисунок 1, Рисунок 2, Рисунок 3 і т.д. У випадку великого обсягу роботи її ділять на розділи та підрозділи, тоді нумерація рисунків здійснюється в межах відповідних розділів: Рисунок 1.1, Рисунок 1.2, …, Рисунок 2.1, Рисунок 2.2 і т.д. Посилання на ілюстрації дають за типом: (рисунок 1.3). Посилання на раніше згадані ілюстрації дають зі скороченим словом "дивися" (наприклад, див. рисунок 1.3). Ілюстрації повинні мати назву, що відповідає їх змісту.

Цифровий матеріал, як правило, оформляють у вигляді таблиць. Якщо таблиця в тексті одна, то їй не привласнюють номер і слово "Таблиця" не пишуть, а в тексті при посиланні на неї слово "Таблиця" пишеться повністю. При наявності в тексті декількох таблиць, вони нумеруються арабськими цифрами й над правим верхнім кутом кожної таблиці поміщають напис "Таблиця...", а при посиланні на неї в тексті пишуть скорочено "......табл. 2".

Широко розповсюджений текстовий процесор Word містить у собі майстер таблиць, що надзвичайно полегшує їх побудову - достатньо вибрати придатну конфігурацію з наявного багатого набору макетів.

Заголовки граф таблиці починають із прописних букв, а підзаголовки - з рядкових, якщо вони утворюють одне речення із заголовком. Заголовки наводять в однині. Діагональний розподіл головки таблиці не допускається.

При переносі таблиці на інший аркуш головку таблиці повторюють і над нею вказують слово "Продовження". Якщо в тексті є кілька таблиць із продовженням, то пишуть "Продовження табл. ". Тематичний заголовок поміщають тільки над першою частиною таблиці. При переносі таблиць на першому аркуші вказують №№ граф, які переносять на всі наступні продовження.

Взагалі замість таблиці, де це можливо краще застосовувати діаграми, що відрізняються кращою наочністю та інформативністю.

В цілому під час оформлення власної роботи потрібно проявляти максимум творчої ініціативи – вона буди належно оцінена.